Культура«У бібліотеці має бути цікаво й іноді шумно». Бібліотекарки, які стали тренерками з цифрової освіти

Академія цифрового розвитку була створена у 2019 році, і в нашій команді об’єдналися прогресивні освітяни, які навчали інших користуватися цифровими можливостями. Наша принципова позиція полягає в тому, що ми беремо у викладачі тих людей, які мають сертифікацію міжнародного зразка, наприклад від Google чи Microsoft. У нас є тренери в кожній області України, і це не обов’язково вчителі інформатики. Деякі з них викладають англійську мову, музичне мистецтво, історію, і це люди, які професійно використовують цифрові технології.

Структура ООН Жінки в Україні запропонувала ідею щодо проєкту для вразливих груп жінок. Ми подавали заявку, брали участь у тендері й змогли отримати це замовлення. Почали реалізовувати проєкт у листопаді 2021-го, через пандемію періодично переходили на дистанційне навчання. Активна фаза занять припала на лютий, тому ризиків і небезпек було дуже багато. Ми познайомилися з учасницями онлайн, провели наради, розказали про суть проєкту і як він буде реалізований.

Проєкт діяв у Волинській, Чернівецькій, Сумській, Херсонській областях і в місті Київ. Саме там територіальним громадам запропонували трансформувати бібліотечні структури на цифрові хаби й поставили за мету навчити бібліотекарок надавати цифрові послуги на робочому місці. Допомогти жінкам вразливих категорій стати більш успішними й упевненими у власних силах, тому що під час пандемії й війни доводиться розбиратися з пристроями, шукати інформацію, і це важко. Дослідивши наявні можливості в бібліотеках, ми з’ясували, що жінки охоче звертаються до бібліотек, а бібліотечним працівницям дуже довіряють.

У січні в нас відбувся стартовий вебінар, а в лютому ми планували провести очні триденні тренінги в обласних центрах. Деякі учасниці були представницями територіальних громад, тому виїжджали до обласних центрів. І перша проблема, яка постала перед нами, – це ковід. Друга – тривога щодо можливого вторгнення. Ми запрошували людей на тренінг, але дехто відмовлявся, бо боявся або захворіти, або того, що може розпочатися війна. Якщо в Луцьку було не так тривожно, то в Херсоні й Сумах тренінги відбувалися в лютому, 14–16 числа та 21–23. З моєю колегою Світланою Мотижен, із якою проводили ці заходи, 24 лютого зранку ми виїжджали з Сум до Києва. І війна застала нас у потязі.

Тоді декілька тижнів усі відчували страх і багато хто не розумів, як діяти. Ми вийшли на зв’язок з менеджерками проєкту й активували стадію, яку назвали перепрограмуванням. Наприклад, ми мали влаштовувати онлайн-тренінги, але почали комунікувати по-іншому. У деяких містах люди не мали можливості підключатися, не було зв’язку, тож ми розподілили бюджет таким способом, щоб поповнити мобільні рахунки нашим менеджеркам, які залишилися на місцях, а також організували консультації з психологами, щоб підтримати працівниць і заспокоїти їх.

З 28 лютого до 20 березня ми працювали в такому напрямі. Постійно були на зв’язку, знали, де обстріл, де окупація, кому і як можна допомогти. Щотижня, у вівторок, усі тренери/-ки Академії зустрічалися онлайн, щоб влаштувати мініперекличку. Страшно, тривожно, але ми ділилися ситуацією. У когось сталося щось із рідними, комусь хотілося виговоритися. Ті, хто були в окупації, навіть не знали останніх новин, а чули тільки російську пропаганду.

