Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Нікуди без мене не поїдеш». Це жінки, які вийшли з кола домашнього насильства під час війни

«Раптом зрозуміла, що він – людина, з якою страшно опинитися на війні»

«Нікуди без мене не поїдеш». Це жінки, які вийшли з кола домашнього насильства під час війни — Власний досвід на Wonderzine

Війна – це складний період, коли ми потребуємо найбільшої підтримки від найрідніших людей. Та, на жаль, для когось партнери стають найостаннішими, до кого можна звернутися по турботу. Натомість вони ховаються в себе, щоб не спровокувати новий спалах агресії.

Щоб допомогти постраждалим від домашнього насильства, в Україні було розроблено «закамуфльований» застосунок, який не зацікавить кривдника. У нього вбудована таємна функція виклику поліції, що за потреби відстежить геопозицію постраждалої та викличе наряд. Продумана концепція застосунку дає змогу постраждалій без остраху встановити та використовувати інструмент у своєму телефоні. Завантажити його можна через Telegram-бот.

Команда мобільного застосунку для постраждалих від домашнього насильства (його назву не розголошують задля безпеки) зазначає, що війна може посилити прояви насильства у стосунках, де воно вже було, або спровокувати у тих парах і сімʼях, де раніше його не було. «Під натиском великого стресу, живучи у постійній тривозі та невизначеності, люди набагато частіше не контролюють свій емоційний стан, «зриваються» на близьких і здатні до неконтрольованих і незвичних для них дій. Українкам наразі необхідно дбати не лише про свою безпеку в контексті війни, а й про фізичний і моральний стан поруч зі своїм партнером», – розповідають в організації.

Команда застосунку також підмічає тенденцію нормалізації домашнього насильства в суспільному сприйнятті, бо люди зазначають, що «це зараз не найбільша проблема». Постраждалі також можуть знецінювати власний досвід, бо «це не на часі» або «зараз усім важко». Це може призвести до того, що домашнє насильство не буде вважатись проблемою ані постраждалими, ані їхньому оточенню, свідками й суспільством, а це призведе до збільшення випадків насильства.

«Для нас важливо бути в телефоні кожної українки, щоб кожна почувала себе захищеною. Ми прагнемо, щоб якомога більше жінок знали, що їм є куди звернутись і їм завжди можуть допомогти, якщо вони зіткнуться з домашнім насильством. Як під час скоєння самого насильства, так і після», – коментують у команді, яка ініціювала розробку застосунку.

«Річ у тому, що говорити та реагувати на проблему домашнього насильства зараз – саме на часі. Війна змушує переосмислювати переконання та пріоритети, а також більше цінувати життя, свободу, мир і безпеку. Це час трансформаційних змін і можливість покласти початок новим ідеям, звичкам і поведінці, яка допоможе будувати життя так, як бажає серце, а не змушують обставини чи кривдники. Це можливість сказати домашньому та гендерно зумовленому насильству категоричне «ні», – розповідає команда застосунку.

Наші героїні розповідають, як це – переживати початок війни з аб’юзивним партнером та як їм вдалося розірвати ці стосунки. У кінці ділимося інструкцією, як підготуватися до виходу з кола домашнього насильства.

Ім'я та вік героїнь змінені заради їхньої безпеки.

текст: Анастасія Микитенко

Ангеліна

22 роки

Ми були разом чотири роки, познайомилися через друзів. Ознаки насильства з’явилися вже через місяць, але я не звернула на це увагу. Тільки зараз розумію, як багато не помічала тоді.

Ми разом дивилися й обговорювали фільм, і у нас була різна думка з якогось моменту. Це було щось дуже дріб'язкове, проте він почав дуже сердитися, хотів, щоб я думала так само як і він. Та я ж людина, мені неможливо насильно нав’язати щось або змушувати брехати, що я думаю якось по-іншому. Тоді він почав агресивно поводитися, кидав предмети поруч, погрожував потушити об мене цигарку, закрив у кімнаті. Я в той момент хотіла поїхати додому, але він одразу ж почав вибачатися. Я подумала, що ми помирилися, і все нормально, і він приймає те, що погляди можуть бути різні.

Потім у цих стосунках ще було багато епізодів фізичного насильства з цієї ж самої причини – він хотів змусити мене погоджуватися з ним в усьому. Він також не дав піти на роботу. Казав, що дуже сильно мене любить і хоче, щоб я була тільки його, а на роботі страшні та злі чоловіки, які будуть постійно хотіти мене. Я намагалася весь цей час працювати онлайн, але він завжди влаштовував скандали на тлі, частішали бійки, я була дуже виснажена. Відтак я перестала працювати взагалі та стала повністю від нього фінансово залежною.

