Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Подкасти«Шкодую, що не дала йому в пику». Юлія Сінькевич – про харасмент в кіноіндустрії і силу характеру

«Немає нічого неможливого»

«Шкодую, що не дала йому в пику». Юлія Сінькевич – про харасмент в кіноіндустрії і силу характеру — Подкасти на Wonderzine

Юлія Сінькевич – генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю й співзасновниця Української кіноакадемії. У кіноіндустрії вона вже понад десять років. Саме завдяки її зусиллям на ОМКФ проводили майстер-класи метри великого кіно: Катрін Деньов, Ізабель Юппер, Клаудія Кардінале, Даррен Аронофські та інші.

Цього року Юлія стала переможницею Women in Arts 2020 у номінації «Культурний менеджмент». Ця незалежна премія була заснована торік структурою ООН Жінки в Україні та Українським інститутом у межах руху солідарності за гендерну рівність HeForShe. Мета премії – привернути увагу до досягнення жінок, які працюють у мистецтві, публічно подякувати їм за внесок у цю сферу й надихнути на нові звершення.

У випуску «ЇЇ» ПОДКАСТУ Юлія Сінькевич говорить про гендерну нерівність у кіноіндустрії та про харасмент, пояснює, чому важливо не мовчати про сексуальні домагання, і розповідає, завдяки чому їй вдається досягати результатів у кар’єрі.

Читайте короткий варіант інтерв’ю або слухайте повну розмову в подкасті на зручних для вас платформах (Apple Podcasts, SoundCloud, Spotify, Google Podcasts).

Матеріал підготовлено в партнерстві з рухом HeForShe В УКРАЇНІ.

Уже відомо, що Одеський кінофестиваль відбудеться у вересні онлайн. Як ти сприйняла цей факт, адже літо, Одеса, кінотусовка – це ж величезна частина твого життя?

Важко. Я соціальна істота: мені не вистачає близького спілкування, тієї живої атмосфери. Я довго сама із собою домовлялася про те, що наразі онлайн – це оптимальний варіант. Однак якусь частину ми намагаємося зберегти офлайн, а саме – показ на Потьомкінських сходах. Ми розуміємо, що іноземці до нас зможуть приїхати тільки у випадку, якщо це буде доступно й відкрито. Ми розуміємо, що можуть бути різні сценарії розвитку й готові адаптуватися до будь-яких викликів. Однак без показу на Потьомкінських сходах Одеський кінофестиваль буде неповноцінним, бо це наша візитівка, дуже особлива подія, одна з моїх найулюбленіших на кінофестивалі, і мені дуже хочеться її зберегти.

Звичайно, я за живе спілкування, за живу фестивальну атмосферу, яку неможливо відтворити в якомусь іншому форматі, але можна ж створити щось зовсім нове, унікальне.

А що зараз відбувається в українській кіноіндустрії?

Період переосмислення: амбітні плани, зйомки, проєкти, які були розпочаті, зупинені через неможливість знімати великими групами й непрогнозовану фінансову ситуацію. Зараз оголошено конкурс Держкіно на фінансування нових кінопроєктів, але ситуація й надалі залишається невизначеною. Зрозуміти, скільки нових проєктів підтримають – поки складно. Прогнозують, що зараз пріоритетним для багатьох буде знімання малобюджетних картин – з меншою кількістю локацій і героїв, меншими знімальними групами. Гадаю, наступного року така тенденція збережеться. Це світова тенденція, яка характерна й для нас. Минулі плани будуть, як мінімум, скориговані або виникнуть нові проєкти. Звичайно, криза завжди стимулює на креативність. Однак говорити про те, що буде зніматися якесь велике історичне кіно з масовими сценами, поки зарано.

Звичайно, я за живе спілкування, за живу фестивальну атмосферу, яку неможливо відтворити в якомусь іншому форматі

Як справи з твоїм фільмом про Лесю Українку? Адже він так і не отримав фінансування.

