Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Психологія«Мені просто пощастило». Що робити із синдромом самозванця?

Пояснює психотерапевтка

«Мені просто пощастило». Що робити із синдромом самозванця?  — Психологія на Wonderzine

Знайоме відчуття, коли здається, що всі досягнення – випадковість? Сумніваєшся у своїх особистих чи професійних якостях і боїшся, що люди навколо це помітять? Схоже, це синдром самозванця. Він характеризується нездатністю повірити у власний успіх. Гарні новини, що цей синдром виникає лише у людей, які вже мають певні досягнення. Погані – він циклічний і передбачає високу тривожність.

Разом із психотерапевткою розбираємося, як проявляється синдром самозванця, чому він насправді змушує людей зростати та як навчитися об’єктивно оцінювати себе.


Аліна Шумак

психотерапевтка


Термін «синдром самозванця» ввели в кінці 70-х психологині Пауліна Кленсі та Сюзанна Аймс. Спочатку вважалося, що жінки більш схильні до такого синдрому, але потім виявилося, що він поширений і серед чоловіків. Нині цим терміном частіше користуються в побуті, ніж психологи під час діагностики, проте ознаки синдрому досить поширені. Основні ознаки:

сумніви у своїх професійних чи особистих якостях

стан постійної фонової чи досить високої тривожності, занепокоєння

 самоприниження (у психологічному, не клінічному розумінні); наприклад: «Я нічого не вмію», «Я недостатньо компетентний»

Якщо описати цей синдром через суб’єктивні почуття, то це тривожний стан, який характеризується погіршенням настрою. До нього інколи домішуються відтінки сорому та провини.



Синдром самозванця – це нездатність повірити у свій успіх



Складність переживання синдрому самозванця у тому, що цими почуттями нелегко ділитися з близькими, а інколи й з психологом. Цей синдром передбачає ідею, що, якщо хтось дізнається, що я маю недостатньо компетенцій – у мене все заберуть. Тому людина, що почуваєшся самозванцем, вважає, що небезпечно про це розповідати, бо «раптом мене розкриють».

Цікаво, що цей синдром є лише у людей, які досягли певного успіху чи результату. Однак вони не можуть його визнати, присвоїти, вбудувати у структуру себе. Попри те, що навколо може бути безліч підтверджень компетентності чи таланту, сама людина пояснює все удачею, вдалим моментом. Водночас вважає, що всі навколо набагато талановитіші та більш варті цього успіху.

Тобто, якщо все спростити, синдром самозванця – це нездатність повірити у свій успіх.

Які причини появи синдрому?

Щодо цього немає багато даних, а ті, що я дослідила, досить неоднозначні. Хтось пов’язує це з когнітивним спотворенням, ефектом Даннінга-Крюгера.

Найвища точка в осі абсцис цього графіка – максимально позитивне відчуття людиною самої себе. Вона почувається здатною на все, чудовим спеціалістом. Проте в цій точці у людини ще недостатньо знань та досвіду, щоб тверезо оцінити свою компетентність. Тому лише їй здається, що вона багато знає та може.

Як приклад, умовний студент з дипломом із відзнакою, який щойно закінчив університет, знає багато теорії, але ще не розуміє, як її застосувати на практиці. Хоча почувається дуже розумним і здібним.

Що далі ми рухаємося по осі ординат, яка позначає час, то більше графік знижується. Людина досягає так званої «ями відчаю». З’являється усвідомлення, що вона ще дуже багато не знає, і є фактори, на які вона не може вплинути. Після навчання, коли стикаєшся з практикою, часто настає перша професійна криза. У цей момент гостро відчувається безсилля та синдром самозванця.



Синдром самозванця пов’язують з періодом падіння з вершини до «ями відчаю»



Проте [з рухом по осі ординат, тобто з часом] ми накопичуємо досвід і розуміння, як застосовувати наші професійні можливості. З часом людина розширює свої компетенції – і графік поступово йде вгору. Він уже не досягає того піку, який був спочатку, але негативне переживання себе як «не спеціаліста» стає набагато слабшим. Людина виходить на рівень експерта – у неї є розуміння своїх компетенцій і їх обмеження. Вона усвідомлює, на яких темах знається, а які ще не досліджувала. І в цій точці почувається більш стабільно і комфортно.

