Views Comments Previous Next Search Wonderzine

РівністьЧому жінки-медики опинилися під ударом через коронавірус?

І як їм захистити себе

Чому жінки-медики опинилися під ударом через коронавірус? — Рівність на Wonderzine

Щовечора мешканці Нью-Йорка, Парижа, Барселони й інших міст відчиняють вікна та виходять на балкони, щоб оплесками висловити подяку медикам.

Працівники медичної сфери – люди, які опинилися в авангарді боротьби з пандемією коронавірусу. Вони щодня ризикують своїм здоров’ям, щоби врятувати життя інших. Причому часто – без належних засобів захисту, матеріальної мотивації та в надскладних робочих умовах.

В Україні, станом на 8 травня, було підтверджено 2 758 випадків інфікування медиків, що становить приблизно 20% від усієї кількості пацієнтів із COVID-19. Внаслідок ускладнень, спричинених коронавірусом, померли 19 українських медпрацівників.

Основний удар у боротьбі з пандемією беруть на себе жінки, які становлять 82% працівників сфери охорони здоров’я України. Лікарки, медсестри та санітарки не тільки наражають себе на небезпеку інфікування, а й вимушені поєднувати ризиковану роботу із хатніми обов’язками та турботою про родину.

Розбираємося, як жінки-медики опинилися в групі ризику та з якими викликами їм доводиться зіштовхуватися.

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні.

Коментують:

Катерина Булавінова

лікарка-інфекціоністка, медична експертка Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні

Марія Буртик

директорка та головна лікарка Коломийського міського центру первинної медико-санітарної допомоги

Софія Степанчук

чергова лікарка-інфекціоністка інфекційного відділення Олександрівської клінічної лікарні

Ризик інфікування

За даними опитування ООН Жінки, лише 13,9% жінок, які працюють у медичній сфері, повністю забезпечені засобами індивідуального захисту. 59,7% респонденток забезпечені засобами захисту частково та 26,4% опитаних жінок – не забезпечені ними взагалі.

У деяких випадках це може становити безпосередню загрозу здоров’ю та життю цих жінок – особливо тих, які контактують з інфікованими. Своєю чергою, необхідність купувати індивідуальні засоби захисту власним коштом, з якою стикнулися 60,9% жінок-медиків, лягає додатковим фінансовим тягарем на маленьку зарплату лікарок і медсестер.

Марія Буртик: Оскільки ми всі вперше стикнулися з таким досвідом, то на початку пандемії ніхто не розумів, як правильно діяти за таких обставин. Було мало конкретних роз’яснень і багато вимог «згори» – від департаменту, міністерства та інших установ.

Спершу ми зіштовхнулися із серйозним браком засобів індивідуального захисту – масок, захисних костюмів, рукавичок. Попит різко виріс, усе піднялося в ціні. Та з часом, за допомогою громадських організацій і місцевої влади, нам вдалося купити засоби захисту в достатній кількості. Щоправда, інші важливі питання досі залишаються неврегульованими.

Софія Степанчук: Зараз ми з колегами забезпечені засобами індивідуального захисту. У нас є захисний одяг, який ми використовуємо за всіма правилами: регулярно змінюємо, правильно утилізуємо.

Але треба розуміти, що це інфекційне відділення: ми вже знаємо, з чим працюємо, тому маємо належний захист. Значно більше наражають себе на небезпеку лікарі, які оглядають хворих без підозри на коронавірус – кардіологічних, неврологічних, хірургічних пацієнтів. Дехто з них уже заразився коронавірусною інфекцію від таких пацієнтів і потрапив до нас у відділення на лікування.

Марія Буртик: Специфіка амбулаторного прийому в тому, що ми не знаємо, з ким контактуємо. Кожен пацієнт – навіть той, хто звертається, приміром, з проблемами серця – може потенційно може бути носієм коронавірусу.

Ми намагаємося сортувати пацієнтів: людей з ознаками респіраторних захворювань скеровуємо до окремого приміщення, де їх приймає лікар, одягнений у відповідні засоби індивідуального захисту. Але людина може перебувати в інкубаційному періоді або не відчувати жодних симптомів, тому навіть за таких запобіжних заходів ризик інфікування все одно присутній.

