РівністьЧекліст. 7 ознак внутрішньої мізогінії
Наративи, які ховаються під прийнятною маскою
Суспільство століттями розповідає, чому варто ненавидіти жінок – гірший розум, менші фізичні можливості, надмірна емоційність. Коли ти постійно чуєш такі наративи від старших людей, у медіа та побуті, стає важко не почати вірити в це самій. Тому іноді жінки також стають сексистками, висміюючи чи принижуючи жінок за те, що вони «не такі». Це явище отримало назву «внутрішня мізогінія».
Внутрішня мізогінія – це приниження значущості жінок і жіночого вкладу в розвиток суспільства та світу самими жінками. Вони можуть негативно ставитися до всіх жінок узагалі, до їхнього тіла або стереотипно жіночої поведінки. Жінки свідомо чи несвідомо можуть вірити в те, що вони є «слабшою статтю» та повинні прислухатись чи підлаштовуватись під чоловіків, особливо під тих, хто є домінантними фігурами в їхньому житті.
Основною причиною внутрішньої мізогінії є стереотипи, які підтримують міф про те, що жінка – ні на що не спроможна стать, основні клопоти якої мають бути пов’язані з домашніми справами чи вихованням дітей.
Ми натрапляємо на такі стереотипи у всіх галузях – від романтичних фільмів і книжок, де основна ціль головних героїнь – знайти принца на білому коні, до порад у жіночих журналах щодо того, якою має бути справжня жінка та що потрібно зробити, щоб сподобатись чоловіку. Схожі наративи можна простежити й у релігійних текстах, де жінка – це ребро чоловіка, а не окрема особистість, а також у висловлюваннях деяких громадських діячів і політиків, які, наприклад, порівнюють жінку з «корабельною сосною».
Часто жінки не хочуть асоціювати себе з такими твердженнями та вже розподіленими гендерними ролями. Тому вони відкидають усе стереотипно жіноче, водночас висміюючи його. Також багато жінок вважають інших жінок за своїх конкуренток як на роботі, так і в особистому житті. Тому їм легше перестати бути частиною «другосортної» статі та піднятись на щабель вище в очах чоловіків.
Гендерні стереотипи можуть несвідомо впливати на формування особистості жінок, тому важливо підкреслити, що багато з тих, хто підтримує та транслює мізогінні ідеї, можуть не усвідомлювати шкоду власних слів і дій. Тому ми склали чекліст, за яким можна розпізнати внутрішню мізогінію, а також розповіли, чому деякі жінки ненавидять жінок і які негативні наслідки це може мати.
Авторка: Юлія Ващенко
Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів
«Я не така, як інші дівчата»
Кожна людина унікальна, і в цьому немає жодних сумнівів. Але постійне використання фрази «я не така, як інші дівчата» може свідчити про наявність внутрішньої мізогінії, особливо якщо ця фраза викликає почуття задоволення та вищості над іншими жінками. Такі звичайні вислови, як «я не люблю рожевий, бо це дівчачий колір», «я надаю перевагу комп’ютерним іграм, а не беззмістовному шопінгу», «жінки такі емоційні та непередбачувані, що мені легше будувати стосунки з чоловіками» несуть у собі негативний зміст і лише закріплюють гендерні стереотипи.
Така поведінка виникає тому, що часто самооцінка жінки залежить від того, як її бачать та оцінюють чоловіки. Що вища оцінка від чоловіків – то вищий шанс того, що до неї будуть ставитись із повагою та гідністю. Згодом виникає бажання постійно відрізнятися від інших жінок, принижуючи їхні хобі, розумові здібності чи професійні кваліфікації. Водночас сама жінка, яка має внутрішню мізогінію, усіляко підкреслює, що саме вона не схожа на більшість представниць своєї статі та що саме з нею можна мати справу.
Також однією з причин думки «я не така, як інші дівчата» є те, як мас-медіа нав’язують ідею того, що бути жінкою важко й деколи навіть соромно, адже часто її показують з інфантильної точки зору. Тому в деяких жінок виникає бажання відгородитись від стереотипної поведінки та довести, що не всі жінки поводяться так шаблонно.
Водночас твердження «я не така, як інші» є дуже токсичним. Жінка може намагатися бути тією, ким вона не є, і витрачати дуже багато енергії, щоб довести, що вона заслуговує на повагу. Така поведінка може, зокрема, ізолювати її від інших жінок і викликати почуття самотності.
Звинувачення постраждалих від насильства
Суспільство прагне виправдати жорстоку поведінку чоловіків, звинувачуючи постраждалу, а не кривдника. Такі фрази, як «сама винна», «треба думати про наслідки наперед», «закоротка спідниця», «спровокувала», не тільки є шкідливими для постраждалих жінок, а й стають причиною схвалення та розповсюдження насилля.
