Культура«Усе буде добре й кругло, мов «о» й «а». 10 віршів українських поеток, які підтримають у важкі часи

Вранішня молитва

«Ласкавий мій Господи

що зачинаєш цей день

із відстані подиху дотику й серцепульсації

Даруй йому шлях коли він бездоріжжям іде

Мене ж освяти благодатною світлою працею…»

Цей вірш побудований, як молитва. У ньому лірична героїня просить про спокій для близької людини, внутрішню сміливість долати життєві виклики та вміння з вдячністю приймати все, що для неї готує доля. Найвідоміші збірки Катерини Калитко – «Катівня. Виноградник. Дім», «Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого», «Орден мовчальниць». У своїх віршах поетка часто розмірковує про рідний дім, історичні травми, роль жінки в суспільстві, творчість і війну.

Наступний уривок уже з нової збірки Катерини Калитко «Люди з дієсловами», яку письменниця випустила під час повномасштабної війни. У ній ідеться про поезію під час війни, міжлюдські стосунки, любов і памʼять, а також про важливість дієслів, котрі завжди наголошують на дії, активній позиції, що й допоможе перемогти.

Така була осінь

«Немає такої темряви,

з якої би не пробилася золотоносна жила

голосу, що наспівує. Не слухай лише, як росте

підземна країна мертвих. Заговори. Кажи:

Така була осінь – проміння віри утраченої

ламалося густо й криваво об наше рамʼя,

бо ми носили, як лати, любові останнє значення.

Ми стримували цю смерть біля міської брами».

Здійснення мрії

«Хочеться, знаєте, викричати оргазм,

роздряпати грубо

в собі кохання

і вижити

літньою,

дуже здійсненною

мрією!»

Є бажання, які з-поміж усіх інших хочеться здійснити особливо сильно. Цей вірш якраз про ту мрію, що постає дуже чітко, яскраво й певна свого втілення в життя, тож рядки додають такої потрібної у важкий час життєствердності.

Окрім письменницької діяльності, Ірина Цілик також є режисеркою. Її фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» отримав нагороду за найкращу режисерську роботу на кінофестивалі Sundance 2020 року, а під час повномасштабного російського вторгнення в Україну став особливо актуальним для перегляду. Це документальна стрічка про життя матері та її чотирьох дітей під час воєнних дій у Красногорівці на Донеччині.

У скісних і квадратних дужках…

«У скісних і квадратних

дужках,

між словом і значенням –

твоїм і моїм –

я тримаю голос,

відбиваю склади,

шипіння і скрегіт зубів,

згладжую крик і сміх,

вприскую «я» і «є»

під шкіру.

Антитіла озиваються

дзвінко,

піднебіння розщеплюється,

все буде добре

й кругло,

мов «о» і «а».

Цей вірш належить до поетичної збірки «Супергерої», у якій недоліки та повсякденні речі обертаються в джерело натхнення й пошуку чогось нового. «Під час написання «Супергероїв» я прагнула створити поетичну книжку, а не поетичну збірку. Саме тому це не колекція дрібних розповідей, а одна велика історія. Вона починається, триває і завершується. У ній дуже конкретний простір розгортання й дуже конкретні герої, у суперсили яких я справді вірю», – говорить Олена.

Весна

«Так, наче все, що спалено на дим,

Вертається з вітрами. Сиве око

Ще блимає над обрієм блідим.

І марить місто спокоєм. І соком,

Терпким і сильним, повниться трава

З асфальтових вибоїн. І над нами –

Чиясь долоня, тепла і жива,

З блакитними – крізь пальці – небесами».

Вірш, у якому все дихає надією, коли над містом обовʼязково буде спокій, і все втрачене та спалене відновиться. У ньому дуже яскраві образи терпкої та стиглої трави, блакитних небес.

Марʼяна Савка – головна редакторка та співзасновниця «Видавництва Старого Лева». Чимало її віршів перекладені польською, англійською та литовською мовами.

