Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ТрендРедакція обговорює: відчуття свого тіла та перетворення культури дієт на «здорове харчування»

Редакція обговорює: відчуття свого тіла та перетворення культури дієт на «здорове харчування» — Тренд на Wonderzine

Чи можливо не звертати увагу на тренди на тіло?

Бодіпозитив, інтервальне голодування, любов усіх своїх недоліків, детокс організму, тіла всіх форм і розмірів, «моє тіло – мій храм, я слідкую за тим, щоби не вкидати в нього сміття», – у масовій культурі зараз багато велнес-трендів, які суперечать одне одному.

Як уживаються бодіпозитив і героїновий шик? Чи справді культура дієт зникла, чи вона просто змінилась, отримавши назву «піклування про своє здоров’я»? Як наше оточення впливає на наше відчуття свого тіла? Саме це обговорили наші редакторки – Аня Хаєцька, Оля Дуденко, Настя Попович і Настя Микитенко.

Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів

Про ставлення до свого тіла

Оля Дуденко: Я приймаю абсолютно всі тіла, які є на цій планеті, але, якщо говорити про своє тіло, то для мене любов до свого тіла – це увага до нього, уміння до нього прислухатися, зрозуміти його бажання. Якщо ти захочеш його виправити, то можна зробити це, але це не має бути щось токсичне типу жахливих дієт або безперервного спорту.

Настя Попович: Я цю Оліну позицію дуже розділяю, тому що я з 11-го класу перепробувала всі способи схуднення, починаючи від дієти «Любімой» і закінчуючи збалансованим харчуванням. Я не їла банани або виноград. Мені мама повторювала, що я постійно худну, але їм виноград, і від нього поправляюся. Зараз я прийшла вже до того, що якщо я хочу «МакДональдз», то я з'їм його. Не хочу – піду броколі собі куплю. Треба якось себе відчувати, прислухатися до того, що ти хочеш і як тобі комфортно. У мене є пристрасть – збиті вершки. Якщо я їх хочу їсти, то чому я маю собі відмовляти?

Якщо я хочу «МакДональдз», то я з'їм його. Не хочу – піду броколі собі куплю. Треба якось себе відчувати, прислухатися до того, що ти хочеш і як тобі комфортно

Аня Хаєцька: Загалом у мене спокійне ставлення як до свого тіла, так і до інших. Можливо, тому, що я не мала надмірної ваги й особливо не заганялася цим питанням, просто намагалася харчуватися більш-менш здоровою їжею. Але під час війни почала їсти все підряд, узагалі не думала – відбувалося якесь накопичення заради виживання, бо ти не знаєш, чи будуть якісь продукти завтра, чи ти взагалі без дому залишишся. Коли я поклала в морозильник заморожуватися варені макарони, щоб не викидати, тільки тоді сказала собі: «Аню, зупинися. Зупинися й повернися до свого нормального харчування».

Тому вже два місяці намагаюся слідкувати за тим, що я їм, зосередилася на білковій їжі, овочах, майже виключила швидкі вуглеводи. Але це не для того, щоб бути в якомусь тренді чи щоб просто бути худішою. Через те, що я перестала вживати збалансовану їжу, мені стало некомфортно: у мене почали боліти суглоби, набрякало тіло, обличчя. Зараз, коли я відрегулювала харчування, ці проблеми зменшилися.Тому харчування для мене – це передусім про мою функціональність. Я вважаю, якщо в тебе є можливість підтримати своє тіло, то варто це зробити.

Харчування для мене – це передусім про мою функціональність. Я вважаю, якщо в тебе є можливість підтримати своє тіло, то варто це зробити

Настя Микитенко: Чи ти думаєш, є люди, які мають більшу вагу, але почувають себе чудово?

Аня Хаєцька: Думаю, що все індивідуально й можна й у 90 кілограмів відчувати себе добре. Головне, прислухатися до свого тіла та самопочуття.

Настя Микитенко: Мені здається, у кожного тіла є своя нормальна вага, у якому йому комфортно. Наприклад, коли я намагаюсь худнути, то через певний час однаково повертаюся до того, яка я зараз. Коли я була 50 кілограмів, то було, звісно, красиво на фото, але ця вага була некомфортна моєму тілу. Мені було важко її підтримувати, не вистачало енергії, я постійно хотіла спати. Ментально також було не дуже – я увесь час думала про їжу, вважала, що недостатньо худа.