Подвійна відповідальність: робота та хатні обов’язки

Жінки виконують утричі більше неоплачуваної доглядової роботи, ніж чоловіки, і 77% респондентів у деяких регіонах України вважають найважливішою роллю жінки саме піклування про інших.

Небезпечна робота в часи коронавірусу не знімає з жінок хатніх обов’язків, а необхідність самоізолюватися після контакту з хворими тільки ускладнює комунікацію з родиною.

Катерина Булавінова: У системі охорони здоров’я України переважають жінки – не лише серед лікарів, а й серед молодшого та середнього медичного персоналу. Окрім того, у медичній сфері залучено багато жінок, старших за 60 років, які, в умовах пандемії COVID-19, потрапляють до групи ризику.

Я думаю не лише про медиків, але й про рідних цих жінок, які переживають, що їхня мама, дружина чи бабуся працює в небезпечних умовах і постійно наражається на небезпеку. Наприклад, коли на початку карантину моя мама-лікарка ходила на роботу в інфекційну лікарню, для мене це було психологічно дуже важко.

Марія Буртик: У нашому закладі майже 95% медичних працівників становлять жінки. У більшості з них є сім’ї, у багатьох – діти. Лікарки, медсестри, санітарки – усі переживають, бо усвідомлюють, що можуть перенести хворобу у свої сім’ї.

Якщо у працівника відбувається контакт із хворим на коронавірусну інфекцію, він потребує самоізоляції на два тижні. Тобто, по суті, жінка повертається додому та мусить бути весь час ізольована в окремій кімнаті. Але, насправді, дотримуватися цих правил дуже складно. Коли я наприкінці березня повернулася з відрядження з Німеччини, то на власному досвіді усвідомила, як важко сидіти на карантині, коли в тебе є родина.

Багато медиків просто не мають на кого залишити дітей і вимушені ізолюватися зі своєю сім’єю

Софія Степанчук: У мене є чотирирічна донечка та чоловік. Оскільки я безпосередньо працюю з хворими на коронавірусну інфекцію та становлю потенційну небезпеку для своїх рідних, ми ухвалили рішення жити порізно. Чоловік має змогу працювати дистанційно, тому зараз він із донькою ізолюється у приватному будинку наших батьків. Звісно, вони могли б ізолюватися зі мною та більше ні з ким не контактувати, але мені спокійніше, коли вони там – мають доступ до свіжого повітря та не наражають себе на небезпеку.

Утім, не в усіх лікарів і медсестер є така можливість. Багато моїх колег просто не мають на кого залишити дітей і вимушені ізолюватися зі своєю сім’єю. Звісно, зараз ми регулярно здаємо дослідження методом ПЛР, щоби знати, чи не інфіковані. Але повертатися додому та щоразу переживати через можливі ризики – це все одно додатковий стрес.

Зі своїми рідними я зідзвонююся тільки після роботи. Усі знають, що, коли я на зміні, мені краще не дзвонити, адже я просто не можу відволікатися на інші речі – особливо сентиментальні.

Фізично виснажливі зміни

Інтенсивну, часом понаднормову роботу, яку медикам доводиться виконувати обмеженим людським ресурсом, супроводжує фізичний дискомфорт від засобів індивідуальної безпеки.

Через тривале носіння захисних респіраторів, окулярів і рукавиць у 97% китайських медиків, які працювали на вістрі боротьби з коронавірусом, виявили проблеми зі шкірою. Більше, ніж половина опитаних медпрацівників скаржилися на лущення, подразнення та почервоніння.

Софія Степанчук: Як чергова лікарка інфекційного відділення я заступаю на роботу зранку (наприклад, о 8:00 годині) та за добу передаю зміну іншому черговому лікарю.

За цей час я приймаю хворих, яких привозять швидкі, а також пацієнтів, які звертаються за направленням сімейного лікаря чи самостійно. Діагностую цих пацієнтів, проводжу маніпуляції, призначаю лікування. Якщо треба, надаю невідкладну допомогу. Коли залишаюся сама, то спостерігаю також за тими хворими, які вже перебувають у лікарні та лікуються стаціонарно.

