Кіно«Обернена реальність». Редакція обговорює фільм «Барбі»
Фемінізм, рівноправʼя й ідеальний світ для жінок
Фільм Ґрети Ґервіґ «Барбі» розповідає про ідеальне життя ляльки, якою кожен із нас грався в дитинстві. Але в один момент Барбі помічає за собою абсолютно незвичні явища: думки про смерть, холодний душ, підгорілі вафлі. Остаточно все змінюється після того, як ідеально вигнуті п’яти стають плоскими. Тож Барбі вирушає в подорож до реального світу, щоб зрозуміти, що з нею відбувається та як наша реальність різниться від Барбіленду.
В український прокат стрічка вийшла 20 липня. Наша редакторка соціальних мереж Настя Попович і редактор новин Антон Заболотній сходили на показ стрічки та розповіли про свої враження від однієї з найголовніших премʼєр року.
Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів
«Барбі»
Barbie
ТРИВАЛІСТЬ: 121 хвилина
РЕЖИСЕРКА: Ґрета Ґервіґ
У РОЛЯХ: Марґо Роббі, Раян Ґослінґ, Кейт Маккінон, Аріана Ґрінблатт, Майкл Сера
Антон: Барбі – це стереотипна лялька, яка, мабуть, була в кожного з нас. Це просто канонічна «гарна жінка», яка немає нічого, окрім свого зовнішнього вигляду. І у фільмі Барбі сама це усвідомлює, вона навіть говорить про себе так: «Я та Барбі, яку уявляють, коли кажуть «уявіть Барбі»». Натомість в інших героїнь (яких також називають Барбі) є якісь професії. Наприклад, серед Барбі є президентка, фізикиня, астронавтка й інші.
Водночас Кен для мене – непопулярний образ. У мене й ляльки Кена ніколи не було, чого не скажеш про Барбі (сміється).
Настя: А в мене навпаки, мені на Новий рік подарували їх удвох в одній коробці. І це те, про що розповідає фільм – Кен сприймається цілісним лише зі своєю «половинкою».
Антон: Так, є нібито основна людина та придаток до неї. У нашому світі так часто сприймають жінку, а в Барбіленді навпаки – чоловіків. Й обидві ці моделі ненормальні.
Настя: Але мені здається, що Барбіленд і не претендує на звання ідеального світу для всіх. Це ж просто обернено пропорційна реальність, де чоловіки повинні виборювати свої права. Так, Барбіленд нібито є досконалим місцем для жінок, але я швидше назвала б його безпечним: їх не сексуалізують, поважають, вони займають найвищі посади й не відчувають сором за себе та свої вчинки. У реальності нам цього, м’яко кажучи, не вистачає. І це те, що шокує Барбі з перших секунд перебування в нашому світі – ти відразу відчуваєш провину за те, що тобі вслід кричать «кіс-кіс», зʼявляється відчуття того, що ти в цьому світі трошки зайва, він не розрахований для тебе з погляду безпеки.
Антон: Натомість Кен відчуває себе дуже органічно, бо він чоловік. Але мені його насправді дещо шкода, адже він, як і Барбі, не був готовий до реальності. Кен по-своєму наївний і сліпо вірив у те, що в людей усе саме так, як і в Барбіленді. Він мені трохи нагадує дитину, яка почала пізнавати світ, однак цей світ одразу показав їй свій руйнівний бік. Кену, грубо кажучи, «промили мозок», а він пішов «промивати» його іншим Кенам, зовсім не «профільтрувавши» інформацію, яку отримав. Варто згадати лише його слова про те, що коли він зрозумів, що патріархат – це не просто про коней, йому стало нецікаво.
Однак я можу зрозуміти, чому Кени захопилися патріархатом: у Барбіленді вони відчували себе пригнобленими, позбавленими особистості, а тому схопилися за першу можливість відстояти свої права. І тут можна провести для себе певні паралелі.
