Власний досвід«Ми звикли діяти в умовах небезпеки». Я працюю поліційною в Краматорську

Є люди, які під час повномасштабної війни працюють одночасно й у тилу, і на фронті. Зокрема, до них належать і поліційні, які патрулюють певне місто та виїжджають на бойові розпорядження впритул до активних бойових дій. 

Поліція працює в умовах постійного ризику для життя. Вони захищають людей від терористичних актів, викривають колаборантів, допомагають в евакуації населення з небезпечних місць і документують воєнні злочини, скоєні російськими окупантами. 

Ми поспілкувалися з поліційною Тетяною Ковальовою, яка з початком повномасштабної війни переїхала з Маріуполя й почала працювати в Краматорську. Вона розповіла нам про виклики, з якими їй щодня доводиться стикатися на роботі, як поліція допомагає цивільним і військовим, як їм вдається викривати осіб, причетних до незаконних збройних формувань, і чому Тетяна вибрала для себе цю професію. 

Текст: Ольга Дуденко 

Тетяна Ковальова

поліційна

Наше основне завдання на сьогодні – допомагати людям, які залишилися в місті

Робота до та після 24 лютого

Я працювала в патрульній поліції Маріуполя з 2017 року, тому до повномасштабної війни в мене був певний робочий стаж. Коли почалося російське вторгнення, ми з родиною евакуювалися до Краматорська, я почала працювати вже тут. 

Моя робота не сильно змінилася, але з'явилося більше завдань. Ми почали приділяти значну увагу перевірці осіб і транспортних засобів у місті, чи вони перебувають у розшуку, чи були причетними до незаконних збройних формувань. Крім того, Краматорськ розташований недалеко від фронту, тому місто часто обстрілюють. Поліція також виїжджає на ці обстріли, надає необхідну допомогу постраждалим, зокрема й домедичну. 

Наше основне завдання на сьогодні – це допомагати людям, які залишилися в місті. Зараз чимало мешканців повернулися сюди, до своїх домівок. Узимку людей було ще не дуже багато, тому й викликали нас нечасто. Але ми інтенсивно перевіряли людей у місті, спілкувалися з ними, зупиняли транспортні засоби для контролю. 

Є люди, які не можуть самотужки прийти до якогось фонду, але вони знають, що є контакт поліції – 102, і ми проконсультуємо та скеруємо, де можна отримати допомогу

Робочий день поліційної

Наші обовʼязки прописані в Законі України «Про Національну поліцію», ми чітко знаємо, що входить у поле нашої діяльності. Наш робочий день розпочинається о 6:30, якщо це денна зміна. Ми працюємо два дні вдень і два дні в нічний час. 

У денну зміну нам доповідають про події, які сталися, і про те, на що нам слід звернути увагу в роботі. Потім перевіряють наші службові посвідчення, і ми виїжджаємо на патрулювання та виклики. 

Денна зміна зараз триває до 17:00. Якщо викликів немає, то наші основні завдання – це перевіряти транспортні засоби, людей, щоби на нашій території не було осіб, які становлять якусь загрозу для міста; допомагати військовим і цивільним. Чимало людей, особливо якщо це старші чи самотні люди, звертаються по допомогу. У нас був виклик від бабусі, яка залишилася сама в будинку на девʼятому поверсі, оскільки всі її близькі евакуювалися. Вона не знала, куди їй звернутися, чи працюють у місті соціальні служби. Тому ми шукали, як їй можна допомогти, зібрали з екіпажем гуманітарну допомогу, відвезли до неї та зателефонували до міської ради, щоб надати інформацію стосовно цієї жінки. 

Про перевірку мешканців і пошук колаборантів 

Процес перевірки мешканців не дуже легкий. У нас є спеціальна база, куди ми вносимо дані осіб, які викликають якусь підозру, перевіряємо їхні паспортні дані, номер телефону й чекаємо на відповідь від чергової частини стосовно того, чи перебувають вони в розшуку. Також до цієї бази вносять і транспортний засіб, його номерний знак, тому можна визначити, чи перебуває в розшуку авто. 