Минулого року ми виграли пітчинг Держкіно, повинні були отримати фінансування й почати знімати в лютому. Та потім Рада з підтримки кінематографії переглянула рішення, і мені досі незрозуміло, чому вона нам відмовила. А втім, ще й 40 проєктам, серед яких багато стрічок дійсно чудових режисерів з цікавими ідеями. Але так сталося. Можливо, це на краще: я не уявляю, що було б зараз, якби в нас був знімальний процес.

Ми продовжуємо працювати над сценарієм. У нас є попередньо затверджений основний акторський склад. Є багато готового матеріалу, щоб перейти до активної підготовчої стадії. Ми збираємося знову подавати проєкт на пітчинг у Держкіно, працювати над тим, щоб фільм усе ж відбувся.

Це історичний фільм, складний, з великим бюджетом, знімати його потрібно якісно. Тут досить тонка межа сприйняття. У суспільстві присутній скептицизм і стереотипи, що це нудно, тому наше завдання – змінити таке ставлення. Ми хочемо показати, що історичне кіно може бути цікавим і сучасним й перегукуватися з тим, що переживає творча жінка сьогодні.

 У складі вашої команди абсолютний гендерний дисбаланс – лише жінки. Ти вважаєш, що відчути й зрозуміти переживання героїні може лише жінка?

Насправді це ненавмисно. Ідея фільму взагалі продюсерська – з моєю співпродюсеркою Марією Москаленко ми почали її розробляти. Почали зі сценарію. Так сталося, що перші версії сценарію написала жінка. Далі ми шукали режисера, розглядали й кандидатури чоловіків. До речі, спочатку в нас була чоловіча кандидатура, одна з найімовірніших. Та потім він сам сказав, що нам для режисури потрібна жінка. Але це не було якимось продуманим критерієм. Хоча десь хочеться думати, що жінка, певно, краще відчує, що відбувалося з героїнею.

Днями читала інтерв’ю з одним відомим режисером. Він розповідав про великі епічні картини й назвав своїх колег – серед них не було жодного жіночого прізвища. Це справді є проблемою. Чому жінкам не дають знімати велике кіно?

Так, це дійсно статистично підтверджений дослідженнями факт. Останні п’ять років тема гендерної нерівності обговорюється у світовій кіноіндустрії. Є багато стратегій розв’язання цієї проблеми. За статистикою, одна або дві жінки в Голлівуді були режисерками великобюджетних картин, і це дійсно проблема. Мабуть, вважається, що жінка менш відповідальна, що вона може припинити підготовчий знімальний процес, бо народить дітей чи буде займатися сім’єю. Це, в принципі, демонструє певну недовіру до нас. Гендерна дискримінація існує, і про це говорять.

Ось директорка Шведського кінофонду Анна Сернер кілька років тому презентувала програму 50 на 50, і фінансування нарівно розподілялося між режисерками й режисерами. Після кількох років дії цієї програми кіноспільнота побачила результати: фільми режисерок, яких підтримали, мали успіх на фестивалях, мали успіх у прокаті, на телебаченні, у дистрибуції. Ця система квот працює. Не скажу, що я за такі жорсткі квоти, бо іноді, щоб поповнити квоту, потрібно штучно підтягувати слабші проєкти.

Але тут цікаво дослідити інше: що стається, коли навчання в кіношколах закінчують режисерки, продюсерки, операторки? Вони знімають, як правило, перший фільм. Є така статистика, що вступають до закладу абітурієнти 50 на 50, далі перший фільм роблять теж приблизно 50 на 50, а щодо другого фільму статистика вже змінюється. Причина: або дійсно якісь сімейні обставини, або недостатня віра в себе, або якесь упереджене ставлення. Це досліджується зараз багатьма організаціями, інституціями, які намагаються знайти інструменти, що підтримають жінок.

Мабуть, вважається, що жінка менш відповідальна, що вона може припинити підготовчий знімальний процес, бо народить дітей чи буде займатися сім’єю

Особисто ти відчувала гендерну дискримінацію?