Ми намагаємося максимально зберігати звичний графік роботи, але, звісно, за таких обставин овертайм трапляється частіше, ніж раніше. Приміром, учора я мала працювати до 21:00. Почала збиратися додому, але побачила, що майже одночасно прибуло чотири чи п’ять швидких, затрималася до 01:00, щоби допомогти колезі. Ніхто не примушує нас цього робити – це все за власним бажанням: так ми з колегами підтримуємо одне одного.

Якби в нас працювало більше молодшого персоналу, нам було б фізично легше. Зараз банально бракує рук, особливо серед медсестер. Дехто звільнився ще на початку пандемії, а ті, хто залишився, і так роблять навіть більше, ніж мають.

У нас багато медсестер літнього віку, які працюють просто в скаженому ритмі. Я захоплююся такими медиками – вони не шкодують себе.

Дехто звільнився ще на початку пандемії, а ті, хто залишився, і так роблять  більше, ніж мають

Додатковий виклик полягає в тому, що в інфекційне відділення, через небезпеку інфікування, не можна пускати сторонніх людей. Відповідно, тяжкі хворі, які не можуть себе обслуговувати (наприклад, після інсульту чи інфаркту) залишаються без доглядальниць, і за ними мусимо доглядати ми. На плечі санітарок і медсестер лягають додаткові обов’язки – вони повинні змінювати памперси та запобігати розвитку пролежнів у таких пацієнтів.

Багато часу та сил займають маніпуляції із засобами індивідуального захисту. Ти повинен постійно змінювати захисні костюми, адже не можна, оглянувши пацієнта з коронавірусним захворюванням, у тому ж одязі піти до людини, у якої цей діагноз ще не підтверджений.

Самі засоби захисту теж спричиняють дискомфорт: через запотілі окуляри складно бачити пацієнта; у респіраторі просто важко дихати. Через засоби захисту на шкірі постійно виникають подразнення, особливо на носі та щоках.

Стигматизація медиків із боку населення

Недостатня поінформованість і страх перед коронавірусом відбиваються й на ставленні населення до медиків. Лікарки та медсестри зіштовхуються з агресією з боку сусідів і знайомих, які бояться наразитися на потенційну загрозу інфікування.

Катерина Булавінова: Окрім самого ризику для життя, працівники медичної сфери – зокрема жінки-медики – зіштовхуються зі стигмою навколо коронавірусу. Мені розповідали про дуже неприємні випадки. Наприклад, коли жінці не давали сісти в автобус із лікарні через те, що вона працює в інфекційному відділенні. Хоча трансфер, організований бізнесом, передбачався для всіх лікарів і медсестер цього закладу. Або, наприклад, коли в селі на Львівщині, де зафіксували спалах коронавірусної інфекції, в усьому звинуватили жінку-лікаря, яка начебто принесла в село цей вірус.

Софія Степанчук: Ми з колегами справді стикалися з неймовірними проявами людської агресії та невігластва. Одній із наших медсестер, яка проживає під Києвом, в агресивній формі погрожували сусіди. Казали, щоби вони з чоловіком до ранку залишили свій дім, бо, якщо вони залишаться, то їм просто підпалять їхній приватний будинок. Медсестрі довелося зв’язуватися з нашою адміністрацією, і їм із чоловіком знайшли тимчасове житло в місті.

Кількох медсестер і санітарок, які проживають під Києвом, теж утискають в їхніх селах. Наприклад, просять не ходити за продуктами до місцевих магазинів. Кажуть: «Везіть усе з Києва».

Марія Буртик: Інколи пацієнти просять не приїжджати до них. Переживають, що зараз на виклик приїде лікар у повній захисній екіпіровці, сусіди це побачать – і почнеться паніка.

Недостатня матеріальна мотивація

Рівень заробітної плати серед медичних працівників залишається низьким. Дається взнаки й гендерна дискримінація: в Україні жінки, зайняті в медичній сфері, отримують на 12% меншу заробітну платню, ніж їхні колеги-чоловіки, за умов однакового навантаження та кількості відпрацьованих годин. Обіцяні урядом доплати за роботу з пацієнтами хворими на COVID-19, медикам наразі виплачувалися не в повному обсязі.

