Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Подкасти«Це як рулетка». Марина Батуринець про те, як карантин змінив бізнес і змусив вийти в онлайн

Засновниця школи Bazilik у «ЇЇ» подкасті

«Це як рулетка». Марина Батуринець про те, як карантин змінив бізнес і змусив вийти в онлайн
 — Подкасти на Wonderzine

Марина Батуринець – засновниця школи практичних комунікацій Bazilik School і медіа Bazilik Media. За 5 років вона із SMM-ниці стала власницею бізнесу. Усі заняття школи до карантину відбувалися офлайн.

У новому випуску «ЇЇ» подкасту ми говорили з Мариною про те, як карантин змусив перебудувати Bazilik і чому вони раніше не проводили вебінари. А ще про те, як дозволяти собі відпочивати, якщо ти власниця бізнесу, і не боятися провалу й невдач. Читайте короткий варіант інтерв’ю та слухайте повну розмову в подкасті на зручних для вас платформах (Apple Podcasts, Soundcloud, Spotify, Google Podcasts).

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні.

Як ти та твій бізнес справляєтеся з карантином?

Мені здається, зараз є три різні ситуації, у яких опинилися люди. Хтось залишився з роботою й удома – це одне. Хтось без роботи й без фінансового багажу – це зовсім інше. У моїй ситуації я залишилася відповідальною за велику кількість людей. Тобто аналізувати свої емоції на карантині не мій кейс. Можу собі це дозволити, коли в мене на роботі все добре.

Я сприймаю карантин як рулетку, у якій ти не знаєш, що саме вигорить. Даю собі можливість тестувати нові проєкти, змінювати формат роботи й узагалі ні на що не сподіватися. Зазвичай, я вигадую проєкт і відразу ставлю за мету певні результати. Зараз просто придумую, але результати не визначаю [наперед], а дивлюся в процесі. Тобто немає ніякого планування. Мені складнувато, бо дуже його люблю. [сміється]

Ми офлайн-школа, тому треба було тимчасово припинити працювати з частиною команди. Місяць сиділи й ледь не всі разом вирішували, хто це буде. Тому що комусь критично: одна людина лише від власного прибутку залежить, і їй треба платити за квартиру, а інша може кілька місяців пожити в батьків. Ми як сім’я. Я не впевнена, що це правильний підхід. Але знаю, що можу довіряти цим людям, що вони порядні.

Якщо говорити про наш звичайний місяць, паралельно йдуть два довгі курси, 10–15 воркшопів та інтенсивів. Ми розмежовуємо: якісь інтенсиви в нас щомісяця, якісь – через місяць або два. Усе залежить від теми, лектора та його завантаження. На момент нашого закриття в березні ми не встигли провести п’ять інтенсивів. Квітень у нас теж був весь розписаний, мали закінчитися довгі курси й стартувати нові. Проте все в один день закрилося.

Ми офлайн-школа, тому треба було тимчасово припинити працювати з частиною команди

Моєю першою думкою було, що зараз ми швидко запишемо відеолекції й будемо їх продавати. За перші кілька вихідних записали відео, приблизно 15 лекцій, звернулися до нашого лекторського складу, хто яку лекцію може умовно «віддати».

Ми не врахували одного факту: усе це робиться власними силами. Наприклад, наші друзі знімали відео, потім монтували. А монтаж півторагодинної лекції не монтаж реклами. Ми записували не шматками, а відразу цілісно всю лекцію. Було багато моментів: «Ні, не те хотів сказати, давайте заново». Виходить, що монтаж кожної лекції займає багато часу, це вже не кажучи про зведення звуку. Я думала, що через тиждень усе запустимо, а затягнулося більше ніж на місяць.

А ми не можемо дозволити собі не працювати кілька місяців і жити з повітря. Подивилися, які наші програми реально перенести в онлайн. Почали з курсів, які вже запустилися, запропонували студентам не чекати карантину, щоб продовжити навчання, і перейти в онлайн.

Також у форматі вебінарів проводимо чотири інтенсиви й три лекції. Я однаково зробила такі умови, що людина має в конкретний день і час прийти на навчання. Тобто ми не даємо відео в записі. Якщо в тебе заглючив інтернет, ти не отримуєш відео натомість, а можеш послухати цю ж лекцію з іншою групою. Ми ніби спробували відтворити офлайн. Але смішно, коли людина в чаті пише: «Вибачте, трохи запізнююся, вмикайтеся без мене, я буду пізніше». А я кажу: «Приходь, сідай на останню парту».

[Для вебінарів] ми вибрали ті знання, які можуть зараз бути актуальними. Наприклад, SMM-стратегія, бо зараз багатьом брендам доводиться її переписувати. Також робимо лекцію про те, як вести комунікацію бренду під час пандемії. А ще лекцію за презентаціями-резюме, оскільки зараз той момент, коли люди будуть міняти роботу. Думаємо, як виходити в офлайн (на момент публікації інтерв'ю Bazilik анонсував перші офлайн події – ред.)

