Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

РівністьЩо таке акушерське насильство й чому потрібні систематичні зміни, а не точковий захист?

«Завдання жінки на пологах – народжувати, а не захищатися»

Що таке акушерське насильство й чому потрібні систематичні зміни, а не точковий захист? — Рівність на Wonderzine

Лорі 53 роки. Вона народжувала 30 років тому, коли СНІД автоматично означав смерть, а ліки для ментальних розладів тільки почали широко використовувати. Тоді ж відкрили герцептин, який перетворив HER2-позитивний рак молочної залози зі смертельного діагнозу на щось, з чим можна жити. Геном людини тільки почали досліджувати, і його перша відкрита чернетка з’явиться лише за декілька років. 

Медицина йшла вперед, з блискавичною швидкістю відповідала на пандемії, продовжувала тривалість життя й робила хронічні хвороби менш страшними, проте й Лора 30 років тому, і Юля 2 роки тому обидві пережили однаково негативний досвід під час пологів. 

У 1993 році Лора народжувала в найкращій клініці міста Донецька. Їй було 23, і це був складний досвід. Їй вирішили проколювати пузир, хоча вона на це згоди не давала, ніхто взагалі не пояснив, що буде відбуватися: «Раніше не було практики допомоги під час пологів, мені не розповідали, як правильно народжувати, як проходять перейми, як можна себе вести й на що лікарі не мають права. Тоді мені було лише не приємно те, як вони зневажливо зверталися до мене на ти й дивилися таким поглядом, наче запитували, навіщо я сюди прийшла. Мої пологи були лише одними в нескінченному конвеєрі. Я була дуже молода й боялася будь-що сказати». 

Пологи не починалися понад 11 годин, лікарки, яка вела Лору, не було. Жінка навіть не знала, чи дитина ще жива, тому ходила, прикладала руки до живота, щоб відчути, чи плід рухається, просила медсестер послухати, чи є серцебиття. Вона також просила зателефонувати лікарю або рідним, бо їй була потрібна хоч якась підтримка, проте медсестри не дозволяли: «Усю ніч я була сама. О сьомій ранку вже приїхали й мої батьки, і чоловік, вони вимагали, щоб щось зробили. Тоді приїхала лікарка, поклали мене на каталку й повезли в пологову залу».

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Текст: Анастасія Микитенко

Ілюстрації: Олеся Ковальчук

 

 

 

Мені було так боляче, що здавалося, наче мені зламали ребра

 

Як розповідає Лора, вона тужилася, як уміла, проте донька однаково не народжувалася. Тоді їй натиснули на живіт: «Мені було так боляче, що здавалося, наче мені зламали ребра. Це було важко, дуже боляче. А потім ще й доня не заплакала одразу. Її перевели в реанімацію з чорно-синім синцем на чолі. Вона тиждень майже не розплющувала очі – усе через це видавлювання. Я постійно сама відкривала їй очі, щоб пересвідчитися, що вона ще реагує на мене, дослухалася постійно, чи дихає вона», – ділиться своїми спогадами Лора. 

Юля народжувала в Луцьку у 2021 році, це були її другі пологі. Її оглянули й сказали, що дитина перевернулася ногами вперед, а це зона ризику. Та поки її довезли на УЗД, то дитина вже правильно стала. Їй уже не загрожувала небезпека, тому Юлю повернули в палату й просто забули про неї, сказали покликати, коли почнуть перейми. 

За дві години ніхто жодного разу до жінки не підійшов, навіть забули її погодувати. Тому з легкими переймами вона спускалася в їдальню, а коли поверталася, то почалися дуже стрімкі пологи. У лікарки була ще одна породілля, тому їй не виділяли так багато уваги й часу. 

«Поки лікарка всадила мене на ліжко, вона постійно мене шарпала, що начебто я навіть сісти не вмію. Потім вона мені казала, що я недостатньо тужуся, що я погана мама, що я шкодую себе й через мене дитина стане калікою», – згадує Юля. Тоді вона справді розгубилася й забула, як дихати між переймами, навіть якщо вже народжувала вдруге й учила методички. У кінці лікарка без попередження надавила жінці на живіт. Як пригадує жінка, це дуже відрізнялося від перших пологів, де акушерка щоразу пояснювала, що відбувається, що зараз будуть робити й питала дозволу, чи можна це зробити або тут торкатися. 

 

 

 

 

 

Вона мені казала, що я недостатньо тужуся, що я погана мама, що я шкодую себе й через мене дитина стане калікою

 

«Дитина була дуже синя, я злякалася, запитала, чи це нормально. А лікарка нічого не сказала й вийшла з палати, бо їй треба було до другої пацієнтки. Я ж відразу згадала слова лікарки про те, що я недостатньо тужилася, й одразу подумала, що це була моя провина, що це через мій син синій. Уже акушерка мені пояснила, що в дитини гіпоксія, що вона зараз віддихається й усе буде добре. Насправді вона одна дала мені відчуття хоч якоїсь підтримки», – розповідає Юля. 