Якщо людина була причетна до якихось незаконних дій, залишала дивні коментарі в мережі, телефонувала на незвичні номери телефону, – це можна побачити в базі й відстежити. Але якщо таких даних немає, а ми вперше зупиняємо людину, бо вона викликає якусь підозру, то ми насамперед звертаємо увагу на вміст її мобільного телефона, які фотографії є в її галереї. Є люди, які ходять і знімають різні обʼєкти інфраструктури, будинки, і це викликає насторогу не тільки в працівників поліції, а й у мешканців міста. 

Нещодавно сталася ситуація, коли біля мого будинку йшов чоловік і фотографував домівки. Сусідка це помітила й підійшла до мене, бо знала, що я працюю в поліції. Вона сказала, що цей чоловік неодноразово проходить повз будинки й фотографує їх. Ми підійшли до цього чоловіка, запитали, що він фотографує, на що він відповів: «У мене тітка мешкає в Івано-Франківській області, переїхала з Краматорська, я хочу надіслати їй фото з міста». Звісно, це викликало підозру. 

Якщо людина викликає підозру, ми насамперед звертаємо увагу на вміст її мобільного телефона

Це доволі небезпечна ситуація, бо наше місто розміщується близько до фронтової лінії, тому ми одразу внесли дані цього чоловіка до бази перевірки, нам показало, що його мобільний телефон перебуває в розшуку. Згодом його доставили до райвідділу для того, щоб перевірити особу по інших базах і зʼясувати, чи є в нього звʼязки з ворожою країною. 

Допомога містянам і військовим

У Краматорську є дуже багато волонтерів і благодійних фондів, які повідомляють про те, що вони є в місті, і якщо людям потрібна якась допомога, вони можуть звернутися по неї. Однак є люди, які не можуть самотужки прийти до цього фонду, і вони знають, що є контакт поліції – 102, на який вони можуть зателефонувати, а ми вже проконсультуємо та скеруємо, де можна отримати подальшу допомогу. 

Іноді через обстріли чи евакуацію люди втрачають документи. Вони також не знають, куди їм звернутися, тому телефонують до поліції, а ми вже надаємо консультацію, як і де вони можуть відновити документи.  

Ми вирушили до міста Костянтинівки й на блокпосту з екіпажем потрапили під ворожий обстріл

Робота поблизу фронту

Поміж денними й нічними змінами в нас є бойові розпорядження – це робота, яка відбувається дуже близько до фронту. Була ситуація, коли ми вирушили до міста Костянтинівки й на блокпосту з екіпажем потрапили під ворожий обстріл. Поблизу був бліндаж, тому ми встигли забігти до укриття. З іншого боку до нас забіг військовий, тоді ми побачили, що в нього є поранення. Він сам спершу не зрозумів цього, а потім схопився за ногу.

Одразу на місці поліція надала йому домедичну допомогу. Обстріл тривав, але нам потрібно було вибиратися й відвезти військового до лікарні. Ми вирішили, що відвеземо його до лікарні в Костянтинівці, мій напарник побіг за кермо, а ми з двома іншими напарниками й пораненим військовим дуже швидко забігли до автомобіля. У нас було буквально декілька хвилин, щоби знову не потрапити під обстріл. 

Ми звикли працювати в умовах небезпеки

Ми евакуювали військового до лікарні, там йому вже надали необхідну медичну допомогу. З ним усе добре, він вижив. 

Чим узагалі відрізняється робота на звичайних змінах і під час бойових розпоряджень, – це тим, що в другому випадку частіше трапляються обстріли, і ти маєш бути готовою до цього. Якщо трапляться серйозні руйнування, буде потрібно допомагати цивільним людям і рятувати їх. Крім того, перевірка на бойових розпорядженнях набагато скрупульозніша, бо ми перебуваємо дуже близько до фронту. 

Мені шкода людей, які залишилися в Краматорську, і дітей, які бачать і чують усі воєнні дії. І ти розумієш їх, бо люди хочуть жити у своєму домі. Найскладніше – це відчувати сильне бажання допомогти людям, але не знати, як їм можна допомогти в таких випадках. Адже силою їх не вивезеш. 

