Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Психологія«Я без тебе не можу». Що таке співзалежність і як перестати жити заради іншої людини

«Я без тебе не можу». Що таке співзалежність і як перестати жити заради іншої людини
 — Психологія на Wonderzine

І чому «друга половинка» – це не про романтику

«Я без тебе не можу жити» – так може звучати репліка з романтичного фільму. Або переконання людини у співзалежних стосунках.

Співзалежна людина живе заради щастя іншої людини, ставить свої бажання на другий план, живе заради «ми», а не «я». Історія про «другу половинку» сильно підкріплюється масовою культурою: начебто ми можемо бути важливими і цілісними лише, коли будемо разом із кимось. Утім, співзалежність трапляється не лише в парах, а й у стосунках між друзями, батьками та дітьми, навіть колегами.

Разом із психотерапевткою Златою Гнатюк розбираємося, в чому причини співзалежності, за чим її розпізнати і як вийти з таких стосунків.

Текст: Софія Пилипюк

Злата Гнатюк

психотерапевтка


Співзалежність – патологічна форма стосунків, яка характеризується сильною емоційною, соціальною й іноді фізичною залежністю від іншої людини. Формує відчуття, що одна сторона фактично не може без іншої. Зараз найчастіше термін вживається стосовно людей, чиї рідні чи близькі мають ту чи ту залежність (алкогольну, наркотичну, ігрову тощо), але не тільки – співзалежними можуть бути стосунки в парі, батьківські стосунки, стосунки між друзями та навіть колегами.

Якщо в першому випадку людина «втягується» у стосунки з партнером із залежностями, перемикаючись на роль того, хто намагається врятувати чи контролює «одужання», то в другому випадку часто відбувається підміна понять, де співзалежність може сприйматися як дуже сильна близькість чи ота «справжня» любов, де ми не можемо одне без одного і завжди повинні бути разом. Натомість близькість передбачає свободу: людина вільна як наблизитись, так і відійти. У співзалежних стосунках будь-який навіть натяк на те, що одна сторона віддаляється, викликає сильну тривогу та паніку.

«Старші знають краще»

Причина співзалежності – незавершений процес психологічної автономії. З великою ймовірністю співзалежні стосунки будуватимуться в сім’ях, де батьки сильно контролювали та не давали дітям самостійно ухвалювати рішення, тим самим формуючи залежність від рішень власних.

Так само відбувається і в сім’ях, де подавався приклад жертовності та винесення на перший план чужих потреб. Наприклад, якщо хтось із батьків (частіше в цих ролях виступають матері) постійно транслює посилання, що все життя – заради дітей, це формуватиме в цих дітей токсичне почуття провини, вони можуть намагатися постійно віддавати батькам такий «борг».

Контроль, постійне втручання у справи дітей і постійні поради тут подаватимуться під виглядом турботи та бажання поділитися досвідом, а будь-який спротив у відповідь зустрічатиметься страшенною образою, миттєвим переходом у роль жертви та маніпулятивними спробами викликати жаль. Наприклад, називаючи дітей невдячними, а себе – нікому не потрібними.

У сім’ях важко виходити зі співзалежних стосунків, бо є дуже багато настанов, найпростіша з яких звучить так: «Ну це ж батьки, вони знають краще». У тих, в кого сімейні стосунки були співзалежними, може формуватися схильність до такої моделі. Це перетворюється на добре знайому схему, яку легко відтворювати.

Співзалежні патерни формуються в дитинстві. Наприклад, якщо дорослий був дуже контролювальний, і у дитини не розвивалася здатність самостійно ухвалювати рішення, в майбутньому вона шукатиме партнера, який буде завжди знати, як їй діяти, задовольняти всі потреби, як це робили дорослі в дитинстві. По суті людина знаходить собі значущого дорослого й очікує, що той візьме на себе всю відповідальність. Ця історія – про відсутність сепарації: коли ви мали вилетіти з гнізда, але залишилися.

Якщо в сім’ї були дуже суворі правила виховання та за будь-яку провину було велике покарання, також може розвинутись співзалежність. Наприклад, якщо дитину залякували розлукою («Будеш себе так поводити з батьками – здам у дитбудинок»), чи якщо залишали посеред вулиці саму. Такий переляк дитина може запам’ятати на все життя та робити потім усе, щоб не залишатися ніколи самому. У беземоційних сім’ях, де карали за провини, не пояснюючи, що трапилося і що від тебе хочуть, а також у сім’ях, де було насилля, діти вчаться вгадувати настрій батьків і їхні бажання (живучи в постійній тривозі), щоб перебувати в безпеці.

