Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Подивимось10 улюблених фільмів продюсерки «Ля Палісіади» Валерії Сочивець

«Сонцестояння» та «Хрещений батько»

10 улюблених фільмів продюсерки «Ля Палісіади» Валерії Сочивець — Подивимось на Wonderzine

У рубриці «ПОДИВИМОСЬ» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали, які хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску спілкуємося з Валерією Сочивець — продюсеркою фільму «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка, який переміг на Роттердамському кінофестивалі і вчора отримав премію кінокритиків «Кіноколо» як найкращий повнометражний ігровий фільм.

Ми поговорили з Валерією про знімання «Ля Палісіади», роботу над її повнометражним режисерським дебютом і згадали 10 знакових для неї стрічок.  

Текст: Ольга Дуденко 

Фото: Ріта Лукіч

 

 

Валерія Сочивець

продюсерка, режисерка

 

 

 

 

Я зрозуміла, що «Ля Палісіада» в певному сенсі трагікомедія, але сприймали її по-різному

 

90-ті в кіно

Після короткометражного дипломного фільму Філіпа Сотниченка «Цвях», який знімали на VHS-камеру, ми вже знали, що хотіли б іще раз попрацювати з естетикою 90-х років. Десь із того часу Філіп почав думати над ідеєю такої стрічки.

Над «Ля Палісіадою» ми почали працювати з 2019 року. Тоді ми отримали перший грант від Українського культурного фонду на девелопмент проєкту, цим коштом шукали локації, почали кастинг і вивчали з художниками-постановниками побут і тему останньої смертної кари в Україні, яку й висвітлити в стрічці. Подорож була достатньо тривалою, але ми відчували сильну довіру одне до одного всередині команди. 

Дослідження теми й інші труднощі

Тема смертної кари в Україні достатньо закрита, тому з людьми, які в 90-х працювали зі смертними вироками, було важко спілкуватися. Їх не можна було записувати на диктофон, бо вони відразу зможуть це викрити. Ми декілька разів зустрічалися з ними – було складно це організовувати, виходити на таких людей, обговорювати цю тему, запамʼятовувати все сказане. Очевидці погоджувалися допомогти тільки за умови, що все буде анонімно.

Крім цього, складнощі полягали в тому, що ми знімали під час пандемії в Ужгороді й маленьких містечках поблизу нього. Поселити всю групу в умовах коронавірусу було нелегко, адже готель не міг офіційно нас приймати.

Ми робили фільм досить тривалий час і закінчували його під час повномасштабного вторгнення. Було складно зібратися. Наш звукорежисер із Харкова вивозив свою родину звідти й не міг почати працювати до того часу. 24 лютого певною мірою паралізувало нас, коли всі евакуювали своїх рідних, дітей, котів, собак, а ми з Філіпом вивозили iMac і вінчестери з матеріалами фільму. Узагалі не було розуміння, що відбувається, як буде далі. Я їхала з Києва, і прямо перед нами падав літак, який намагалися посадити не на будинки. Коли ти це бачиш, виникають думки, а чи зможеш ти взагалі коли-небудь доробити кіно?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фестивальні покази

Світова прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі в Роттердамі. Це престижний фестиваль, у якому не часто представлені українські фільми. Українська кіноіндустрія є і в Каннах, у Берлінале, а Роттердам був для нас доволі закритим. Ми просто надіслали туди фільм, і вони відповіли, що теж диво. Зазвичай треба комунікувати з відбірниками, показувати їм різні етапи монтажу, постійно листуватися.

У Роттердамі ми взяли приз кінокритиків ФІПРЕССІ за найкращий фільм. Ми побачили, що зала дуже жваво реагує на стрічку й прямо сміється на деяких моментах. Я була впевнена, що в Роттердамі в нас буде якась нагорода, бо навколо фільму виникло багато шуму. Коли ми знайомилися з іноземцями, нас запитували, чи чули ми про «Ля Палісіаду» й радили піти її подивитися (сміється).

Я зрозуміла, що «Ля Палісіада» в певному сенсі трагікомедія, але сприймали її по-різному. Наприклад, на кінофестивалі в Сараєво, де Філіп узяв приз за найкращу режисуру, фільм дивилися дуже серйозно. На противагу Польщі й Литві, де глядачі сміялися, бо краще розуміли наш пострадянський контекст. Попри це, журі на Сараєвському кінофестивалі дуже сподобався фільм. Після показу до нас навіть підходив актор Златко Бурич, хвалив стрічку, розпитував про неї та просив надати посилання, щоб переглянути ще раз. У такі моменти думаєш, що все було не дарма. Потім ми були на Febiofest у Чехії, на фестивалі у Вільнюсі та на Göteborg у Швеції.

