Книжкова полицяДиректорка благодійної організації Анастасія Дєєва про улюблені книги

 Читання завжди було моїм улюбленим хобі. Мені подобається не просто читати, а й весь цей ритуал, коли береш друковану книжку, і тоді водночас ти нею володієш, і вона володіє тобою, бо насичує тебе.

Ще в дитинстві для мене це була колосальна магія. Тоді багато часу проводила в бабусі та дідуся в Чернігівській області. Там я любила збирати гербарії. Дідусь дозволяв мені складати їх у його книжках про анатомію та стоматологію. Це були великі старі книжки, деякі навіть з 1920 року, які пахли аптекою. Такий простий ритуал сформував у мене ніжні почуття, що книжки – це щось дуже цінне. Навіть зараз я можу знайти [у своїх книжках] листочки. Це ритуал, який робить мене тою, ким я є.

Я рано почала читати, і мені завжди хотілося робити це ще більше. Навіть за шкільною програмою викладачка давала мені додатковий список літератури на літо. Бо основний не до кінця задовольняв. [сміється] Мені пощастило, що викладачі заохочували розширення цього горизонту. До того ж зарубіжна література була моїм улюбленим предметом. І навіть зараз, коли мене запитують, чим я люблю займатися, кажу: «Люблю йогу, читати й гуляти на природі». Звучить так, наче я нудна людина, але мені весело із собою.

Літературні уподобання залежать від періоду життя. Для мене книжки, які читаєш, – це образ, у якому ти знаходишся та який впливає на тебе. Коли я була маленька, любила читати книжки на зразок «Хроніки Нарнії», «Північне сяйво» та, звісно, «Гаррі Поттер». Узагалі «Гаррі Поттер» – це приклад певної епохи книг, яка тебе формує. Хтось виростає на «Володарі перснів», хтось – на «Грі престолів», а я виросла на Поттеріані.

У школі я вивчала іноземні мови, тому мені подобалося читати французів, наприклад Аполлінера, в оригіналі. Зараз я таким не можу похвалитися, не те, що у свої 15 років. [сміється] Тоді мені подобалися не певні літературні стилі чи напрями, а історії людей, які написали ці твори. Саме через авторство я могла дізнатися про епоху, чому саме ця робота народилася в той час і тепер увійшла в список зарубіжної літератури. Мені подобалися Рембо й Верлен. Я пам’ятаю, що ця історія дуже відверта, оскільки в школі не було заведено говорити про гомосексуальні стосунки.

Пізніше, коли я вчилася на політології, почала цікавитися філософами: Камю, Сартром. Я навіть не можу пояснити, чому саме ці люди викликали в мене такий інтерес. Але вважаю, що це створює якесь полотно, ким ти стаєш.

Також тоді література стала для мене путівником у мистецтво. Наприклад, так я відкрила для себе світ імпресіонізму. Що більше читала, то більше відкривала для себе нового у світі мистецтва. Я шкодую, що зараз у мене немає часу так самоосвічуватися в цьому напрямі.

Мені дуже важко кидати читати книжку. Якщо я зробила неправильний вибір і почала читати shitty книжку, то я її доб’ю. Не дочитати книжку – це «незакритий гештальт» для мене. Але це сформувало селективне ставлення до того, кого та що читаю.

Зараз у мене є кілька підходів до вибору літератури. Є книжки, які рекомендують мої викладачі та ментори в контексті того, що я вивчаю як експертка. Другий – це література, яку я самостійно вишуковую. Наприклад, жіночі історії чи книги, написані жінками, чиї цінності я розділяю. Також працює інтуїтивний пошук: заходжу на Amazon чи Yakaboo й шукаю книги за тими тематиками, які мені цікаві. Це можуть бути книги, які рекомендували знайомі, чиєму смаку я довіряю. Або ж це може бути щось про особистості, які мені цікаві. Наприклад, нещодавно я знайшла книжку «Волшебные миры» Хаяо Міядзакі. Коли я побачила її, не змогла пройти повз і зараз дуже рада, що її купила.

Я дико повільно читаю. Можу й швидко, але мені не цікаво читати по діагоналі чи за техніками скорочитання. Мені подобається, що, коли читаю, я прямо занурююся в книжку, проговорюю її собі в голові. Звісно, це не стосується професійної літератури: статей, досліджень, монографій. Раніше я шеймила себе за те, що так повільно читаю. Бо є люди, які пишуть, що за рік прочитали лише 40 книг, і це «так мало». А мені, аби 30 прочитати – вже круто. [сміється]

Через те, що повільно читаю та вчитуюся, я дуже добре запам’ятовую персонажів, події. Я завжди читаю з олівцем, підкреслюю важливі для себе моменти, до яких пізніше можу повернутися. Після цього помічаю, що використовую якісь важливі вирази чи думки у своїх виступах, презентаціях, роботі.

Така якість для мене важлива на цьому етапі, хоча я хотіла б ставити для себе більш амбітні цілі й читати більше. Зараз серед моментів, коли можу присвятити час читанню, – перельоти, поїздки, вихідні. Але частіше це стихійне читання, коли в мене є вільний ранок чи вечір, коли чекаю когось. Навіть якщо я втомлена й хочу спати, змушую себе відкрити книжку та прочитати хоча б 5 сторінок. Якщо так робити щодня, це вже допомагає тримати себе в тонусі.

Книжки для мене – це таке джерело натхнення, що, коли дочитую класну книжку, розповідаю про неї всім: своєму чоловікові, колегам, рідним, друзям. Тому я подумала, чому б не спробувати записувати IGTV й ділитися цим зі своїми підписниками? Мені справді дуже кайфово, коли я розповідаю про книжку. Я можу згадати емоції, які переживала, систематизувати для себе, що з неї винесла. І тим самим закріпити ефект цієї книжки. Уже пізніше зрозуміла, що для мене це «ікігай», тобто форма діяльності, від якої я нічого не чекаю, не маю конкретної цілі, а просто кайфую від того, що роблю. До того ж повторюю, що винесла з книжки, і, якщо це приносить користь ще комусь, це дає мені відчуття щастя та сенсу від того, що я роблю.