Це стосується й дорослих дітей і залежних батьків. Коли батьки мають залежності, дитина росте у відчутті провини й відповідальності за іншого. Якщо в першому випадку людина не може функціонувати без дорослого, то в цьому – постійно перебуває в ролі рятівника, який обирає партнерів, яких постійно треба буде рятувати.

Тобто якщо в одного партнера є залежність від, наприклад, алкоголю, то у другого партнера у співзалежних стосунках теж буде залежність – від ролі «рятівника». І йому так само буде потрібна реабілітація і програма видужання, яка буде спрямована на відновлення особистих кордонів, зміщення фокусу на себе, власні потреби та формування нових патернів, де нікого рятувати не потрібно.

Як розпізнати співзалежність

Розмитість особистих кордонів і потреб

Людині важко відділяти себе від іншої та розуміти, де закінчуюся я та починається інший.

Бажання постійного схвалення та підтримки

Оскільки й уявлення про себе можуть бути розмиті, людина за звичним патерном шукатиме когось, хто знає про неї краще, як для неї краще та на кого можна буде перекласти відповідальність.

Знижені почуттєвий та емоційний фон

Якщо впродовж зростання дитини її емоції і їхній вихід сильно пригнічувалися, то подорослішавши, такій людині складно зрозуміти, де вона почувається добре, а де зле, оскільки немає достатнього розуміння своїх емоцій і знань про себе.

Фонова тривожність

Поруч із партнером співзалежна особа може переживати сум, внутрішню пустоту та неспокій. Відчуття, наче щось не так, але незрозуміло, що саме. Також може постійно перебувати в стані очікування потенційної небезпеки. Це може проявлятися й на рівні тілесних переживань: людина поряд з іншою починає тривожитися, в неї частішає серцебиття, пітніють руки.

Низька самооцінка

Співзалежній людині характерне відчуття неповноцінності. Наче самі по собі ви неважливі та нічого не варті, тому тільки «з’єднавшись» із кимось почуваєшся цілісним. Це історія про «другу половинку», яка сильно підкріплюється масовою культурою.

Внаслідок цього виникатиме невпевненість у собі. Вона може проявлятися в постійних намаганнях перевірити почуття іншої людини, чому вона залишається в парі. Це також може проявлятися в переконаннях, що ви не варті любові чи такого ставлення. У цей момент з’являється почуття сорому та провини за те, що людина залишається в парі, хоч ви вважаєте, що цього не заслуговуєте.

Страх бути самотнім

В однієї людини в співзалежних стосунках може бути страх залишитися самотньою, а в іншої – бути «поглинутим». Коли такі люди одне одного знаходять, такі стосунки дуже важко розірвати: бо один робить усе можливе, щоб інша людина більше нікому не дісталася.

До того ж у партнера може розвиватися страх бути поглинутим – страх розчинитися в іншій особі, перестати відчувати себе і свої потреби, страх бути підпорядкованим не своїм цілям і бажанням. Нерідко в такому випадку партнери наважуються розірвати стосунки або починають сильно віддалятися чи різко окреслювати власні кордони, наполягати на них. За цим усім стоїть бажання відокремитися та заявити про себе, як про автономну особистість.

Якщо ж у такого партнера були, наприклад, сильно контролювальні батьки чи попередні стосунки, де потрібно було постійно бути разом, цікавитись одним і тим самим – бажання втекти з таких стосунків буде ще більшим. Часто зі співзалежних такі люди в наступних свої стосунках можуть використовувати зовсім іншу форму поведінки та ставати контрзалежними.

Проєкція своїх емоцій

Часто в таких стосунках спрацьовує саме захисний механізм проєкції. Співзалежна людина буде переносити свій біль на іншу: вважатиме, що «другій половинці» так само погано без неї, як і їй. Утім, коли мені здається, що людина без мене не зможе, і тому я не піду зі стосунків, найімовірніше, це говорить про інше: насправді це я не можу без цієї людини.