Обидві героїні пережили надавлювання на живіт, «метод Кристеллера» – це одна з форм акушерського насильства, заборонена в більшості країн світу, зокрема і в Україні. Проте, як бачимо, нею досі користуються. 

Розбираємося, що таке акушерське насильство, як воно впливає на породіль і дітей, чому варто перейти від запитання «як жінка може себе захистити» до «як ми можемо змінити систему на ту, що сконцентрована на людині?»

 

 

 

 

До, під час і після пологів: що таке акушерське насильство?

Акушерське насильство – це будь-яке неузгоджене або зроблене всупереч відмові жінки втручання медичного персоналу, залишення без допомоги або догляду в процесі вагітності, пологів і в післяпологовий період, прояви зневаги до жінок і дискримінація, будь-які форми психологічного й фізичного насильства з боку медичного персоналу. 

Його можна поділити на:

- фізичне насильство: ляпаси, штурхани, удари, щипання, болісні вагінальні огляди, зшивання промежини без анестезії, натискання на живіт жінки, прив’язування, розривання промежини вручну, застосування надмірної фізичної сили, щоб витягнути дитину;

- будь-які маніпуляції без згоди: коли в жінок не питають згоди на введення окситоцину, роздягання, залучення до пологів інших інтернів і лікарів, стимуляцію або уповільнення пологів. Сюди ж відносяться ситуації, коли лікарі не інформують жінку про можливі наслідки процедури, тиснуть на жінку або погрожують;

- психологічне насильство: образи, крики, залякування, присоромлення й приниження жінки, зокрема щодо її ваги, релігії, віку, сімейного стану, раси й етнічності, а також того, як вона тужиться. Таке часто виникає, коли лікарі поспішають або якщо хочуть покарати жінку, яка попередньо відмовилися давати згоду на певні процедури;

- недбалість: коли лікарі роблять маніпуляції без медичних причин і не приділяють достатньо уваги матері й дитині;

- неналежне ведення документації: коли жінку змушують підписувати згоду на певні процедури під час пологів або вже після них, коли вони фактично відбулися.

Загалом у випадках акушерського насильства жінка виступає суб’єктом, яка не має права на розпорядження власним тілом. Лікарі не вважають за потрібне попередити її про щось і запитати згоду, адже або поспішають, або не вважають її знання про вагітність і пологи достатніми. 

У 2015 й 2019 роках організація «Природні права Україна» провела дослідження й виявила, що приблизно 27% жінок зазнають забороненого прийому Кристеллера (тиск на живіт для прискорення народження дитини), менше половини жінок (47,7%) зазначили, що їм надали достатньо часу для ознайомлення з документами про інформовану згоду, і більше 20% кажуть про введення медичних препаратів без їхньої згоди. Серед жінок, яким робили епізіотомію (розтин промежини), 64% зазначили, що не давали на це згоди, а 40% навіть не були про це попереджені.

 

 

 

Як акушерське насильство впливає на здоров’я породіль?

Унаслідок акушерського насильства жінки можуть мати серйозні наслідки для фізичного здоров’я: обширні кровотечі, вагінальні гематоми, значні розриви, що можуть впливати на сечовипускання і створювати труднощі в сексуальному житті. 

Водночас акушерське насильство також має значний психологічний вплив на жінку. Наприклад, породіллі, які з ним стикаються, більш схильні до розвитку післяпологової депресії й симптомів ПТСР. Жінки також можуть почуватися присоромленими й нікчемними.  

Як зазначає Юля, одразу після пологів вона почувалася так, наче її в першому класі відчитала вчителька за те, що вона не вміє читати: «Я взагалі доволі ментально стійка й умію не зважати на слова людей, тому не дозволяла собі, щоб слова лікарки про мою провину й невміння тужитися вплинули на мене. Проте насправді пройшло вже два роки, і в мене досі стоїть ком, коли я про це говорю. Таки сидить воно в мені: її слова, мій страх, і біль, і розпач. Я багато про це говорила з іншими мамами, не завжди знаю, чому відчуваю потребу ділитися цим. Та, якщо чесно, щоразу я просто сподіваюся почути від них, що тоді я зробила все можливе правильно».  

Акушерське насильство також може вплинути на те, що жінка не захоче більше народжувати або взагалі звертатися по медичну допомогу. Так сталося, наприклад, і в Лори: «Я жодного разу не жалкую, що народила доньку, кожна секунда цих тортурів була варта. Моя Лєра – це моя велика гордість, я так її люблю, і я би ще раз через це пройшла заради неї, якби потрібно було. Проте я так ніколи й не наважилася народити вдруге. Будь-які спогади про пологи – це для мене суцільний блок, страх. Навіть зараз, коли я про це розповідаю, то мені стає дуже погано, начебто заново в тій пологовій залі. Усе мало бути не так, я не мала проходити через таке».

