Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ЖиттяРаз змовчали – таке не припиниться. Жінки про зображення українки в серіалі «Емілі в Парижі»

Раз змовчали – таке не припиниться. Жінки про зображення українки в серіалі «Емілі в Парижі» — Життя на Wonderzine

Дискусія навколо серіалу Netflix

22 грудня на Netflix вийшов другий сезон серіалу «Емілі в Парижі». У його четвертій серії з’являється нова персонажка – Петра з України, яка приїхала до Парижа з Києва. У серіалі Петру показали як малоосвічену дівчину з поганим смаком, яка любить все «безплатне», боїться депортації та, до всього, ще й крадійка.

Таке стереотипне зображення українки викликало дискусію та ряд обурливих публікацій у соцмережах, а Мінкульт оголосив, що готує звернення до компанії Netflix. Ми поговорили з українськими дівчатами, які працюють у різних галузях культури та бізнесу та запитали їхні думки щодо зображення героїні в серіалі.

Ірена Карпа

письменниця

Узагалі, цей серіал – це такий фейк. Насправді в Парижі все не так. Ніхто не ходить на шпильках у Люксембурзький сад, туди ходять у кросівках звичайні люди. Французи там теж показані жахливо. Відповідно, така репрезентація українки – ще один із фейків.

Сама сцена – болісний випад: ми бачимо дуже правильну Емілі та дурнувату дівчину з України, яка кричить, що її депортують. Це ксенофобія, підкреслення національності людини в негативному контексті. Мені здається, зараз американці до мексиканців чи пуерториканців таке собі вже не дозволи би, адже їх звинуватили би в нетолерантності. А Україна далеко, тому можна.

Усе це не відповідає уявленням пересічного француза про Україну. З мого досвіду, українців найчастіше у Франції сприймають у трьох контекстах: 1) війни та політики; 2) gold diggers із накачаними губами; 3) як дуже совісних працівників.


Сама сцена – болісний випад: ми бачимо дуже правильну Емілі та дурнувату дівчину з України, яка кричить, що її депортують

До речі, акторка, яка зіграла Петру, розповідає, що вона знімалася в кількох серіях, де тусується разом з Емілі та її подружками. Але в серіалі залишили лише сцену про крадіжку. Не думаю, що це якась навмисна диверсія команди проти українців. Я в цьому вбачаю якесь особисте зведення рахунків. Можливо, якогось четвертого помічника режисера зачепив хтось з українців, і вдалося ось так відігратися.

Я розумію, чому це відбувається: що більше ти будеш робити гротескних, емоційних образів, то більше людям це буде закарбуватися в пам’яті. Дуже часто українців зображують простакуватими та дурнуватими. З французів в американських фільмах і серіалах теж можуть познущатися. Але французи з цього сміються, бо вони не травмована нація, як ми. Нам дуже важко сприймати те, що стосується нашої репрезентації, гідності. Мені здається, це треба сприймати з мудрістю. Так, це неприємно, гротескно. Втім, думаю, на розумну людину, яка читає книжки, дивиться новини, знає невигаданих українців – це не повпливає.

Юлія Сінькевич

продюсерка, членкиня наглядової ради Українського інституту

Зі стереотипним ставленням до українок уперше я стикнулася в США, років 15 тому, де часто чула фразу «russian bride» – для них немає різниці, з України ти чи з Росії – у їхньому уявленні представниці Східної Європи мріють вийти заміж за американця. У Європі Україна більше асоціюється з Чорнобилем і війною на Сході.

Якщо говорити про кіноіндустрію, то ситуація така: якщо у фільмі чи серіалі є героїня з важкою долею, заробітчанка або прибиральниця, то переважно беруть жінку зі Східної Європи, бо в цих країнах є бекграунд – жінки вимушені займатися гастарбайтерством. І знімальній групі однаково, яка це буде країна: Румунія, Молдова, Україна чи Росія.

