ПартнеркиМи створили експериментальний театральний клуб NASHi

У рубриці «Партнерки» ми розповідаємо про жінок, які придумали спільний проєкт і досягли успіху у своїй справі. А заразом руйнуємо міф про те, що жінки не здатні на дружні стосунки й можуть лише агресивно конкурувати.

Героїнями цього матеріалу стали Софія Ющенко й Романа Соутус, які заснували в Києві експериментальний театральний клуб Nashi, що допомагатиме незалежним театральним митцям в Україні створювати сучасні й інноваційні вистави та працюватиме у форматі театрального інкубатора.

Експериментальний клуб NASHi зроблений за зразком й економічною моделлю легендарного нью-йоркського театру La Mama, який засунавала в 1961 році театральна режисерка й продюсерка Елен Стюарт. NASHi, як і La Mama, бачать себе театральним інкубатором, який допомагатиме «вилуплюватися» талантам, без страху провалитися, бути незрозумілими, без тиску комерційного успіху, створюватиме умови для театральних пошуків і з правом на помилку. 

Романа Соутус  починала працювати в La Mama ще студенткою театральної програми Фордгемського університету, ставила там вистави, грала. Її моновистава «Гієна» отримала кілька театральних нагород і гарну пресу. Коли Романа дозріла до ідеї зробити подібний формат в Україні, вона прийшла з цим до своєї подруги дитинства Софії Ющенко. За словами Романи, у їхньому тандемі вона відповідає за мрії, а Софія – за реалізм і реалізацію цих мрій.

Нещодавно проєкт NASHi поставив виставу «Кабаре На Кордоні», яку репетирували всього півтора місяця. Виставу грають у Будинку кіно на 75 місць. Якщо порівнювати з форматом Off off Broadway, у якому працює La Mama, за кількісними ознаками зазвичай це зали, менші за 99 місць. Лише за листопад «Кабаре На Кордоні» зібрали три солдаути, а 18 листопада виставу транслювали онлайн на США й увесь світ у межах проєкту Downtown Variety.

Як ви познайомилися?

Романа: Хоча Софія і я не споріднені кровно, я завжди вважала її своєю сестрою. Наші родини дружать десятиліттями.

Софія: Обидві наші матері були частиною української діаспори, яка повернулася в Україну на початку 1990-х, щоб підтримувати і сприяти розвитку країни.

Романа: Бекграундом нашого дитинства було творення незалежної України. Наші родини будували свою дружбу на взаємній любові й повазі до незалежної та сучасної України. Зараз ми намагаємося створити щось разом, що відображає ці цінності у творчий і сучасний спосіб.

Софія: Коли я була дитиною, Романа нянчила мене, я впевнена, що це було її найулюбленішим заняттям.

Романа: Ми з Софією буквально виросли разом, а це означає, що на власні очі побачили, на що інша здатна. Я знаю, що Софія має неймовірну трудову етику, і думаю, що вона довіряє моєму баченню й моїй пристрасті.

Коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що повинна завершити своє навчання й повернутися додому, щоб волонтерити й працювати в Києві

Який у вас обох бекграунд до того, як створили NASHi?

Романа: Я завжди була повʼязана з театром. Переїхала до Нью-Йорка в 17 років і вивчала театр в Університеті Форгдема в Лінкольн-центрі. Почала працювати в театрі в центрі міста, як тільки зʼявилася така можливість. Спочатку працювала стажеркою в сучасній українській театральній компанії Yara Arts Group, а потім встановила звʼязок із легендарним La MaMa Experimental Theatre Club. Я пройшла практично кожну посаду в театрі: від акторки до продюсерки, від режисерки до дизайнерки. Я проводила людей до своїх місць, писала, виступала й грала моновиставу на Единбурзькому театральному фестивалі Fringe. Усі ці досвіди готували мене до започаткування проєкту NASHi.