Коли ж погладшала, то мені стало комфортно фізично, з’явилися сили жити, але ментально досі було недобре. Мій мозок уявляв собі, що я досі 50 кг, і коли я дивилася в дзеркало, то не очікувала там побачити ширші стегна, товщі руки, живіт. Це мене щоразу шокувало, неначе вперше. Тому я взагалі перестала дивитися в дзеркало, фотографуватися, тому що мені було важко дивитися на картинку, яка так розходилася з моїм уявленням про себе.

Мої перші думки, коли я бачу худу дівчину, це те, що мені треба терміново худнути. Проте це нераціональна думка, вона суперечить тому, який досвід я мала, які мої цінності. Дуже важливо себе зупиняти та не дати цій думці далі себе жерти

Мені дуже допоміг балет, тому що там ти три години на тиждень дивишся на себе в дзеркало, а твоє тіло в формі, яка спеціально відусіль обтягує, щоб викладач бачив, чи ти дотягнула коліно, чи правильно тримаєш руку. Я ж спочатку бачила тільки те, що і де в мене зайвого випирає. Проте з часом я просто звикла до того, що я така. І зараз мені добре в тілі й ментально, і фізично.

Іноді мене таки переслідують думки, що це якось некрасиво. Особливо дратує, коли люди дивуються, що я займаюся балетом, ставлять під сумнів, чи дійсно я стараюся там – наче я ж тоді мала б бути дуже струнка. Та це ментальна робота над собою. Мої перші думки, коли я бачу худу дівчину, це те, що мені треба також худнути. Проте це нераціональна думка, вона суперечить тому, який досвід я мала, які мої цінності. Дуже важливо себе зупиняти та не дати цій думці далі себе жерти.

Про бодіпозитив

Оля Дуденко: Бодіпозитив – це відповідь на дієти, потреба людини в тому, щоб зазначити, що є інші форми тіла, і ти не можеш усіх людей підігнати під одну мірку. Це як різка відповідь на засилля оцієї худорлявості та якихось дуже ефемерних стандартів краси.

Та мені здається, що в цьому напрямі є куди рухатись. Сам суспільний дискурс щодо цього питання вже запущений. Усе, що тобі треба далі робити, то це розшаровувати аспекти цієї теми, обговорювати їх, показувати їхню значущість. Тому що я як сформована людина можу адекватно аналізувати всі ці стейтменти стосовно тілесності та ставлення до тіла, але зараз у цей момент сто відсотків десь сидить якась дівчинка-підліток і переймається, плаче, скаржиться через те, що в неї не такі ноги чи не така талія. І їй це набагато боляче проходити, коли ти тільки дорослішаєш.

Таке враження, що свободи трошки дали, а потім такі: та ні, щось забагато, давайте знову стандарти.

Настя Микитенко: А в мене таке відчуття, що бодіпозитив уже не те, що запущений – він уже обрубаний. Уже все закінчилось через героїновий шик, хоча справжній бодіпозитив так ніколи й не з’явився. Якщо це і були плюс-сайз моделі, то завжди з фігурою пісочний годинник, але рідко коли ми бачили грушу, яблуко, перевернутий трикутник. Ці фігури досі не з’являлися на подіумах, хоча вони постійно зустрічаються в реальному житті.

Аня Хаєцька: Мені здається, що бодіпозитив зараз вимирає, але для мене все ще залишається відкритим питання: чи він узагалі справді був? Чи це було загравання з суспільством? Це можна віднести до питання свободи. І таке враження, що цієї свободи трошки дали, а потім такі: та ні, щось забагато, давайте знову стандарти. Від цього ж насправді багато хто виграє. Можете поцікавитися, які черги в салонах краси на процедури зі схуднення. Це індустрія, вона працює і приносить дохід великим компаніям.

Уже все закінчилось через героїновий шик, а справжній бодіпозитив так і не з’явився. Якщо це і були плюс-сайз моделі, то завжди з фігурою пісочний годинник, але ми рідко бачили грушу, яблуко, перевернутий трикутник

Про ребрендинг культури дієт

Настя Микитенко: Зараз простори з РХП-тематикою не такі відкриті – їх блокують соціальні мережі. Проте дієтна культура, як на мене, лишається, але виглядає по-іншому. Зараз це не дієти, а типу здорове харчування (на ті ж 800 калорій), не питна дієта, а детокс організму, ми не їмо банани не тому, що вони калорійні, а тому, що в них багато цукру, а він шкідливий для організму. Замість картинок із дієтами з’явилися деякі некваліфіковані нутриціологи, які транслюють ті ж антинаукові факти, які були багато років тому в пабліках типу «Підслухано анорексичка».

Настя Попович: Так, ще оці історії зі здоровими солодощами. Якщо хочеться солодкого, то краще з’їж уже своє тістечко.