Наприклад, коли знімали «Гірську жінку на війні» – це ісландський фільм, за сюжетом, головна героїня хоче всиновити дитину, – то спочатку планували знімати в Румунії, а потім вирішили знімати в Україні. Тобто різниці не було: важливим було те, що східноєвропейські країни – це країни, де є багато дітей-сиріт, яких готові давати на всиновлення.


Це ще раз продемонструвало, що важливо думати про культурну дипломатію, про те, що потрібно покращувати культурний імідж нашої країни

Я думаю, що для авторів серіалу «Емілі в Парижі» було не принципово, з якої країни героїня, вони шукали бекграунд країни, де складне життя, бідність та еміграція. У серіалі могла бути представниця з будь-якої країни зі Східної Європи. Тут збіглося: вони взяли акторку з України й, напевне, вирішили, що оскільки вона з України, нехай і героїня буде звідти. Навряд чи метою авторів було показати, що українки – злодійки

У кіно завжди є персонажі хороші й погані, завжди це представники якоїсь нації. Тут річ ще й у тому, що про Україну так рідко згадують у закордонних фільмах, що кожна така згадка стає подією. Проте, на жаль, є така тенденція, коли українок у кіно представляють або посудомийками, або нянями, або гастарбайтерками. Бо сьогодні наші жінки на таких роботах присутні в їхньому суспільстві. І це потрібно вирішувати на державному рівні – підвищувати економічне становище, щоб менше людей були вимушені займатися гастарбайтерством.

Добре, що виникла ця дискусія навколо серіалу Netflix, і на це звернули увагу. Це ще раз продемонструвало, що важливо думати про культурну дипломатію, про те, що потрібно покращувати культурний імідж нашої країни. Працювати над якісним контентом, витрачати гроші не на знімання шароварницьких серіалів, а показувати в кіно, що в Україні була і є культурна й інтелектуальна еліта. Це просвітницька історія, і якісний контент тут є найкращим інструментом.

Орися Хім’як

Еx Head of PR у Reface

Думаю, така репрезентація українок у серіалі – це не ок. Круто, що є реакція. Я би засмутилася, якби ми це проковтнули. Вкотре. Бо так було завжди. Ну ось, знову українка в американському кінематографі: і зазвичай це прибиральниця, повія, заробітчанка. Хай це і про попкультуру, але це також культура, і з цим образом треба щось робити. За наступні 15 років ми маємо запропонувати інший образ українки, це треба комунікувати.

І вже була риторика: «Та не робіть із мухи слона, просто тупий серіал». А я думаю, іноді треба. Особливо якщо вас це зачепило. Бо це як із булінгом: раз змовчали – таке не припиниться. Це все про той комплекс меншовартості, з яким треба покінчити. Якщо нам це важливо і якщо це не той образ, який зображає мене, жінок, яких я знаю, то навіщо мовчати?

Тільки-но вийшов перший сезон цього серіалу, французькі та глобальні медіа, (NYT, Vogue, The Guardian) писали критику про те, як однобоко та примітивно зобразили французів. Реакція була. Тепер на черзі ми.


Окрім реакції на такий булшіт, нам треба вчитися розповідати гучніше класні історії

Рада, що дівчата про це говорять та обурюються, консолідуються довкола питання. Вдячна, що Женя Гаврилко порушила питання та розказала про образи класних українок у своєму інстаграмі. В американській попкультурі зараз з усіх дір говорять про права людей, толерантність, повагу. Нічого поганого не бачу, щоб тицьнути носом у місце, де їхня культурна парадигма дала серйозний збій.

Звісно, таке зображення українців може вплинути на імідж, адже про нас дізнаються через попкультуру. Треба визнати, що люди тепер рідко дізнаються про країни через підручники й уроки географії. Інформацію беруть через соціальні мережі, відео інфлюенсерів і попкультуру в цілому.

Я вважаю, якщо є дискусія, то буде й реакція. Інститут репутації, так само як бренд країни – це не те, що формується за рік, і ми в цьому питанні відстали. Політичні фіаско та скандали теж впливають на цей образ. Але це не причина закрити очі на те, що вас ображає.

