Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

СтильДівчата про дорогу серцю річ у своєму гардеробі

«Я ніколи не позбавлюся цих речей»

Дівчата про дорогу серцю річ у своєму гардеробі
 — Стиль на Wonderzine

У гардеробі кожної з нас, напевне, є річ, яку ми нізащо на світі не подаруємо, не викинемо й не продамо на барахолці. Цій речі може бути «сто років», ми навіть її, може, і не вдягаємо, але історія настільки дорога, що бережемо її, як найбільший скарб.

Ми поговорили з дівчатами про речі, які зберігаються у їхніх гардеробах, запитали, чим саме вони для них цінні та попросили розповісти історію цих речей.

Оксана Мамченкова

координаторка Премії імені Георгія Ґонґадзе,
кураторка Дискусійного ПЕН-клубу

 У моїй шафі що далі, то менше речей: сукні, спідниці й навіть біжутерія поступово переїжджають до благодійного магазину «Ласка». Але ця каблучка тримається за місце на полиці від травня 2013. Привезла її з першого відрядження до Венеції, звідки писала про бієнале сучасного мистецтва.

Що таке мій травень 2013-го? В Україні вже стає тривожно, але в медіа й інституцій ще є ресурс на закордонні відрядження для журналістів, які пишуть про культуру. Я ще не надто досвідчена, але дуже натхненна роботою журналістка й редакторка. Бієнале – одна з найбільших міжнародних мистецьких подій. Венеція – місто, яке збиває з ніг красою, паморочить голову та закохує попри натовпи туристів, захмарні ціни та складну навігацію.

Словом, я відпрацювала ті три дні преспоказів, побачила все, на що стало сил, поговорила з усіма, із ким мала. І десь під кінець блукала (у Венеції ти, здається, завжди блукаєш, а не ходиш) вулицями й каналами, всотуючи очима кожен міліметр міста, від краси якого перехоплювало подих. Десь тоді й трапилася крамничка з прикрасами. Не надто туристична, але й не надто ексклюзивна. Красива біжутерія, низькі для когось, але не для мене тодішньої ціни. Я пам’ятаю, що довго роздивлялася, міряла. Але так само довго не дозволяла собі думку про покупку. Та подумала щось типу: «Ну, зекономила трохи добових. Але сенс везти їх додому?»

Трохи вагань, трохи жадібного блиску в очах – й ось, каблучка за 30 євро в моїй сумці. Хоча каблучок я особливо не носила до та й, зрештою, після того.

Мені здається, надівала цю річ із десяток разів, якщо не менше. Масивна, трошки завелика для схудлих відтоді пальців, ця прикраса, втім, пережила зі мною переїзди з Києва до Львова й назад, не загубилась у кількох подорожах, у які брала її про всяк, але так і не надівала. Проте щоразу, коли я дивлюся на неї, згадую свою Венецію – одне з найкрасивіших у моїй системі координат міст планети. А ще думала про шлях, який пройшла від тієї моєї першої бієнале. І щоразу переконувалася: так і не стала практичнішою, зате краса й досі тримається серед моїх пріоритетів.

А ще якось так виходить, що надіваю цю каблучку саме тоді, коли почуваюсь особливо погано. Коли єдине, чого хочеться, – створити для себе невеликий кокон краси та сховатися в ньому бодай на годинку.

Так було на день народження кілька років тому. Мені виповнювалося 30, мала останні дні свого дворічного періоду життя у Львові, чоловік працював у Британії, у Києві чекав хворий батько. За кілька місяців, що передували тому дню, я відкатала стільки відряджень і далеких поїздок в особистих цілях, що, здавалося, жила в потягах і літаках. Я була за межею виснаження, але виконала всі зобов’язання й того вечора дуже хотіла просто почуватися красивою. Зробила зачіску й мейк, одягла червону сукню та цю каблучку. Без неї було ніяк. І провела наступні кілька годин десь посередині між страшенними смутком і самотністю, зате обіймаючись з друзями та збираючи компліменти.

Або ж ось, київська весна кілька років потому. Я сильна й незалежна жінка з розбитим на друзки серцем. Виснажена великою втратою, роботою, невдалою закоханістю, місяцями локдаунів і суцільних обмежень, я дуже потребувала цієї опції, цього приводу – почуватись особливо красивою. Якимось дивом саме тоді в моєму календарі з’явилась урочиста подія – страшенно урізаний карантином, але який-не-який світський вихід. Й от знову це все: мейк, зачіска, темно-синя сукня та ця каблучка. Того вечора ми з нею ідеально спрацювали на задоволення мого простого бажання краси.

Марія Жданова

маркетологиня

 Цей плащ я забрала в мами. Вона привезла його з Лондона близько 7 років тому: була там на стажуванні як лікарка та в один з днів потрапила в несподівано сильну зливу дорогою до Кенсінгтонського палацу. Тоді чи то в сувенірній крамниці, чи то у вуличного торговця біля станції Marble Arch вона знайшла цей справжній баргейн: не пропускає воду, захищає від вітру, має універсальний розмір, ноунейм-бірку яскраво-блакитного кольору, а також несподівано приємну ціну в кілька фунтів. До того ж цей дощовик невагомий і дуже компактний, складається в конверт і вміщується навіть у кишеню.