Коли інші спираються на своїх рідних, чекають захисту та підтримки, я думала про те, що ми будемо сваритися та битися

Я взагалі часто думаю, чому я тоді не пішла остаточно, як я могла дозволити так поводитися із собою. Я була феміністкою, мала адекватний приклад стосунків між батьками. Та перші роки в мене була до нього дика, шалена любов. Я вважала його дуже красивим, талановитим, творчим, любила в ньому те, що, як здавалося, не мала сама. Постійно виправдовувала – списувала його поведінку на залежність, думала, що вона минеться, що я зможу його врятувати.

Через три роки я перестала його любити. Так багато натерпілась від нього, що всі почуття просто скінчились. Мені захотілося від нього піти назавжди. Проте через те, що він мені не давав працювати, я не мала грошей, щоби винайняти квартиру, а в батьків жити не могла через напружені стосунки. Я йшла кілька разів, але поверталася, коли він вибачався й обіцяв, що більше так не буде. Останні рази я вже в це не вірила, але він почав погрожувати самогубством.

Коли почалися розмови про російське вторгнення, я раптом чітко зрозуміла, що він – людина, з якою страшно опинитися на війні. Коли інші спираються на своїх рідних, чекають захисту та підтримки, я думала про те, що ми будемо сваритися та битися, коли рішення треба було ухвалювати за п’ять хвилин.

Він старався ігнорувати ту напругу, яка існувала до 24 лютого. Я йому говорила, що треба зібрати валізку, подумати, що ми будемо робити. Через це ми сварилися.

Я боюся боюся повертатися до Києва – не через війну, а через нього. Думаю про те, що побачу його на вулиці, і не знатиму, що він зі мною зробить.

У перший день, замість того, щоб щось робити, ми знову сварилися, як я й очікувала. Він купив собі пляшку віскі, почав напиватися, включив музику на повну. Я не знала, що очікувати від нього, він узагалі втратив зв'язок із реальністю. Коли я говорила про те, що треба виїжджати, він відповідав, що без нього я нікуди не поїду. Та потім він заспокоївся, нас забрала моя мама. 

Щойно я сказала, що хочу за кордон, він відповів, що буде битися з кожною людиною, яка захоче забрати мене в нього. Я попросила його маму із ним поговорити. Він заспокоївся, подумав і сприйняв це, наче ось він такий герой, що дозволяє врятуватися.

Отож я виїхала до Європи, через певний час повідомила, що більше не хочу з ним бути. Місцеві допомогли мені знайти тут роботу. Я так старалася показати себе якнайкраще, і зараз з такою радістю працюю, заробляю гроші, ні від кого не залежу. Працюю, до речі, у команді чоловіків, і досі мене дивує, коли до тебе по-людськи ставляться. Дуже приємно, коли чоловік не хоче тебе закрити в кімнаті та побити. Водночас я стала обачніша, одразу звертаю увагу на найменші червоні прапорці. Від майбутнього партнера очікую насамперед поваги до мене та моїх кордонів.

Проте ця ситуація не закінчена. Він продовжує мені писати, приходить до родичів і просить, щоби вони поговорили зі мною. Я боюся за своїх рідних і сама боюся повертатися до Києва – не через війну, а через нього. Я думаю про те, що побачу його на вулиці, і не знатиму, що він зі мною зробить.

Я розумію, що хтось мене не розумітиме. Деякі люди зневажають тих, хто виїхав, кажуть, що вони поїхали за хорошим життям і їм однаково, що тут відбувається. Проте вони не знають, які в людей є причини, щоб виїхати, вони не знають, через що я пройшла.

Ніна

41 рік

Ми були дуже молоді – познайомилися на дискотеці, одружилися через шість місяців, усе було дуже романтично. Ми пробули разом 20 років. Ще коли ми зустрічалися, я бачила, що він у якомусь «веселому» стані, але він мені сказав, що просто пив пиво. Та через рік після одруження виявилося, що чоловік вживає важкі наркотики.

Для мене це був великий шок, але він просив не зважати на це й обіцяв, що кине наркотики, бо він мене кохає. Так я почала його рятувати. Звісно, у мене були спроби розірвати ці стосунки, але він погрожував самогубством, та й у мене бракувало рішучості.

