Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Партнерки«Кожна з нас могла б відкрити ресторан, але ми хочемо зробити це разом»: Гастроспільнота Foodies

Яна Жадан і Христина Скрипка про культуру їжі й роботу в команді

«Кожна з нас могла б відкрити ресторан, але ми хочемо зробити це разом»: Гастроспільнота Foodies
 — Партнерки на Wonderzine

У рубриці «Партнерки» ми розповідаємо про жінок, які придумали спільний проєкт і досягли успіху у своїй справі. А заразом руйнуємо міф про те, що жінки не здатні на дружні стосунки й можуть лише агресивно конкурувати.

Наші перші героїні – засновниці гастроспільноти Foodies і закладу The Naked Bar Христина Скрипка та Яна Жадан.

За понад п’ять років роботи Foodies виросли з організаторок тематичних вечер до співзасновниць багатопрофільного проєкту, що надає консалтингові послуги, організовує кейтеринг і доставку органічних продуктів і насамперед популяризує культуру їжі.

2018 року Foodies провели низку бранчів у київському кафе «Каштан» і відкрили винну вітальню The Naked Bar. У січні цього року влаштували благодійний різдвяний обід для 1000 літніх людей спільно з 30 українськими шеф-кухарями.

Крім того, Яна з Христиною встигли попрацювати менеджерками з розвитку Житнього ринку, відзначитися співпрацею із закладами «Асамблея» й «1818», організувати великий фермерський обід на фестивалі Kyiv Wine і зробити низку попап-бістро на маркеті Kyivness.

Ми поговорили з Foodies про розподіл обов’язків, дружбу й благодійні проєкти.

Foodies у цифрах

2014 рік – перша звана вечеря та старт проєкту 

410 людей відвідали звані вечері Foodies

34 бранчі у кафе «Каштан» провели Яна та Христина

70–80 замовлень на доставку продуктів на тиждень отримують The Naked Bar

1000 літніх людей відвідали «Благодійний полуденок на Різдво», який Foodies організували спільно з 30 шеф-кухарями

≃1500 порцій кави на місяць у докарантинний час випивають гості The Naked Bar

Фото: Саша Серафимович

Про знайомство та звані вечері

Христина: Ми познайомилися, коли працювали офіціантками в Druzi Cafe. Саме звідти почався наш шлях у гастросфері й саме тоді з’явилася ідея зробити першу вечерю.

Яна: Мені здається, коли ми починали (це було майже шість років тому), то взагалі не думали про те, куди це нас приведе. Ані в мене, ані в Христини навіть не виникло запитання, чи добре ми знаємо одна одну та чи комфортно нам буде створювати щось нове разом.

Деякі бізнеси починаються з того, що людина свідомо шукає собі партнера, який привнесе в його проєкт додаткові знання, досвід або ресурси. У нас такого вибору не було [усміхається].

Христина: Ні, у нас було все абсолютно навпаки. Ба більше, коли ми працювали офіціантками, то не могли порозумітися одна з одною й усіляко намагалися поставити собі різні зміни, щоби не перетинатися на роботі.

Та потім, у день якогось великого свята (здається, це був Гелловін), на вечірній зміні залишилися працювати тільки вдвох. Ми впоралися з величезною кількістю гостей і зрозуміли, що не змогли би подужати таку запару з кимось іншим. Можна сказати, що саме тоді між нами почав формуватися зв’язок.

 Коли ми працювали офіціантками, то не могли порозумітися одна з одною й усіляко намагалися не перетинатися на роботі

Фото: Сергій Моргунов

Яна: У Druzi Cafe в нас була чудова наставниця Світлана Зейкіна. Коли вона побачила, що ми з Христиною готові виходити за межі офіціантської роботи, то дуже підтримала нашу ініціативу.

У Києві якраз почали влаштовувати «Ресторанний день», і ми з Христиною були відповідальні за участь Druzi Cafe в цьому заході. Так ми організували три тематичних поп-апи, один із яких присвятили київській єврейській кухні.

