Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

З нуляЯ переїхала в Берлін і працюю в стартапі

Я переїхала в Берлін і працюю в стартапі — З нуля на Wonderzine

«Мені здається, до переїзду я не знала себе»

У рубриці «З нуля» ми розповідаємо про жінок, які переїхали в іншу країну, як облаштовували життя та змінювалися разом із цим досвідом. Героїнею цього матеріалу стала Наталія Сенаторова, яка працює продакт-менеджеркою в стартапі в Берліні.

«Це унікальне місто, воно дуже різноманітне. Це кліше, але правда: ти можеш бути будь-яким». Спершу вона переїхала в Берлін на три місяці й просто закохалася в це місто, тому вирішила повернутися. Другий переїзд на довше дався тяжче: довелося стикнутися з пошуком житла, німецькою бюрократією, самотністю в новому місті. «Рожеві окуляри впали, але любов до Берліна не зникла», – розповідає Наталія.

Вона поділилася своєю історією, як знайти роботу в Берліні, якщо ти іноземка з невеликим попереднім досвідом у резюме та чому переїзд виявився найскладнішим періодом життя і як допоміг зрозуміти себе.

Текст: Софія Пилипюк

Наталія Сенаторова

продакт-менеджерка в стартапі в Берліні

Мені здається, до переїзду я не знала себе

Перший досвід життя за кордоном: Відень

Мені з дитинства подобався Лондон. У мене були навчальні журнали, де було дуже багато написано про це місто. Десь у три роки розповідала своїм батькам історію, у якій вдавала, що я бізнесвумен, яка приїхала в Україну по роботі, а взагалі живу в Лондоні. Там у мене двоє дітей і чоловік доглядає за ними, поки я тут. [сміється]

Під час навчання в школі я не думала вступати за кордон і переїжджати кудись. Навіть не розглядала цей варіант, бо думала, що переїзд – це складно й потребує коштів, зв’язків. Я пішла навчатися в Інститут міжнародних відносин на спеціальність «Міжнародний бізнес». Тоді історія з життям за кордоном стала ближчою для мене, бо багато моїх однокурсників їздили в літні школи вчити іноземні мови. Мені теж почало здаватися, що це цікаво, тим паче я завжди захоплювалася подорожами. Але фінансове питання залишалося: я вчилася в ІМВ на бюджеті й не можу сказати, що в моєї сім’ї були можливості відправляти мене щоліта за кордон.

Після 3 курсу я все ж захотіла спробувати поїхати на навчання за кордон. Розглядала варіанти, куди можна поїхати на обмін від інституту. Але було складно, міжнародний відділ не допомагав з цим, у результаті так нічого й не вийшло. Зрештою, я знайшла мовну школу у Відні, адже вчила німецьку як другу мову. І слізно попросила батьків відправити мене туди.

Так я опинилася на місяць в Австрії. Жила в гуртожитку в маленькій кімнатці й мала невелику суму грошей на весь час. Водночас усе було іншою мовою і я була взагалі сама. Для мене це виявилося великим потрясінням: перший тиждень я просто ридала. Друзів немає, нікого не знаю. Це було підготовкою до реального переїзду, бо дало зрозуміти: це все не жарти. Лише під кінець свого навчання я вже мала знайомих, а тут вже і їхати треба. У сенсі? [сміється] Я вже плакала перед від’їздом, бо мені дуже сподобалося у Відні.

Спроби вступити за кордоном

Великим поштовхом для мене став Європейський молодіжний парламент. Декілька моїх знайомих брали участь у його конференціях. Я теж долучилася, і для мене стався просто якийсь прорив. Я почала спілкуватися з іноземцями свого віку, слухала, де вони планують навчатися та працювати. І зрозуміла, що це все доволі доступно. Я завжди навчалася на відмінно, але саме тоді усвідомила, що нічим особливо не відрізняюся від моїх закордонних друзів. І взагалі являю собою когось і на міжнародному рівні. [усміхається]

Тим часом у мене були дуже тривалі стосунки в Києві. Здавалося, що все серйозно, ми були більше 3 років разом. Мій хлопець не хотів нікуди їхати, тому і я для себе не розглядала варіант навчатися на магістратурі за кордоном. А потім вийшло так, що до кінця мого бакалавра ми розійшлися. Я згадала про свої амбіції, але зрозуміла, що вступну кампанію в університети вже пропустила.

