КіноОда різноманіттю: 8 фільмів про тілесність

Це яскрава мультиплікація, що в трагікомічній формі розповідає поширену історію про неприйняття власного тіла та пов’язані з цим розлади харчової поведінки. Проблема жіночої тілесності зображується крізь відповідну оптику, і в цій об’єктивності – одна з основних переваг роботи.

Героїня виявляє, що нові джинси на неї замалі. Вона впадає у сильну фрустрацію і морить себе виснажливими дієтами, аби повернути колишню вагу. Від голоду дівчина марить: їй ввижається паралельний всесвіт, населений ідеальними дупами і ногами, де немає місця різноманітності, варіативності, індивідуальності. Чому навчить її така мандрівка?

Франція, початок 1960-х. Час, коли суспільні норми диктувала консервативна буржуазна мораль. Тема сексуальності була табуйованою, а державний контроль народжуваності населення втілювався зокрема в забороні абортів.

Анна навчається в університеті, мріє викладати, тусується на вечірках та не поспішає дорослішати. Випадковий зв’язок закінчується вагітністю. Подальша історія – це низка відчайдушних спроб позбутися небажаного плода. Часто вони несли загрозу для життя самої дівчини. Стрічка – болюча біографічна розповідь про те, як (ви)жити, коли власне тіло тобі не належить.

Тут, як і у попередній картині, тіло героїні стає резервуаром для того, що приносить страх, біль та відразу. Лише контекст у цієї історії зовсім інший. Ми – у сучасності, де дискурс тілесності пов’язаний із відкритістю, постійними пошуками, саморефлексію.

Хлоя страждає від болей у животі. Висновки лікарів не вказують на конкретну причину: можливо, дискомфорт має психосоматичну генезу. Дівчина звертається за допомогою до психоаналітика. Спершу терапія видається помічною, але з часом їй стає усе складніше не лише віднайти справжні причини болю, а й відокремити реальне життя від ілюзії.

Герої стрічки – гомо- і гетеросексуальна подружні пари, що товаришують між собою. Перші безуспішно шукають сурогатну матір для майбутньої дитини. Щоразу все зривається в останній момент. Другі хочуть зачати первістка, але цьому стають на заваді проблеми з фертильністю – здатністю давати потомство.

Історія загалом – це переплетіння, взаємодія досвідів людей, що через свої індивідуальні особливості сприймають питання здоров’я та сексуальності по-різному. Режисер акцентує на тому, що гендерна й сексуальна ідентичності висувають власні оптики, від яких неможливо відмежуватися, а тому для різних людей питання ці ніколи не матимуть однозначної відповіді.

Керол – типова американська домогосподарка свого часу. Вона дбає про чоловіка й дитину, опікується домом і з усіх сил підтримує ілюзію реалізованої американської мрії. Рутину перериває невідома хвороба: героїня більше не може взаємодіяти зі звичними атрибутами оточення, організм їх відторгує. Керол змушена ізолюватися в закладі для таких же хворих. Їхні тіла тепер – маркер, що вказує на небажану іншість.

Історія хвороби героїні – кінематографічна алюзія на епідемію ВІЛ/СНІДу у США і те, яку роль у десоціалізації і маргіналізації уражених відіграло публічне ставлення до вірусу. Наша тілесність завжди є політичною, і самотність, зумовлена процесами, що відбуваються з тілом, – також.

Внаслідок автомобільної аварії маленька Алексія отримує черепно мозкову травму, і під час операції їй вживлюють титановий імплант. Після цього вона закривається від людей, натомість тягнеться до машин, і потяг цей має химерний, спершу – ніжно-романтичний, а з віком – сексуальний характер. Дорослою героїня заробляє танцями на виставкових автомобілях, один із яких її запліднює. Внаслідок цілої низки буремних подій вагітна Алексія мусить утікати із рідного міста, попередньо змінивши особистість. Так вона апробує нову гендерну ідентичність. Це, а також машино-ембріон у череві невпинно трансформують її тілесність.

Стрічка є наскрізь метафоричною, і режисерка не пропонує одного варіанту трактування того, що ми побачили на екрані.

Ельпіда переживає складний період, що супроводжується фізіологічними та психоемоційними трансформаціями – менопаузу. Тіло героїні поводиться непередбачувано, і тепер не свідомість керує ним, а навпаки. У панівному патріархальному дискурсі це явище асоціюється із жіночою старістю, тобто непридатністю, неповноцінністю: мовби опиняєшся на узбіччі власного життя.

Чоловік Ельпіди – типовий домашній тиран, що побутово, емоційно й сексуально експлуатує і принижує жінку. Врешті їхнє подружнє життя доходить до точки біфуркації, коли все або змінюється, або перестає існувати. Клімакс стає для героїні справжньою павзою, відведеною для роздумів і ухвалення важливих рішень: щодо повсякденності, родини та самої себе.

Стрічка розповідає історію дорослішання й статевого дозрівання двох сестер. Елені 15, її тіло формується швидко, і дівчина веде сексуальне життя. Молодша Анаїс у всьому порівнює себе з сестрою і комплексує, а свої невпевненості й тривоги активно заїдає. Згідно з популярними стандартами її фігура недосконала, «повна», і самосприйняття дівчинки формується на фоні саме таких установок.

Історія емоційно напружує не лише через події, якими вона наповнена. Те, наскільки непоправно вразливими перед традиційними стандартами вроди є діти – ось який наскрізний мотив лякає найбільше. Режисерка взялася за тонку, делікатну справу – коректно розкрити тему дитячої тілесності, і їй вдалося висвітлити її найбільш проблемні аспекти, аби показати, що цей дискурс також має значення.