Приблизно тоді ж у місті почали проводити звані вечері: усі намагалися наслідувати Kinfolk і робити щось схоже. Нам із Кріс теж спало на думку організувати свою першу вечерю. Оскільки ми ще не мали такого досвіду, це був той кейс, коли все, що могло піти не так, пішло не так. Та якщо ти після такого досвіду вирішуєш рухатися далі, то потім уже нічого не страшно.

Головне, що ми винесли з досвіду організації званих вечер, – це те, що на них неможливо заробляти. Звісно, можна перетворити це на комерцію, робити по п’ять вечер на тиждень і на чомусь заощаджувати, але, на нашу думку, воно того варте. На 70% вечер ми йшли в мінус, але всі ті історії, які ми розповідали нашим гостям за допомогою їжі й гостинності були для нас важливішими. Вечері стали втіленням двох основних цінностей, носіями яких ми є, – це їжа й турбота про гостя. З цього й почався наш проєкт.

Насправді, Foodies – це дуже творчий потік. Ти пробуєш, читаєш, подорожуєш, закохуєшся – а тоді перевтілюєш усе накопичене на нову ідею. Коли я уявляю себе в іншому житті – наприклад, художницею – то думаю, що все було би приблизно так само.

Христина: Мені здається, що якби ти була художницею, то це був би навіть більш структурований процес, ніж у випадку з Foodies. [сміються]. Зазвичай у парі має бути партнер-емоціонал і партнер-функціонал. А наш проєкт складається із двох функціональних емоціоналів. Для того щоби структурувати самих себе, нам довелося витратити п'ять років і зустріти людей, які буквально переконали нас відкрити бар: дали грошей і сказали – робіть!

Фото: Саша Серафимович

Про звільнення з роботи та перший кейтеринг

Христина: Три роки тому, в червні, ми залишили свою основну роботу, щоби повноцінно присвятити себе Foodies.

Яна: І, насправді, це був дуже сміливий крок, тому що на той момент у нас не було жодних накопичень.

Христина: Як і зараз. [сміються]. Так, коли ми пішли з роботи, то місяць їли гречку та не розуміли, що робити далі. На той момент ми вже влаштувалися працювати менеджерками з розвитку Житнього ринку, але прийняти на роботу нас могли тільки з вересня.

Яна: Ну і в принципі зарплатня на Житньому ринку була 2,5 тисячі гривень.

Христина: Причому іноді тобі її виплачували продуктами.

Яна: Тому, коли наш друг порадив нас одній дівчині, як кейтеринг для її весілля, ми одразу погодилися, навіть не думаючи про те, що попереду надскладне завдання або що нам може не вистачити досвіду, хоча подібне ми раніше не робили.

Тепер, коли я думаю, що мені важко, то одразу змушую себе пригадати цю подію. [усміхається]. Це було весілля на 90 людей у форматі вечері, з подачами страв для кожного гостя. Додайте до цього те, що локація не передбачала кухні та доступу до води, а свято відбувалося одразу на чотирьох поверхах.

Христина: Ми три дні (включно з підготовкою) пробігали з усіма продуктами й тарілками з першого поверху на четвертий та, зрештою, просто виснажились. Але ця подія стала для нас важливим поштовхом і, в певному сенсі, дала старт нашому кейтерингу.

Ми пішли з роботи – і місяць їли гречку та не розуміли, що робити далі

Про пошуки партнерів і відкриття бару

Христина: Співпраця із закладами, фестивалями та іншими партнерами у нас зазвичай відбувається по любові. Ми не маємо якоїсь схеми з офіційними листами та оферами. Просто помічаємо когось, хто розділяє наші цінності, зустрічаємося з ним у неформальних обставинах та озвучуємо свої ідеї.