Я думаю над цим питанням дуже часто. Мабуть, так прямо, в обличчя, мені рідко казали, що я жінка й мені на їхню, чоловічу, територію не можна. Але були ситуації, коли мене не брали до якогось проєкту, тому що це чоловіча справа. Ба більше – від жінок таке доводилося чути. Коли я подавалася на посаду голови Держкіно, саме жінка мені сказала: «Навіщо тобі ця позиція, це зовсім не жіноча робота, а чоловіча». Що значить «нежіноча робота»?! Я заперечую такий поділ.

Часто стикалася з ситуаціями, коли йшлося про оплату праці, і говорили: «Він чоловік, йому треба родину утримувати, тому йому треба платити більше». Це дуже різало вуха. А коли ми подивимося, хто ухвалює рішення, які впливають на розвиток певної галузі, то бачимо, що це переважно чоловіки, жінок – меншість.

Кіноіндустрія досить чутлива сфера щодо харасменту. З тобою як із представницею цієї індустрії траплялися ситуації сексуального домагання?

Я чула про такі випадки: вони були та є – не зі мною, але з людьми, яких я знаю. До мене не було прямих домагань, були натяки, ситуації, які я називаю побутовим харасментом – це коли тебе торкаються, обіймають, якісь жарти неприємні відпускають. Це сталося навіть не так давно, кілька років тому, від людини, яка обіймає досить серйозну посаду. Я досі шкодую, що не дала йому тоді в пику.

Що б ти порадила жінкам, які стають жертвами сексуальних домагань?

Я порадила б не мовчати, хоча вже і слоган такий є. Але це дійсно правильно, бо психологічно почуття сорому й того, що з тобою щось не так, паралізує. Радила б іти до фахівця, до психотерапевта. Звичайно, є й безкоштовна психологічна допомога, адже не всі можуть дозволити собі психотерапію. Однак із наслідками харасменту потрібно працювати, бо таку велику травму важко пережити. Вона може вплинути на подальше життя, через неї може розвинутися депресія. Це те, що буде поглинати тебе. Тому дійсно треба щось робити: розказати людині, якій довіряєш, не мовчати.

Ти сильна й успішна жінка. Завдяки яким рисам характеру тобі вдалося цього досягти?

Гадаю, це зацікавленість у тому, що я роблю. Якщо мене щось цікавить, якщо я горю ідеєю, проєктом, то буду віддавати цьому всі сили. Мої думки, ідеї – будуть спрямовані на те, щоб реалізувати якийсь проєкт, подію, стратегію, будь-що.

Я також завдячую своєму вихованню: для мене немає нічого неможливого. Наприклад, якщо ти хочеш стати у 35 років оперною співачкою, то зможеш здійснити свою мрію. І нехай ти не співатимеш на сцені оперного театру, але досягнеш певного рівня в цій сфері. Хоча об’єктивно тобі всі скажуть, що це запізно. Позиція, що завжди можна навчитися, реалізуватися у сфері, яка цікава, мені завжди допомагає.

Допомагає, мабуть, і те, що я справді люблю людей, з якими працюю. Я знала з дитинства, що мені близька сфера культури й мистецтва. Я люблю талановитих людей, хочу їм допомагати, для них щось робити. Певно, це й дозволяє мені бути успішною, хоча мені складно так про себе казати.

Якщо мене щось цікавить, якщо я горю ідеєю, проєктом, то буду віддавати цьому всі сили

Що для тебе є найкращою нагородою за роботу?

Якщо говорити про кінофестиваль, то це досить інтимний момент: коли я заходжу в зал за 10 хвилин до кінця фільму, бачу вираз обличчя глядачів – ось моя найкраща нагорода. Або коли Антоніо Лукіч перемагає в Карлових Варах зі своєю стрічкою «Мої думки тихі», я пишу йому повідомлення, навіть не сподіваючись на відповідь, а він пише, що це все завдяки Одеському кінофестивалю. Так само й із Наріманом Алієвим із фільмом «Додому». Молоді режисери, які починали на Одеському кінофестивалі з короткометражними фільмами. Я відчуваю: ми зробили щось, що їм дійсно допомогло. Це, мабуть, для мене найкраща винагорода.