Я згадала про свої амбіції, але зрозуміла, що вступну кампанію в університети вже пропустила

Це був доволі загублений період. Я продовжувала їздити за кордон на конференції Європейського молодіжного парламенту. Пробувала себе різних сферах, стажувалася в піарі, маркетингу, в KPMG (міжнародна мережа фірм, що надають аудиторські, податкові та консультаційні послуги, – ред.). Пішла навчатися на магістратуру у своєму інституті й почала намагатися вступити, щоб спробувати поїхати пожити за кордоном. Водночас мені треба було зрозуміти, як це фінансово організувати, адже ситуація з грошима не змінилася. Вирішила подаватися в ті країни, які були посильні бюджету: Німеччина, Австрія й Італія.

Пішла складати GMAT (тест для визначення здатності успішно навчатися в бізнес-школах – ред.), який був потрібний для навчання. Але провалилася, набрала недостатню кількість балів для вступу. У всіх програмах, на які подавалася, мені відмовили. Тільки в Мілан взяли, але на повністю оплачуване навчання. Я дуже засмутилася.

Переїзд у Берлін: перша спроба

Коли я вдруге складала GMAT, вирішила подаватися у Відень. Стала краще думати, на яку саме програму варто це робити. Я мала більший досвід роботи в маркетингу, тому вирішила готувати заявку саме туди. І мене взяли в перший набір! Ще на початку грудня я знала: їду у Відень наступного року.

Утім, паралельно в мене не було постійної роботи, і це мене дуже тривожило. З’явилася відкрита вакансія в берлінський офіс Європейського молодіжного парламенту. Вони наймали інтернів на три місяці, і я вирішила спробувати. Мене взяли! Запропонували допомогти з візою й документами. Уперше хтось всерйоз сказав, що запрошує мене на роботу за кордоном.

Власне з цього й почалася моя історія з Берліном: я рахую свій переїзд від січня 2017 року. Але не відмовилася від навчання у Відні. [сміється] Воно однаково мало розпочатися тільки за пів року. Вирішила поїхати до Берліна й на місці розібратися, що далі. Їхала з думкою, що, можливо, у мене вийде залишитися на роботі довше. Насправді я хотіла працювати вже більше, ніж вчитися.

Уперше хтось всерйоз сказав, що запрошує мене на роботу за кордоном

Тієї весни я закохалася в Берлін. Три місяці в цьому місті мені шалено сподобалися. Я навіть не можу описати, що зі мною було, настільки добре себе почувала. Наш офіс знаходився в центральному районі Мітте. Щоранку я йшла туди красивими вулицями, по дорозі бачила телевежу. І хоч погода була паскудна – я переїхала в лютому – мені було дуже добре. Навесні дуже чітко відчула, що хочу залишитися. Тому почала активно подаватися на роботу.

Утім, довше ніж на три місяці в офісі Європейського молодіжного парламенту мене не залишили, хоч подавалася на релевантні вакансії. І вперше стикнулася з тим, наскільки складно взагалі знайти роботу в Берліні, якщо ти іноземець з невеликим досвідом роботи. Я вела переговори ще з кількома стартапами, і розмова закінчувалася на тому, що в мене немає робочої візи.

Тому в останній тиждень у Берліні, коли в мене вже закінчилася віза й треба було їхати, я подалася на англомовну магістратуру в Берлінську школу економіки та права. Нехай мені не так сильно хотілося навчатися, але я хотіла бути в Берліні, і для цього була потрібна віза. Тому прямо в останній момент збирала документи й засовувала їх у поштову скриньку приймальної комісії. [сміється] Подалася й поїхала до Києва.

Переїзд у Берлін: друга спроба

На початку липня приходить повідомлення, що мене беруть на навчання в Берлін. Треба щось вирішувати, але в мене було однозначне відчуття: треба відмовлятися від навчання у Відні. Мій остаточний аргумент полягав у тому, що в Німеччині є можливість після магістратури отримати візу на півтора року для пошуку роботи, з нею можна офіційно працевлаштуватися. Це вирішувало мою проблему з візою для роботи, з якою я стикнулася раніше.

Мій другий переїзд дався набагато важче, бо він був інший: я лишалася мінімум на півтора року, а в ідеалі – на довше. Мабуть, це був найскладніший період мого життя. Треба було шукати довгострокове житло. Але мені дуже пощастило: мій друг Богдан жив у гуртожитку, і в нього на поверсі якраз з’їхав сусід. Це була маленька кімнатка, де, як виявилося, немає інтернету. І тут почалася казкова німецька бюрократія. Мені сказали, що інтернет можуть зробити тільки за 6–8 тижнів. [сміється] До слова, на це дійсно пішло 2 місяці. Учитися на магістратурі без інтернету дуже «весело», і я щодня їздила в бібліотеку.

