Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Довелося засовувати обличчя в морозильну камеру»: Б'юті-редакторки про свої факапи

Невдалий татуаж, крадіжка помади та спа-процедура із сюрпризом

«Довелося засовувати обличчя в морозильну камеру»: Б'юті-редакторки про свої факапи — Власний досвід на Wonderzine

Навіть у людей, які щодня тестують нову косметику, не виходять із дому без крему з SPF та знають все про AHA-кислоти, час від часу трапляються б'юті-казуси. На прохання Wonderzine б'юті-редакторки українських видань пригадали найбільш курйозні випадки зі своєї практики.

Олена Тулбанова

б'юті-редакторка журналу

Harper's Bazaar Ukraine

 Одного разу маловідомий косметичний бренд – я вже навіть не згадаю його назви – запропонував мені спробувати крем із ретинолом. Виробник стверджував, що формула дуже дієва, а єдиний можливий побічний ефект – це незначне лущення.

Моя шкіра не вирізняється чутливістю, та й із ретинолом я вже давно на «ти», тому жодних підозр чи побоювань у мене не було. Як чесна б'юті-редакторка я взялася за тестування.

На третій день після використання крему я відчула, що в мене почала горіти шкіра. Горіти так, що я просто не знала, куди подіти своє лице, щоб загасити цю пожежу. Я випробувала всі методи, включно з домашніми рецептами на кшталт маски з молока, які зазвичай не схвалюю. А в момент відчаю, наче героїня одного рекламного ролика, навіть засунула обличчя в морозильну камеру, щоб хоч трохи його остудити. Врятував мою шкіру заспокійливий бальзам La Roche-Posay Cicaplast. Це не реклама: після нього відчуття печії почало згасати, а шкіра – поступово прийшла до тями.

Після цього випадку я стала з пересторогою ставитися до неперевірених брендів і повернулася до стандартних правил тестування нових засобів. Тепер я спершу випробовую продукт на невеликій ділянці шкіри (наприклад, на руці), витримую паузу, спостерігаю за реакцією, а вже потім наношу засіб на обличчя.

Маріанна Партевян

б'юті-редакторка Elle Ukraine

 Узагалі-то, більшість моїх б'юті-казусів припали на підлітковий вік – я несамовито вискубувала брови, фарбувала волосся зеленкою, а одного разу накрутила довге пасмо на круглу щітку, яка потім заплуталась у волоссі. Проте, у моєму професіональному досвіді також знайдуться історії, від яких я досі здригаюся.

Одна з них сталась у часи, коли я ще була б'юті-асистенткою. За завданням редакції я пришла в один із київських спа-салонів на тестування унікальної (а хіба бувають інші?) процедури для тіла. Головною родзинкою салону було обладнання, яке надавало можливість поєднувати масажі чи обгортування для тіла із кнайп-терапією, душем Віши або хамамом. І все це – без необхідності навіть вставати з кушетки, не те що переходити з одного спа-кабінету в інший: спеціаліст міг змінювати режим роботи обладнання вже в процесі.

Я очікувала на глибокий релакс і дуже здивувалася, коли біля рецепції мене зустрів чоловік. На здерев’янілих ногах я пройшла до роздягальні та вже там остаточно вирішила, що точно не вдягну ці ідіотські спа-труси one-size, які можна натягнути до самих грудей. Дай, Боже, здоров’я тим власникам бізнесу, які закуповують для салонів нормальну еластичну спа-білизну. Хоча навіть із моїм немаленьким б'юті-досвідом я таку бачила лише раз: у хамамі марокканського готелю Royal Mansour (кажуть, що він належить родині короля, тож це один із тих випадків, коли noblesse oblige).

Але повернімося до Києва. На щастя, я захопила із собою купальник, сподіваючись після процедури трохи поплавати в басейні, тож одягла його, загорнулася у халат і вийшла в коридор, де на мене чекав мій візаві, щоб провести до спа-кімнати. Там уже на повну працювала система, кімнату огортала пара. Спа-терапіст показав мені кушетку, столик для особистих речей і вийшов.

Коли він повернувся, мене мало не розірвало від сміху. Замість звичайної білої форми він одягнув щось на кшталт пов’язки на стегнах. Уявіть собі, вперше в житті зі мною працював терапіст-чоловік, і одразу в такому вигляді! Авжеж, цьому є виправдання: адже в кімнаті стояла така густа пара, що можна було сокиру вішати. Та хіба є виправдання тому, що адміністрація не вважає за потрібне попереджати клієнтів про те, хто буде проводити процедуру? Запитання риторичне.

Попри все спеціаліст мені дістався чудовий, навіть виявив у мене викривлення хребта та все бідкався, що в мене дуже зажаті м’язи. Ха! Та я взагалі була як натягнута струна.

Олена Пономаренко

б'юті-редакторка Vogue UA

 Якось я полетіла до Парижа на презентацію колекції помад Givenchy Rouge Interdit Vinyl. Помади виявилися гарними та пахли трояндами – композицію робив головний парфумер Dior Франсуа Демаші.

Ніколя Деженн (креативний директор із макіяжу Givenchy Beauty – ред.), мій давній друг і кумир, створив кілька відтінків, але головним був чорний Noir Revelateur. Спершу я хмикнула (готичний чорний – зовсім не моя історія), а потім спробувала її на долоні.

