РівністьЩо таке детранзишн і чому деякі транслюди відмовляються від переходу

Детранзишн – це скасування транспереходу й повернення до життя в межах своєї біологічної статі. 

Варто розуміти, що перехід, або транзишн, може стосуватися різних сфер життя людини. Він може бути соціальним, психологічним чи юридичним, проте найбільшу увагу публіки й медіа зазвичай привертають саме випадки медичного транзишну. Усе через те, що, на відміну від решти аспектів переходу, медичний є найскладнішим, адже стосується фізіологічних змін в організмі. Транслюди, які здійснюють медичний перехід, вживають статеві гормони й допоміжні препарати, а також проводять операції з видалення або зміни статевих органів і вторинних статевих ознак. Ці процеси індивідуальні, але часом мають ризики й побічні ефекти для здоров’я. Детранзишн може додатково ускладнюватися тим, що деякі зміни в організмі є практично не зворотними, наприклад після видалення якогось з органів. 

Нині термін детранзишн вживають переважно на позначення саме медичного зворотного переходу. Говорячи про людину, яка відмовляється від трансгендерної ідентичності й повертається до біологічної статі й первинного гендеру в соціальній і психологічній сферах, використовують термін дезистер.

Авторка: Леся Королюк

Наскільки поширений детранзишн?

За дослідженнями, проведеними до 2015 року, випадки зворотного переходу становили 1% від усіх медичних транспереходів. Проте в наступні роки статистика змінилася: тепер нерідко можна почути про 2–10% випадків детранзишену, як і занепокоєння зростанням їхньої частоти.  

Водночас деякі вчені усвідомлюють, що в багатьох дослідженнях про детранзишн може бути проблематична методологія, недостатня кількість опитаних і невелика тривалість спостережень. А в деяких працях автори навіть не розмежовують соціальний і медичний перехід, через що з’являються заяви з величезною статистикою детранзишену. 

Також не всі транслюди готові говорити про детранзишн відверто, адже ця тема досить табуйована навіть в ЛГБТ-спільноті. Незавжди в статистиці враховують і випадки ретранзишну – повторного переходу після детранзишену. Важливо й те, що в межах чисел статистики криється багато причин, що змушують людей скасовувати перехід. 

Чому це відбувається?

Деякі медіа, особливо більш традиціоналістського спрямування, часом маніпулюють фактами й підкреслюють, буцімто транслюди скасовують перехід, бо в минулому помилилися, а тепер усвідомили пропаганду, яка на них нібито вплинула. Таких людей можуть виставляти жертвами, яких обманули і з яких познущалися лікарі.

Звісно, деякі люди можуть шкодувати через свій вибір здійснити перехід і вважати це рішення помилковим від початку. Проте проходять детранзишн не тільки через це. 

Найпоширенішою причиною детранзишену серед опитаних транслюдей є соціальний тиск, коли ідентичність людини не приймають у сімʼї, близькому колі, на навчанні чи роботі. Стигма, відсутність підтримки під час тривалого переходу й ризики для карʼєри можуть змусити не стільки «передумати», скільки обрати шлях меншого спротиву, коли людина жертвує власною ідентичністю заради соціального благополуччя.

Причинами детранзишену можуть бути й проблеми зі здоров’ям, незавжди пов’язані з переходом, а також фінансові труднощі: транслюди мають постійну потребу в гормональних препаратах, а гендерно підтверджувальні операції далеко не всюди оплачує держава. 

Що не так зі ставленням до детранзишену

Коли випадки детранзишену стали більш видимими, на них почали звертати увагу медіа. З’явилися й публічні особи, які ділилися власним досвідом зворотного переходу й висловлювали досить різні думки з приводу цього. Згодом тема детранзишену стала ґрунтом для маніпуляцій і конфліктів.

По-перше, зворотний перехід, а саме відкриті люди, які через нього проходили, стали інструментами для політичної боротьби. Хотіли того чи ні, але вони стали наочними прикладами буцімто хибності «гендерної ідеології», адже спершу їй повірили, піддалися, а потім про це пожалкували. Особливо популярними стають історії молодих людей, які почали перехід у підлітковому віці. 

Такі історії полюбляють використовувати республіканські політичні сили в США: вони привертають увагу до людей із досвідом детранзишену, допомагають їм із публічними виступами, висвітлюють їхні історії в медіа, зображуючи їх жертвами. Усе для того, щоб підсилити трансфобні настрої й просунути відповідні законодавчі зміни. Наразі в лояльних до республіканців штатах затвердили понад десяток законопроєктів, що забороняють гендерно підтверджувальну терапію для неповнолітніх, і працюють над обмеженнями для дорослих.

По-друге, детранзишн є конфліктною темою всередині ЛГБТ-спільноти. Часом люди, які наважуються розповісти про свій досвід публічно, отримують негативні реакції й погрози з боку деяких учасників транском’юніті, що вважають їх своєрідними зрадниками. Через сором і страх люди з досвідом зворотного переходу замовчують свої історії й у спільноті, і перед лікарями. Це, передусім, може вести й до проблем зі здоров’ям. Також через табуйованість цієї теми лікарям і науковцям складно її вивчати й пропонувати ефективні рішення. 

Як етично говорити про детранзишн 

Деякі науковці пропонують дивитися на детранзишн реалістично й неупереджено. Звісно, не можна заперечувати, що певна кількість людей, які переходять назад, справді шкодують про свій вибір. Проте водночас не можна приховувати, що вони становлять меншість з тих, хто робить детранзишн, і навіть найбільш яскраві випадки не можуть визначати спільний досвід абсолютно всіх. 

Варто говорити й про те, що більшість людей, які нібито передумали продовжувати перехід, насправді не витримали тиску оточення, відчули на собі стигматизацію й навіть насильство. Також важливо нагадувати, що перехід – досить тривалий і складний процес, і незавжди лікарі готові супроводжувати його повноцінно й без упереджень. Якби вплив цих двох поширених факторів вдалося зменшити, то й відсоток детранзишену, найімовірніше, знизився б теж.

Зрештою, якою б не була причина зворотного переходу, охочі його здійснити мають на це право. Завдання лікарів у цих випадках – проінформувати про ризики й наслідки та допомогти втілити рішення пацієнта, якщо ті не суперечать закону. Також у жодному разі ні транслюди, ні ті, хто відмовилися від цієї ідентичності, не заслуговують на дискримінацію, цькування й використання себе задля чужих амбіцій.