 

 

 

Євгенія Кубах

експертка з прав жінок під час вагітності й пологів і співзасновниця громадської організації «Природні права Україна»

Що робити, якщо ви постраждали від акушерського насильства?

Як зазначає Євгенія Кубах, експертка з прав жінок під час вагітності й пологів і співзасновниця громадської організації «Природні права Україна», в українському законодавстві вагітна жінка сприймається як пацієнтка, хоча вагітність і пологи є процесами фізіологічними. Отож, породіль стосуються досить багато документів, які регламентують стосунки між медичною системою й пацієнтами. 

Їх можна умовно поділити на чотири рівні від найвищого:

- Конституція, яка гарантує право на охорону здоровʼя й медичну допомогу, Закон про основи охорони здоров’я, де зазначені основні права й обов’язки пацієнтів;

- нормативно-правові акти Міністерства охорони здоров’я, зокрема протокол «Фізичні пологи» й інші документи, що регулюють надання медичних послуг;

- документи Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Це інституція, яка існує вже кілька років і покликана підвищити якість медичних послуг, впорядкувати стосунки між пацієнтом і лікарями. НСЗУ розробила низку пакетів медичних гарантій, куди входять ведення вагітності, приймання пологів і неонатальна допомога, а також конкретний перелік того, на що має право вагітна жінка. Проте можуть бути заклади, які не підписали договір з НСЗУ, це варто перевірити попередньо;

- документи й накази окремих закладів охорони здоров’я, які можуть впливати на реалізацію прав пацієнтів.

Євгенія Кубах зазначає, що в українському законодавстві немає визначення «акушерське насильство», і це не означає, що його немає як явища. Відповідно, якщо виникає бажання відстоювати свої права в цьому контексті, то в офіційному порядку неможливо оперувати поняттям «акушерське насильство», а треба посилатися на конкретні порушення з аргументацією неякісного надання медичних послуг або їх ненадання. Але через те, що іноді складно довести, що лікар зробив щось не так або що саме його дії або бездіяльність призвели до ускладнень для дитини або матері, або що поведінка медичного персоналу була неприйнятною чи травмувальною, психологічно зокрема, до суду доходять переважно випадки, де була нанесена дуже серйозна шкода здоров’ю жінки або дитини й куди включаються вже правоохоронні органи чи прокуратура. Але найчастіше такі кейси залишаються на рівні місцевого департаменту охорони здоров'я або на рівні лікарні, туди можна подати скарги, вимагати перевірки й притягнення до відповідальності.

 

 

Чи можливо захиститися від акушерського насильства?

У будь-якому разі можна підготуватися до пологів так:

- дізнатися свої права під час пологів;

- знати фізіологію пологів;

- скласти свій план пологів;

- обрати лікаря й обговорити з ним свій план пологів, зокрема, на які маніпуляції ви погоджуєтеся, а на які – ні;

- запросити на пологи близьку людину за вашим вибором – партнера або партнерку (може бути дві особи), яка знає ваш план пологів і підтримає у ваших рішеннях. Партнер так само повинен бути проінформований про фізіологію пологів і розуміти, що можна побачити і з чим зіткнутися.

- пам’ятати, що ви можете змінити лікаря навіть у процесі пологів, якщо у вас не вибудовується співпраця, на будь-якого іншого з тих, хто чергує.

Водночас Євгенія Кубах зазначає, що краще працювати з медичною системою загалом, а не змушувати жінку готуватися до пологів як до битви: «Звісно, добре знати основі права й протокол пологів, проте жінки не будуть знати абсолютно всі документи, і в моменті думатимуть (і правильно робитимуть) про пологи, а не про те, у якому пункті якого документу що заборонено чи дозволено. Коли тобі боляче, про таке складно комунікувати, ти просто концентруєшся на процесі. Завдання жінки на пологах – народжувати, а не захищатися», – вважає експертка. 

Вона також підкреслює, що навіть після розуміння факту акушерського насильства жінкам буває важко юридично домагатися відповідальності для винуватців: на це потрібні час, гроші, фізичне й психологічне здоровʼя, а сім’ї після народження повністю віддаються немовляті й намагаються просто забути те, що відбулося, і піти далі. 

