Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Гардероб«Я рятую ті речі, які більше нікому не потрібні». Гардероб фешн-піарниці Лесі Донець

«Я рятую ті речі, які більше нікому не потрібні». Гардероб фешн-піарниці Лесі Донець — Гардероб на Wonderzine

«Не купуйте речі суто заради покупки»

ДЛЯ РУБРИКИ «ГАРДЕРОБ» ми фотографуємо красиво, самобутньо або дивно одягнених людей у їхніх улюблених речах і просимо розповісти пов’язані з ними історії.

Цього тижня наша героїня – фешн-піарниця й авторка телеграм-каналу «Сил Нет» Леся Донець.

У дитинстві одяг мені підбирала мама, яка досі дуже красиво одягається, а я дотепер «стріляю» речі з її гардеробу. Мої батьки – артисти балету, і певний період часу вони працювали за кордоном із власним танцювальним театром. У них були декоратори, костюмери. Пам’ятаю, як у мюзиклі «Русалонька» я була рибкою Флаундером, а це, до речі, така триметрова поролонова риба, яку на мене одягали, і вона мене абсолютно знерухомлювала. Це були 90-ті, і, крім рибки, я брала участь у різних постановках, де мені діставалася купа крутого одягу: боа, боді, лакована спідниця зі спектаклю з піснями Майкла Джексона. Частина цього багатства досі є на нашій дачі, і я частенько туди навідуюся, щоб знайти щось унікальне.

Але насправді мені здається, що я одягалася, як і всі діти в 90-х, дуже по-різному та копіюючи маму. У неї були всі ці високі джинсові спідниці, спортивні костюми ніжно-рожевого й блакитного кольорів, якісь гарні оверсайз-речі. А ще в мами завжди було дуже багато прикрас. Я їх на себе чіпляла тільки в період, коли мені було роки 4, і вважала себе майбутньою моделлю. Мені здається, у кожної дитини є період, коли вона придумує собі майбутню професію. Я грала в модель. У мене був маленький стільчик, я на цей стільчик ставала й позувала, відтоді в мене залишилося кілька разючих фотосетів. Трохи пізніше вирішила стати дресирувальником пуделів у цирку.

Самостійно купувати речі почала десь на першому курсі, коли з’явилася робота. Тоді я завела традицію: на кожне свято обов’язково купувати собі в подарунок якусь річ. І кожен Новий рік купувала, наприклад, сукню. Вона могла бути красивою, але згодом виявлялася неякісною і не дуже сумісною з моїм повсякденням. Зараз мені, звісно ж, уже здається, що це жахлива суперспоживча звичка. Не купуйте речі суто заради покупки.

Потім у мене був період, коли я працювала в модному журналі та продивлялася сотні фешн-показів за місяць. Ця надивленість на колекції, красиві речі дала розуміння того, що таке добре та що оригінально. Тепер, коли заходиш у магазин якогось мас-маркета, відразу розумієш, що ось це вони поцупили звідти, а це – звідти. Ще, коли пропускаєш через мозок багато красивих образів, учишся й сам гарно все комбінувати.

Зараз я майже не купую речі в мас-маркеті. По-перше, з етичного погляду я нарешті до цього доросла. По-друге, з економічного: років 5 тому я купувала щось в Zara лише тоді, коли там були максимальні знижки. А коли вони продають за початковими цінами це просто втрачає сенс. Я навіть не кажу про секонди, але ж є купа комісійних магазинів і ресейл-платформ, де можна купити костюм Helmut Lang за 3 тисячі гривень. Крім того, двічі на рік українські дизайнерські бренди влаштовують сейли, де можна купити дуже круті речі дешевше собівартості, за ті ж 3 тисячі. І ці речі абсолютно оригінальні, це продукт із перших рук, від людини, яка його придумала.

Який сенс купувати Zara або Маngo, які вже давно перетнули позначку в 2 тисячі за річ?

Насправді я дуже мало купую. На якомусь етапі багато речей повіддавала в благодійний магазин «Ласка». Залишила, здається, лише ті, що або сильно про мене, або дуже шкода комусь віддавати. Тобто я намагалася керуватися правилом про те, що якщо 3 роки не носиш річ, то, найімовірніше, ти її не одягнеш. І в більшості випадків це правда. Але є просто речі, на які я дивлюся й думаю: «ну, нема, куди одягнути, так немає, вас я передам онучечкам!»

