Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Подорож«Рай для туриста» чи «щасливі злидні»: як я пізнала дві паралельні реальності острова Балі

«Рай для туриста» чи «щасливі злидні»: як я пізнала дві паралельні реальності острова Балі — Подорож на Wonderzine

І вчила дітей англійської

Іванна Крижановська

Засновниця проєкту про цікаві історії з подорожей Zahopleni


Цієї зими я просто замучилася гортати стрічку в соцмережах. Кожен третій пост – райські фото з Балі. Річ у тім, що в цей же час я сама перебувала на Балі та спостерігала справжнє життя й «життя» в соціальних мережах.

У мене було чітке розуміння того, що я перебуваю в двох паралельних всесвітах: з одного боку, нескінченний потік insta-фото з вечірок, алкоголь, музика, йога-центри, спа-процедури й тисячі селфі біля басейнів і в тропіках. А з іншого, будинки з дощок, кухні з соломи, у яких замість плити – багаття і сім’я на 16 осіб готує тофу та рис, а навколо діти без взуття й освіти. Але цього не показують мої друзі в соціальних мережах. Ніхто не показує. А вітм, ці два світи вміщаються на одному зовсім невеликому острові.

Мене завжди дуже цікавив феномен Балі. Я не розуміла, чому серед усіх 17 804 островів тільки в Індонезії саме він збирає 6,5 млн туристів щорічно. Чому саме Балі вважається «райським місцем» і чому всі прогресивні, молоді й обдаровані прагнуть побувати саме там. І під час своєї соло-подорожі я дізналася важливу історію, яка багато що пояснює.

Як виявилося, однією з найбільш значущих подій, які вплинули на туристичний розвиток острова, можна назвати вторгнення голландців. Вони вдиралися на острів кілька разів. Але в 1906 й 1908 роках вони провели найкривавіші кампанії, знищивши дуже багато місцевого населення, і встановили повний контроль над островом Балі. ⠀

Але вся справа в тому, що на той час Нідерланди сформували собі образ «доброї» й «відповідальної» колоніальної держави, а тут раптом у пресу потрапила інформація про криваві звірства в південній частині острова. Преса почала звинувачувати Нідерланди в жорстокості солдат. Під таким натиском голландці вирішили спробувати відновити свій престиж «хороших» колонізаторів. І перше, з чого вони почали, щоб загладити провину перед балійцями та світом, – оголосили так звану «етнічну політику».

У результаті голландці на Балі стали дослідниками й захисниками балійської культури та намагалися зберегти її разом із розпочатою модернізацією країни. Сам острів, за планом, повинен був стати «живим музеєм» «класичної» культури Південно-Східної Азії. Місцеві нащадки творчої інтелігенції, які переїхали колись з Яви, цьому сприяли, і вже в 1914 році острів відкрився для міжнародного туризму.

Про цей історичний факт зовсім не варто забувати, оскільки жоден з острів Азії не може похвалитися такою підтримкою туристичної сфери. Виходить, що балійців «привчали» до туристів. І варто зазначити: їхня послужливість і вміння оточити тебе атмосферою комфорту створюють такий релакс, що забуваєш про все.

Усюди, де б ви не зупинилися (навіть у бунгало за 5 $, що вже говорити про номери від 50 $ і вище), на вас чекають плюмерія, пахощі, релакс-музика – і все це в оточенні неймовірної природи й зелені, колір якої часом просто ріже очі. А ще унікальна в своєму роді балійська релігія, заплутана й така незвичайна для будь-якого чужинця. Незліченна кількість церемоній, буяння барв костюмів і підношень богам з найрізноманітніших екзотичних фруктів і квітів викликають ейфорію й відчуття того, що ти в раю.

