КіноУкраїнські акторки різних епох. Що дивитися в ретроспективній програмі Київського тижня критики

Сьомий Київський тиждень критики відбудеться з 12 до 18 жовтня. Одна із секцій, які складатимуть цьогорічну програму, присвячена українським акторкам, котрі стали знаковими постатями у вітчизняному кіно. Це програма ретроспективного українського кіно під назвою «Жіноча роль», яку фестиваль представить у співпраці з «Довженко-Центром». 

Розповідаємо про 6 фільмів, які будуть у ретроспективі «Жіноча роль», і акторок, які зіграли головні ролі в стрічках програми. 

 Текст: Ольга Дуденко 

Джальма

Рік: 1928

Режисер: Арнольд Кордюм

Українець Микола отримує поранення на війні в Кавказі. Чеченка Джальма знаходить його в ущелині й допомагає йому одужати. Герої закохуються одне в одного й після закінчення війни повертаються в Україну, до рідного села Миколи. Частина селян зустрічають мусульманку з ворожістю, апелюючи до її «нехристиянської душі». На додачу, Микола ініціює впровадження колгоспів і механізацію села, що теж не тішить мешканців.

«Джальма» – один із небагатьох фільмів ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління, 1922–1930 рр.), у якому головна роль дістається жінці. Її втілила 19-річна акторка Лідія Островська-Кордюм. Окрім акторської роботи, Лідія зняла понад 50 документальних фільмів як режисерка. Серед них – стрічки про Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Тетяну Яблонську, Катерину Білокур. Майже до кінця свого життя Лідія працювала на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

Прометей

Рік: 1935

Режисер: Іван Кавалерідзе

Іван – сільський хлопець, якого примусово мобілізують до Кавказу. Пан Івана відправляє його дівчину в бордель. Повертаючись після війни кавказців із російською армією, головний герой влаштовує повстання в рідному селі. У стрічці Іван Кавалерідзе переосмислює творчість і біографію Тараса Шевченка, зокрема взоруючись на поетові поеми «Прометей» і «Сон». Після виходу радянська влада звинуватила фільм у націоналізмі й зняла його з прокату. 

Господарку борделю зіграла Наталія Ужвій. Жінка вчилася в залізничному училищі, працювала швачкою та сільською вчителькою, але, учителюючи, почала грати в аматорському театрі. Невдовзі до свого театру «Березіль» її запросив грати Лесь Курбас і саме там вона зіграла понад 30 ролей. У 1943 році Наталія знялася у фільмі «Райдуга», яким захоплювались американські президенти Ейзенхауер і Рузвельт.

Квітка на камені

Рік: 1962

Режисер: Анатолій Слісаренко, Сергій Параджанов

Оповідь про кохання, яка складається з трьох історій. Перша історія – про кохання в невеликому шахтарському містечку в донецькому степу. Шахтар Григорій закоханий у Любу й не наважується зізнатись їй у цьому. У другій історії йдеться про дівчину, яка приїхала в це ж містечко й потрапила в місцеву секту. Третя історія розповість про камʼяну квітку, яка згоріла в руках царя Петра. 

Знімання цього фільму стали трагічними для акторки Інни Бурдученко, яка виконувала одну з ролей. Під час фільмування вона загинула на знімальному майданчику, виконуючи вказівки режисера перезнімати дублі, де акторка мала входити до охопленого полум’ям будинку, щоб винести прапор. На Інну впала балка, що палала, і вона отримала смертельні травми. Після цього Анатолія Слісаренка заарештували, саме тому кінострічку дороблював Сергій Параджанов.

Вечір на Івана Купала

Рік: 1968

Режисер: Юрій Іллєнко

Стрічка натхненна творчістю Миколи Гоголя та сюжетами українських народних казок. Молодий селянин Петро закохується в доньку свого хазяїна, та відповідає хлопцю взаємністю. Однак її батько відмовляється віддавати доньку заміж за наймита. Незабаром у шинку Петро зустрічає чорта, який пропонує героєві угоду: на заміну багатству Микола має виконати все, чого забажає нечиста сила. 

Головну героїню в стрічці зіграла Лариса Кадочникова, на той час уже відома за роллю Марічки в «Тінях забутих предків» Сергія Параджанова. Зараз Лариса є акторкою Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, а на цьогорічному кінофестивалі Docudays UA показали документальний фільм «Лариса Кадочникова. Війна» Дмитра Томашпольського, де зображено життя й творчість жінки з початку повномасштабної війни в Україні. 

Лісова пісня. Мавка

Рік: 1981

Режисер: Юрій Іллєнко

Екранізація однойменної драми-феєрії Лесі Українки. За сюжетом, Мавка живе в казковому лісі й прокидається навесні, разом з усією природою. Вона чує мелодійну гру сільського парубка Лукаша на сопілці, починає розмовляти з ним і закохується в хлопця. Лісовик застерігає героїню від взаємин із людськими істотами, але це не зупиняє Мавку, коли та рятує Лукаша від утоплення в озері й намагається розібратися з хатньою працею, якою займаються люди. 

Мавку зіграла Людмила Єфименко – акторка кіно, режисерка й Народна артистка України, членкиня Національної спілки кінематографістів України. Крім «Лісової пісні», Людмила втілила головних героїнь у фільмах «Легенда про княгиню Ольгу», «Молитва за гетьмана Мазепу» й «Лебедине озеро. Зона». 

Голос трави

Рік: 1992

Режисерка: Наталя Мотузко

Містична драма, знята за мотивами оповідань письменника Валерія Шевчука й українським фольклором. У стрічці йдеться про молоду дівчину, яка переймає секрети й особливості чаклунства в досвідченої відьми. Чаклунка відчуває тягар знань, який завжди присутній із нею: вона може бачити майбутнє, але не здатна його змінити. Знімання фільму відбувалися в Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові та на Полтавщині.

Роль досвідченої відьми виконала Раїса Недашківська. Акторка зіграла в понад 60 фільмах, а свою першу роль отримала ще школяркою, у 17 років. Була художньою керівницею Театру «Під зоряним небом» у приміщенні Київського планетарію, зараз – перша заступниця голови правління Національної спілки театральних діячів України. Персонажка молодої дівчини в «Голосі трави» дісталася Ользі Сумській. Її визначні ролі в українському кінематографі – у фільмах «Роксолана», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Тигролови», у серіалі «Пастка».