Я люблю одягати урочисті речі в будній день, наприклад, ходити в оксамитовій сукні на роботу для мене взагалі не проблема. Узагалі виявилося, що я рятую ті речі, які більше нікому не потрібні. Або з якими інші не справляються. Коли працювала в дизайнерки Лілії Літковської, купувала саме некомерційні речі. Так у мене з’явилися шорти пажа, оздоблені жакардовими золотими вензелями, червона монолосина, що прикриває лише одну ногу, жакардова біла сукня, яка переливається золотом, коли виходиш на сонце. І я не розумію, навіщо залишати ці речі чогось чекати. Треба давати їм жити. Інакше навіщо вони?

Найдорожча річ, яку я купувала, – це куртка Litkovskaya. Це такий зимовий пуховище. Він величезний, супертеплий, і його можна носити на дві сторони. З великою знижкою він обійшовся в 500 євро. Поки що це найдорожча річ, яку я купувала в житті. Сподіваюся, що далі зможу більше.

Я рідко купую речі за кордоном, тому що там зазвичай буваю або на відпочинку в селі заради серфінгу, або в Парижі у відрядженнях, а там не до шопінгу. Тоді мрієш хоч виспатися. Але в Парижі є 2 місця, у які треба з’їздити однозначно. По-перше, у мене давно була мрія купити хустку в музеї Пікассо. У дитинстві в мене була така, але загубила її. Одного разу я навіть дісталася до музею, проте виявилося, що омріяна хустка коштує 300 євро. Згодом знайшла таку ж на OLX за 300 грн. Проте з’їздити в музей однаково рекомендую.

На цій хустці поєднані всі кольори, які ідеально мені пасують: бордові, гірчичні, каштанові. Якщо є можливість, купуйте хустки Пікассо: це дуже ніжно.

А ще в Парижі є «блошки», їх можна нагуглити. І там продається божевільний вінтаж. Мої подруги з Оvernude показали багато місць, де можна знайти вінтажні кліпси, ланцюжки, сумки. Там моя подруга Галя знайшла й виторгувала в якоїсь бабусі кліпси, які є на фото. Це дуже красива, найошатніша, як на мене, річ у моєму житті. Я не завжди наважуюся їх надіти, але мені здається, що є кілька речей, які піднімають твій образ на новий рівень і які водночас можуть трохи вульгарно виглядати на людях, які до них ще не доросли морально. Це хутро й дорогоцінні прикраси. Вінтаж у цьому сенсі допомагає, бо служить таким собі перехідним етапом між дитячою біжутерією та дорослими діамантами.

Я не дуже люблю історію про хутро. Мені завжди здавалося, що це взагалі така сумнівна штука: ну, навіщо, навіщо, якщо ти не в Сибіру вмираєш від холоду? Аж якось у 2000-х я знайшла в мами суперлюксову шубу, 10 років наважувалась і нарешті віджала її. Носила зі спортивним костюмом, тому що я ставлюся до цього з іронією.

Мені здається, якщо дорогі речі, як і моду, сприймати дуже серйозно, то це ні до чого доброго не приведе. Просто виглядатимеш як серйозний пихатий сноб або як дурень. Але якщо підходити до цього з гумором, то загалом усе нормально. Ось я забрала цю шубу, але якийсь час було соромно в ній ходити. Здавалося, що на мене навіть дивляться войовничо. І я прямо була готова вибачатися перед людьми. Але потім подумала, що фактично це ж апсайклова річ, ці тварини вже, на жаль, померли. Буде дуже шкода, якщо вони померли даремно. Не знаю, наскільки етична ця позиція. Але сподіваюся, що так.

Ще моя пристрать – прикраси. У дитинстві любила лише підвіски та кулони, згодом перейшла на браслети, останні років п’ять поповнювала запаси каблучок (і досі ношу їх по три штуки одночасно). Зараз починаю придивлятися до доросліших і масивніших прикрас: кольє та кліпсів. Це прийшло завдяки роботі з Overnude: дівчата показали, що вінтаж легкий, зручний і не такий «серйозний», як класичні жіночі прикраси. До дорогоцінних каменів треба дорости, а з кліпсами, навіть якщо вони з перлів, можна гратись та експериментувати. Водночас окреме місце посідають прикраси з історією. Наприклад, у мене є каблучка, яку подарував мені один із найприємніших людей у світі, стиліст Валера Топал, я ношу його зі срібною каблучкою з церкви, з Грузії. Чи дитячий

браслет з моїм іменем, який подарувала моя близька подруга і за сумісництвом королева страз і блискіток Аня Білоус.