А що для тебе нагорода Women in Arts?

Коли я побачила, що номінована, і з ким номінована, моєю першою реакцією було: «Я точно не переможу». Це взагалі без варіантів, я, в принципі, ніколи нічого не виграю. Навіть коли отримувала нагороду, я це сказала. У мене не було ніяких особливих сподівань. Я дуже хотіла її отримати, але для себе наперед уже все перекреслила. Та коли я почула результат, то, звичайно, розхвилювалася. Приємно, що мою роботу відзначили. Важливо відзначати жінок, які дуже часто непевні щодо своєї роботи: чи правильно вони роблять, чи добре? Так ти відчуваєш, що в тебе все ж є підтримка, що твоя робота немарна.

Як ти зрозуміла, що кіно – саме те, чим ти хочеш займатися?

Це відбулося випадково, коли я прийшла працювати в команду Одеського кінофестивалю. У сфері культури люди одне одного так чи інакше знають, перетинаються: є і музиканти, і кінороби, і режисери – усі вони пов’язані одне з одним. Звичайно, з кіносвітом я теж стикалася, коли працювала ще в музичній галузі. Та коли почала глибше розуміти кінопроцес, мені стало цікаво – це ж колективний витвір, дуже багато людей працює над ним, дуже багато механізмів залучено! Мені сподобалося, щось здалося близьким, у чомусь я побачила перспективу, а саме – у поєднанні мистецтва й бізнес-підходів, адже ти не можеш просто зняти фільм, ти повинен його просунути, розробити його стратегію. На кожному етапі є фахівці, які залучені до процесу. Це працює як єдиний механізм: якщо спрацьовує, то отримуєте дуже хороший результат.

Звісно, я не планувала пов’язати своє життя з кіно, спочатку я навчалася в Києво-Могилянській академії на юридичному факультеті, а потім у Консерваторії оперного співу. Проте що далі, то цікавіше мені ставало кіновиробництво – саме тому я закінчила ще й магістратуру Карпенка-Карого за спеціальністю «Продюсування аудіовізуальних творів».

Важливо відзначати жінок, які дуже часто непевні щодо своєї роботи: чи правильно вони роблять, чи добре?

Які поради даси дівчатам, що шукають себе та свою справу життя?

Вірте в себе: немає нічого неможливого! Не думайте, що для того, аби чогось досягти, світ має стати трохи кращим, потрібен великий бюджет чи треба було народитися не такою, а іншою. Не думайте про це, бо якщо гориш ідеєю – усе приходить, саме тебе знаходить, адже твої локатори налаштовані, щоб притягувати людей, ідеї та ресурси, які допоможуть реалізувати проєкт.

Вірте в себе: якщо є ідея, яку хочеться реалізувати – знайдіть людей, які роблять щось подібне, зблизька роздивіться цю ідею, розробіть свій план. Можна йти до мети навпростець, а можна – своїми складними стежками, але втілити її!

Послухати повну розмову можна на Apple Podcasts, Soundcloud, Spotify, Google Podcasts

Матеріал підготовлено в партнерстві з рухом HeForShe в Україні

HeForShe – це глобальний рух солідарності на підтримку гендерної рівності, заснований ООН Жінки, в якому чоловіки та хлопчики стають головними агентами змін. З моменту запуску у 2014 році, до кампанії приєдналися глави держав, провідні вчені, керівники глобальних корпорацій, спортсмени, митці та лідери думок, що поділяють філософію гендерної рівності. В Україні рух стартував у 2018 році й реалізується за фінансової підтримки Швеції.

Текст: Анна Хаєцька

Ілюстрації: Анна Сарвіра

Продюсер: Костянтин Гузенко

Верстка й обкладинка: Анна Шакун

Ведучі: Софія Пилипюк та Анна Хаєцька

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.