Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Книжкова полицяДиректорка благодійної організації Анастасія Дєєва про улюблені книги

«Мені подобається, що, коли читаю, я прямо занурююся в книжку, проговорюю її собі в голові»

Директорка благодійної організації Анастасія Дєєва про улюблені книги  — Книжкова полиця на Wonderzine

У рубриці «Книжкова полиця» запитуємо героїнь про книжки, які займають важливе місце в їхніх бібліотеках. У новому матеріалі про літературні вподобання розповідає Анастасія Дєєва – директорка благодійного фонду «100% ЖИТТЯ».

Анастасія Дєєва

директорка благодійного фонду «100% ЖИТТЯ», менторка програм з жіночого лідерства и сталого розвитку

Коли я дочитую класну книжку, розповідаю про неї всім: своєму чоловікові, колегам, рідним, друзям


 Читання завжди було моїм улюбленим хобі. Мені подобається не просто читати, а й весь цей ритуал, коли береш друковану книжку, і тоді водночас ти нею володієш, і вона володіє тобою, бо насичує тебе.

Ще в дитинстві для мене це була колосальна магія. Тоді багато часу проводила в бабусі та дідуся в Чернігівській області. Там я любила збирати гербарії. Дідусь дозволяв мені складати їх у його книжках про анатомію та стоматологію. Це були великі старі книжки, деякі навіть з 1920 року, які пахли аптекою. Такий простий ритуал сформував у мене ніжні почуття, що книжки – це щось дуже цінне. Навіть зараз я можу знайти [у своїх книжках] листочки. Це ритуал, який робить мене тою, ким я є.

Я рано почала читати, і мені завжди хотілося робити це ще більше. Навіть за шкільною програмою викладачка давала мені додатковий список літератури на літо. Бо основний не до кінця задовольняв. [сміється] Мені пощастило, що викладачі заохочували розширення цього горизонту. До того ж зарубіжна література була моїм улюбленим предметом. І навіть зараз, коли мене запитують, чим я люблю займатися, кажу: «Люблю йогу, читати й гуляти на природі». Звучить так, наче я нудна людина, але мені весело із собою.

Літературні уподобання залежать від періоду життя. Для мене книжки, які читаєш, – це образ, у якому ти знаходишся та який впливає на тебе. Коли я була маленька, любила читати книжки на зразок «Хроніки Нарнії», «Північне сяйво» та, звісно, «Гаррі Поттер». Узагалі «Гаррі Поттер» – це приклад певної епохи книг, яка тебе формує. Хтось виростає на «Володарі перснів», хтось – на «Грі престолів», а я виросла на Поттеріані.

У школі я вивчала іноземні мови, тому мені подобалося читати французів, наприклад Аполлінера, в оригіналі. Зараз я таким не можу похвалитися, не те, що у свої 15 років. [сміється] Тоді мені подобалися не певні літературні стилі чи напрями, а історії людей, які написали ці твори. Саме через авторство я могла дізнатися про епоху, чому саме ця робота народилася в той час і тепер увійшла в список зарубіжної літератури. Мені подобалися Рембо й Верлен. Я пам’ятаю, що ця історія дуже відверта, оскільки в школі не було заведено говорити про гомосексуальні стосунки.

Пізніше, коли я вчилася на політології, почала цікавитися філософами: Камю, Сартром. Я навіть не можу пояснити, чому саме ці люди викликали в мене такий інтерес. Але вважаю, що це створює якесь полотно, ким ти стаєш.

Також тоді література стала для мене путівником у мистецтво. Наприклад, так я відкрила для себе світ імпресіонізму. Що більше читала, то більше відкривала для себе нового у світі мистецтва. Я шкодую, що зараз у мене немає часу так самоосвічуватися в цьому напрямі.

Мені дуже важко кидати читати книжку. Якщо я зробила неправильний вибір і почала читати shitty книжку, то я її доб’ю. Не дочитати книжку – це «незакритий гештальт» для мене. Але це сформувало селективне ставлення до того, кого та що читаю.