Катерина Булавінова: Заробіток лікарів і медсестер великою мірою залежить від наявності пацієнтів, причому – це ні для кого не секрет – не лише в приватному секторі, а й у державному. Відповідно, зараз, під час пандемії, у медиків зменшилися доходи, адже планові прийоми, операції обмежені. До того ж пацієнти бояться зайвий раз приходити до лікаря: дехто не впевнений, чи організований в закладі розподіл потоків на інфікованих і здорових, дехто – просто боїться, а декому – складно дістатися медичного закладу.

Крім того, якщо медик захворів на COVID-19 на робочому місці, госпіталізований або перебуває на самоізоляції, постає наступне питання: як мають покривати матеріальні та моральні збитки цьому співробітнику? Адже заразився він під час виконання службових обов’язків. Якими будуть надбавки за роботу з хворими на COVID-19?

Зараз, під час пандемії, у медиків зменшилися доходи, адже планові прийоми та операції обмежені

Марія Буртик: З огляду на те, що наш заклад надає первинно-медичну допомогу, такі надбавки передбачені тільки для мобільних бригад, які роблять забір матеріалу для здійснення лабораторних аналізів. Решті лікарів, які ведуть амбулаторний прийом, таку допомогу держава не надає, тому цю проблему доводиться розв'язувати з власного бюджету. Хоча, насправді, ми так само наражаємося на небезпеку. Понад те, часто можемо навіть не знати, чи є пацієнт носієм коронавірусної інфекції, і не бути до цього готовими.

Катерина Булавінова: Медики відчувають певний внутрішній дисонанс: упродовж багатьох років суспільство демонструвало, що їхня професія – непрестижна й малооплачувана, а зараз, під час пандемії – вся увага та надія сфокусовані на них.

Стрес

Згідно з дослідженням медичного видання JAMА, приблизно половина китайських лікарів, які працювали з коронавірусними хворими, скаржилися на симптоми тривожності й депресії. Про стрес і проблеми з ментальним здоров’ям говорять й американські медики.

Марія Буртик: Одна з причин стресу (крім, власне, страху заразитися на коронавірус) – це невизначеність. Ніхто не знає, як ситуація розвиватиметься далі, а прогнози наразі невтішні.

Також відзначу те, що лікарям досить складно переходити в режим дистанційних консультацій. З одного боку здається, що роботи поменшало, але психологічно стало набагато важче. Якщо раніше ми могли хоч щодня відвідувати пацієнтів і спостерігати за їхньою динамікою, то зараз доводиться консультувати їх телефоном. У такому режимі ти просто не можеш тримати ситуацію під контролем, і це нас, лікарів, дуже пригнічує.

Катерина Булавінова: Медики, які працюють із тяжкими коронавірусними пацієнтами у відділеннях інтенсивної терапії, зазнають великого стресу, коли в них на руках помирають люди. Дуже страшно дивитися на те, як людина задихається. Коли медик бачить це, він відчуває безпорадність, адже дуже намагається допомогти цій людині, але не завжди може. Безумовно, це може призводити до підвищення тривожності, і медикам потрібна психологічна підтримка.

Медики, які працюють із тяжкими коронавірусними пацієнтами у відділеннях інтенсивної терапії, зазнають великого стресу, коли в них на руках помирають люди

Софія Степанчук: Пандемія стала лакмусовим папірцем і показала, хто може впоратися зі стресом, а хто – ні. Серед молодшого персоналу нашої лікарні знайшлося достатньо людей, які не змогли адаптуватися до нових умов. Вони або звільнилися вже на перших проявах пандемії в Україні, або відсіялися з часом.

Ті люди, які залишилися працювати, зараз працюють у надзвичайно тяжких умовах. Мої колеги-лікарі дуже зібрані, вольові та сильні, і я ними дуже пишаюся. Кожен знайшов для себе якісь сценарії, які допомагають відновити сили та привести себе до ладу.

Нам, лікарям, надзвичайно допомагає почуття гумору. Ми знаємо, як одне одного підбадьорити та розсмішити, щоби потім знов одягнути костюм – і йти працювати далі.

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні

ООН Жінки є структурою Організації Об’єднаних Націй із питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат. В Україні діяльність ООН Жінки спрямована на сприяння рівноправній участі жінок у всіх аспектах життя.

Текст: Таїсія Куденко

Ілюстрації: Анна Шакун

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.