Рожеві окуляри впали, але любов до Берліна не зникла

Якщо переїжджаєш у Берлін, для візи треба показати заблокований рахунок, на якому достатньо грошей на рік проживання в місті. Цей рахунок оформлюється в Україні, і він заморожений. Щоб його активувати в Німеччині, починається коловорот бюрократії, бо для цього треба прописка. Для прописки треба зареєструватися на спеціальну зустріч. Восени всі переїжджають, і відкритих слотів на це немає. І це все коловорот папірців, коли без одного не можеш отримати інший. А в мене лишалося 100 євро в кишені. Пам’ятаю, коли мені вже вдруге не дали доступ до мого рахунку, я просто сіла на траву на вулиці й розплакалася.

Було складно й одиноко. З одногрупниками після пар ми особливо не спілкувалися, до того ж більшість з них були німцями, а мене обмежувало те, що я не дуже добре знаю мову. Тому мене сильно накрило після переїзду. Цей досвід уже був не про те, як пізнати місто, а як пізнати саму себе. Мені здається, до переїзду я не знала себе. Тоді в Берліні я залишилася сам-на-сам із собою. Ніколи раніше не залишалася одною на такий довгий період часу, тому цей досвід допоміг зрозуміти себе краще.

Тим часом саме місто мене не відштовхнуло. Мене рятувало те, що приїжджала гуляти вулицями й місцями, які вже знала. Вони були дуже гарні. Наприклад, ішла по бульвару Кудамм, де вже починали мерехтіти вогні й мені всередині ставало тепло. Так, я познайомилася з німецькою бюрократією, і досі є речі, які мене дратують. Але з’явився досвід, як з усім цим жити. Рожеві окуляри впали, але любов до Берліна не зникла.

Пошук роботи, коли на 1 вакансію приходить 1000 заявок

У Німеччині, особливо в Берліні, у компаніях дуже популярна позиція «студент, який працює»: можеш офіційно працювати від 10 до 20 годин під час навчання. Мене дуже драйвило те, що є така можливість. Власне, почала боротися зі своєю самотністю тим, що шукала роботу. [сміється]

Я повернулася на кілька місяців в офіс Європейського молодіжного парламенту, як студентка, яка працює. Але з часом зрозуміла, що в мене немає майбутнього на цій роботі. Паралельно в мене закінчувалася очна програма в університеті, починалася робота над дипломом. Я через пів року випускаюся, а гроші закінчуються. Мене могли підтримати батьки, але мені дуже хотілося самостійно забезпечувати себе.

Я поставила собі за мету знайти парт-тайм роботу, адже фул-тайм зі студентською візою не можна. Тому хотіла податися кудись, де можна залишитися на довше. Намагалася максимально прагматично підходити до цього. Я подалася десь у 100 компаній, і у відповідь прийшло багато відмов.

Я подалася десь у 100 компаній, і у відповідь прийшло багато відмов

Треба було змінювати стратегію. Вирішила дивитися, де працюють мої знайомі, щоб вони могли мене порекомендувати. Однокурсниця працювала в N26 (європейський інтернет-банк – ред.) як студентка, яка працює, і в них була програма referral. Я попросила її мене порекомендувати – і це спрацювало.

Узагалі на таку початкову позицію зазвичай приходить 1000 заявок, тому конкуренція дуже велика. Тоді мене запросили на співбесіду у відділ Business Operations. У мене не було досвіду роботи саме в цій сфері, але важливу роль зіграли дві речі. Перше те, що я працювала в KPMG. Це міжнародна компанія, знайома багатьом. Мій менеджер був бельгійцем, і він сказав: раз ти була в KPMG, то вмієш ось це й ось це. Також знадобився мій досвід у Європейському молодіжному парламенті. Освіта насправді мало кого цікавила. Так у мене було три співбесіди, і мені зробили офер.

У перший день роботи я сказала своєму менеджеру, що мені потрібен фул-тайм офер через три місяці. Він трошки офігів [сміється]. Сказав: «Окей, подивимося». У мене був ризик не залишитися, бо паралельно з роботою я писала свій диплом, і це було складно. У якийсь момент почала приділяти йому більше часу й випадати з роботи. Тоді мій менеджер покликав мене на розмову й чесно сказав: «Ми не лишимо тебе на фул-тайм, якщо ти так продовжуватимеш». Тобто це все відбувається не автоматом: прийшов на парт-тайм – і тебе візьмуть на довше. Тоді я постаралася, і мені таки зробили пропозицію роботи на повний робочий день.

Як опинилася в стартапі

З часом в N26 я почала працювати в продакт-менеджменті. Це дуже актуальна спеціальність у тех-сфері, але в неї складно потрапити, бо на продакт-менеджера не навчають в університетах. Ба більше, джуніор-позиції у цьому напрямі практично не буває. Зазвичай, ти на неї переходиш горизонтально в компанії з іншої позиції. Коли з’явилася можливість спробувати, я вирішила не втрачати її.