Далі, коли минув стан заціпеніння й невизначеності, ми відновили навчання, і перший онлайн-тренінг провели в травні. Він стосувався того, як створювати опитування і здійснювати аналіз на основі отриманих відповідей. Також знову повернулися до комунікації з нашими менеджерками. Це ті бібліотекарки, які пройшли навчання на нашому очному тренінгу для майбутніх тренерів і тепер знають, як працювати з людьми різних вікових категорій і соціальних груп. Успішність дистанційного навчання й онлайн-тренінгів полягала в тому, що ми записували наші лекції, користувалися віртуальними кімнатами, де можна було давати завдання чи отримувати консультації. Учасниці ділилися, що навички й знання, які ми передавали, були дуже актуальні. Наприклад, ми радили, як вийти на зв’язок на тимчасово окупованих територіях. Коли хтось переїжджав між містами, то окупанти перевіряли телефони й месенджери, а наші учасниці користувалися чатами, до яких росіяни не зазирали і які мають функцію приховування повідомлень.

Кожна історія нашої менеджерки унікальна. Ми дуже раді, що діяльність, яку організували, виявилася практичною. У нас є тренерка, пані Оксана, що з самого початку працює в окупації, але продовжує свою діяльність, бере участь у наших активностях, виходить на зв’язок і завдяки цьому отримує кошти, щоб забезпечувати себе (з метою безпеки героїні ми не згадуємо її посади та локації – прим. ред.)

Нещодавно ми підбивали підсумки проєкту в Києві, і спеціально для цього заходу записав звернення наш єдиний учасник-чоловік. Він із Херсонщини. Йому вдалося вирватися з окупації. Він розповідав, як херсонцям було важко, і в області люди зверталися до бібліотек щодо того, як отримати кошти (зарплати, пенсії), а наші менеджерки допомагали в цьому. Під бібліотеками стояли черги з людей, які хотіли поцікавитися чимось. Ми їх також вчили, і вони розповідали про цифрові послуги іншим. Бібліотекарки на місцях надихали, і схожих історій чимало. Вони волонтерили, проводили заняття, ділилися інформацією, хоч і самі бібліотеки не працювали.

На другому місяці повномасштабної війни ми також створили сайт #знаю_виживу, коли різні телеграм-ресурси й державні сайти почали публікувати мініінструкції, алгоритми, підручники з корисними контактами й питаннями, які найбільше хвилювали суспільство. Ми зрозуміли, що інформації дуже багато й вона губиться, тому запровадили ініціативу з таким онлайн-ресурсом, адже знання дорівнюють виживанню.

Ми почали наповнювати сайт і передавати інформацію нашим менеджеркам. Якщо в них щось запитували, уже була готова добірка матеріалів щодо безпеки, роботи з інформацією, необхідних послуг для громадян. Ми будували власне навчання на основі двох платформ: «Дія» та «Дія. Цифрова освіта» – адже там представлені основні актуальні речі, про які запитують жінки вразливих категорій. Надихає те, що в Україні є ці платформи, де можна отримати все необхідне в цифровому просторі, і наші тренерки про це розповідають. Насправді багато жінок, які до нас зверталися, не знали, що такі послуги є і як ними користуватися. Тож ми зрозуміло пояснюємо.

Наразі в нас ще є декілька завдань у проєкті. Ми проведемо тренінги для представників органів державної влади про те, як вони можуть підтримати наявні бібліотечні центри, їхніх працівників і працівниць, як комунікувати з категоріями вразливих жінок у громадах. Ми також вирішили, що будемо продовжувати інформаційне наповнення сайту #знаю_виживу, бо наші менеджерки часто звертаються туди.

Під час цих підсумків проєкту ми проводили й очні тренінги для жінок. До Луцька приїхали близько 30 жінок із вразливих категорій (жінки старшого віку; ті, які опікуються дітьми з інвалідністю; ВПО тощо), щоб ми наживо розповіли їм про цифрові платформи й те, як важливо бути впевненими й не боятися ставити запитання. А після заходу створили спеціальні телеграм-канал і групу, щоб учасниці могли отримати консультації від нашої команди.

З нашими менеджерками ми пройшли дуже довгий шлях. Постійно були на зв’язку, вони стали нам рідними. Крім того, що проводили навчання й бачили, як вони зростали професійно, ми багато часу спілкувалися. Тож вирішили придбати для них ваучери, щоб вони могли скласти іспит міжнародного зразка на платформі Google for Education, де сертифікат підтверджуватиме їхні тренерські навички.