Зараз у фільму складається достатньо хороша фестивальна доля. Ми були в турне на кінофестивалі в Сан-Себастьяні, у конкурсі Zabaltegi, де показують найкращі фільми поточного року. Також у нас запланована латиноамериканська премʼєра на фестивалі в Сао-Паулу.

 

 

 

 

 

 

 

Імпонують ті фільми, де я почуваюся заручницею в режисера, коли я реально не розумію, куди він мене веде

 

Про знімання еротичної драми

Я працюю над своїм повнометражним дебютним проєктом «Завіса». З моєю продюсеркою Інною Ласточкіною вже їздили по кількох кіномаркетах, і в одному з пітчингів виграли скриптдокторінг. Наступного місяця в мене буде консультація щодо першого драфту сценарію. Це має бути чорно-біла еротична драма, дуже розкута й відверта.

 

Мені кіно нагадує терапію. Коли ти знаєш, що тобі треба поплакати чи вивільнити якісь емоції, щось дуже болить усередині й важко з цим упоратися, я завжди звертаюся до фільмів. Я не люблю кіно, у якому я можу передбачити події, – мені просто стає нецікаво. Імпонують ті фільми, де я почуваюся заручницею в режисера, коли я реально не розумію, куди він мене веде й що буде далі.

 

 

 

Алехандро Гонсалес Іньярріту, 2000

Сука-любов / Amores perros

У цьому фільмі мені дуже подобаються переплетіння сюжетних ліній, робота режисера з акторами, драматургія, постійна напруга. Стрічка здається надзвичайно життєвою, водночас описує ніби не нашу реальність. Однак у ньому все спрацьовує.

 

Даррен Аронофскі, 2006 

Фонтан / The Fountain

Це фільм, який я можу передивлятися безліч разів. Дуже люблю режисера Даррена Аронофскі. «Фонтан» я дивилася ще школяркою, і тоді він мене сильно зачепив. У ньому є якийсь інший вимір зі своїми трагедіями, драматичністю, і він дуже не схожий на всі інші фільми Аронофскі.

 

Роман Поланскі, 1968

Дитина Розмарі / Rosemary's Baby

Свого часу на мене дуже повпливав цей фільм. Кіно певною мірою – це атракціон, і саме з цією стрічкою я зрозуміла, що з кіно ми можемо не тільки розважитися, а й отримати сильні, складні емоції. Дивилася його ще дитиною й тоді зрозуміла, що фільм жахів може бути інтелектуальним.

 

Френсіс Форд Коппола, 1972

Хрещений батько / The Godfather

З класики мені подобається «Хрещений батько», його можна цитувати весь час. Якщо вас просять порадити щось для людей, які не розбираються в кіно, їм сміливо можна пропонувати цей фільм. Це таке «вічне кіно», яке варто знати кожному, бо це певна абетка для кінематографа.

 

Арі Астер, 2019

Сонцестояння / Midsommar

Фільм жахів, створений у дуже незвичному ключі, коли дія відбувається при денному світлі. Попри це, сюжет однаково тримає тебе в напрузі й викликає страх. 

 

Рубен Естлунд, 2022

Трикутник смутку / Triangle of Sadness

Фільм, що відносно нещодавно виходив в українському прокаті та який я переглядала декілька разів. На «Трикутник смутку» я водила своїх друзів, не повʼязаних із професією в кіно, просто тому, що це неймовірна стрічка, де можна побачити авторське кіно на межі з жанровим. Його цікаво дивитися, тут є постійний ефект неочікуваності.

 

Томас Вінтерберг, 2020

Ще по одній / Another Round

Музика з цього фільму тепер у моєму плейлісті. Це та стрічка, яка, мені здається, має подобатися всім, навіть тим, хто не належить до кінобульбашки.

 

Пон Чжун Хо, 2019

Паразити / Gi-saeng-chung

На час свого виходу це був супероригінальний фільм, тому він й отримав «Оскар». У «Паразитах» є напруга, сценарно цікаві трюки й ефект неочікуваності.

 

Мирослав Слабошпицький, 2014

Племʼя / The Tribe 

Мені здається, це дуже важливий фільм у сучасному українському кіно. З нього починається певний відлік в українському кінематографі. Слабошпицький вибрав неповторну концепцію, не використовуючи текст і субтитри, а тільки жести й мову тіла. Йому вдається зробити майже жанровий фільм, свого роду вестерн, де герой потрапляє в незнайомий для нього простір, а замість револьверів використовує тумбочки.

 

 

Аліна Горлова, 2020

Цей дощ ніколи не скінчиться / This Rain Will Never Stop

Аліна Горлова – дуже потужна українська режисерка. Її останній фільм «Цей дощ ніколи не скінчиться» можна назвати художнім документальним кіно, бо в ньому є сильний художній образ. Завжди включаю його в добірку своїх улюблених фільмів, бо він магічний, часто раджу подивитися його іншим.

 

 

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.