Зараз у мене є кілька підходів до вибору літератури. Є книжки, які рекомендують мої викладачі та ментори в контексті того, що я вивчаю як експертка. Другий – це література, яку я самостійно вишуковую. Наприклад, жіночі історії чи книги, написані жінками, чиї цінності я розділяю. Також працює інтуїтивний пошук: заходжу на Amazon чи Yakaboo й шукаю книги за тими тематиками, які мені цікаві. Це можуть бути книги, які рекомендували знайомі, чиєму смаку я довіряю. Або ж це може бути щось про особистості, які мені цікаві. Наприклад, нещодавно я знайшла книжку «Волшебные миры» Хаяо Міядзакі. Коли я побачила її, не змогла пройти повз і зараз дуже рада, що її купила.

Я дико повільно читаю. Можу й швидко, але мені не цікаво читати по діагоналі чи за техніками скорочитання. Мені подобається, що, коли читаю, я прямо занурююся в книжку, проговорюю її собі в голові. Звісно, це не стосується професійної літератури: статей, досліджень, монографій. Раніше я шеймила себе за те, що так повільно читаю. Бо є люди, які пишуть, що за рік прочитали лише 40 книг, і це «так мало». А мені, аби 30 прочитати – вже круто. [сміється]

Через те, що повільно читаю та вчитуюся, я дуже добре запам’ятовую персонажів, події. Я завжди читаю з олівцем, підкреслюю важливі для себе моменти, до яких пізніше можу повернутися. Після цього помічаю, що використовую якісь важливі вирази чи думки у своїх виступах, презентаціях, роботі.

Така якість для мене важлива на цьому етапі, хоча я хотіла б ставити для себе більш амбітні цілі й читати більше. Зараз серед моментів, коли можу присвятити час читанню, – перельоти, поїздки, вихідні. Але частіше це стихійне читання, коли в мене є вільний ранок чи вечір, коли чекаю когось. Навіть якщо я втомлена й хочу спати, змушую себе відкрити книжку та прочитати хоча б 5 сторінок. Якщо так робити щодня, це вже допомагає тримати себе в тонусі.

Книжки для мене – це таке джерело натхнення, що, коли дочитую класну книжку, розповідаю про неї всім: своєму чоловікові, колегам, рідним, друзям. Тому я подумала, чому б не спробувати записувати IGTV й ділитися цим зі своїми підписниками? Мені справді дуже кайфово, коли я розповідаю про книжку. Я можу згадати емоції, які переживала, систематизувати для себе, що з неї винесла. І тим самим закріпити ефект цієї книжки. Уже пізніше зрозуміла, що для мене це «ікігай», тобто форма діяльності, від якої я нічого не чекаю, не маю конкретної цілі, а просто кайфую від того, що роблю. До того ж повторюю, що винесла з книжки, і, якщо це приносить користь ще комусь, це дає мені відчуття щастя та сенсу від того, що я роблю.

І навіть зараз, коли мене запитують, чим я люблю займатися, кажу: «Люблю йогу, читати й гуляти на природі». Звучить так, наче я нудна людина, але мені весело із собою.


Пеггі Гуггенхайм

«На піку століття. Сповідь одержимої мистецтвом»

Це моя улюблена жіноча біографія. Я так давно не сміялася й не плакала. Здавалося, наче я їду з Пеггі островом Капрі на її авто й слухаю ці шалені історії про чоловіків і становлення художників, які вкрали наші серця через десятиліття. Її сила й уміння бачити талант, її смак і шарм, її почуття гумору та любов до життя – усе це просто до мурашок! Після того, як я рекомендувала цю книжку в своєму Instagram, мені написав один магазин і сказав: «У нас закінчилися книжки про Пеггі Гуггенхайм».

