Рівність«Народиш і пройде». Як проявляється гендерний розрив у медицині?

Гендерна нерівність проявляється в багатьох сферах приватного та публічного життя: на роботі, удома, у спорті та культурі. Іноді вона значно погіршує якість життя, різко зменшуючи кількість можливостей для жінок і применшуючи їхню видимість у суспільстві. Проте іноді нерівність убиває – як, наприклад, у випадку домашнього насильства або відмови в наданні медичних послуг. 

Гендерний розрив у медицині – це систематична дискримінація однієї зі статей у системі охорони здоров’я, яка негативно впливає на якість медичних послуг і результати лікування. 

Manual, платформа чоловічого здоров’я, дослідила, що гендерний розрив впливає і на чоловіків, і на жінок, проте по-різному. Наприклад, чоловіки мають меншу тривалість життя та стикаються з хворобами серця, опорно-рухового апарату і травної системи через патріархальні уявлення про те, яким має бути «справжній чоловік». Зокрема, він не може просити про допомогу, частіше йде на ризики, щоб продемонструвати свою сміливість, і справляється зі своїми психологічними проблемами за допомогою алкоголю, цигарок або безперервної роботи. У країнах, де токсична маскулінність особливо поширена, чоловіки загально мають нижчий рівень здоров’я, аніж жінки: у Грузії, Казахстані, Польщі, Словаччині, Україні. 

Водночас дослідників здивувало, що в країнах, де гендерні ролі менш виражені, розрив у медицині більше зачіпає жінок – наприклад, у Нідерландах, Норвегії, Швеції, Данії, Великій Британії рівень жіночого здоров’я майже вдвічі нижчий, аніж чоловічий. Це не означає, що жінки не стикаються з цими самими проблемами в інших країнах – просто вони менш помітні на тлі чоловіків. 

Розбираємося, з якою нерівністю у сфері охорони здоров’я стикаються жінки та як вона впливає на їхнє життя. 

текст: Анастасія Микитенко

«Народите – і все пройде»

Одна з найчастіших проблем, із якими стикаються жінки під час лікування, це те, що їхні симптоми не сприймають серйозно. Наприклад, лікарі часто не зважають на скарги пацієнток щодо болю, особливо під час менструації. Вони кажуть, що цей біль минеться після першого сексу або ж після народження дитини. 

Частково через це, коли жінки та чоловіки потрапляють до лікарні з болем у животі, то жінки в середньому чекають 65 хвилин на знеболення, чоловіки – 49. Жінки також на 13–25% рідше отримують знеболювальні через біль у животі. 

Таке ігнорування болю впливає на діагностику ендометріозу. Його симптоми так часто вважають нормальними для менструального циклу, що в середньому жінкам потрібно понад 7,5 років, щоби захворювання діагностували.  

«Дуже часто жінкам кажуть, що їхні симптоми є «нормальними», тоді як насправді лікарі мали б описати їх як «поширені». Замість того, щоб говорити, «ось що відбувається, як ми можемо покращити цей стан?», лікарі почали казати, що так буває, це нормально», – коментує Мішель Гріффін, експертка з жіночого здоров’я, для видання WIRED. 

Лікарі також часто списують симптоми жінок на те, що вони просто занадто багато хвилюються або що симптоми є психосоматичними, тобто що пацієнтки надумали їх собі самі. Таке упередження випливає з того, що жінок вважають «істеричними» й такими, що схильні до перебільшення свого болю. Найчастіше не звертають увагу на болі в серці, проблеми з диханням, а також на головний біль.  

Це одна з причин, чому серцевий напад у жінок неправильно діагностують у два рази частіше, аніж у чоловіків. Одне дослідження показало, що жінкам із симптомами, пов’язаними із серцевими захворюваннями, зокрема болем у грудях, у два рази ймовірніше поставлять психічне захворювання. Наприклад, жінка анонімно поділилася з Irish Times, що діагностика її серцевого нападу затягнулася на цілу добу, тому що лікарі просто подумали, що в неї є панічна атака. Схожий досвід пережила Вакіша Стюарт – її симптоми серцевого нападу списали на «тривогу». 

Через таке ігнорування жіночих симптомів з’явився термін «медичний газлайтинг», який описує ситуації, коли лікарі або просто не зважають на симптоми жінок, або ж намагаються переконати їх у тому, що вони лише в їхній голові, або ж пацієнтка занадто сильно переживає за дуже незначний симптом. У Великій Британії провели дослідження, щоб покращити гендерний розрив у медицині. Воно виявило, що 84% респонденток стикалися із ситуаціями, коли медичні працівники їх не хотіли чути. 