Висновок один: окрім реакції на такий булшіт, нам треба вчитися розповідати гучніше класні історії. Не лише про політичну та військову ситуацію, хай культурний фронт теж буде відкритий. А нікчемний образ українки, нелегальної емігрантки-клептоманки в серіалі – це саме про культурний аспект. І якщо вас це зачіпає, це не той образ, із яким ви хочете асоціюватися за кордоном, не мовчіть.

Євгенія Гаврилко

креаторка брендів, лідерка sostoyanie.terra

Кажуть: «Інтелігентні й освічені люди такого дивитися не будуть» або «Це всього лише серіал», «У креативного класу немає таких стереотипів до українських жінок». Можна продовжувати годинами. Проте це шоу, яке вже сьогодні подивилися понад 60 000 000 людей у всьому світі. Я навіть уявити не можу, скільки людей побачать цю серію. І для скількох цей персонаж буде «окей, не страшно».

Насправді це має неймовірний внесок у створення всесвітнього іміджу українок. Укріплює стереотипи та вкорінює абсурдний образ. Авжеж, ми можемо казати, що таланти пробиваються. Що ми бачимо людей у людях. Проте це дуже ускладнює життя українок за кордоном. На дуже тонкому, несвідомому рівні.


Я навіть уявити не можу, скільки людей побачать цю серію. І для скількох цей персонаж буде «окей, не страшно»

Останні три роки я живу в подорожах між Балі та Європою, і моє ком’юніті – це неймовірні люди з усього світу. Але й тут іноді проскакує: «Ти з України? Ніколи б не подумали! Ти зовсім не схожа на українок!». У тому й річ: я якраз схожа на українок.

Проте найбільше мене здивувало та підтримало те, що десятки тисяч людей відчули те саме, що і я. Що це не окей. Менше ніж за добу мій текст набрав понад 30 000 репостів. І це зовсім не про цифри. Це 30 000 небайдужих сердець, які достатньо сміливі, щоб говорити про це!

Я мрію, щоб ця історія не стала хайпом. Щоб це не закінчилося інфобійкою. Щоб ми не були в позиції «ображених». Ні, я говорю про це з позиції сили. Я мрію, щоб це підняло хвилю любові, захвату та поваги до українських жінок. А вони того варті!

До речі, в другому епізоді цього сезону Мінді в піжамі бренда Sleeper, який створили українки. Ось це варто висвітлювати!

Ольга Котрус

письменниця

Я стикнулася зі стереотипним ставленням до українок у Франції, де є зневажливе «fille de l’est», що означає «доступна дівчина зі Східної Європи, яка шукає собі чоловіка з товстим гаманцем». Кілька разів доводилося чути це і на свою адресу, і просто в контексті якоїсь розмови.

Представлення українки в епізоді серіалу не стільки обурює, якщо відверто, скільки дивує. Бо образ є надто гротескним – нагадує щось із голлівудського кіно 90-х років. Творці серіалу ніби в бункері весь цей час жили. Таке кінематографічне висловлювання можна було би пояснити напруженими стосунками між Україною та США, як було з Радянським Союзом у роки холодної війни, наприклад. Але зараз? У 2021? Дуже дивно.


Образ українки є надто гротескним – нагадує щось із голлівудського кіно 90-х років. Творці серіалу ніби в бункері весь цей час жили

Складно уявити, чому цю дівчину зобразили українкою, можливо, хтось із команди за кадром мав досвід неприємного спілкування? Якісь фантастичні теорії приходять на думку. Насправді не уявляю, чому адекватні освічені люди вирішили, що це ок.

Сам серіал не несе ніякого інтелектуального навантаження або цінності. Його дивляться через Париж і красиве вбрання. Усе. Стати новим «Sex and the City» або «Gossip girl» у найгіршому разі йому не судилося, тому я не думаю, що таке зображення українки якось вплине на сприйняття нації в цілому.