 Ми не можемо дозволити собі не працювати кілька місяців і жити з повітря

Чому раніше не переходили в онлайн? Це ж вихід на потенційно більшу географію. Що вас зупиняло?

Я не можу сказати, що з онлайн ми вийшли на більшу географію, ніж Україна. Хоча би тому, що ведемо всю комунікацію українською. У нас є можливість поставити кілька мов на сайті, але я поки не готова до цього.

Треба розуміти, що ми часто говоримо про роботу з малим бізнесом. А в кожній країні це різна історія. До мене колись звернулася дівчина з Казахстану, але я не знала, щоїй порадити, не знала, хто їхні лідери думок, у яких соцмережах сидять. Для цього треба проводити дослідження.

Ще одна з причин – дані, скільки людей закінчують онлайн-навчання. У мене зараз у школі 98% студентів проходять навчання повністю. Дуже рідко хтось не завершує. З онлайном доведено, що людям важко вчитися самостійно, мотивувати себе. Для цього треба надзусилля, які закладені не в кожному з нас. Навіть я зараз проходжу курс онлайн. Перший день уранці була дуже вмотивована. А наступного дня прокинулася сонна, відкрила ноутбук, минула година, а я розумію, що нам уже й завдання якесь дають. Подумала: «Окей, передивлюся запис увечері». Хто передивився ввечері? Ми знайшли класний фільм і вирішили переглянути його. Тобто це зовсім інша історія.

Якщо в нас і є зараз якісь лекції в записі, то ми ставимо дедлайн, до якої дати людина може подивитися. Мені могло би бути однаково, дивиться людина цей запис чи ні. Але мені важливо мотивувати людину, аби вона не відкладала на завтра.

Я спілкувалася зі знайомим, який викладає в онлайн-школі, і для нього демотиваційним чинником є те, що ти знаєш, що на курсі вчиться 100 людей, виходиш в онлайн, а там сидить 20. Тобто 80 людей вирішили, що не будуть сидіти з тобою день у день, а подивляться запис. Зрозуміло, що для цього й купують онлайн-лекції: щоб дивитися не коли лектору зручно, а коли тобі. Але такий фактор теж є.

Тому мені подобається формат, який у нас був. Коли до нас приїжджали люди з різних міст. Вони так цього чекали, приходили в школу з валізами. Для них це вже традиція: що три місяці вибиратися в Київ і приходити в Bazilik. Цього в онлайні не отримаєш.

Що можеш порадити жінкам, які хочуть будувати свій бізнес?

Бізнес – це коли ти не можеш не робити. Не знаю, хто це сказав, але мені подобається. Я завжди за те, що треба пробувати, що немає нічого страшного, якщо наб’єш ґулі. У багатьох є страх: «А раптом у мене не вийде й усі про це дізнаються?» Ясна річ, більшості людей однаково. Не байдуже на твою поразку буде людині, у якої ще нудніше життя.

«Що люди подумають?» – це йде ще від бабусь і батьків, нам це заклали 50 років тому. Пам’ятаю, мені якось тато телефонує, каже, що йому треба терміново пофарбувати ящик, бо сусіди пофарбували, а він ще ні. Я кажу: «А тобі треба пофарбувати ящик?» А він: «Ні, але сусіди ж пофарбували». Але ще більше бізнесів просто ніколи не відкриваються, тому що в людей є страх, що проваляться та про це всі дізнаються. Але їм байдуже.

Бізнес – це коли ти не можеш не робити

А в тебе були якісь страхи щодо запуску бізнесу?

У мене все сталося вже після того, як ми відкрилися. Люди повірили й прийшли. І тоді я така: «Клас, тепер у мене є щомісячне зобов’язання у вигляді школи на 350 квадратів. Є штат людей, яким щомісяця треба платити зарплату. Є студенти, які чекають нові програми». Тоді було сім програм, які в обігу не могли би давати ту суму, яка була потрібна. Треба було терміново добирати нових лекторів, придумувати програми. У цей момент у мене стався ступор десь на пів року. Почалися страхи, навіщо все це зробила. Думала, що знімати коворкінг [для курсів] – це одна освіта, а мати своє приміщення й казати, що це школа – зовсім інше. Тобто я «згоріла» після запуску бізнесу. Але нічого, пішла до психолога й через деякий час повернулася до життя.

Як ти вчилася делегувати обов’язки, коли ви росли?