Настя: Я звернула увагу ще на те, що Барбі не конкурують між собою. Так, у них одне імʼя на всіх, але водночас кожна з них відчуває та знає про свою унікальність. Їм не потрібно нічого доводити ні Кенам, ні подружкам. Між Барбі є ось це сестринство, про яке ми зараз почали говорити. Особисто я виросла на фільмах, де жінки є конкурентками, то вони чоловіка не можуть поділити, то посаду. Тут же ситуація геть протилежна: ти унікальна за замовчуванням, тож ти вже поза конкуренцією. Як ми вже сказали, головна героїня – це стереотипна лялька. Але попри те, що вона живе поряд із лауреаткою Нобелівської премії, або взагалі президенткою, її значущість не втрачається.
Антон: Я тут дещо не згоден. Як на мене, усі Барбі мають токсично ідеальний вигляд: зачіска, манікюр, мейк, чиста шкіра, підбори та сукні. Так, там є plus-size Барбі й Барбі на інвалідному візку, але мені це трошки нагадує бейтінг на інклюзивності.
Настя: Мені здається, що над бейтінгом у цьому фільмі, навпаки, поіронізували, але ми не будемо спойлерити. І нам усе ж таки не потрібно забувати, що це ляльки Барбі, тобто в цих образах уже закладені певні канони, інакше це вже буде не Барбі.
До того ж чого б це їм виглядати неідеально? Вони не їдять, у них немає якихось фізіологічних процесів, із якими стикається будь-яка жінка в реальному житті. Тобто прокинутись ранком із прищами на обличчі, головним болем і небажанням вилазити з ліжка зведені до нуля. До того ж вони підтримують одна одну, а Кени їх узагалі не турбують.
Антон: Натомість настрій Кенів залежить від Барбі. Адже без них вони відчувають свою неповноцінність, і тому конкурують між собою.
Настя: Мені подобається, як режисерка Ґрета Ґервіґ проводить оці межі між жіночим (Барбіледом) і реальним світом. У кінотеатрі я помічала, як чоловіків обурював концепт Барбіленду. Глядачі чомусь сприйняли його як альтернативну реальність або взагалі шлях до вирішення нерівності через їхнє приниження. Я не хочу нікого засмучувати, але ми вже живемо в такій системі координат, просто керманичами цих процесів є чоловіки. Тому режисерка й намагалась висміяти ідею того, що для рівноправʼя необхідно когось принижувати.
Антон: Для мене меседжі, які звучали у фільмі, були занадто прямі: усе важливе тобі кажуть просто «в лоб», через це дивитися фільм було не дуже цікаво. Однак це лише моя думка, оскільки я люблю фільми, над якими треба довго думати. «Барбі», можливо, багатьом не скаже нічого нового, бо там повторюються давно знані наративи: жінка має право на це, жінка може не робити те й так далі. Однак це не робить фільм менш важливим. Ґрета Ґервіґ придумала, як повторити ці наративи знову, ще й на мільйонну авдиторію. І я думаю, що це класно.
Настя: Так, Барбі це – канонічний образ, але завдяки йому дуже просто, місцями іронічно та дуже життєво розповіли, що не так із нашим світом і чому теми, пов’язані з рівноправʼям, гендерними упередженням і повагою одне до одно важливі як і для чоловіків, так і для жінок. Сьогодні є тисячі документальних і художніх фільмів про фемінізм і вони мають ось цю глибину, про яку ти говориш. Але водночас вони розраховані здебільшого на якусь конкретну авдиторію, тобто на них так масово не підуть, як на Барбі. Тому в мене є надії, що цей фільм матиме вплив на сприйняття фемінізму й рівноправʼя загалом.
Антон: Серед акторів я не можу виокремити когось – усі зіграли на достатньому рівні.
Настя: Я така собі фахівчиня з акторської гри, але мені також усе сподобалось. Після перегляду фільму важко уявити когось іншого на місці Марго Роббі й Раяна Ґослінґа. Особисто для мене приємним бонусом стали актори із серіалу «Секс-освіта», вони вже давно посіли місце улюбленців. Це ще одна причина, чому варто йти на фільм.
Коментарі
Підписатись