Наші менеджерки й учасниці проєкту стійко долають виклики й допомагають усім, хто до них звертається, але все працює в єднанні й взаємопідтримці. Проходячи таке навчання, бібліотекарки стають лідерками й починають тренувати інших жінок.

Від початку повномасштабної війни змінилось абсолютно все, саме тому що ми, як і багато бібліотек Києва, не могли взагалі продовжувати бібліотечну діяльність у традиційному форматі. Якщо раніше якась частина нашої роботи вже була онлайн, наприклад ведення сторінок у соцмережах, то більшу її частину однаково становили офлайн-заходи, обслуговування користувачів, зустрічі з людьми, які проводили виставки на базі бібліотеки, презентації своїх книжок, гуртки рукоділля для дітей.

З 24 лютого ми намагалися зрозуміти, що можемо робити, щоб стати корисними. Я досить швидко відреагувала на ситуацію, зокрема тому, що пройшла тренінг з цифрової майстерності, і подумала, що ідею допомоги вразливим групам жінок треба втілювати на робочому місці. Коли впродовж трьох днів активно слухаєш про те, як ефективно застосовувати соцмережі, опитувати аудиторію, починаєш одразу практикувати почуте. Перебуваючи постійно на зв’язку зі співробітницями, я дізналася, де вони перебувають, у якому стані. Порадившись, ми створили групу в соцмережах для батьків із дітьми, котрі відвідують нашу бібліотеку. Там ділилися корисними посиланнями.

Минув буквально тиждень-два, і ми вирішили працювати онлайн на фейсбук-сторінці, але в новому форматі, як раніше ніколи не робили. Створили порадник для батьків, який передусім був психологічною підтримкою й допомогою в комунікації з дітьми.

Коли ми публікували щось, то обов’язково перевіряли цю інформацію, шукали офіційні джерела. Після того, як я сама пройшла психолога за рекомендацію Академії цифрового розвитку й радила це іншим, ми ще створили дописи про фізичну активність, подолання стресу й корисні дихальні вправи. Хотіли, щоб якомога більше людей їх побачили, і було приємно, що психологи підтримували нас і залишали коментарі щодо теми, дякували за роботу. Де б не перебували наші читачі, ми тримали зв’язок із ними. Задля цього збирали світлини малюнків, які створювали діти, літературу, яку вони читали під час війни. Іноді батьки з дітьми радили щось іншим дітям і батькам.

Потім ми помітили оголошення від благодійного фонду Multihuman. Вони запитували, у кого є книжки українською мовою для дітей Київщини. Ми відгукнулися на цей запит, і надіслали до області приблизно тисячу книжок, зібраних небайдужими читачами. Прямо в бібліотеці ми сортували принесене, розкладали за віком, а далі волонтери їздили й роздавали книжки дітям. Передусім передавали тим, хто взагалі залишився без дому. Було приємно потім бачити фотографії дітей із цими книжками.

До червня ми поєднували онлайн-діяльність і волонтерство. Коли вийшли працювати офлайн, то продовжили й традиційні формати, й онлайн-заходи, пов’язані з поширенням корисної інформації. У вересні на День бібліотекарів ми з волонтерами знову поїхали до київських сіл і розвозили книжки дітям, гуманітарну допомогу їхнім родинам. Колеги з інших бібліотек теж нас підтримували, і ми неодноразово заїжджали до них за зібраними книжками й іграшками. Водночас у нас працював гурток, де дорослі разом із дітьми створювали щось для ЗСУ: малюнки, обереги, твори – те, що йшло від душі.

Після тренінгу з цифрової майстерності сама рішучість діяти стала більш явною, ніж раніше. Ти починаєш забувати про те, чи вийде щось, чи ні, а просто робиш. Нам показали, як ми можемо додавати інновації в нашу повсякденну діяльність. Володіння ситуацією для сучасного бібліотекаря – це призначати зустріч у Google-календарі, використовувати Google- диск і вміти організувати щось із будь-якого місця перебування.