Жінки зростають в атмосфері незліченних правил щодо того, як вони мають себе поводити, щоб не потрапити в небезпечну ситуацію. Вони думають, що зможуть уникнути насильства, якщо тільки постараються, і не хочуть усвідомлювати, що на них дійсно можуть напасти без причини.
Саме тому й з'являються такі фрази від жінок, як «знала, куди йшла» та «як вирядилася, так її й сприйняли». Через це деякі навіть можуть вважати, що жертва заслуговувала на насилля, з яким вона стикнулася, адже вона не думала про свою безпеку або не одягалася скромно, як того вимагають гендерні ролі. Тому насилля стає логічним покаранням за неприйнятну поведінку.
Нормалізація та схвалення насилля може призвести тільки до ще більшого сплеску насилля в суспільстві, а також до стигматизації жертв, які потребують підтримки та розуміння. Жінка може почати звинувачувати себе в тому, що сталося, і, відповідно, соромитися говорити про це, очікуючи на засудження.
Негативне ставлення до свого тіла або до тіл інших жінок
Волосся на тілі, відсутність макіяжу чи зайва вага можуть стати приводом для булінгу тих, хто не підпадає під загальнозаведені ідеали краси. Часто бодішеймінг ховається за «хорошими» порадами, які мають допомогти покращити здоров’я чи «привести себе у відповідну форму».
Жінка може засуджувати своє тіло через страх, що її покине чоловік, або що суспільство буде судити те, який виглядає вона має. Саме зовнішній вигляд може стати причиною неуспішної кар’єри чи самотності жінки. Якщо вона не конвенційно приваблива, то можливо, що її перестануть помічати або значно знизяться її шанси отримати роботу.
Жінка може засуджувати іншу жінку, щоб підняти свою самооцінку завдяки іншим, показати, що саме вона така, як подобається чоловікам, і саме на неї варто звернути увагу.
Негативне ставлення до свого й інших тіл може призвести до численних комплексів і проблем зі сприйняттям свого тіла, а також викликати почуття сорому та пригніченості, які заважатимуть жити повноцінним життям.
Використання мізогінної лексики
Мізогінна лексика вже встигла вкорінитись у повсякденність суспільства, але насправді вона є чимось більшим, ніж просто образливими словами. Такі стандартні фрази, як «слабка стать», «прикраса колективу», «берегиня домашнього вогнища», також можуть бути одним із проявів внутрішньої мізогінії, навіть якщо їх сказали в позитивному значенні.
Такі фрази підтримують уже наявні гендерні ролі в суспільстві, за якими основне призначення жінки – радувати око своєю красою та взяти на себе всі хатні обов’язки. Вони принижують тих жінок, які не бажають займатись стереотипними справами, а також можуть викликати відчуття сорому за те, що вони є недостатньо «жіночні», «домашні» та як наслідок – «менш привабливі» в очах чоловіків.
Жінки можуть використовувати такі слова, як «тьолка», «баба» чи «тепешка» для того, щоб відокремитись від інших жінок, стати «своїми» в чоловічій компанії й так піднятись на щабель вище, отримавши певні «привілеї» з боку чоловіків. Коли жінки так називають самі себе, то вони намагаються показати, що це слово їх не ображає, що вони начебто можуть «розуміти гумор і простоту». Проте це не скасовує того факту, що ці слова досі використовуються як лайка, а жарт не мусить ображати якусь групу людей, щоби бути смішним.
Сексистські жарти
Завдяки популярності стендап-комедії та гумористичних шоу сексистські й образливі речі про жінок мімікрують під жарт. Вони подаються в гумористичній формі, яка передбачає, що слова не мають сприйматись серйозно. Хоча проведені дослідження показують, що такий гумор може мати негативний ефект на слухачів. Ті учасники експерименту, яким включали мізогінні та сексистські жарти, продемонстрували більшу толерантність щодо фізичного насилля над жінками, аніж ті учасники, які слухали нейтральні жарти.
Часто жінки самі можуть так жартувати. Така поведінка може допомогти їм заручитись підтримкою чоловіків і показати, що вони відрізняються від стереотипного зображення жінок і що вони розуміють гумор, на відміну від «цих навіжених феміністок».
Та сексистські жарти лише підтримують вже наявні гендерні стереотипи про те, що жінка занадто емоційна, не може знайти розв'язання проблеми без допомоги чоловіка чи є занадто тупою для інтелектуальних задач.