Також свою роль у формуванні образу «райського місця» зіграли європейці-експати. Це ті, хто колись приїхав на острів, потрапив під вплив ось цього всього, а потім не зміг виїхати або просто повернувся й став відтворювати свій звичний світ у незвичному місці. Сталося змішання дуже багатьох культур – і так з’явилися найпопулярніші тусовочні місця, де вирують найяскравіші вечірки, побудовані круті йога-центри, і можна знайти кухні всіх народів світу. Отже, тут можна відчувати себе як удома, але водночас серед екзотики. Ось так народна мудрість «не було б щастя, та нещастя допомогло» стає правдою.

Але на острові є ще й інше життя. Це життя корінних жителів – щасливих і гармонійних людей, які живуть поза туристичними дестинаціями за своїми законами та традиціями в межах дуже скромних можливостей (у нашому розумінні – за межею бідності). Але основні слова тут «щасливих і гармонійних», і саме цього ти вчишся в них – усміхатися щодня, знаходити зв’язок із природою та відчувати себе частиною цього, а не вигаданого світу. Природа – це справжнє, а гроші й успішний успіх – це ілюзія.


Природа – це справжнє, а гроші й успішний успіх – це ілюзія

Моя соло-мандрівка на острів не мала чіткого плану. Єдине, що я знала напевно: не бажала відвідувати тусовочні й туристичні місця, хотіла як можна менше бачити київську тусовку. Мене цікавили інші люди, культура, традиції, балійська кухня, ще не затоптані стежки й унікальні місця на цьому острові. Найчастіше під час планування своєї подорожі не читаю блоги й не вивчаю нічого. Але перед цією поїздкою передусім загуглила «кращі тусовки Балі» – таким способом я визначила райони, які внесла у свій бан-лист.

На своєму досвіді переконалася, що кращий спосіб поринути в іншу культуру – це жити в гест-хаусах, тобто знімати кімнату в будинку, де живе місцева родина. Й ось вам два класні приклади, чому це так.

За планом, у мене була заброньована перша ніч у гест-хаусі, але там я залишилася на тиждень. Сімейна пара була такою доброю й відкритою до мене! З господинею я вчилася готувати балійську їжу, а господар будинку вчив мене водити байк і показував секретні чорні пляжі навколо.

Через пару днів вони запросили мене, як члена сім’ї, на святкування дня народження свого домашнього храму. Це важлива для балійців церемонія, під назвою одолан, сенс якої полягає у вшануванні богів, яким присвячений храм. Богам робляться щедрі дари у вигляді квітів, фруктів, пахощів, солодощів. Як і будь-які інші церемонії, якими балійська культура дуже багата, це неймовірно видовищно та яскраво.

Господиня видала мені спеціальне вбрання (водночас ми були абсолютно різної статури, тому в мене є підозра, що воно було куплено спеціально для мене). На весь день я стала частиною дуже важливого сімейного свята й познайомилася з усією великою родиною. Це було повне культурне занурення в інший світ, де ти стаєш його частиною, а не відчуваєш себе туристкою.


Це було повне культурне занурення в інший світ, де ти стаєш його частиною, а не відчуваєш себе туристкою

І друга історія ще більш фантастична, яка трапилася зі мною, коли поїхала до вулкана Батура й зупинилася в будинку, власниками якого були юний хлопець Пату та його мама. Батько сімейства помер кілька місяців тому, він був доктором, рятував життя й тому його знали всі в окрузі. Син знаменитого доктора так само певною мірою працює на порятунок життів: він займається благодійністю, допомагає балійськім діткам здобути освіту. Так я познайомилася з однією з проблем Балі й разом із Пату побувала в дуже віддалених місцях, куди б сама точно ніколи не поїхала.