На тренінгу розповідали про те, як правильно створити акаунт, щоб людина не стала жертвою шахрайства через різні інформаційні загрози. Минуло буквально кілька днів після початку вторгнення, як я скористалася цією інформацією. За запитом подруги я допомогла перевірити, чи захищений її акаунт на телефоні, а також порадила безпечніший канал для зв’язку.

У бібліотеці ми також використовуємо цифрові можливості, коли працюємо разом у Google Meet або створюємо інтерактивну дошку. Допомагаємо дітям з розробленням презентацій, робимо для них особисті навчальні порадники. Ми створюємо запрошення до бібліотеки, у яких використовуємо QR-коди з посиланнями на наші соцмережі, які фактично слугують віртуальним хабом. Консультуємо людей, яким потрібно отримати гуманітарну допомогу, стати на облік з безробіття, завантажити документи й під’єднати до «Дії», оплатити доставку онлайн.

Спочатку уявити те, що я можу трансформуватись у людину, яка надає цифрові послуги іншим, консультує, тренує, здавалося кумедним. Зараз минув час, і я почуваюся в цій ролі цілком природно. Навчилася бути відкритою для нового. Сприймати цифровий світ як систему взаємодопомоги. І це стало нормою роботи в бібліотеці. Також є діти, батьки, які приходять за психологічною розрядкою, або дідусі й бабусі, які просять допомогти з тим, що здається нам елементарним. Тепер ми можемо грамотно консультувати інших. Наша бібліотека стала відкритим простором для різних форм допомоги й спілкування з людьми.

Як цифрова тренерка, я продовжую вести уроки з колегою з Херсона. Ми вчимося записувати відеоролик, додавати інформацію на сайт, створювати блог. Коли я сама вчилася створювати сайт, то зрозуміла, що, якби він існував раніше, на початку повномасштабної війни, нам було б ще простіше переформатуватися й активно взаємодіяти з вразливими людьми різного віку, які потребують допомоги.

Зараз я можу допомогти впоратися з цифровими питаннями будь-кому, хто звернеться до нашої бібліотеки. Потроху наш колектив звикає до онлайн-формату. Він розрахований і на відвідувачів бібліотеки, і на мешканців мікрорайону, і на ВПО, які переїхали до Києва. Тепер хтось записується як користувач бібліотеки, хтось приходить, знаючи, що ми можемо допомогти в цифрових питаннях.

У часи війни важливими є готовність і вміння захищати свою державу, протистояти ворогу не тільки на полі бою, а й в інформаційному просторі. Єднання фронту й тилу багато важить. З початком повномасштабної війни бібліотеці довелося вирішувати й питання щодо безпеки (фізичної й інформаційної), і щодо того, як зберегти матеріальні цінності, переналаштувати діяльність для потреб людей в умовах воєнного стану, актуалізувати бібліотечні фонди й очистити їх від радянських і російських видань.

У квітні ми поновили обслуговування користувачів, проте через необхідність дотримуватися правил безпеки частину заходів перевели в онлайн-формат. У ці дні, мабуть, кожен із нас прагне допомогти захисникам, а також і громаді, яка змінює свій склад: хтось із киян виїхав, рятуючись від жахів війни, хтось приїхав шукати порятунку саме до Києва. Тож ми відкрили волонтерський осередок «Сила молоді», у якому бібліотекарі разом із волонтерами плетуть маскувальні сітки, збирають теплі речі, продукти для військових, матеріали для виготовлення окопних свічок.

Наша бібліотека стала учасницею проєкту «Українські книжки бібліотекам країн Європи». У співпраці з благодійним фондом «Бібліотечна країна» ми надсилаємо художні й навчальні книжки українською мовою в бібліотеки Литви. Збираємо українську літературу для міської бібліотеки в Празі.

Не обійшлося й без упровадження цифрових елементів. Дуже цінним складником курсу «Жінка-лідерка в цифровому просторі» були розповіді про методику викладання. Адже бібліотекарі не педагоги, і здебільшого не мають таких професійних знань. Ба більше, до занять залучали психолога, що також цінно.

