Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ПсихологіяПитання психологу: Як розпізнати булінг і що з ним робити

Питання психологу: Як розпізнати булінг і що з ним робити  — Психологія на Wonderzine

У дитячих та дорослих колективах

67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з булінгом, за дослідженням UNICEF. З них 24% – жертви цькувань. У 2019 році в Україні запрацював закон, який передбачає штрафи за булінг в школі. І хоч ця проблема більш поширена саме серед підлітків, від неї можуть страждати і дорослі.

Перед Міжнародним днем протидії булінгу (International Stand Up to Bullying Day) запитуємо у психологині Анни Шевчук, як розпізнати булінг, які можуть бути його наслідки та що робити, якщо цькують у шкільному або робочому колективі.

Анна Шевчук

психологиня, гештальт-терапевтка


У темі булінгу я опираюся не тільки на свій професійний досвід, а і на особистий, адже я мама трьох дітей. Булінг (цькування) – патологічне, системне та багатошарове явище. Як у дитячому, так і в дорослому середовищі, булінг не є проблемою конкретної індивідуальності – постраждалого чи агресора. Це проблема системи.

Коли я почала працювати з цією темою, то вважала її суто психологічною. Але коли почала глибше її вивчати й персонально зіштовхнулася з подібним досвідом, стало зрозуміло, що проблема – не просто психологічна. Це правова проблема. Звісно, психолог може бути інструментом, який допоможе з нею впоратися. Але, якщо йдеться про школу, до її вирішення мають долучатися всі учасники: насамперед, дорослі – батьки, викладачі, керівництво дитячих закладів, психологічна служба.

Які ознаки булінгу?

  • Булінг має систематичний характер
  • Зазвичай цькують одну людину
  • Свідки ігнорують і начебто не помічають, що відбувається
  • Нерівність ролей булера та жертви.

Важливо пам’ятати, що жертвою цькувань може стати будь-яка дитина. Але в зоні ризику – ті діти, у сім’ях яких із ними поводяться, як із жертвою, бідолахою. Також дорослі поряд можуть провокувати в дітей почуття провини фразами на зразок: «Ти що, не бачиш, як мені складно?». Це трапляється, коли в дорослого немає ресурсу, коли вони відчувають, що не справляються. 

Коли ми розмовляємо з агресором, то теж шукаємо першопричину в сім’ї. Часто булерами стають діти, які не можуть виразити агресію із близькими й тому шукають можливості проявити її в зовнішньому середовищі. У роботі з дітьми, які виступають у ролі агресора, я часто зустрічаю біль. Але також важливо виключити можливі органічні зміни, на рівні тіла. Це може бути пов’язано з нервовою системою, наприклад.

Припустити, що вашу дитину булять можна, якщо вона:

  • Не хоче йти до школи, відмовляється розважатися, стає дуже апатичною
  • Починає більше хворіти
  • Має проблеми зі сном та апетитом
  • Стає надто активною або надто агресивною
  • Часто плаче, істерить

Можливі наслідки булінгу в дитинстві

Якщо не було конструктивного рішення щодо булінгу в дитинстві, його наслідки переживають усі – жертви, агресори, свідки. І це може мати прояви й у дорослому віці.

Для агресора: погана адаптація в соціумі, проблеми в особистому житті, у стосунках із друзями та в колективі.

Для свідків: можуть усе життя жити зі спогадами, які приносять біль і відчуття сорому, переживають страх, думають: «Нехай краще його цькують, ніж мене», мають токсичне відчуття провини, переживають самотність.

Для жертви: занижена самооцінка, неврози, тривожні розлади, панічні атаки, соціофобія, ПТСР, суїцидальні думки та спроби.

Суїцидальні схильності характерні для тих дітей, які не отримують підтримки й відгуку від дорослих, якщо їх почуття ігнорують фразами: «Та це просто бійка», «Зараз усі діти такі».

Що робити, якщо вашу дитину цькують?

Можу розповісти про власний досвід пошуку конструктивного рішення. До мене звернулася мама однокласника, яка сказала, що, схоже, її дитина цькує мою. Далі алгоритм дій такий:

Насамперед треба зупинити булінг.

Важливо умовно розвести учасників «в різні сторони рингу». Тобто викладач, коли помічає, що відбувається цькування, має зупинити це, у буквальному сенсі. Підійти і сказати, що це не може продовжуватися. За потреби, попросити батьків забрати дітей додому.

Зібратися викладачами й батьками.

Добре, якщо до обговорення долучиться психолог, а також батьки дітей-свідків булінгу.

Визнати проблему, назвати речі своїми іменами.

Назвати булінг своїм іменем буває дуже складно. Дуже кортить назвати це просто«конфліктом». Але булінг – не конфлікт: це значно глибший і серйозніший процес. Почати працювати із проблемою цькування можна тільки, коли всі сторони визнають, що це саме він.

Ми почали проговорювати можливі причини та зрозуміли, що питання було в конкуренції. Діти не могли вирішити її конструктивом і тоді почалося цькування.

Поговорити з дітьми, що булінг має припинитися й пояснити чому. Склали із групою «контракт».

Важливо назвати проблему своїм іменем перед дітьми. Коли це відбувається у шкільному колективі, треба аби «значущий дорослий» – викладач чи класний керівник – сказав, що є булінг, це не нормально й так не повинно бути.