Окрім того, жарти про зґвалтування чи насилля над жінками можуть стати причиною віктімблеймінгу та глорифікації кривдника. Надалі це все може вилитись у глибокі психологічні проблеми постраждалої. Жарти про зґвалтування знецінюють саму проблему насильства в суспільстві, а тому жінки починають зневажливо ставитись до постраждалих і можуть боятись звернутись по допомогу, бо вважатимуть, що їх можуть висміяти чи проігнорувати, адже «це несерйозно».
Підтримка гендерних стереотипів
Деякі жінки можуть підтримувати гендерні стереотипи та вимагати від інших, щоби вони робили те саме. Деякі з них просто не встигають за змінами в суспільстві, набагато легше дотримуватися тих наративів, які є вже протягом багатьох десятиріч, аніж розбиратись у новій реальності та шукати в ній своє місце. Особливо це важко тим жінкам, які росли та яких виховували в патріархальних сім’ях, тож вони мають стереотипне уявлення щодо того, яким має бути розподіл обов’язків чи які риси притаманні тій або іншій статі. Вони можуть почуватися в безпеці, коли все по-старому, усе зрозуміло, усі правила чітко прописані й не потрібно видумувати нічого нового.
Також вони можуть несвідомо заздрити становищу тих жінок, які не підпорядковують своє життя гендерним ролям. Адже життя з патріархальними настановами досить складне для жінки. Це безліч хатніх обов'язків, найчастіше поєднаних із роботою, відчуття, що ти не можеш чогось досягти, що ти завжди будеш шиєю й ніколи – головою. Це дуже багато правил про те, як тобі одягатися, куди ходити, що робити, як спілкуватися. І коли жінка бачить приклад тієї, хто не дотримується загальноприйнятих норм, то може зрозуміти, що всі її страждання були марні. А таке визнавати не хочеться. Легше сказати, що всі мають дотримуватися такого самого життя.
Підтримка гендерних стереотипів самими жінками особливо часто помітна у вихованні й освіті. У деяких сім’ях матері свідомо перекладають частину хатніх обов’язків на дочок і не вимагають, щоби сини брали участь у прибиранні чи приготуванні їжі, адже «це не те, чим мають займатися справжні чоловіки». Така поведінка лише укріплює думку про те, що робота в домі – це жіноча справа, а чоловіки й надалі вважатимуть, що жінка – це обслуговчий персонал.
Схожа ситуація може трапитись і в школі, коли вчительки виділяють саме хлопчиків серед усіх учнів у класі. Це виявляється в поблажливому ставленні до бешкетливої поведінки, завищених оцінках. Іноді викладачки можуть розповідати, що дівчатам узагалі не потрібно вчитися, бо вони вийдуть заміж і все. Така атмосфера призводить до того, що дівчата можуть втратити мотивацію навчатись, адже їхні зусилля не винагороджуються на такому самому рівні, як у їхніх однокласників.
Сумніви щодо професіоналізму інших жінок
Особливо помітними гендерні стереотипи є в робочому та кар’єрному житті жінок. Ця тенденція простежується у практично всіх професіях, особливо тих, де потрібні якості, які традиційно приписуються чоловікам: холоднокровність, високий інтелект, сміливість і сила. Такі стереотипи, як «жінки занадто емоційні» або «жінки не є природженими лідерами», на робочому місці можуть створити середовище, у якому жінка не матиме змоги розвиватись і рости.
Часто такі безпідставні наративи транслюють і самі жінки. Деякі з них вбачають в інших представницях своєї статі конкуренток, особливо тих, хто демонструє великий потенціал і перспективи, або тих, хто займає помітні керівні посади.
Також однією з причин може бути Queen Bee Syndrome (синдром бджолиної матки). Цей термін застосовують до жінок, які досягли успіху у сферах, де традиційно домінували чоловіки. Ці жінки часто набувають «маскулінних» рис і віддаляються від інших жінок на роботі, щоб досягти успіху, адже не думають, що довго втримаються на посаді, якщо не будуть схожими на чоловіків-керівників. Вони також можуть ставитися до своїх жінок-колег більш критично та відмовлятися допомагати їм просуватись далі кар’єрними сходами, адже бояться, що ті можуть зайняти їхнє місце.
Така поведінка – захисний механізм, який покликаний допомогти зберегти своє становище на роботі та заручитись підтримкою чоловіків. Відтак жінка мусить ізолювати себе від жіночої частини колективу та постійно перепрацьовувати, щоб не втратити посаду. Це створює токсичну атмосферу, у якій не буде здорової конкуренції та рівних можливостей для всіх. Це може призвести до депресії, постійної тривоги й інших проблеми з психічним здоров'ям.
Обкладинка: Etsy
Коментарі
Підписатись