Повертаючись до синдрому самозванця, зауважу, що його пов’язують з періодом падіння з вершини до «ями відчаю». Дехто вибирається з цього дна, а дехто – ні, і залишає у цьому місці професію.

Чи стримує синдром самозванця прагнення досягати більших результатів?

Ні, це не є перепоною. У певному сенсі синдром, навпаки, допомагає. Людина намагається довести собі, що вона все ж достатньо компетентна. Проте навіть коли знаходить підтвердження, воно не засвоюється і виникає повторний сумнів.

Формується замкнене коло, яке можна описати такими етапами:

Людина почувається самозванцем.

Шукає причину, з чим це пов’язано. Наприклад: «Мені пощастило, насправді я замало знаю, у мене недостатньо кваліфікації».

 Знаходить спосіб працювати з цим – наприклад, підвищити кваліфікацію.

Розширює свої знання. Усе ще почувається самозванцем, але поки вчиться, має надію, що це відчуття кудись зникне.

Досягає мети, отримує визнання від колег і відчуває задоволення, якого надовго не вистачає.

Через певний час – кілька годин чи навіть місяців – знову відчуває «мені просто пощастило».

Цикл повторюється.

Це лише внутрішні процеси, зовні ми можемо бачити успішну та компетентну людину.

Отже, цей синдром мотивує розвиватися. Які ж його негативні наслідки?

Люди із синдромом самозванця частіше за інших відмовляються від додаткової відповідальності. Це відбувається через те, що є страх, що ухвалені рішення можуть бути недостатньо правильні. Відмова від відповідальності призводить до втрачених можливостей.

Водночас стан людини досить тривожний. Задоволення від досягнення цілей – дуже короткотермінове. Людина не здатна насолоджуватися своїм успіхом. Умовна нагорода за досягнення не стоятиме на полиці, а піде в ящик. Жити в такому стані неприємно.

Як позбутися синдрому самозванця?

На формування цього синдрому і його вирішення впливає культура, у якій перебуває людина. Якщо синдром проявляється у професійній діяльності, тут відіграють роль такі фактори: як колеги/керівництво сприймають успіхи та невдачі, наскільки людина реалізована, чи є у неї простір для творчості. Є можливість проживати невдачі разом з колегами чи це те, що людина ховає в собі?

Важлива емоційна підтримка в тому полі, де проявляється цей синдром. І краще, щоб проживання успіхів і невдач відбувалося саме в ньому. Але якщо це неможливо і людина не отримує підтримки, її варто шукати поза ним. Це те, як синдром самозванця можна скоригувати в соціальному середовищі.



Важлива емоційна підтримка в тому полі, де проявляється цей синдром



Щоб скоригувати його зсередини, треба насамперед говорити про це. Бажано з людиною, якій ти довіряєш, з якою є досвід стосунків, де можна бути різним – успішним і не дуже.

Якщо ж є складнощі з побудовою таких стосунків, психотерапія завжди допоможе. Психотерапевт сприяє тому, щоб цей процес минув природно, без збоїв. Фахівець допомагає людині помітити, що з нею відбувається, затримує її в цьому і дає більше часу на те, щоб цей досвід засвоївся.

Кілька простих вправ, щоб навчитися приймати свій успіх:

У моменті навіть маленької перемоги спробуйте фіксувати, що ви відчуваєте в плані емоцій, що відчуваєте в тілі, що це каже про вас як про людину.

Практикуйте хвалити себе навіть за дрібниці. Це можна робити вголос чи про себе. Але відмічайте те, що зробили добре, що вас потішило. Це проста, але дуже ефективна вправа.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Ілюстрації:

Анна Шакун

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.