Наприклад, моя колега згадувала, що у класі одного викладача два роки було цькування. Навіть коли дітей-жертв забирали із класу, на його місці починали булити когось іншого. Булінг – це система, яка знайде нових жертву й агресора. Коли викладач змінився, на його місце прийшов інший, який помітив цькування й відразу сказав дітям: «У моєму класі так не буде! Це має припинитися» – проблема вирішилася.

Можна також пояснити дітям, що за це можуть нести кримінальну відповідальність батьки та вчителі. Діти чують, коли їм кажуть, що у нашому класі є насильство й ми всі створюємо цю ситуацію. 

Раджу вчителям укласти з дітьми «контракт»: озвучити правила, які тепер працюють у класі. Треба пояснити, до кого звертатися в разі, якщо ви стали жертвою чи свідком булінгу. Коли правила незрозумілі, вони встановлюються дітьми самостійно. Тому хтось дорослий має взяти на себе відповідальність за це й пояснити їх.

Дати дітям щось натомість.

Це може бути будь-що, що змінить дисфункцію на те, що приносить користь і задоволення всім учасникам процесу. Театральні постановки, походи класом, екскурсії, гра на музичних інструментах, хор. Це має дати дітям можливість направити свою енергію в конструктивне русло.

Надати підтримку змін, які відбудуться в колективі, зі сторони дорослих.

Працювати із психологом/психотерапевтом.

В ситуації з булінгом варто також звернутися до психолога. Коли речі називають своїми іменами, це може викликати певну реакцію. У жертви – агресію, ненависть тощо, в агресора – сором, страх тощо. Усі ці емоції треба дозволити прожити. У складних ситуаціях можна ізолювати дітей, учасників булінгу. Перейти на домашнє навчання на тиждень-два й тим часом пропрацювати цю тему із сім’єю та психологом.

Булінг у робочому колективі

Принципова різниця між булінгом дорослих і дітей у тому, що доросла людина може піти з колективу, змінити роботу. У дорослого є вибір. Дитина цього зробити не може. І жах у тому, що вона змушена щодня ходити до школи, яка для неї є пеклом. Проте, звісно, ситуації бувають різні й інколи доросла людина не може звільнитися через, наприклад, фінансову ситуацію.

Якщо в колективі є булінг, варто зустрітися з керівником чи HR-ом, який теж може висловитися, що такого не має бути в компанії. До розв’язання проблеми можуть долучитися психологи, психотерапевти, коучі, консультанти. У дітей, як і в дорослих, не можна «забрати» булінг і не дати нічого на заміну. Треба підключати всі можливості для вирішення цієї проблеми.

Як попередити булінг

Оскільки проблема булінгу – системна, тож і працювати над профілактикою та попередженням булінгу треба на всіх рівнях системи.

На рівні держави треба активно інформувати про те, що є така проблема, і що з нею робити. Коли в Данії виявили, що 5% усіх школярів перебувають у ситуації булінгу, там розпочалася активна інформаційна кампанія на цю тему, у якій брав участь король країни. Також хорошим інструментом для профілактики булінгу є інклюзивна освіта. Коли діти бачать, що всі різні – і це нормально.

На рівні школи – вчителі та керівництво школи мають брати відповідальність і слідкувати за тим, що відбувається у класах. Потрібно, аби всі учасники процесу присвоювали собі цю проблему, зокрема працівники школи. Для цього важливо забезпечувати викладачів ресурсами: матеріалами, навчальними вебінарами, супервізією, підтримувальними групами. Учителям потрібно розуміти групову динаміку, мати знання вікової психології та конфліктології. З мого досвіду, зараз багато викладачів на межі вигорання, тому важливо забезпечувати їм умови, щоб вони могли помічати ці процеси.

На рівні сім’ї потрібно показувати дітям гарний приклад – слідкувати що та як ми говоримо й робимо. Не казати при них, що хтось такий-сякий. Ми не можемо самі так чинити й водночас розповідати дітям про цькування. Це ми називаємо подвійними посланнями. Адже діти однаково віддзеркалюють поведінку дорослих.

Показуйте, що ви підтримуєте свою дитину. Це може бути у вигляді ритуалів. Наприклад, вранці обійняти та сказати: «Я поряд». А ввечері виділити час на те, аби спитати: «Як твої справи? Які були успіхи? А що тебе засмутило?». Бажано й дорослим відповідати на ці питання, аби діти розуміли, що успіхи чи невдачі бувають у всіх.

Поговоріть із дітьми про особисті кордони. Навчіть говорити «Ні» чи «Стоп». Я не вчу дітей давати здачі, але вони можуть казати: «Так зі мною не можна» або «Не торкайся мене». Дитина має вміти казати це не тільки іншій дитині, а й дорослим.

Давати дитині право на агресію. У нас із дитинства кажуть: «Будь хорошим хлопчиком/дівчинкою», «Гарно себе поводь». Це закладає уявлення, що дитина не може проявляти свої емоції вдома. Агресія – таке ж почуття, як любов чи вдячність.

Текст:

СОФІЯ ПИЛИПЮК

редакторка Wonderzine Україна

Ілюстрації:

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.