З'ясувалося страшне. По-перше, завдяки олії троянди та силіконовій смолі помада ковзала рукою, немов шовк. По-друге, чорний виявився прозорим із натяком на драму. Та головний спецефект я розкусила пізніше: виявляється, у складі був еозін, який підсилює природний пігмент губ. Наносиш на губи – і наче нічого, лише легкий вологий блиск та ожиновий відтінок. А потім р-р-раз – губи наливаються, рожевіють – і в тебе вже такий рот, як у Роузі Гантінгтон-Вайтлі. З глузду з'їхати.

Щойно я про це дізналася, то одразу зрозуміла, що цю помаду з рук не випущу. Як зараз пам'ятаю: невелика кімната, група журналістів, Ніколя. Помади на столі. А одна, найголовніша, у моїй руці. Представники PR-служби бренду, звісно, спробували мені м'яко натякнути, що ти, люба, не переймайся, все буде, подаруємо тобі новеньку. Але мені наче памороки забило. «А раптом не подаруєте», – думала я й ще міцніше стискала помаду в руці.

Ніколя відверто веселився: він, звісно, очікував захвату з боку преси, але точно не в таких масштабах. Коли настав час поступатися місцем наступній групі журналістів, яка вже чекала на аудієнцію з Деженном, я повернулася до нього з німим благанням в очах. «Grab and go» («Хапай та йди») – сказав мені Ніколя та, закинувши голову, засміявся своїм розгонистим сміхом.

Нову чорну помаду мені подарували. Я потім, звісно ж, страшенно каялася. Думала, що це моя остання презентація Givenchy. Та, як не дивно, нашу дружбу з маркою це тільки зміцнило. Усе-таки пристрасть, з якою я цю помаду поцупила, мене реабілітувала.

Але відтоді я себе контролюю. Та й чорні помади більше не випускають.

Наталія Маліч

б'юті-редакторка Marie Claire Ukraine

 «Брови – це мистецтво», саме так я, старанно їх вимальовуючи, втішала себе років із шістнадцяти. Малювала в стилі абстракціонізму: брови були тонкі, темні, вигнуті та нічого спільного з красою і натуральністю не мали. Хоча хто в ті часи такого не робив?

Терпіння закінчувалося, а я шукала собі майстра з татуажу. Довго обирала, а потім зустріла однокласницю з красивими та симетричними бровами, які цілком природно виглядали на її обличчі. Тож я наважилася – і на вісімнадцятиріччя зробила собі такий подарунок. Одразу зазначу, що на процедуру записалася до дуже хорошого салону в центрі Києва.

Long story short: я намагалася не сприймати серйозно результат до повного загоєння. А ось за тиждень зрозуміла, що в мене дві абсолютно різні за довжиною, формою та висотою дуги брів.

Я розраховувала, що після процедури більше не буду гаяти час на художнє зображення брів на обличчі, але, на жаль, витрачала ще більше часу на маскування зайвих елементів татуажу. Сподівалася на диво, щодня терла брови скрабом – а раптом зникнуть? Потім ризикнула ще раз – і випробувала на собі всі муки лазерного видалення. У мене тонка шкіра та дуже низький больовий поріг, тому ті дві хвилини процедури здалися пеклом, а зовнішній вигляд після процедури – продовженням комедії «Смерть їй личить».

Найсмішніше та, водночас, найбільш радісне для мене в цій історії – те, що після всіх маніпуляцій у мене почали рости брови. Вони досі не супергусті, але тепер навіть є що коригувати у бровіста.

Ситуативне: на початку цього карантину я вирішила, що ув'язнення на три тижні – прекрасна нагода подружитися з автозасмагою. Усе йшло за планом, але після нанесення засобу я забула прочесати брови, тож на ранок вони набули гарного рудого відтінку. Ось так через шість років після татуажу мої брови звели зі мною рахунки.

Оксана Ткач

б'юті-редакторка журналу Cosmopolitan Ukraine

 Курйози можуть трапитися не тільки під час тестування якогось засобу, а ще на етапі його запуску.

Колись мені надійшло запрошення в Дюссельдорф, де мав відбутися захід із нагоди чергового б'юті-лончу. Ситуація не віщувала чогось особливого, аж поки в редакцію не надіслали стос угод про нерозголошення, чомусь у конверті із золотої фольги.

Оскільки всі терміни секретності давно добігли кінця, розповім: обличчям лінійки була супермодель Клаудія Шиффер, мені треба було взяти в неї інтерв'ю. Короткий відступ від теми: Клаудія – мій кумир, чесно кажучи, я досі шукаю, куди ж поділися мої відеокасети з її тренуваннями.

Перед інтерв'ю в мене забрали телефон і попросили не фотографувати (цікаво, як би я це зробила?). Мовляв, буде офіційний фотограф, який нас зніме.

Клаудіа виявилася ще крутішою, ніж я собі уявляла. Я ще ніколи не була під таким враженням від знайомства з людиною. Немов окрилена, я повернулася до Києва та вирішила одразу, за гарячим слідом, взятися за інтерв'ю.

За кілька днів зі мною зв'язалися представники бренду: повідомили, що український запуск цієї лінійки тимчасово (а насправді назавжди) скасовується. Перепрошували та сподівалися на розуміння.

У результаті: жодних фото, інтерв'ю та доказів про те, що зі мною це трапилося. Мої близькі досі кепкують, що і Клаудія, і вся ця історія з запуском – просто мені наснилися. Але, попри все, я дуже щаслива, що в моєму житті був такий епізод. Адже я знаю, що це правда.

Обкладинка: Icons8 (Moose)

Текст:

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.