Софія: Понад рік тому я закінчила бакалаврат в New York University, де вивчала право, політику й урбанізацію. Під час навчання в університеті мене дуже цікавила робота зі стартапами, зокрема у сфері розвитку бізнесу. Я навіть взяла академвідпустку й працювала в стартапі з енергоефективності в Кремнієвій долині. Також я розпочинала й брала участь у багатьох благодійних проєктах на підтримку українських дітей і ветеранів. Коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що повинна завершити своє навчання й повернутися додому, щоб волонтерити й працювати в Києві. Для мене NASHi схожий на стартап. Це інкубатор ідей і талантів.

Ми хочемо створювати простір і можливості для навчання, вдосконалення навичок і розвитку в театральному мистецтві

З  чого  почався проєкт NASHi?

Романа: Думаю, як і для всіх українців, 24 лютого змінив моє життя багатьма способами. Ця війна змусила наше суспільство переоцінити наші пріоритети й задуматися над тим, що насправді важливо для нас. NASHi було моєю власною ідеєю з самого початку. У вересні 2022 року я повернулася до Києва й вирішила, що зобовʼязана побудувати своє життя тут. Усе своє двадцятиліття я працювала із незалежним театральним мистецтвом і, поглянувши на українську сферу незалежного театру, зрозуміла, що тут обмежені ресурси й можливості. Я усвідомила, що навички, які я здобула, працюючи з La MaMa, дали мені велику кількість знань і широкий міжнародний нетворкінг. Я вважаю, що нам потрібно створювати більше можливостей для творення різноманітного, мультидисциплінарного сучасного театру, і хочу, щоб NASHi допомагали створювати саме такі можливості.

Яка місія проєкту?

Романа: Наша місія в NASHi полягає в тому, щоб надавати можливості театральним митцям в Україні завдяки спільній реалізації, творчій підтримці й міжнародній презентації. Ми хочемо створювати простір і можливості для навчання, вдосконалення навичок і розвитку в театральному мистецтві. Незалежно від того, чи ви новачок у театрі, чи хтось, хто присвятив усе своє життя цій сфері, ми хочемо підтримувати вас у реалізації ваших нових й інноваційних ідей. Ми прагнемо створити міжнародну театральну спільноту й можливості виставляти творчість українських артистів на світовій сцені.  

Хто за що відповідає в проєкті? Як розподіляєте обов’язки?

Романа: Думаю, що наші обовʼязки регулярно збігаються. Я використовую свій досвід у продюсуванні й театрі, а Софія приносить свій досвід в український світ стартапів. Ми обоє розуміємо, як побудувати ефективну систему, яка базується на цінностях і спрямована на модернізацію й поліпшення України.

Як ви вирішуєте конфлікти, якщо вони є?

Романа: Вважаю, що конфлікт можна розглядати двома способами: а) завжди призводить до позитивного результату або б) завжди призводить до негативного результату. Думаю, що Софія і я завжди обираємо варіант а.

Софія: Я вважаю, що відкрита комунікація й чесність – найефективніший шлях до вирішення проблем. Я завжди розглядаю конфлікт як можливість вивчити нову перспективу. Романа і я розуміємо сильні сторони одна одної й розвинули глибоку взаємну довіру. Крім того, вважаю, що наші взаємодії ґрунтуються на емпатії і співчутті.

Нашим резидентам ми надаємо комплексну підтримку, включаючи творчий супровід, допомогу в заявках на гранти й інші види допомоги

Чи є у вас бізнес-план? За якою економічною моделлю розвиватиметься експериментальний театральний клуб? 

Софія: Так, ми побудували бізнес-план, натхненний нашими партнерами з La MaMa – успішним експериментальним театральним клубом у Нью-Йорку. Прем’єра нашої першої вистави «Кабаре на Кордоні», яка відбулася 18 листопада, є нашим вступом на ринок – «доказом концепції». У нас є дві моделі співпраці з артистами.