 

 

Системне вирішення проблеми акушерського насильства

«Насправді в нас досить непогано прописані документи, особливо «Фізіологічні пологи» від МОЗ, які нещодавно оновили згідно з останніми дослідженнями доказової медицини. У мене більше запитань до того, якими практиками лікарі користуються в реальності. А це не питання законодавства, тому що заборона далеко не завжди означає, що ця практика припиниться. Зверніть увагу хоча б на прийом видавлювання дитини, який досі є поширеним», – розповідає Євгенія Кубах. Вона вважає, що варто працювати з акушерським насильством на рівні навчання, мотивації лікарів, а також з усією системою охорони здоров’я. 

Насамперед, вважає експертка, варто змінювати підхід до освіти – до того, чого навчають у навчальних закладах, які тренінги проводять для підвищення кваліфікації медичного персоналу і які знання передають на практиці. Зокрема, необхідна комунікаційно-просвітницька кампанія, яка приверне увагу до відповідних практик пологів і змотивує й тих, хто працює, і тих, хто навчає зараз молоде покоління, переглянути свої підходи на користь таких, що фокусуються на здоров’ї жінок і дітей. 

«Це як із сортуванням сміття: ми можемо всюди поставити баки й закріпити це законодавчо, проте доки люди самі не зрозуміють, навіщо це, вони не сортуватимуть або робитимуть це неякісно», – пропонує паралель Євгенія. У своїй роботі вона помічала, як фахівці самі бачать проблеми, особливо порівнюючи свої підходи з закордонними практиками і їхніми результатами, і тоді вирішують забезпечувати більш жінко-орієнтовані пологи. Саме це змінило їхню думку, а не так нові накази або заборони. 

Зміни в поведінці людей, які вже є в системі, можуть мати значний вплив. Зокрема, це може змотивувати інших працівників переглянути свої підходи, а також створить атмосферу, коли молоді акушери, які приходять з новішими знаннями, не почуватимуться «білими воронами» й не муситимуть здаватися старим практикам під тиском того, що всі інші так роблять. 

Також важливою частиною навчання має бути робота з професійним вигорянням, адже воно означає втрату інтересу до роботи й емпатії до людей, з якими комунікують фахівці. Акушерство – це стресова робота й постійна комінукація з колегами, пацієнтами і їхніми сім’ями. У вигорілої людини може не бути бажання дізнаватися нове, змінювати свої підходи, а також у неї часто немає ресурсу, щоб бути уважнішою до породіль. Варто навчати спеціалістів навичок, які допоможуть контролювати власне навантаження, відновлюватися й не втрачати людське обличчя на роботі. Звичайно, важливою є підтримка профілактики вигоряння на рівні керівництва медичного закладу.

Тож сильно впливає на ситуацію недостатня людино-центрованість медичної системи загалом і стосовно породіль, і стосовно медичного персоналу. Наприклад, будь-яка лікарня генерує статистику – цифри, які говорять про роботу лікарні. На жаль, іноді цифри турбують більше, ніж люди, особливо в умовах зниження кількості пологів і конкуренції за фінансування. Проте пологи – це дуже індивідуально, й одного разу за один і той самий проміжок часу можна прийняти десять пологів, а наступного разу – лише двоє. І важливо пам’ятати, що це не лише про цифри, а й про людей, які народжують, які приймають пологи і які народжуються.

Але зараз зміни вже відбуваються, зокрема показовою є кампанія на підтримку партнерських пологів, коли під час пандемії породіллі в Україні були майже позбавлені партнерів у пологах, бо існували заборони на рівні лікарень. Присутність партнера, який зважає на потреби жінки, асоціюють з більш позитивним досвідом пологів, адже він може виступати посередником між жінкою й медичними працівниками, виступати на захист прав породіллі, а також надавати потрібну підтримку, наприклад, тримати за руку, робити масаж або говорити слова підтримки. Згідно з дослідженням, яке проводили в Палестині, партнерські пологи також зменшують прояви акушерського насильства. 

У межах всеукраїнської кампанії на підтримку партнерських пологів були створені петиції на сайті Президента Україні, у Вінниці, Ужгороді, Львові й інших містах, а також проведені акції протесту в Тернополі й Івано-Франківську. Тоді на їхню підтримку виступили медіа, громадські організації й лікарі. Як коментує Євгенія, таке складно було б уявити навіть десять років тому.  

«З 2017 року ми відкрито говоримо про негаразди в акушерстві й необхідність впровадження жінко-центрованого підходу, цінність якого доведена численними дослідженнями і який рекомендується ВООЗ. Звісно, що це займе час, особливо зважаючи на те, як увесь процес сповільнили пандемія й війна. Потрібно підтримувати увагу навколо проблеми, щоб це все не залишалося на місці. Наприклад, як кажуть акушерки у Великій Британії, їм знадобилося понад 50 років, щоб прийти до жінко-центрованого підходу, і це за постійного суспільного зацікавлення. Тому, поки є інтерес до змін, вони будуть відбуватися», – розповідає експертка. 

  

 

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.