Коли я вирішила йти з N26 і шукати нову роботу, у мене вже був рік роботи продакт-менеджером. Тоді обзвонила всіх знайомих і знову робила ставку на рекомендації. Але, зрештою, мене захантили в стартап HiPeople на таку посаду. Тоді це була компанія в HRtech-сфері з 7 людей, яка існувала близько року. Мені написав їхній засновник у Linkedin. Ми почали розмовляти, і в результаті мені зробили офер. Я стала їхньою першою продакт-менеджеркою.

За час, коли я працювала в N26, компанія виросла з 600 людей до 1500. Через це в компанії почалися проблеми з комунікацією, процеси сповільнювалися. Проти цього в стартапі зовсім інший темп й очікування від роботи. Потрібно бути дуже включеним, адже тут більші ризики. Тому, коли я прийшла на цю роботу, спершу відчула себе більш вразливою. Мій об’єм відповідальності значно збільшився, треба було ухвалювати самостійно важливі рішення. Особливо складно уживатися на такій роботі із синдромом самозванця. Бо немає часу на сумніви, треба просто брати й робити. Але водночас це дуже цікаво. У великих компаніях подібних можливостей для росту немає.

Особливості роботи в Берліні

У Берліні є частина робіт, де треба знати німецьку мову. Наприклад, у компаніях, які займаються німецькими клієнтами, урядових чи неурядових організаціях, традиційних німецьких компаніях. На той момент у мене мова була лише на базовому розмовному рівні. Утім, у Берліні прекрасно те, що тут дуже багато міжнародних стартапів і вся ця індустрія працює англійською мовою. Тому це така «бульбашка» з експатів. Але загалом для комфортного життя в цьому місті треба знати німецьку на більш-менш розмовному рівні, інакше так і залишишся в «бульбашці». А ще буде складно з бюрократичними питаннями.

У Берліні є частина робіт, де треба знати німецьку мову

У Німеччині на роботу можуть взяти на короткостроковий контракт, який тобі можуть не продовжити, а можуть продовжити на безстроковий. В останньому випадку, якщо ти пройшов випробувальний період – пів року – то тебе практично неможливо звільнити. Так юридично влаштовано, якщо в компанії немає папки з паперами, де описано, чому тебе треба звільнити. Наприклад, через недостатню продуктивність чи недбалість. Тому компанії дуже з острахом дають безстрокові контракти. Мій перший контракт в N26 був тільки на рік. Потім мені потрібно було продовжувати – і мені дали безстроковий. До того ж, якщо ти пропрацював на своїй позиції довше року, після звільнення тобі відраховують соціальні виплати з безробіття. Якщо вас звільнили, то це відбувається відразу; якщо самі звільнилися, через 3 місяці. Розмір цих виплат – інше питання, але це додавало спокою, відчуття захищеності.

Робочий графік залежить від компанії і її менеджменту. Зараз у тех-сфері активно обговорюють, що час зайнятися work-life balance. Але це залежить від роботодавця: бувають перепрацювання, очікування, що ти працюватимеш на вихідних, і тому подібне.

Життя в Берліні

Плюси

Це унікальне місто, воно дуже різноманітне. Це кліше, але правда: ти можеш бути будь-яким. Можеш мати різні інтереси та знайдеш тут те, що підійде під них. Наприклад, тобі подобається ходити в оперу й затишні ресторани зі скандинавським дизайном, це є. Подобається андеграунд, техно-музика, бари, це теж. Кожен район – наче маленьке місто. Коли вибираєш, де жити, то обираєш і певну екосистему, у якій будеш знаходитися. Можна знайти місце, яке до душі. Мої друзі, коли шукають, куди переїхати, однаково хочуть залишитися в певному ком’юніті.

Мінуси

Складно знайти житло. Раніше в Берліні було дешевше жити, але за останні два роки ціни на житло збільшилися майже вдвічі. Як порівняти з Лондоном чи Парижем, він вважався дешевим, то зараз це змінилося. Хоча співвідношення рівня зарплат і вартості життя в місті залишається адекватним, як на мене. Німецька бюрократія. З нею доводиться вчитися жити. Наприклад, через пандемію розгляд усіх справ про посвідку на проживання став ще повільнішим. Уся бюрократія через фізичну пошту, особисті візити й телефон. Для мене це трошки кам’яна доба. [сміється] Дуже мало питань можна вирішити онлайн. А ще тут досі потрібна готівка.

Фото: надані Наталією Сенаторовою

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.