Наприклад, наша історія з «Каштаном» почалася з фестивалю Kyivness. Ми з Яною по-сусідськи щось у них попросили, а тоді розговорилися зі знайомою, яка там працювала, та запропонували зробити щось разом. І вона відповіла – «А давайте!».

Яна: Так стартувала наша п'ятимісячна епопея бранчів. Якщо нам і була потрібна якась перевірка нашого партнерства на міцність, то ці п'ять місяців у «Каштані» нею стали. (Сміються).

У нас із Христиною ніколи не було постійного досвіду роботи на кухні, а тут ми готували щовихідних. І паралельно ми організовували якісь вечері та кейтеринги. Бувало так, що ми проводили ранок суботи в «Каштані», тоді їхали працювати на весіллі, а наступного ранку знову поверталися у «Каштан».

Христина: Фізично це було просто виснажливо, тому що готувати бранчі доводилося не на професійній кухні, а в підсобці, де немає витяжки та взагалі ніде розвернутися. Ти весь день тулишся на цих двох метрах, тобі спекотно та нічим дихати. І до цього на кухню ломляться якісь знайомі, які хочуть тебе обійняти та сказати «Привіт»!

Яна: Після літа в «Каштані» ми запланували у що б то не стало поїхати у відпустку.

Христина: А прямо перед відпусткою до нас звернувся Марк Вілкінс із пропозицією зробити бар у галереї The Naked Room на Рейтарській. На підготовку було відведено усього два місяці, але ми з Яною навіть любимо працювати в режимі, коли все горить.

Яна: У нас із Христиною є ідеї для різних місць, які ми рано чи пізно відкриємо, і одним із них якраз був винний бар. The Naked Bar ми називаємо «винною вітальнею»: це таке місце, куди можна прийти, коли тобі вже начебто хочеться піти додому, але водночас ще й не хочеться.

Про структуру Foodies і благодійні проєкти

Яна: За ці роки Foodies виросли у проєкт про їжу як культуру. У цього проєкту є серйозна коренева система – наші з Христиною погляди на їжу та спільноту, яка об'єднується навколо цієї їжі.

Зараз Foodies охоплюють агенцію з гастрономічного консалтингу, кейтеринг, бар, а також медіа, над запуском якого ми потроху працюємо.

Христина: Крім того, ми давно плануємо відкрити їдальню та думаємо, що після кризи цей формат буде дуже актуальним.

Яна: На початку карантину ми запустили доставку свіжих органічних продуктів від The Naked Bar. Цей проєкт тісно пов'язаний з ідеєю створення фермерського кооперативу, що з'явилася у нас у період роботи на Житньому ринку. Роль такого кооперативу полягає в об'єднанні фермерів і пошуку покупців їхньої продукції. Тобто кооператив захищає фермерів і щотижня забезпечує містян класними сезонними продуктами. Зараз ми починаємо формувати стійку мережу співпраці з українськими фермерами, щоби поволі втілювати цю ідею.

Нам дуже близькі проєкти, які об'єднують соціальну та душевну складові. Власне, тому, коли ми провели «Благодійний полуденок» для 1000 літніх киян, то одразу зрозуміли, що він просто не може бути разовою акцією.

Христина: Як каже Настя Журавель із Laska Store: «Якщо ви зайшли на територію благодійності, то вам уже з неї не вийти». Так, після «Полуденку» у нашого проєкту з'явився благодійний напрям Foodies Charity.

Насправді, ми мали би просто зараз працювати над наступними благодійними заходами, але за такої економічної ситуації робити це досить складно. До того ж, це небезпечно з точки зору охорони здоров'я.

Яна: Коли з'явиться фуд-кооператив, нам буде легше проводити такі події, як «Полуденок». Нам дуже імпонує те, що робить італійська благодійна організація Food For Soul, яку створив шеф Массімо Боттура. Вони викупають у постачальників нерозпродані продукти, щоби потім готувати з них обіди для людей, які цього потребують. Так, вдається водночас зробити добру справу та уникнути фуд-вейсту. Ми дуже хочемо розвивати це в Україні.