Освіта в Індонезії безкоштовна, але все ж сім’ї потрібно забезпечити дитину формою, книгами, зошитами, їжею і, головне, транспортом. Якщо школа розташована далеченько від гірського села, іноді дитині потрібно подолати 5–10 км. За підрахунками волонтерів у команді Пату, на навчання в місяць для однієї дитини повинні витратити 10 $. А балійські сім’ї – це найчастіше від 7–8 дітей. 70–80 $ – це неймовірно великі гроші для типової родини. До того ж батьки-фермери самі без освіти й абсолютно не розуміють, навіщо воно потрібне. Адже є благодатна земля, яка дає їжу й усе, що необхідно для життя. Пату та його команда шукають донатів, які ведуть одну дитину, жертвуючи 100 $ на рік на її освіту, а також займаються просвітницькою діяльністю для батьків.

Ми разом заїхали в гості до сім’ї з 14 дітьми на імпровізований урок англійської. Спочатку діти та їхня мама дивилися на мене з настороженою цікавістю. Я розповіла їм про Україну й про те, що в нас буває сніг і так холодно, що на віях утворюється лід. І дуже скоро мама пригощала мене тофу, який готувався на багатті на кухні, а діти обіймали й не хотіли відпускати.

Так само я познайомилася з Нілупою: вона працює телеведучою на національному телебаченні та приїхала на два дні на Балі з Джакарти провідати свою підопічну. Я, Пату й Нілупа поїхали високо в гори, буквально на край світу, щоб відвідати дівчинку, яка завдяки Нілупі здобуває освіту. Ми їхали в село ввечері, і я зрозуміла, що туди не проведено електрику. Ми підсвічували собі дорогу до будинку ліхтарями від мобільних телефонів. Побачивши нас, господар увімкнув світло, що працювало від генератора. Учениця показувала свої атестати, хвалилася хорошими оцінками. У великій родині вона одна ходить у школу.


Ми їхали в село ввечері, і я зрозуміла, що туди не проведено електрику


Мій байк зламався прямо на дорозі в місці, яке люди найчастіше називають in the middle of nowhere

Я так само зупинялася на віллі й у готелях, але там такого досвіду не отримувала, це був просто класний відпочинок туриста в класному готелі з приголомшливим видом.

А ще, навчившись керувати байком, я вирушила в 4-денну подорож довжиною в 300 км у гори. Хочу зазначити, що на островах рух сповільнюється, і тому, коли ви чуєте про відстань у 50 км, знайте, що це близько 2 годин їзди. Проїхавши свої перші 10 км, я згадала цей важливий факт. Аж ось почався проливний дощ, світлового дня залишалося все менше, а на мене чекали ще 70 км. Я їхала під дощем на швидкості 60 км/год і кричала, що є сили, від змішаних емоцій.

Коли дощ закінчився, я була вже в горах серед джунглів, там, де не ловить зв’язок. Зупинилася випити чаю в придорожній будці, наскрізь мокра, але абсолютно щаслива. У цій подорожі я заблукала вночі і, зустрівши молодого хлопця, думала, чи варто посеред рисових полів приймати пропозицію допомоги від незнайомої людини. Мій байк зламався прямо на дорозі в місці, яке люди найчастіше називають in the middle of nowhere, і чекала допомоги від будь-кого, хто буде проїжджати повз. На швидкості 5 км/год я не впоралася з керуванням байком на піску і на повороті зчесала собі коліна. Але мене вразила реакція місцевих, бо через 1 хвилину мені принесли воду, пластир й антибактеріальні мазі.

Повернувшись в готель і лежачи на масажі, я зрозуміла, що це була найбезглуздіша, але й найпрекрасніша авантюра в моєму житті. Вона дала мені найважливіший урок: туризм від подорожей відрізняється стежками. Подорожуйте, сходіть з витоптаних туристичних стежок, на шляху зустрінете чарівних людей, які покажуть вам свій фантастичний і реальний світ!

P.S. До речі, перед поїздкою я оформила міжнародне посвідчення водія і, хоча в мене немає відповідної категорії, все ж подумала, що наявність «книжечки» зможе якось полегшити покарання в разі чого. До слова, мене жодного разу не зупинив патруль поліції для перевірки документів.

Текст

Іванна Крижановська

Редакторка

Анна Хаєцька

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.