Винесення на перший план потреб іншої людини

Оскільки мета – зробити іншу людину щасливою, у співзалежної людини може з’являтися відчуття провини через те, що її партнер сумний чи знервований. Адже вона відразу переносить все на себе та шукає причину в собі. Від цього з’являється сум і безпомічність. Якщо партнер у момент переживання цих емоцій ще й не підпускає до себе, співзалежна людина відразу почуватиметься непотрібною, це буде боляче для неї.

Бажання врятувати

Переконання, що можна змінити іншу людину – найчастіша причина, чому залишаються в дисфункціональних стосунках, тобто таких, де все прокручується по одному й тому самому життєвому сценарію. Спостерігати за такими стосунками – як дивитись серіал: між партнерами багато драми та болю, сварки нічим не закінчуються, конфлікти постійно повторюються, партнери скаржаться на відсутність порозуміння – й усе заходить на нове коло.

Вийти з дисфункціональних стосунків можна, тільки відмовившись від звичних шаблонів, за якими людина звикла їх будувати. І ключовим тут буде саме відмовитися від шаблонів, а не від партнера. Бо так можна міняти партнера за партнером, втягуючи кожного у звичну схему, і дивуватися, чому сценарій повторюється. А відповідь буде простою: бо послідовність одних і тих самий дій призводитиме до одних і тих самих наслідків.

Злиття vs співзалежність

Період злиття є майже у всіх пар на початку стосунків: вам дуже цікаво разом, хочеться постійно бути поряд, несеться закоханість. Цей процес важливий, бо пара багато про себе дізнається, отримує новий досвід. Поступово після злиття люди починають трохи віддалятися.

На різних стадіях розвитку пари злиття може повторюватися. Наприклад, якщо пара переживає якусь кризу чи втрату, адже тоді з’являється багато нової теплоти та вдячності від того, що вони пройшли через це разом. Але потім знову приходить роз’єднання. Утім, якщо є співзалежність у стосунках, то будь-яке віддалення від партнера буде дуже болюче сприйматися, як те, що людину розлюбили. Серед ознак співзалежних особистостей є те, що у своїй комунікації вони дуже схильні до маніпуляцій. У моменті віддалення така людина намагатиметься стримати іншу будь-яким способом.

Що робити зі співзалежністю

Вихід зі співзалежних стосунків – дуже тривалий процес. Це не працює як: «Я все зрозумів, і тепер буде інакше». Усвідомлення того, що це співзалежні стосунки, не завжди означає, що люди будуть із них іти. Бо в них є відчуття контролю, безпеки, романтизована віра, що можна когось змінити.

Тому перше, з чого варто почати, це позбавитися від ілюзій. Якщо ви почуваєте себе погано в цих стосунках, але постійно намагаєтеся їх урятувати, є дуже велика ймовірність, що вони такими й залишаться.

У цей момент треба працювати над відновленням самооцінки, захисними механізмами, переконаннями. Треба почати бачити реальну картинку замість тієї, яку малює людина в голові. Часто це зіткнення з реальністю достатньо болюче й ефективне.

Далі потрібно вчитися повертатися до себе, піклуватися про себе. У співзалежності ви завжди більше турбуєтеся про когось, ніж про себе. У цьому є додаткова вигода перебування в таких стосунках: будуючи їх, рятуючи цю людину, ви сильно відтягуєте момент усвідомлення, а що ж із тобою не так. Тобто більше займаєшся стосунками, ніж собою, і використовуєш це як виправдання.

Що почитати про співзалежність

  • Баррі Вайнхолд, Дженей Вайнхолд «Звільнення від співзалежності»
  • Дженей Дж. Войтіч «Дорослі діти алкоголіків»
  • Робін Норвуд «Жінки, які кохають занадто сильно»
  • Стівен Карпман «Життя, вільне від ігор»
  • Мелоді Бітті «Алкоголік у сім’ї»

Що подивитися

  • «Мій король» (Майвенн Ле Беско, 2015) – про сильну співзалежність у парі, де неможливість вийти з руйнівних стосунків сприймається за шалене кохання та пристрасть.
  • «Теорія Тигра» (Радек Байгар, 2016) – про повторюваність сімейних сценаріїв.
  • «Скляний замок» (Дестін Креттон, 2017) – про те, як батьки пишуть сценарії життя своїх дітей.
  • «Коли кохання недостатньо: Історія Лоїс Вілсон» (Джон Кент Гаррісон, 2010) – про життя дружини Білла Вілсона, засновника програми «12 кроків анонімних алкоголіків».
Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.