Штани Zara, Сорочка Ermenegildo Zegna, Худі Artemklimchuk, Кросівки Reebok

Щосезону я відкриваю нові комбінації старих речей і щоразу дивуюся: минулі поєднання мені вже не подобаються, а інших варіантів я раніше не помічала. Отже, щосезону я насправді трохи інша людина.

Інколи такі реформації спровоковані появою нової речі, яка буквально сама вривається в гардероб. Так було з цією сорочкою, яку я знайшла на вулиці.

До неї я не носила ці штани й худі разом, було занадто рожево. Але вони дочекалися!

Штани Zara, Сорочка Rochas, Жакет Mugler, Туфлі Prada

Штани я купила років 5 тому, і це була моя остання покупка в Zara. Туфлі купила в Goodbuy Fashion, сорочку віддав друг, а от жакет Mugler я знайшла на секонді в Парижі. Там насправді не так багато секондів, їх треба знати. Я свій знайшла, коли побачила у вітрині «купу» всього за 1€. Поверталась у це місце двічі та щоразу мала щось купити з тої купи. Цей піджак коштував насправді дорожче, але є кілька дизайнерів, яких я вважаю геніями свого часу, і Тьєррі Мюглер – один із них. Тому я радію щораз, коли бачу цю річ у шафі.

Боді O (FourFour), Хустка з музею Пікассо

Одяг – це відображення характеру та світогляду. Я от вірю, що кожен з нас – це часточка, у якій поєднуються минуле й майбутнє, географічні координати, часові простори, усі на світі заняття, думки й рухи. Тому мені легко поєднувати якісь неканонічні речі.

Цей бодісьют – моя нова любов, бо він одночасно про спорт та естетику, якої хочеться більше. А хустка – картина Пікассо, вона просто дуже подобається своїми кольорами й нагадує мамину хустку, яку я загубила кілька років тому.

Боді Litkovskaya, Треники Speedo x Comme Des Garcons, Кросівки Reebok

Це мій прикид техно-кобри. У комплекті має йти зализане назад волосся й погляд пантери на полюванні.

Треники з шаленої колаборації двох історичних брендів – знахідка мого друга з просторів франківських секондів.

Сукня ARTEMKLIMCHUK, Плащ Burberry, Кросівки Reebok

Люблю, коли красиво, тому ношу цю сукню без жодних приводів. У київських реаліях я інколи збираю шлейфом метр пилу, але це не важливо. Набагато важливіше, що ця тонка й майже ефемерна річ живе й радує мене, а не висить роками в шафі.

Її тил прикриває босяк-макінтош. Цього хулігана з давнього британського роду я підібрала на вулиці. Точніше, його знайшла моя подруга на дереві на Оболоні. Я його прихистила, і відтоді він служить мені вірою та правдою.

Штани Litkovskaya, Сукня Litkovskaya, Піджак Litkovskaya, Кліпси вінтаж, Кросівки Reebok

Цей лук зібрався сам собою, коли я вирішила, що стала серйозним піарником і маю відповідно виглядати на показах у Парижі. Піджак, як і багато інших речей Litkovskaya, мені досі не може вибачити бабуся. Але я в захваті від того, як Ліля вміє зробити прості речі абсолютно непростими, як вони можуть трансформуватися, як складаються немов пазли.

Сукня Litkovskaya, Куртка татова, Кросівки Nike, Клатч – упакова від запрошення на вечірку H&M

Ця сукня взагалі вечірня, але, як часто буває зі мною, я ходжу в ній на роботу. Усі друзі сприймають це як частину мого стилю, але одного разу прийшла в ній на перше побачення, і хлопець, здається, вирішив, що я занадто старалася. Що ж.

Куртку я знайшла на дачі, тато привіз її у 80-х з гастролей Америкою й флексив по повній. Каже, люди на вулиці звертали голови.

А клатч – це взагалі-то просто упакова від запрошення на вечірку H&M x Moschino, така пупирка, у яку завертають пакунки, тільки золота. Вона мені так сподобалася, що не змогла з нею попрощатися.

Текст: 

Анна Хаєцька

редакторка Wonderzine Україна

Фото: 

Яніна Сич

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.