Жінок немає серед досліджуваних

Раніше вважалося, що жіноче тіло ідентичне чоловічому. Відповідно, усі дослідження хвороби та реакцій на лікування проводили на чоловіках та автоматично результати поширювали на жінок. До того ж останніх не долучали зокрема тому, що їхній менструальний цикл може зіпсувати результати дослідження, долучати ще одну групу респондентів було дорого. У США FDA вважали, що дослідження можуть негативно вплинути на фертильність жінок, а цього потрібно було уникати. 

Ставлення до участі жінок у дослідженнях змінила, зокрема, трагедія з талідомідом. Це засіб, який рекламували як ліки проти тривоги, безсоння, напруження й, зокрема, ранкової нудоти. Водночас ліки не протестували на вагітних жінках. Це стало найбільшою техногенною медичною катастрофою в історії: понад 10 000 дітей народилися з рядом серйозних деформацій (від браку кінцівок до відхилень у розумовому розвитку), а також тисячі жінок пережили викидні. Після цього організації стали вимагати, щоб вагітних жінок завжди включали в дослідження як групу ризику. 

Лише в 1993 році FDA стали вимагати, щоб жінок завжди долучали до випробування лікування, адже воно може по-різному діяти на організми різних статей. Та ця вимога не завжди адекватно виконується – у 2015 році до дослідження ефективності «Віагри для жінок» долучили 25 учасників, 23 з яких були чоловіки. Наразі жінки становлять лише 22% учасників досліджень на першій стадії, навіть для лікування хвороб, які частіше вражають жінок. Ситуація краща на другій і третій стадіях, оскільки там жінки складають 48% та 49% від загальної кількості учасників відповідно. 

Проте досліджень не вистачає не тільки в тому, яке лікування ефективніше й менш небезпечне для різних статей, а й у тому, як хвороби по-різному проявляються в чоловіків і жінок. Через це хвороби останніх часто занадто пізно діагностують. 

Наприклад, це актуально й для серцевого нападу. Жінки, на відміну від чоловіків, частіше мають напади під час відпочинку або сну, вони менш схильні мати сильний біль у грудях. Їхні симптоми більш непомітні: задишка, спітніння, утома, – вони більше нагадують симптоми грипу, аніж серцевого нападу. Через це жінки рідше звертаються одразу по допомогу, а лікарі частіше не помічають у цих симптомах серцевий напад. Наразі досі невідомо, чому жінки частіше помирають після серцевого нападу, аніж чоловіки. 

Аутизм і його діагностику також вивчали здебільшого на хлопцях, а не на дівчатках, хоча розлад і має різну симптоматику в статей. У дівчат він перебігає менш непомітно – вони більш сфокусовані, обирають більш соціально прийнятні гіперфіксації та краще реагують на невербальні соціальні ознаки, зокрема тому, що їх змалечку до цього привчають. У жінок з аутизмом проблеми із соціалізацією починаються набагато пізніше, через що розлад важко розпізнати – особливо якщо вимірювати його за шкалою, яку розробили початково для чоловіків. 

Недостатні дослідження також вплинули на діагностику хвороби Альцгеймера. Наприклад, жінки на ранніх стадіях мають кращу словесну пам’ять, проте проходять тести, зроблені для чоловіків. Відповідно, хворобу не помічають одразу, діагностують набагато пізніше та втрачають час лікування. 

Отож гендерний розрив у медицині впливає на те, що жіночі скарги ігнорують, пацієнткам пізніше ставлять діагнози та пізніше знаходять правильне лікування. Іноді це має фатальні наслідки: у Великій Британії підрахували, що за 10 років близько 8000 жінок померли через те, що їхні симптоми серцевого нападу ігнорували та шукали підтвердження інших хвороб, які більш характерні для жінок. 

Наразі виділяють декілька кроків до подолання цього гендерного розриву в медицині: фінансування дослідження жіночого тіла, симптомів, через які в ньому проявляються ті чи інші хвороби, а також ширше включення жінок у медичні дослідження й на рівні дослідників, і на рівні учасників досліджень. Проте також наголошують на тому, що важливо поширювати більше інформації про жіноче здоровʼя та досліджувати випадки, коли лікарі починають неправильну діагностику через свої гендерні упередження.