Від початку вторгнення в інтернет-центрі бібліотеки ми почали поширювали контакти «гарячих ліній» підтримки, допомагали сплачувати комунальні платежі, реєструватися на отримання матеріальної допомоги. Для внутрішньо переміщених осіб бібліотека – це місце доступу до інтернету, пошуку актуальної інформації, дистанційної роботи й навчання, адміністративних послуг і цифрової освіти. Останні виклики – відключення світла – нагадали, що книжка – це той гаджет, який не потребує електрики, а фантазія читача разом з автором гарної історії здатна показати яскраве кіно в уяві.

В інформаційному суспільстві бібліотеки трансформуються на багатофункціональні центри, які сприяють культурному й соціальному розвитку людини. Для мене юнацька бібліотека, бібліотека для молоді – це про рух. Рух читачів на шляху дорослішання, рух книжок від видавництва до читача, рух сенсів, які панують у головах і серцях. Як молодіжна бібліотека, ми будуємо свою роботу на принципах залучення молоді, тому не лише запрошуємо взяти участь у наших заходах, а й допомагаємо реалізувати ідеї, з якими до нас приходять молоді люди.

Ми орієнтувалися на цифровізацію як нову реальність. Бібліотека для молоді має вражати молодь, кидати їй виклик, провокувати творчість. Ідеться про те, щоб допомагати розвивати цифрові навички на поглибленому рівні. Тому ми реалізовували проєкт CodeClub з навчання дітей і підлітків основ програмування, до якого долучили волонтерів – досвідчених програмістів. Також проводимо навчання онлайн для людей з інвалідністю.

Додам спостереження: читачі від початку війни говорять нам про цінність бібліотеки як місця, де вони почуваються в безпеці: «тут можна видихнути», це «якісний час контакту з собою».

У нашому хабі цифрової освіти читач отримує доступ до освітньої платформи, допомогу консультанта з питань цифрової грамотності. Хотілося б створити в бібліотеці молодіжний простір розвитку. Із сучасним обладнанням, яке даватиме можливість проводити конференції, записувати подкасти, створювати онлайн-курси, користуватись інтерактивною дошкою, виготовляти роздаткові матеріали для занять чи свій кіберарт для проведення виставки. Це все допоможе громадським активістам, учителям-новаторам, митцям і молодіжним працівникам.

Життя кожного змінюється тоді, коли з’являються інновації. Такою «інновацією» для нас стала діяльність в умовах повномасштабної війни. Для міських бібліотек Луцька це також випробування, адже потрібно було переформатовувати свою роботу під потреби воєнного часу. Ніхто не знав, що буде завтра. Оскільки на території Волинської області не ведуться активні бойові дії, то бібліотеки почали працювати.

Я працюю в сучасній бібліотеці з сучасним обладнанням. Усі працівниці й користувачі називають її студією «ДіМ», тому що до нас приходять як діти, так і дорослі (тому така назва – «Дорослим і Малим»). У нас є різні зони для користувачів: читальні зали, мистецькі кімнати, медіакімната, кімната для маленької школи, інтернет-центр з комп’ютерами й безкоштовним Wi-Fi.

З початком повномасштабної війни багато українців із регіонів тимчасової окупації, рятуючись від війни, переїхали до Луцька. Вони не знають міста, але наші бібліотеки вже стали для них місцем, де можна й повчитися, і відпочити, і класно провести день з родиною. Часто до нас приходять школярі й студенти, бо в них дистанційне навчання. Не всі, рятуючись від війни, узяли із собою комп’ютери чи ноутбуки, а в бібліотеці є такі можливості.

Під час повномасштабної війни команда нашої бібліотеки долучилася до багатьох проєктів. Один із них – «ВільноХаб», що стартував у березні 2022 року на базі 24 бібліотек України. Внутрішньо переміщені діти, молодь отримали можливість брати участь у заходах, які стосувалися вдосконалення навичок щодо ефективного пошуку роботи; навчання медіаграмотності й кібербезпеки; надання психоемоційної підтримки, емоційного розвантаження. Завдяки цьому проєкту ми допомогли згуртуватися людям, які до нас переїхали, провести корисні заходи для них і цим самим полегшити переживання воєнного часу і для себе, і для своєї бібліотеки, і для інших українців.