Ми звикли працювати в умовах небезпеки. Спочатку, напевно, як і всім, було страшно, але через деякий час призвичаїлися. Мабуть, це не дуже добре, бо ми можемо не помічати деяких загроз і не реагувати на них так, як раніше. 

Про роботу з людьми

З усіма людьми поліція повинна поводитись етично. Ми не розділяємо людей на якісь категорії хороших чи поганих. Якщо людині потрібна допомога, ми вислухаємо її, за можливістю надамо підтримку, якої вона потребує. Якщо людина викликає якісь підозри, вона, можливо, причетна до якогось правопорушення чи щось вчинила, ми перевіряємо її за чіткими критеріями й базами, які в нас є. 

Ми перевіряємо всіх без винятку людей, і зараз чимало з них не завжди задоволені цим процесом. Їм не подобається, що їх перевіряють уже не перший раз, їм доводиться стояти на блокпості, але ми пояснюємо, що це вимушений захід, бо ми не повинні допустити, щоб до нас приїхали люди з ворожої території. Ми не можемо подивитися на людину й сказати: «Ви хороша людина й ми не будемо вас перевіряти, бо ви викликаєте довіру». Усі мають пройти контроль для того, щоб можна було спокійно жити й щоб війна якомога швидше закінчилася. Ми всі працюємо на одну мету. 

Усі мають пройти контроль для того, щоб можна було спокійно жити й щоб війна якомога швидше закінчилася

Дитяча мрія стати поліційною 

Я мріяла про роботу в поліції з дитинства. Батьки не зовсім були в захваті від такої ідеї, тому я пішла навчатися на юридичний факультет. Згодом, коли я вже закінчила навчання, отримала диплом, то вирішила, що все ж таки хочу працювати саме в поліції, і диплом юристки теж у цьому допоміг. 

У поліції мають працювати люди, для яких першочергова мета – допомагати іншим. Не з метою покарати чи провчити їх, а надати ту допомогу, якої вони потребують. 

Робота в поліції – це дуже цікава робота. По-перше, це постійний контакт із людьми, і ми працюємо, щоб їхнє життя ставало кращим, щоб в Україні траплялося менше злочинів і правопорушень. Мені подобається, що своєю діяльністю я роблю внесок у спокійне життя своєї країни. 

Думаю, чимало людей, особливо молоді, зараз цікавляться цією роботою, і це тішить. Між мною і колегами є свої історії, і вони для мене – родина. Я приходжу зі своєї родини вдома до іншої родини на роботу, у якої є теж маленьке життя в колективі. Більшу частину свого дня ми проводимо з екіпажем, і ми не тільки завантажені роботою, а й також переживаємо стосовно чогось, обговорюємо щось, ділимося власними емоціями. 

Наша робота буде результативною тоді, коли наш екіпаж працюватиме злагоджено. Після Маріуполя я продовжила роботу в Краматорську, і для мене все було новим, я ніби почала з нуля. Велику роль відіграла атмосфера в колективі: вона доброзичлива й привітна, тому й робота йде в задоволення. 

Працювати в поліції потрібно тоді, коли у вас справді є це бажання. Якщо бажання немає, можна дуже швидко вигоріти й розчаруватися в процесі. Це робота з людьми, а вони бувають різні: це і люди з психічними захворюваннями, і ті, які мають наркотичну чи алкогольну залежність, і ті, які проявляють агресію. Треба вміти працювати з ними, налаштовувати себе на те, що дім – це дім, робота – це робота, і не брати всі події близько до серця. У цьому плані я себе досі виховую. Наприклад, для мене бентежними моментами є всі виклики, повʼязані з дітьми. Я намагаюся тверезо оцінювати такі ситуації, усвідомлювати, що всіх дітей я не заберу собі й не зможу допомогти абсолютно всім. Щось мені підказують мої колеги, ми розглядаємо різні випадки й так і вчимося в екіпажі. 

Мені подобається, що своєю діяльністю я роблю внесок у спокійне життя своєї країни