Рівність Домашнє насильство і працевлаштування: чому постраждалим важче знайти і втримати роботу?
І як держава й бізнес можуть допомогти
Економічна залежність є однією з найпоширеніших причин, чому постраждалі не можуть піти від свого кривдника. Вихід із кола насильства часто означає, що необхідно шукати нове житло й забезпечувати дітей. Водночас постраждалим від домашнього насильства буває важко утримати стару роботу або знайти нову.
Разом з Наталією Малютіною, кар'єрною радницею хабу «ВОНА», розповідаємо, як домашнє насильство впливає на працевлаштування і яка підтримка від держави й бізнесу необхідна постраждалим.
Матеріал створено за підтримки проєкту кар’єрного хабу «ВОНА», що реалізують UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні за фінансової підтримки посольства Великої Британії й Бюро гуманітарної допомоги USAID (BHA).
Наталя Малютіна
Кар’єрна радниця проєкту UNFPA з розбудови економічної спроможності жінок
Перешкоди в працевлаштуванні для постраждалих від домашнього насильства
Психологічний стан впливає на продуктивність
Доки жінка досі знаходиться поруч із кривдником, вона постійно в стресі й навіть на робочому місці переживає всі проблеми, з якими вона стикається вдома. Це погіршує якість її роботи, адже вона може бути відсторонена й розсіяна, може занадто гостро сприймати будь-яку критику, якщо вдома вона постійно стикається з приниженнями. Іноді постраждалі можуть виміщати свою образу на колегах або клієнтах.
Оскільки в нас досі не заведено говорити про проблеми вдома, постраждалі часто бояться розповісти про своє становище роботодавцю. Тож бізнесу не зрозуміла така зміна продуктивності, і постраждалу можуть звільнити.
Фізичне насильство
Жінки, які страждають від фізичного насильства, часто або втрачають продуктивність через те, що рухи завдають їм болю, або зовсім не з’являються на роботі, якщо травма помітна: синці на обличчі або переломи. Зазвичай вони беруть відпустки або вихідні, які є вичерпними на будь-якій роботі.
Економічне насильство
Окрім психологічного й фізичного насильства, кривдники часто вдаються й до економічного, зокрема саботують працевлаштування постраждалої. Вони можуть змушувати її народжувати і, відповідно, брати постійні декретні відпустки, замикати її вдома або ж обдзвонювати компанії, де вона хоче працювати, і просити їй відмовити.
Цькування
Якщо постраждала наважується розповісти про домашнє насильство, вона може отримати не підтримку, а цькування від колег. У суспільстві досі існує думка, що постраждала провокує насильство, що вона сама винна, адже знала, з ким одружувалася, що вона просто не вміє нормально побудувати сімейний затишок тощо. Якщо колектив висловлює такі думки, жінка часто вимушена звільнятися, адже терпіти приниження й удома, і на роботі важко.
Занижена самооцінка
Постраждалі від домашнього насильства часто не впевнені у своїх силах, вони вважають, що не зможуть заробити достатньо грошей або якісно зробити роботу. Вони також не впевнені в тому, що вони хочуть, або бояться говорити про свої мрії.
Якщо вони вже й вирішили навчатися або влаштовуватися на роботу, то вони часто дуже болісно сприймають відмови й критику. Для них це підтвердження їхніх страхів або слів їхніх кривдників, тому висока ймовірність, що вони підуть з роботи або швидко припинять пошуки.
Перерви в роботі
Якщо постраждалій забороняли працювати, то в неї можуть бути застарілі знання, а рекрутерів може насторожити велика прогалина в резюме. Водночас, якщо постраждала має дітей, їй важко виділити час на навчання, адже гроші необхідні вже зараз. Це значно знижує шанс на високооплачувану роботу.
Як може допомогти держава?
Ми повинні говорити про допомогу жінкам, постраждалим від домашнього насильства, з усіма сторонами: із самою жінкою, із роботодавцями, зі спеціалістами центрів зайнятості й з усім нашим суспільством.
Насамперед постраждалим від насильства потрібна психологічна підтримка, щоб пропрацювати травму від домашнього насильства й занижену самооцінку. Вона необхідна й на етапі навчання, і пошуку роботи, й адаптації, щоб постраждалі не здалися й не повернулися до кривдників.
У службах зайнятості також необхідний окремий супровід для тих, хто пережив домашнє насильство. Постраждалі часто повідомляють, що їхнє домашнє й робоче життя змінилося, включаючи зміну місця проживання, втрату заробітків, пропуски роботи, зміну місця роботи або його втрату. У цьому разі вони йдуть до служби зайнятості, тому фахівці центрів мають розуміти, яка підтримка потрібна постраждалим, як відрізнити їх з-поміж інших груп населення і які організації їм можуть додатково допомогти. Зараз вони вже активно проходять навчання щодо цього від Фонду ООН у галузі народонаселення. Важливо, щоб програми з працевлаштування постраждалих осіб враховували перешкоди, з якими стикаються жінки, і прагнули забезпечували цілісний, комплексний підхід, щоб надати жінкам доступ до спеціалізованих сервісів на шляху їхнього відновлення й пошуку роботи.
Та одним з найважливіших аспектів є інформування всього суспільства, як розпізнати домашнє насильство, куди можна звернутися, як уникати мови ворожнечі і як виховувати дітей без стереотипів про жінок, які можуть провокувати це насильство в майбутньому.
Як може допомогти бізнес?
Бізнесу також необхідне інформування про те, що таке домашнє насильство, як його розпізнати і як взаємодіяти з людьми, які, як ви підозрюєте, можуть перебувати в колі насильства. До тренінгів про домашнє насильство потрібно залучати всіх працівників, не тільки керівників або HR-відділ, бо вчасно помічені колегами ознаки домашнього насильства можуть інколи навіть врятувати життя.
Такі заходи допоможуть створити атмосферу, у якій постраждалим буде більш комфортно ділитися своїм досвідом без страху, що їх зацькують або що їхні проблеми не братимуть до уваги. У таких командах є шанс, що вони підтримають колегу, нададуть їй психологічну підтримку й надихнуть вийти з кола насильства.
Знову-таки алгоритм дій складається з трьох складових розпізнати – зреагувати – направити. Тут дуже важливо звертатися до експертів з цих питань, які допоможуть скласти план безпеки на робочому місці для такої жінки й порекомендують варіанти вирішення проблем.
Інша хороша бізнес-практика – робити навчання, стажування або організовувати робочі місця для постраждалих від домашнього насильства, а також ділитися досвідом тих, хто через це пройшов. Це стане демонстрацією того, що з насильства можна вийти й зробити це успішно.
Текст: Анастасія Микитенко
Ілюстрації: Олеся Ковальчук
Коментарі
Підписатись