Нам дуже близькі проєкти, які об'єднують соціальну та душевну складові

Про команду та поділ обов'язків

Яна: Хоч ми й кажемо, що Foodies – це творчий проєкт, важливо розуміти, що він водночас дуже життєвий. Я думаю, що ми до останнього не будемо віддавати комусь найпростіші задачі на кшталт закупок, просто тому що без цього перестанемо відчувати зв'язок із тим, що ми робимо.

Та в певний момент ми опинилися за крок від того, щоби вибухнути від кількості завдань. Тому ми вчилися делегувати та частіше залучали до роботи нашу помічницю Галю, із якою нам дуже пощастило.

Христина: Останній рік ми працювали втрьох – я, Яна та Галя. Крім того, у нас є група людей, з якими ми постійно взаємодіємо. Вони розділяють наше бачення та знають, про що ми говоримо. Таким людям – наприклад, працівникам бару – ми намагаємося давати додаткову роботу в кейтерингу або доручати якісь організаційні таски. Приміром, Оля – дівчина, яка починала працювати як бариста в The Naked Bar – зараз переходить до адміністративно-операційних обов'язків.

Насправді, запросити в команду третю людину, Галю, було дуже серйозним кроком. Ми з Яною звикли працювати удвох та вже можемо навіть мовчки обмінюватися думками – а тут довелося посвячувати у справи нову людину.

Ми пройшли довгий шлях від того, щоби робити все разом, до усвідомлення, що розподіляти обов'язки все-таки більш ефективно. Хоча нас можна зрозуміти, адже в справі, де ти любиш і вмієш усе, дуже важко виділити щось, над чим ти хочеш працювати більше.

Плюс, ми з Яною дружимо. Мабуть, з точки зору бізнесу, це – обтяжувальна обставина, але ми навпаки бачимо в цьому більше переваг.

Яна: Найбільше досягнення останнього року в тому, що тепер наш розподіл обов'язків відбувається природно, без зайвих обговорень. Зрозуміло, що якщо треба обдзвонити п'ятьох людей, це зробить Христина, бо мене ці дзвінки перетворять на маніяка-вбивцю. Натомість я у цей час підрахую наші витрати.

Христина: Але залишаються якісь речі, які ми так само природно робимо вдвох. Наприклад, в ідеологічних, креативних процесах ми беремо рівноцінну участь.

Коли ми розглядаємо поділ обов'язків на прикладі нашого майбутнього ресторану, то розуміємо, що Яна – це кухня, а я – це зала. Поки Яна займається скрупульозною деталізацією рецептів, я роблю щось із командою.

Яна: При цьому Христину цікавить їжа, так само як мене цікавить команда. По суті, кожна з нас могла б відкрити ресторан і керувати всіма процесами – від кухні до зали.

Коли ти починаєш відпускати та розділяти, то потім щиро захоплюєшся, із якою неймовірною партнеркою це робиш. Починаєш помічати й цінувати, що вона вміє робити щось, чого не вмієш ти. Це не применшує тебе – зовсім навпаки.

Але для того, щоби прийти до такого спокійного спостереження, потрібен час і безпечний простір, де можна озвучити свої тривоги одна одній.

Христина: У творчому й робочому партнерстві так само, як і в стосунках: якщо ви постійно робите все разом, то з часом це просто перестає працювати. Важливо пам'ятати, що кожен із вас – це особистість, і допомагати партнерові проявляти себе.

Яна: Я ніколи не читала книжок із партнерства, але наважуся припустити, що необхідний етап будь-якого партнерства – це коли ти, усвідомивши неймовірну цінність «ми», починаєш замислюватися про цінність «я».