Перша передбачає резидентську програму, до якої митці подають заявку. Нашим резидентам ми надаємо комплексну підтримку, включаючи творчий супровід, допомогу в заявках на гранти й інші види підтримки. Ми відбираємо лише кількох артистів або творчих груп одночасно. Із нашим розвитком, сподіваємося, що зросте й кількість артистів, яких ми зможемо підтримати

Друга модель ґрунтується на спільній продукції, співпраці з артистами, які вже мають ідею, але потребують підтримки в її втіленні. Ми підтримуватимемо цих артистів, забезпечуючи простір для репетицій, частину рекламного контенту й покриття технічних витрат. Артист несе фінансову відповідальність за все, що відбувається у виставі/на сцені: костюми, актори, постановка. Після закінчення циклу вистав NASHi отримує відшкодування за свої інвестиції, а прибуток розподіляється 50/50.

Також незабаром ми представимо багаторівневу підписку для любителів театру, які зможуть отримати багато переваг, включаючи знижки на квитки й мерч, запрошення на майстер-класи, вечірки й зустрічі.

Нашому народу є що розповісти. Кожен із нас в Україні має справу зі щоденним протистоянням зі смертю чи в межах нашого близького оточення, чи в знайомих. Ці історії треба розповідати

Розкажіть про першу виставу. Чому саме така? З якими труднощами ви зіткнулися під час її підготовки?

Романа: Як вже згадала Софія, ми хотіли, щоб «Кабаре На Кордоні» було нашим доказом концепції. Ми прагнули, щоб мультидисциплінарні артисти з різноманітними поглядами взяли спільну тему і створили різнопланову виставу. У класичному театрі часто використовується текст й акторська гра з цим текстом, щоб розглядати глибокі питання людського існування. В експериментальному театрі ми граємося з формою розповіді. Кожна група взяла центральну ідею «перетину кордонів» і створила абсолютно різні театральні постановки. Ми показуємо їх усіх за один вечір, щоб глядачі зрозуміли, що ті самі питання й емоції можуть відображатися в цілій низці різних способів. Те, що означає бути українцем, може мати повторювані історії, але мати вигляд зовсім по-іншому.

Проблема полягає в тому, що саме тут можуть виникати складнощі. Різні погляди означають різні форми комунікації й різний підхід до роботи. Щоб поважати артиста, вам також потрібно поважати його творчий процес. Саме тут і закладена вся ця емоція! Ми застосували цю логіку до «Кабаре На Кордоні», і я вірю, що те, що створили наші колективи, є ще кращим, ніж сума їхніх частин.

Після роботи над виставою, у нас з’явився перший резидент NASHi – це театр «Тіньова».

Якими ви бачите NASHi через кілька років?

Романа: Ми розуміємо, що театр – це робота громади. Зараз нашим пріоритетом є створення такої спільноти, різноманітної й мультидисциплінарної. Театр створюють не лише режисери й актори. Немає театру без технічної бригади, оформлювачів, асистентів постановників, драматургів, адміністраторів (і навіть друзів, які приходять після роботи й допомагають приклеювати сміттєві пакети до вікон за годину до першої публічної вистави). Наш головний план наразі – розбудова цієї спільноти.

Світ зацікавлений в українському театрі?

Софія: Український театр є важливим способом демонстрації української стійкості. Ми всі знаємо, що в цій війні ми ведемо боротьбу на два фронти – фізичний й інформаційний. Поки наші хоробрі чоловіки й жінки перебувають на фронті, наш обовʼязок полягає в тому, щоб невпинно продовжувати міжнародну підтримку України. Театр і культура є незамінними інструментами soft power (м’якої сили), що дозволяють нам доносити наратив України до світу. Багато іноземців не розуміють, як ми живемо тут. Вистави стають надзвичайно ефективним засобом донесення інформації, пропонуючи світовій аудиторії вікно в нашу реальність і сприяючи співчуттю й солідарності. 

Романа: Я памʼятаю, як драматург Саймон Стівенс якось сказав мені: «Найкращий театр завжди створюється тоді, коли нація намагається визначити себе». Нашому народу є що розповісти. Важливу історію. Кожен із нас в Україні має справу зі щоденним протистоянням зі смертю чи в межах нашого близького оточення, чи в знайомих. Ці історії треба розповідати. Ними треба ділитися. І вони мають бути почуті. Ми – країна, яка визначає себе у світі. Я хочу зробити свій внесок у те, щоб світ почув, що Україна має сказати.