Саме тому, коли я їхала у своє ледве не перше робоче відрядження, мама люб’язно його мені позичила. А тоді дощовик непомітно перейшов у мою власність та оселився у валізі. Як на мене, беззаперечна його перевага – яскравий сонячний колір, що чудово контрастує і з вечірнім пейзажем вогнів Чикаго, і з вітряними схилами Кабо де Рока, маскується в рапсових полях України, і стає зіркою інстаграму на будь-якому фото.

На карантині, як і більшість людей, я добряче перетрусила шафу (дякую Марі Кондо та її магічному прибиранню), відвізши до благодійної крамниці не один клумак старих речей. Проте «дощове курча», як назвала його подруга, під цю чистку не потрапило. Витягла його з валізи попри те, що він не мнеться (кажу ж, суцільні переваги), аби не сумував. Тож він продовжує приносити мені радість і сумлінно чекає на вішаку відкриття кордонів.

Анна Лодигіна

журналістка, редакторка

 Оскільки кілька років я пропрацювала у fashion-індустрії, у гардеробі з’явилося багато речей зі змістом та історією: від сукні зі шлейфом від Артема Климчука з архівної колекції, у якій я пройшлася червоним хідником Одеського кінофестивалю, до сукні Lake Studio, яку пошили за персональним замовленням прими-балерини Катерини Кухар, але за збігом обставин та опинилася в мене.

Утім, сакральне в гардеробі – весільне вбрання від українського бренда Sleeper. Весільна сукня, на мій погляд, має відображати епоху, як свого часу білий костюм від Іва Сен-Лорана на Б’янці Джаггер. Тому знала, що мій образ має бути однозначно від українського дизайнера й точно не в стилістиці «пишний зефір». З усього, що було представлено на той момент у колекціях, пасувала шовкова сукня кольору айворі в Sleeper. Це був match із першого погляду!

Проте через карантин нам довелося перенести весілля на наступний рік, а в призначений день вирішили лише розписатися. Я була трішки пригнічена, що рідні та друзі не зможуть з нами розділити радість цього дня. Доки вагалася, чи потрібна тоді мені взагалі спеціальна сукня, друзі купили її мені та подарували, написавши в листівці, що частинка душі кожного з них буде зі мною. Я була розчулена до сліз, звісно.

Удруге вбралася в неї два тижні тому на хрестини сина. Символічно, оскільки, коли одягала її вперше, на розпис, уже носила під серцем маля.

Яна Червінська

дизайнерка, засновниця Sustainable Fashion Pad

У моєму гардеробі є декілька речей, які для мене дуже особливі: я їх або довго шукала під час подорожей, або обдумувала покупку. І є одне комбо, яке я вважаю найзнаковішим для себе, – це приємно-рожеві босоніжки Camper досить абсурдної форми та футболка з диким тигровим принтом. Ці дві речі я придбала в поїздці в Сеул улітку 2016-го, коли була там на стажуванні в бренді взуття Camper. Того року команда артдирекшн обрала для проведення воркшопів Південну Корею як країну, у якій ніхто з працівників бренда не був, а 12 запрошених з усього світу дизайнерів також опинились у незвичній атмосфері шумного та дивакуватого Сеула. Програма стажування була досить інтенсивна, купа годин роботи з матеріалами та фурнітурою, філігранні доточування платформ кросівок – часу на шопінг не лишалося зовсім.

Наприкінці стажування нас повезли у величезний флагманський магазин Camper у віддаленому хіпстерському районі, де ми досі не були і передивилися всі найновіші моделі, а потім нам дозволили обрати одну в подарунок, на згадку. Я довго вагалася між оксамитовими туфлями з квадратним носком (настільки модними, що вони були б актуальні й досі) і між абсолютно дурнуватими босоніжками, яких ніхто, крім мене, навіть не торкнувся, бо вони були ніби з космосу, дуже чудернацькі. І я бачила їх як у тумані, зрозуміла, що ось вона, моя згадка навічно про це вологе літо в Сеулі, й обрала їх. Із того часу завжди, коли я їх надіваю, мені роблять компліменти й питають, де можна придбати подібні, але їх немає ніде. Це була лімітована експериментальна серія окремої гілки бренда під назвою Camper Lab.

Друга річ, яку я часто одягаю в парі з ними, – величезна чоловіча футболка, куплена в корейському воєнторзі, у який нас одного разу повезла місцева корейська подружка по стажуванню. Ми гуляли на вінтажному маркеті, справжньому, трушному, де звичайні люди продають якісь чудні речі з домівок, а корейські бабусі виставляють меблі й освітлення, схожі на які можна побачити лише у фільмах Вонг Карвая. Там лунає дурна музика й можна знайти настільки неймовірні платівки, що деякі з них я досі не можу прослухати – нечувана какофонія. Блукаючи маркетом і спостерігаючи за дивним життям, ми натрапили на воєнторг, де була купа цікавих маскувальних воєнних речей, спецодяг і різні головні убори. Потім я й один дизайнер із Берліна купили дві однаковісінькі футболки з тиграми й у принт тай-дай. Такі носять у корейській армії, вона має ніби маскувальний принт, а якість бавовни така крутезна, що за майже 5 років прання вона досі в ідеальному стані. Ці дві речі я не можу назвати базовими або взагалі хоч трохи потрібними в гардеробі звичайної людини, але вони подарували мені таку купу емоцій, що я ніколи не позбавлюся цих речей.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.