Одна з учасниць проєкту, Євгенія Шаповалова, допомагала навчати інших у блогер-студії при бібліотеці: це були медіатренінги про ведення сторінок у соціальних мережах, заняття про тренди в TikTok і розбір профілю в інстаграмі. А Анастасія Швайко створила об’єднання «ФотоКурсик» і вчила відвідувачів створювати якісні фото, обробляти їх, проводити репортажі.

У вересні й жовтні ми реалізовували цикл майстер-класів, мистецьких імпрез, покази фільмів, вистав у межах програми Європейського Союзу House of Europe «Культура має значення». Зокрема, показували сучасні українські фільми «Сторожова застава» й «Захар Беркут». Наші бібліотеки також волонтерили й досі волонтерять. З перших днів війни працівниці плели маскувальні сітки для ЗСУ, збирали кошти на потреби військових. Влаштували благодійний ярмарок «Солодкі мрії», де діти й батьки продавали солодощі, зроблені власноруч, і передавали кошти до волонтерського штабу гуманітарної допомоги «АНГАР» у Луцьку.

У нашій бібліотеці діє «Хаб цифрової освіти». Бібліотекарі допомагають жителям громади скористатися електронними послугами: оплатити комунальні послуги, зареєструватися в електронну чергу, передати показники за світло, газ, воду, завантажити різні застосунки. Постійно проходять навчання з цифрової грамотності для людей різного віку.

Ми також приєдналися до пропозиції Української бібліотечної асоціації щодо формування колекції документів про війну для майбутньої Національної цифрової бібліотеки України. Це фото, відео, аудіо, плакати, жарти, що демонструють нашу боротьбу, підтверджують підтримку України бібліотечною спільнотою.

Бібліотека є найбільш демократичною установою на світі: вона для молодих і для старших, для батьків і дітей, не потребує оплати. Там можна й навчатися, і розважитися. Це не просто зібрання книг, а центр саморозвитку, цікавих зустрічей, корисного проведення часу. Культурний простір, потреба в якому виникає в будь-якому місті незалежно від того, зараз мирний час чи війна. Саме завдяки такому переосмисленню бібліотечного середовища ми спостерігаємо реформування бібліотек. Це вже не «храми історії» чи архів, а місце, де створюються інновації, де можна дізнатися про події у світі. Багато з людей вважають, що в бібліотеці має бути тихо, але це стереотипи минулого. У сучасній бібліотеці має бути цікаво, пізнавально й деякою мірою шумно.

Повномасштабну війну супроводжує величезна кількість дезінформації, фейків і маніпуляцій з боку ворога. Це деморалізує громадян і дискредитує ЗСУ. У такий час треба лишатися стійкими до ворожих інформаційних кампаній і допомагати українцям набувати цифрових навичок. Насамперед особисто я хочу створити повноцінний цифровий хаб з усіма відповідними послугами, які будуть корисними для будь-якого жителя громади.

Також у мене є постійне бажання вчитися й навчати. Для початку планую створити своєрідний тренінговий центр для бібліотекарів, щоб навчати їх надавати різні цифрові послуги під час роботи. Беручи участь у проєкті «Жінка-лідерка в цифровому просторі», я зрозуміла, наскільки вміння використовувати цифрові пристрої формує лідерську компетентність жінок. Оскільки я є цифровим менеджером у цифровому хабі, то навчилася надавати консультації жінкам, особливо тим, які є найбільш вразливими до наслідків кризи, спричиненої війною й пандемією.

Зараз я також проходжу «Курс із супервізією для майбутніх цифрових менеджерок», який передбачає відпрацювання тренерських навичок. Свої знання з цифрової грамотності я використовувала під час роботи з проєктами в бібліотеці, допомагала оформлювати ФОП через «Дію», здавати звіти, вести реєстрацію користувачів і моніторити відвідування. За допомогою застосуноку допомагала іншим перераховувати грошову допомогу для армії, завантажувала COVID-сертифікати, оформлювала допомогу для ВПО. Створювала і створюю презентації на різні теми, проводжу опитування, що сильно допомагає в роботі.