Марина Абрамович

«Пройти крізь стіни»

Ще одна жіноча біографія, яка довго мене не відпускала через свою глибину, метафізику та мистецтво. Нестандартна краса, життя в пустелі Австралії, велика любов і розлучення, шамани. Марина вчить, як проходити крізь стіни.

Шеріл Сендберґ

«Включайся! Жінки, робота і воля вести за собою»

CEO Facebook знає, як бути канатоходцем між професійною кар’єрою та сімейним життям. Дуже смілива, впевнена, щира й практична книжка. Думаю, люди, для яких Шеріл стала менторкою – справжні щасливчики.

Брене Браун

«Dare to Lead»

Ця книжка – про вразливість і нашу броню, про сором і рішучість брати на себе відповідальність. Вона вчить зворотної комунікації, яка будується на прийнятті того, що ми всі різні. І розповідає про лідерство, яке будується на хоробрості, а не на страху. Брене Браун визначає лідера, як того, хто бере на себе відповідальність за вміння бачити й розкривати потенціал людей і процесів. «Daring leadership» – це про служіння іншим людям.

Ганс Рослінг

«Фактологія»

Рослінг – шведський дослідник, світило медицини та статистики. Він присвятив своє життя тому, щоб пояснити людям, що ми маємо дуже хибне уявлення про світ, і чому життя людства насправді набагато краще, ніж ми про нього думаємо.

У книжці описуються просто неймовірні приклади, які доводять, як швидко розвиваються країни, як змінилося життя за останні сто років, чому ми до сьогодні розділяємо світ на «ми» й «вони», та чому термін «країни, що розвиваються» – треба прибрати з нашого словника. Також він пояснює, наскільки ми не уявляємо, скільки людей на планеті й де вони проживають, яка доля Азії та Африки, чому не можна недооцінювати ріст економічних показників навіть на 1% у рік.

Ганс Рослінг спирається на чисті факти й схиляє всіх до використання «фактології», щоб дійсно зрозуміти світ. У книжці мені не вистачило лише двох важливих аспектів: сталого розвитку та рівності. Але про це міркуватиму вже сама.

Девід Волес-Веллс

«The Uninhabitable Earth»

Ця книжка змінила моє сприйняття того, що відбувається, і дозволила дивитися на майбутнє відкритими очима. І зрозуміти, що в людини є шанси вижити лише, якщо ми перестанемо бути егоїстами й почнемо відповідати за наслідки нашої діяльності та бездіяльності одночасно. Зараз – у період карантину, епідемії коронавірусу, пожеж – ця книжка потрапляє вам у руки не випадково.

Кен Моґі

«Ікіґай»

Книжка, яка наповнює світлом зсередини й дозволяє відчути смак Японії навіть удома. Ікіґай – це філософія, яка вчить, як відчувати щастя та сенс життя тут і зараз, радіти дрібницям і почати усвідомлене життя вже сьогодні. Це моє відкриття цього року.

Кейт Реворт

«Doughnut Economics»

Одна з кращих книжок про циркулярну економіку й нову парадигму мислення, в якій люди та природа все ж таки можуть почати жити в гармонії. А також про те, як пережити соціально-екологічну кризу 21-го століття та який тип економіки здатний не порушувати планетарну стійкість. З цієї книги почалася моя подорож у вивчення цієї теми.

Айн Ренд та Рей Бредбербі

«Джерело»,  «Кульбабове вино»

У мене є два улюблені чоловічі персонажі – Говард Роарк із «Джерела» та Білл Форрестер із «Кульбабового вина». Ці персонажі, які йшли проти течії, ставали світилами свого часу, нехай і лише в книжках.

– Що б ви хотіли робити, чого досягти в житті?

– Хотів би побачити Стамбул, Найробі, Порт-Саїд, Будапешт. Написати книжку. Викурити безліч сигарет. Упасти зі скелі, але на півдорозі вниз зачепитися за дерево. Бути обстріляним десь у Марокко, опівночі, у темному завулку. Покохати прекрасну жінку.

(цитата з «Кульбабового вина»)

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.