Потім я завагітніла. Переживала, що через наркотики може щось бути не так із дитиною, але народився прекрасний син, і всю свою любов, і всю себе я направила на нього.

Вони постійно нагадували мені, що я нікчема, нічого не зможу й нічого не варта і, якщо піду – то буду радіти скоринці хліба, здамся й однаково до них повернуся.

Увесь цей час я мало працювала, бо то лікувала чоловіка, то завагітніла, а потім почала дбати про сина – він займався спортом і досягав певних успіхів, тому йому потрібно було багато уваги. Також був тиск від чоловіка, що жінка повинна бути вдома. І коли я пробувала піти із сім’ї, то він і його батьки погрожували, що я не зможу забезпечувати себе та дитину, обріжуть усе фінансування, на сина також. Вони постійно нагадували мені, що я нікчема, нічого не зможу й нічого не варта і, якщо піду – то буду радіти скоринці хліба, здамся й однаково до них повернуся.

Сім років тому ми переїхали із сином за кордон заради його спортивної кар’єри, чоловік лишився вдома, я більше не бачила його наркотиків і зривів. Коли почалася війна, синові прийшло запрошення на самостійні тренування у Польщі, а я вирішила, що повернуся до України. Це був величезний стрес – і війна, і майбутня розлука з сином. На цьому тлі в мене розвилася депресія.

Я пам’ятаю, що в мене були сили оформити синові його тренування, але в мене вже не було енергії зібрати валізи та поїхати до України. Мені потрібно було лише повантажити все в машину, але я не могла цього зробити. Навколо мене все було чорне, просто безпросвітна мла. І тоді мені було настільки погано, що я перестала боятись. Мені просто стало однаково, чи будуть кричати й тиснути чоловік і його батьки, чи залишусь я з грішми, чи ні. Сказала, що більше до нього не повернуся.

Я зрозуміла, що я не ніхто та що можу щось заробляти. А ще побачила, що є хороші люди, які допоможуть.

Вони не вірили, обрізали фінансування та чекали, доки я здамся. А я пішла до психіатра, потім звернулася до «ВОНА хаб». І зараз уже почала щось робити – відкрила маленький бренд, він доволі-таки непогано функціонує. Я роблю в’язані вироби – красиві дизайнерські шарфи та кардигани на літо з квітами. А також беру уроки в’язання гачком і хочу ним в’язати літні спідниці й топи. Хочу розвиватись. Може, потім, коли будуть давати змогу фінанси, залучу ще в’язальниць, тому що люди цікавляться. У «Хабі» пропонують також повернути собі роботу за освітою. Я вирішила, що буду рухатися далі без грошей, але добиватимусь чогось сама. Я зрозуміла, що я не ніхто та що можу щось заробляти. А ще побачила, що є хороші люди, які допоможуть, що рятування потопельника – це справа рук не лише потопельника.

Мені часто казали: «Якщо хочеш, щоби син їздив на тренування, міжнародні змагання, значить, ти повинна робити те і те. Якщо ти цього робити не будеш, то нічого не буде. Ми обріжемо фінансування, а сама ти в цьому житті нічого не вартуєш». І при тому, що я симпатична, ерудована та творча, у мене хороша освіта, я була дико невпевнена в собі через них. Думала, що я ніхто, що ось така в мене доля – не гірша, ніж у когось, бо в інших ще гірше, бо їх б’ють, а в мене ж не було фізичного насильства, а значить, я повинна радіти. І я не можу пробачити цій сім’ї того, що вони змусили мене думати, наче я нікчемна. 

Коли ти там живеш, то ти не усвідомлюєш, що це неправильно. Я взагалі здивована, що навіть зараз на це зважилася. Я вирішила, що буду рухатися далі без грошей, але добиватимусь чогось сама. Та я більше ніколи в житті не хочу слухати, що я радітиму скоринці хліба та що я нічого не вартую.

Як підготуватися до виходу з кола домашнього насильства?

Знайдіть підтримку

Насильники часто ізолюють постраждалих від кола підтримки, тому вони можуть думати, що їм не буде де та за що жити, що їхнє рішення ніхто не підтримає. Вони також можуть почати сумніватися в тому, чи варто взагалі йти.

Тому дуже важливо знайти когось, хто нагадуватиме, що ви в ненормальній ситуації та що ви молодець, що вирішили піти, а також може прихистити вас на декілька днів або принаймні не розголошувати ваше місце перебування.