 Ми з Яною дружимо. Мабуть, з точки зору бізнесу, це – обтяжувальна обставина, але ми навпаки бачимо в цьому більше переваг

Про бізнес і творчість

Христина: Було б нечесно бачити нас казковими створіннями, які витають понад хмарами. Нам дуже подобається побут – і ми бачимо творчість навіть у ньому. Крім того, ми вже знаємо, кому які бізнесові та операційні завдання даються краще. Наприклад, мені не можна довіряти гроші, а Яні – можна.

Яна: Христина навіть писала в якомусь із постів, що я – це наш «фінансовий відділ», і десь так воно і є. А ще нам часто кажуть: «У вас такий класний SMM-ник!». Ага, просто відмінний. [сміються].

Христина: Щоразу, як ми намагалися знати SMM-менеджера, щось ішло не так і ми залишалися самі. Але нам не складно самим вести соцмережі – для нас це цінна можливість поділитися своїми поглядами із читачами. У Яни це краще виходить словами, у мене – картинкою.

Я розумію, що інколи ми можемо публікувати якісь нісенітниці, зате всі наші пости – це на 100% ми. Можливо, це менше продає, але точно робить більше для команди та ком'юніті.

Яна: Щоправда, через це наші пости неможливо планувати наперед. Максимальне планування – це: «О, в суботу будуть пончики, давай у п'ятницю їх запостимо». [сміються]. У нас було дві спроби працювати за графіком, але ми швидко від цього відмовлялися. Я не уявляю інстаграм Foodies, який живе за суворим, «бетонним» контент-планом.

Про ком'юніті

Христина: За ці п'ять років навколо Foodies згуртувалося багато людей, які нас підтримують. Хтось приходить на наші заходи, хтось дає корисні поради, а хтось просто каже, що ми робимо повне лайно – і це теж свого роду підтримка. Для нас будь-який контакт – це підтримка.

На щастя, знайшлося багато людей, які розділяють ті ж цінності, що й ми. Ті, з ким можна робити колаборації та благодійні проєкти, які раніше здавалися нереальними. До «Благодійного полуденка» ми навіть не усвідомлювали, наскільки велика ця спільнота.

Яна: Ми зростаємо та розвиваємося разом із нашим ком'юніті. Я пам'ятаю, що 5 років тому я писала якийсь рецепт і уточнювала, що значить «бланшувати». Не тому, що я це знала, а хтось ні, а тому, що сама тільки два місяці тому зіштовхнулась із цим словом.

Це все було дуже ново. Ми з гостями вперше пробували артишоки, квітки цукіні, засолену хвою. Але, крім того, одна з важливих заслуг Foodies – це те, що ми говоримо про домашню кухню. Ми не кажемо, що все нове й невідоме – це класно, а страви, на яких ми виросли – це відстій.

За 5 років усе неймовірно змінилося. У всіх побільшало досвіду та знань з їжі, подорожей, застіль. Люди набагато частіше їдять у закладах, а не вдома. Те, що всі так виросли, це великий виклик. Раніше ти міг списати якесь незнання на наївність і недосвідченість, а тепер уже так не виправдаєшся.

Христина: Але це нас дуже мотивує. Є ті, хто надихає нас, а є ті, кого, певно, надихаємо ми.

Яна: В одному розділі книги, яку ми зараз читаємо, автор порівнює творчість із водою. Начебто створюючи щось в одному місці річки, ти впливаєш на всю систему: і на тих, хто приходить попити води, і на тих, хто живе в глибині цієї річки. Творчість – не одинична дія, і в цьому його сила.

Не хочу звучати надто самовпевнено, але коли я це прочитала, то зрозуміла, що це також і про те, що роблять Foodies. За 5 років ми справді змогли у певний спосіб вплинути на те, яким є гастрономічний Київ.

Звісно, ми в цьому не самі – багато людей створюють щось класне та щире, ми всі у цьому разом. І нам приємно бути частиною цього потоку.

Текст:

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Фото: 


Сергій Моргунов (обкладинка); Саша Серафимович; особистий архів героїнь


Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.