Паула Шюльке

студентка (Німеччина)

Частину свого дитинства я провела в Східній Європі, і моя сім’я дуже пов’язана з цією частиною світу. Хоча я фактично не зі Східної Європи, я завжди відчувала, що її культура є частиною мене та моєї ідентичності. Я також їздила на академічний обмін «Еразмус+» до Києва, де пів року навчалася. Тож на мене не дуже повпливали якісь стереотипи – я бачила реальну картину та спілкувалася зі справжніми східними європейками.

Тому коли я дивилася американські та навіть деякі німецькі фільми, то була вражена тим, як у них зображені люди зі Східної Європи. У них є лише одна роль, і вона завжди негативна: чоловіки або агресивні аб’юзивні алкоголіки, або голови мафії, які носять моторошний одяг у темних кольорах. Жінки ж занадто сексуалізовані та часто зображуються як секс-працівниці – високі, дуже худі та біляві. Вони часто красиві та сексуальні, але дурненькі. А якщо вони й не дурненькі, то вони супергеройки, які можуть врятувати світ тільки за допомогою зваблювання чоловіків. В українок буквально лише одне завдання – бути красивими. Вони прості, небагатовимірні та не мають особистості поза своєю зовнішністю. Це не тільки дискримінація українок, але й сексизм: це про male gaze та жінок, які ніколи не живуть за межами чоловічого образу.

У Німеччині стереотипи про східних європейців як крадіїв, поганців і не дуже розумних людей повторювали під час Другої світової війни, а зараз фільми та серіали, зокрема Емілі в Парижі, знову підсилюють ці стереотипи. І це насправді небезпечно: це може призвести до дискримінації та насильства щодо людей зі Східної Європи та жодним чином не сприяє порозумінню між національностями. Мої знайомі, які чують, що я їздила на «Еразмус» до Києва, завжди запитують, чи всі українці полюбляють пити горілку та вживати наркотики. Це були щирі запитання, а не просто жарти.


Мені здається, що українським жінкам не варто намагатися раз у раз доводити всім, що вони не такі

Я взагалі не маю поняття, чому сценаристи «Емілі в Парижі» вказали, що вона українка. Це було так непотрібно, нічого не додало до сюжету. У мене склалося враження, ніби їм просто потрібно було чимось заповнити екранний час у цьому епізоді, і вони не знайшли нічого кращого, як приниження ще однієї культури. Якби їм так потрібна була крадійка, вони могли взяти будь-кого та не вказувати національність. Ви не переконаєте мене, що вони просто вирішили взяти українську персонажку, а потім ненавмисно зобразили її як нестильну та нав’язливу людину. Це було заплановано – спочатку вони думали про національність, а потім про те, що буде робити людина з цієї культури. Усе, що трапилося, ґрунтувалося на тому, що вона була українкою.

Я також була дуже збентежена, коли Емілі показувала повідомлення Петри кирилицею, і вони з Габріелем почали сміятися з цього. Це їм має бути соромно, що вони не знають мови, а в українській мові немає нічого смішного.

Стереотипи, прив’язані до національності та статі, абсолютно недоречні: у 21 столітті й поготів. Я не можу сказати, якими бачу українок – я б ніколи не узагальнювала цілу країну, кожна жінка унікальна й особлива. Проте я можу сказати, що ніколи не зустрічала такої українки, як ту, що вони зобразили в серіалі. Багато українських жінок, яких я зустрічала, мали чудовий стиль, вони були дуже привітними, мали високі цінності. Я навіть не знаю, звідки взявся цей образ, він зовсім не відповідає реальності. Зобразити зіткнення різних культур можна набагато краще, й в «Емілі в Парижі» щоразу провалювали це завдання.

Мені здається, що українським жінкам не варто намагатися раз у раз доводити всім, що вони не такі – я знаю та ви знаєте, що ви не такі. Ви вже заслуговуєте на повагу. Настав час звернутися до людей, які створюють і зміцнюють погані стереотипи, і зробити відповідальними їх.

Розповісти друзям
1 коментарпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.