Якщо у вас немає такої підтримки, ви можете звернутися на гарячі лінії з протидії домашньому насильству: Державна гаряча лінія за номером 1547 та Національна гаряча лінія з протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації за номером 116 123 (для дзвінків із мобільних) або 0 800 500 335 (для дзвінків зі стаціонарних телефонів).

Також попередьте сусідів про можливу небезпеку та попросіть їх звернутися до поліції в разі необхідності.

Розробіть два плани

Якщо ви вирішили йти, варто розробити два плани: один на випадок, якщо у вас буде багато часу, і насильник не дізнається, що ви щось задумали; і другий на випадок, якщо треба негайно тікати або кликати на допомогу.

Для екстреного плану ви можете завантажити застосунок, який має приховану функцію виклику поліції. Якщо перейти в таємний розділ, то за допомогою кнопки SOS можна здійснити виклик. Це зручний спосіб позначити своє місцеперебування без необхідності говорити вголос, а отже, може бути особливо важливо для ситуацій, коли аб’юзер поруч або ви не маєте змоги говорити з інших причин. Також у таємному розділі можна знайти контакти сервісів і служб допомоги, карту їхнього розташування, інформацію про види й ознаки насильства й інші корисні матеріали.

Спробуйте зібрати докази

Це можуть бути фото ваших синців, розірваний одяг або одяг у крові, домашні предмети, які насильник зламав під час агресивних епізодів, або використовував як зброю проти вас, фотографії зруйнованих речей або помешкання, повідомлення з погрозами тощо.

Ці докази варто тримати в надійному місці, найкраще за межами вашого спільного місця проживання з насильником.

Зберіть «валізку» з найважливішими речами

Вам навряд чи вдасться відразу вивезти всі речі, тому насамперед варто зібрати найважливіше:

  • оригінали та копії документів (паспорт, закордонний паспорт, ідентифікаційний номер, водійське посвідчення, свідоцтва про народження себе та дітей, підтвердження права на власність)
  • кредитні картки
  • телефонні номери сім’ї, друзів, школи, лікарів, кризового шелтера (якщо ви збираєтеся туди йти)
  • речі, білизна, гігієнічні засоби та ліки для вас і дітей мінімум на три дні
  • готівка та прикраси
  • запасні ключі

Цю валізку також варто тримати за межами дому – у людини, яку насильник не знає. Він насамперед піде вас шукати до найближчих друзів і родичів і може перехопити на пів шляху до безпеки та всіх ресурсів.

Якщо ж ви в ситуації, де необхідно тікати швидко, й у вас немає часу, щоб дістати валізку, залиште її. Ваша безпека завжди має бути на першому місці.

Відкладіть гроші

Якщо у вас є можливість, відкладіть гроші й готівкою, і на картках, про які насильник не знає. Якщо насильник контролює всі фінанси, важливо відкладати мінімальні суми, щоб він не помітив нестачі. Не тримайте всі гроші в одному місці.

Дізнайтеся, які шелтери діють біля вас

Краще мати вихід на шелтер, навіть якщо ви вже спланували піти до сім’ї, друзів або знайомих. Кривдник може перевіряти всі ваші контакти, і безпечне місце може стати небезпечним дуже швидко. Обговоріть із тими, хто готовий вас прийняти, як вони можуть повідомити вас, якщо кривдник у них удома, і сконтактуйте із шелтером, щоби мати запасний варіант. Адреси шелтерів ви можете дізнатися на гарячих лініях, їх не можна повідомляти кривднику.

Змініть свої контактні дані

Змініть свій старий номер телефону й електронну пошту, вимкніть геолокацію на всіх пристроях (телефон, ноутбук, планшет, смартгодинник тощо). Також не виставляйте певний час свої фото в соціальних мережах. У майбутньому краще ними ділитися тільки тоді, коли ви вже покинули це місце.

Зв’яжіться з поліцією

Якщо ситуація критична, ви знайшли безпечне місце неподалік і зателефонували на 102, поліційні на місці мають зупинити правопорушення, розповісти ваші права, провести бесіду з кривдником і прийняти вашу заяву. Поліція може надати терміновий заборонний припис, який може містити такі заходи:

  • зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої;
  • заборона на вхід і перебування в її місці проживання (перебування);
  • заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою.

Згідно з приписом, кривдник мусить залишити житло, навіть якщо воно йому належить.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.