Перші кілька років моя команда постійно хиталася. Проте почала знаходити людей, з якими я більше партнерка, ніж начальниця. Звісно, виплачую зарплату й ця людина працює на мій бренд. Але кожен із менеджерів у своєму напрямі набирає собі співробітників, і я не втручаюся в цей процес. Можу розповісти про цінності школи й таке інше, але не займаюся їхнім графіком. Коли я дізналася, що в менеджерів мають бути мануали з роботи, сказала: «Хочете, я зараз піду й напишу, як вам працювати, але в мене є краща ідея. Давайте ви самі напишете свої мануали. Якщо я задовольню їх, працюйте за ними».

Ти також колись розповідала, що вважаєш кожен факап команди своїм персональним. Чому?

Я ж вибрала цих людей. Якщо людина щось не зрозуміла чи не знала, то це моя проблема, що я не показала це. Умовно, у нас була ситуація, коли людина прийшла на лекцію, а місць сісти вже немає. У нас є правило, що ми не відмовляємо людині, яка дійшла в школу. Можна попросити стільчик у сусідів, але не відмовити студенту. А тут була ситуація, коли в нас почала працювати нова дівчина, якій ще не передали цю істину. Людині відмовили, бо за мануалом ця дівчина побачила, що на певній кількості людей ми закриваємо групу. Увечері з’явився відгук. Чия це провина? Моя, бо я не розповіла новій співробітниці, що для нас важливо.

Я ж вибрала цих людей. Якщо людина щось не зрозуміла чи не знала, то це моя проблема

Чи є в тебе рольові моделі серед жінок у бізнесі та й загалом?

Мені подобається, що, якщо подивитися на європейських жінок, у них, крім своєї основної професії чи бізнесу, є власна думка. Наприклад, щодо гендеру чи екології. У нас люди часто не хочуть влазити в теми, у яких суспільство розділене. Немає стрижня, власної думки, навіть щодо політичних питань.

Якщо подивитися, у кого є сила волі й віра у свою справу, то це, мабуть, Джоан Роулінг. А ще мені подобається, як себе поводить Емма Вотсон. Якщо говорити про підприємниць в Україні, з якими спілкуюся й можу прийти за порадою, це Лєра Бородіна. Її підхід, те, як вона трансформувала свій бізнес і залишилася людиною – мені це близько.

Узагалі, коли питають про людей, якими я особисто надихаюся, це для мене радше список людей, до яких я не можу доторкнутися. Але ось [як виняток] є Маша Єфросиніна, з якою ми особисто знайомі. Я вчуся тому, як вона розуміє ставлення жінки до себе.

Пам’ятаю, у певний момент роботи стало настільки багато, що, якщо я буду займатися тільки нею, вона ніколи не закінчиться

Як ти будуєш work-life balance? Як відвойовуєш свій час на відпочинок?

Раніше я собі не дозволяла відпочивати. Вважала, що потрібно будувати кар’єру. У якийсь момент зрозуміла, що в мене є те, чого хотіла досягти. За останні 5 років я [виросла] із SMM-ниці у власницю бізнесу. До того ж бізнесу, який у своїй категорії десь у топ-10. Після цього я змогла займатися [work-life] балансом.

Пам’ятаю, у певний момент роботи стало настільки багато, що, якщо я буду займатися тільки нею, вона ніколи не закінчиться. Можу прийти на роботу й поставити собі 1000 тасків, тому що зі своїм бізнесом завжди є, куди рости.

Тому я дозволила собі втомлюватися від того, що попрацюю 2 години, а не 8. Якщо ці 2 години придумуєш якусь нову концепцію, пишеш стратегію, мозок працює не над механічною роботою, а над креативом – це найкласніше. Можу прийти на роботу о 13:00, тому що знаю, що сьогодні мені треба ідея.

Я планую не більш ніж три зустрічі на день. Коли перейшла на такий графік, то зіштовхнулася з нерозумінням знайомих. Вони можуть писати: «Я тут, поряд, давай зайду на каву», а я відповідаю, що в мене вже були три зустрічі сьогодні, не готова бачитися. Просто усвідомила, що така кількість зустрічей мені комфортна, а якщо більше, то це закінчиться мігренню, вигоранням чи не матиму сил для того, щоб щось вигадати.

Десь півтора року я на собі це все тестувала, міксувала. У моєму житті з’явився спорт. І усе вирівнялося. Проте зараз [на карантині] я розумію, що знову доведеться перероблювати цей баланс.

Послухати повну розмову можна на Apple Podcasts, Soundcloud, SpotifyGoogle Podcasts

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні

ООН Жінки є структурою Організації Об’єднаних Націй із питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат. В Україні діяльність ООН Жінки спрямована на сприяння рівноправній участі жінок у всіх аспектах життя.

Текст: Софія Пилипюк

Продюсер: Костянтин Гузенко

Верстка та обкладинка: Анна Шакун

Ведучі: Софія Пилипюк та Анна Хаєцька

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.