Настя Микитенко: Так, демонізувати якісь продукти – це та сама культура дієт. Зараз люди смажать капусту й називають її стейком або ж їдять капустяні чипси замість звичайних, заміняють булочки в бургерах на салат айсберг. Я ці картинки з тим, як зробити фастфуд менш калорійним, бачила ще у 2013 році. Тільки тепер змінився підпис – «здорові альтернативи фастфуду».

Кілька років тому я була на велнес-конференції, де біохакери розповідали про свої експерименти з харчуванням – крапельниці, їжу в тюбиках, із метою продовжити роки активного життя. Я була майже в розпачі, бо як же насолода від ранкової кави з круасаном?

Аня Хаєцька: Я пам’ятаю ще часи, коли яйця й вершкове масло були суцільним злом, і, щоб в організмі не утворювався надлишок холестерину, усі їли маргарин (який жах), потім усе ж таки маслу дали добро. Кілька років тому я була на велнес-конференції, де, зокрема, виступали й біохакери та розповідали про свої експерименти з харчуванням – крапельниці, їжу в тюбиках, із метою продовжити роки активного життя. Я була майже в розпачі, бо як же насолода від ранкової кави з круасаном? – і поговорила про це зі знайомою дієтологинею. Пам’ятаю, як запитала її: ми що, скоро почнемо харчуватися з крапельниць і тюбиків? Вона засміялась і сказала, що це буде досить не скоро, бо дофамін ніхто не скасовував. А задоволення від їжі досить сильне, щоб люди відмовилися від неї взагалі.

Оля: Мені здається, що в нас узагалі немає розуміння, що таке справді здорове харчування, що воно підбирається індивідуально відповідно до твоїх бажань, до потреб організму, показників аналізів тощо. Саме через це й з'являється думка, що будь-які солодощі – це загальноприйняте зло.

Про те, чи можливо не звертати увагу на тренди на тіла

Оля Дуденко: Ну це точно важко зробити. Я росла в такому суспільстві, у якому були дуже сильні стандарти того, як має виглядати твоє тіло. І я зараз доросла, розумію, що все нормально, але на підкірці залишається те, що тобі закладали багато років. Тобі треба працювати над собою та своїми переконаннями, щоб із цим було легше жити – постійно прислухатися до себе, ставити собі запитання, аналізувати свій емоційний стан, оточувати себе людьми, які підтримують. У мене дуже багато питань і незадоволення до масового суспільства, його упереджень та уявлень, репрезентації тіл, яке воно пропонує. Воно цінує худобу й вважає її естетичним ідеалом, тому навчитися приймати власне тіло та їхню різноманітність ще важче, але це необхідно для того, щоб не їсти себе й поважати інших.

Настя Попович: Я не знаю, як можна не звертати увагу на те, що зараз іде повернення до стандартів краси. Ти ж заходиш у соціальні мережі, й там уже пішло-поїхало. Я постійно бачу дуже худих людей з ідеальним лицем, раніше це мене засмучувало. В один період життя я постійно порівнювала себе зі своєю знайомою в інстаграм. Вона неймовірно круто виглядає. Я їла себе за це, що я не така. Потім дізналася, що вона використовує Facetune, і трошки заспокоїлась. І тому, коли я бачу в інстаграмі когось ідеального – одразу згадую цей випадок із Facetune.

Аня Хаєцька: Хороший плюс віку – ти перестаєш слідкувати за іншими й порівнювати себе з ними. Та думаю, молодшим дівчатам зараз важко, тому що подивіться на тижні моди цього сезону, так званих плюс-сайз моделей майже не було, знову повертається тренд на плаский живіт і худі стегна. Дуже багато дівчат звертаються до психологів із запитом нелюбові до власного тіла, при тому, що в них нормальна фігура. Вони класно виглядають, вони розумні, з ними цікаво, і мені б так хотілося, щоб вони не зважали на якісь надумані стандарти щодо зовнішності, а послали їх під три чорти, але так не буває.

Мені дуже важливо, як я себе відчуваю, і, якщо мені 150 людей кажуть, що в мене все добре, а мене щось дратує, то я буду орієнтуватися тільки на свою думку і свої відчуття. Ніхто не розуміє твого тіла краще, ніж ти

Оля Дуденко: Я дійшла до того стану, що мені на всіх однаково, крім своєї думки. От мені дуже важливо, як я себе відчуваю, і, якщо мені 150 людей кажуть, що в мене все добре, а мене щось дратує, то я буду орієнтуватися тільки на свою думку і свої відчуття. Ніхто не розуміє твого тіла краще, ніж ти.