Вірші Феліцити

«все, Господи, все – із цього одного гака

тіло моє зніми горло моє звільни

сочиться кров повільна неначе мряка

плутаються сни

все, Господи, все – я дякую за науку

зріж мотузки благаю благаю зріж

хочеш – візьми за руку чи не бери за руку

ту що сама як ніж».

Іноді нам потрібні інструменти для того, щоб висловити неприємні емоції, накопичені всередині. Це можуть бути записи в щоденнику, малювання, танець, спілкування з іншими людьми. У цьому вірші героїня благає Бога зняти її тіло, звільнити її горло, зрізати мотузки, щоб їй не було так важко всередині. Можливо, ви відчуваєте щось подібне, а отже, ви не самотні.

Оксана Луцишина – лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за роман «Іван і Феба». Зараз письменниця, перекладачка, літературознавиця викладає українську літературу в Техаському університеті.

Вокзал

«ти йшов у зеленому

неначе ти травень

такий незбагнений

і трохи весняний

а червнем була

я

рум’яная

з перону очі

на мене дивились

а я неохоче

гортала журнал

гудів вокзал».

За часи повномасштабної війни вокзал став місцем прощань і повернень у рідні чи чужі міста. У Любові Якимчук вокзал стає місцем спонтанних і приємних зустрічей, які віщують початок чогось світлого. Тут є надія на взаємну закоханість і весну, яка завжди присутня всередині людини. Крім того, авторка майстерно грається з накопиченням однакових голосних і приголосних, що робить вірш ритмічним і схожим на пісню.

Вірші, поеми, оповідання та есеї Любові Якимчук друкувалися в низці журналів в Україні, США, Великій Британії, Швеції, Німеччині, Польщі, Ізраїлі, Литві, Сербії, Болгарії, Словенії.

Краєвид розглядатиму…

«Несусвітня буденність. Вавилон з насінини. Й знов

Вертикально вознесений брук у формі – подекуди – листя.

Придорожній скрипаль розтинає півусмішки дно смичком.

Розбишака сміється, проте відійти боїться».

Медитативна поезія, де до міста поступово надходить осінній вечір. У цьому краєвиді є запах квашеної капусти, придорожній скрипаль, розбишака – усе те, що можна назвати маркерами міста, у якому є простір для дозвілля, спілкування та пошуку себе.

У 2020 році Маріанна Кіяновська стала лауреаткою Шевченківської премії, а минулого року – престижної Міжнародної літературної премії ім. Збіґнєва Герберта 2022 року за збірку поезій «Бабин яр. Голосами».

Новий закон Архімеда

«Про це – всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),

І риби у морі, і звірі у полі – про це ж:

Не руш моїх кіл! – бо нема в них для тебе користі,

Бо поза своїми – нічого в життю не знайдеш!...

І мовлю по-еллінськи: «ме му тос кікльос тарате», –

Мужчинам,

Імперіям,

Часу:

Не руш моїх кіл».

«Не руш моїх кіл» – фраза, яку давньогрецький винахідник Архімед говорив римському легіонерові, коли римське військо захопило місто Сиракузи. Для греків коло було символом вільного й суверенного життя. Оксана Забужко промовляє цю фразу, утверджуючи свою свободу як жінки й особистості. Вона звертається до «мужчин, імперій, часу», артикулюючи власну незалежність від них.

Коли тобі заказано, що сум…

«А світ змовчить,

наскрізь пропахлий лоєм.

Ти будеш жити, і тобі

назло їм

писатимуться вірші на паркані».

У червні Галина Крук виголосила промову на Берлінському поетичному фестивалі, де розповіла про роль слова під час війни: «Війна робить усе однозначним настільки, що місця для поезії практично не залишається. Тільки для свідчення… Мені шкода, що поезія не вбиває».

У «Коли тобі заказано, що сум…» є важливе нагадування про те, що, попри труднощі та зовнішні обставини, правда та щирість обовʼязково переможуть. Головне – не втратити себе й бути чесним до кінця.