Настя Микитенко: Мене дуже дратує фраза «Просто не звертай уваги». Я вважаю, що репрезентація різних тіл дуже важлива. Ті тренди, ті люди, які ходять на подіумі, знімаються в рекламах, збирають мільйони лайків у соцмережах, вони важливі. Бо якщо я бачу тільки людей певної комплектації, а не себе, то це природно, що я відчую, наче я не така, що я не заслуговую уваги й любові. Це нормально, що ти хочеш бути частиною суспільства, що тобі хочеться подобатися людям. І кожен раз говорити – не звертай увагу, це дуже дивно. Треба бути дуже ментально здоровим, щоби не давати картинці в медіа впливати на тебе.

У брендів, в інфлюенсерів, дизайнерів, маркетологів є відповідальність перед тим, які тренди вони формують і як репрезентують суспільство. І чому мені кажуть «не засмучуйся, не звертай уваги», але ніхто не каже брендам – «а може, ви будете відображати реальне життя, а не винятково свої ідеали краси?»

Настя Попович: Так, це нормально думати про свою зовнішність. Мені батьки говорили про те, що твій вигляд – це не головне. І от мої однокласниці в 13–14 років виглядали, як Моніка Белуччі, а я хіпстерчик із рюкзачком, який мчить на математику писати ідеальну контрольну. І потім ти починаєш помічати, що хлопчикам однаково, чи ти здала віршик на 12 балів, але не однаково на фігуру дівчинки з 9-Б. Тобто це було моє таке розчарування, що мама з татом десь тобі сказали не зовсім правду.

Про вплив оточення на відчуття тіла

Настя Микитенко: Твоє оточення дуже впливає. Наприклад, раніше я часто проводила час із дівчатами, які наголошували, що я, наприклад, не буду брати торт, бо я від нього погладшаю, або що я вже сьогодні їла шоколад зранку. Після такого важко собі замовити десерт, тому що ти ж уже вислухала, як сильно впливає солодке на фігуру, і ти ж не хочеш погладшати. Також були люди, які постійно хвалилися, що вони не їли весь день, або ж пояснювали, що не можуть з’їсти цукерку, бо вони вже з’їли банан зранку, або казали, як вони наїлись після одного печива. Коли людина розповідає, яка вона товста, а вона важить менше тебе на 20 кілограмів, то ти мимоволі задумуєшся над тим, як узагалі тебе бачать інші люди. Я б хотіла, щоб люди перестали коментувати таке.

Анна Хаєцька: Через те, що я була худа, майже завжди чула фрази на кшталт: «Чого ти така худа, ти, як дошка», які, повірте, дуже задовбували. А вже десь ближче до 30 років я вирішила спробувати сироїдіння, не заради того, щоб схуднути, а вирішила поекспериментувати з харчуванням і спробувати, як це. Буквально за два місяці з 54 кг я скинула до 47 кг, майже всі знайомі радили мені пройти обстеження, бо, на їхній погляд, я видавалася невиліковно хворою. Дякую, ваша думка дуже важлива для мене. Згодом я повернулася до свого нормального харчування, бо сироїдіння забирало багато часу на те, щоб придумати, що їсти.

Коли я поправилась в 11-му класі, тато натякав, що пора взяти себе в руки. Я пам’ятаю, як я сіла за стіл, а він каже: «Донечко, може, уже заспокоїшся з їжею?» Я тоді дуже довго плакала. А зараз він, навпаки, каже, що я схудла, немає на що дивитися. Виходить, ти ніколи не можеш виграти

Настя Попович: Так, я це особливо помічаю у своєму місті. Наприклад, мій тато важить під 100 кілограмів, але в нього дуже завищені очікування від інших жінок. Він обов’язково прокоментує, якщо побачить якусь жінку в тілі, скаже, що потрібно за собою слідкувати. Коли я поправилась в 11-му класі, він також натякав, що пора взяти себе в руки. Я пам’ятаю, як я сіла за стіл, а він каже: «Донечко, може, уже заспокоїшся з їжею?» Я тоді дуже довго плакала. А зараз він, навпаки, каже, що я схудла, немає на що дивитися. Виходить, ти ніколи не можеш виграти.

Зараз усі намагаються мене відгодувати, накладають купу їжі на свята. А в моєму місті взагалі інші харчові звички – салати майонезні, смажене м’ясо, яке мені не подобається. Тобто це не про те, що я обмежую себе в калоріях, а воно просто мені несмачно. А мені однаково той майонез пропонують, накладають і паралельно обговорюють свою знайому, яка погладшала на 25 кілограмів. Дуже приємно, що наше покоління на таке менше звертає уваги.

Оля Дуденко: Просто хочеться, щоб люди відчепились одне від одного та слідкували лише за своїм тілом.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.