Власний досвід«Кожен візит надихає мене робити більше». Це іноземки, які волонтерять в Україні

З початком повномасштабної війни про Україну багато говорили в міжнародних новинах – частіше, ніж зазвичай. Чимало людей з інших країн відчували потребу допомогти й вступали до Інтернаціональних легіонів територіальної оборони ЗСУ, шукали можливі сфери для волонтерства, створювали документальні фільми чи фотографії, говорили про російсько-українську війну зі своїми знайомими.

Вік, Еліс і Меган теж відчували потребу в тому, щоб допомогти. Не всі з них розуміли, що саме мають робити, але були змотивовані прискорити перемогу України. 

Ми поговорили з Вік, Еліс і Меган про їхнє волонтерство в Україні: якою була їхня перша подорож до України, у яких сферах вони допомагають, чи відчувають страх, працюючи в умовах війни й чому їм важливо бути в Україні в такий важкий час.

Текст: Ольга Дуденко

Вік Ґаркнесс

волонтерка з Англії

Я думала, що хочу щось зробити, щоб допомогти, але справді не знала, як саме можу бути корисною

Мені здається, на початку повномасштабної війни ніхто насправді не очікував, що це станеться. 24 лютого всі новини були про це, і я переживала за людей в Україні. Навіть просте читання новин напружувало мене. Я думала, що хочу щось зробити, щоб допомогти, але справді не знала, як саме можу бути корисною.

Приблизно через тиждень після початку вторгнення я була в літаку до Польщі. Я не знала, як потраплю в Україну, але ми з кількома друзями вирішили, що просто спробуємо це зробити. Зрештою, нам вдалося виїхати на потязі, що постачав боєприпаси. Люди дуже дивувалися тому, що ми перебували там, тим паче, що жоден із нас тоді не говорив українською.

Я не знала, що робити, але відчувала, що маю допомогти. Я подумала, що спочатку дістануся до України, а з часом розберуся. Під час першої поїздки я зустріла жінку, яка розповіла мені, що для одного притулку з тваринами потрібні запаси, щоб він продовжував функціонувати. Також був дитячий будинок, який потребував певних речей. Так я почала допомагати в різних місцях, доставляючи все необхідне, роблячи так і в наступних поїздках. 

Більшість часу я волонтерю у Львові, тому що з Польщі до Львова легко дістатися. Іноді я їжджу до Києва, багато поїздок було до Тернополя, часом треба доставити щось у маленькі села в різних областях.

Я вперше відвідала Україну у 2015 році й побувала на екскурсії в Києві. Ми були на Майдані Незалежності й бачили, що сталося після того, як росія анексувала Крим, наслідки мітингів, які відбулися під час Революції Гідності. Мене дуже вразило, що український народ протистояв своєму уряду й говорив: «Ви робите це неправильно. Ми будемо сперечатися з вами». Коли почалася війна, я подумала: «Українці – справді круті люди, і я хочу їм допомогти».

Коли почалася війна, я подумала: «Українці – справді круті люди, і я хочу їм допомогти»

Після того, як я кілька разів приїжджала до України, щоб допомогти, я вирішила, що мені варто вивчити трохи української мови. Я почала шукати репетитора з мови в інтернеті. У результаті ми з ним стали дуже хорошими друзями. Щоразу, коли я в Києві, то бачуся з ним. Торік він також запросив мене провести Новий рік із його родиною, що було дуже приємно, і цього року я зроблю те ж саме. Завдяки волонтерству я познайомилася з іншими людьми у Львові, плетучи маскувальні сітки з українцями та волонтерами з інших країн.

Волонтерити в Україні я почала через тиждень після початку повномасштабної війни. Було дуже страшно бачити всіх біженців у Львові. Насправді під час моєї першої поїздки я не знала, чим зайнятися, тому що всі навколо мене просто намагалися дістатися безпечнішого місця. Існувала загроза облоги Києва, але потім, під час моїх наступних поїздок, люди зрозуміли, що Україна втримає столицю. 

У той час з’явилися різні можливості для волонтерства, як-от допомога в приготуванні їжі для солдатів, плетіння маскувальних сіток, допомога в пересуванні якихось речей і виготовленні окопних свічок. Така різноманітність роботи полегшила мені волонтерство.

Думаю, що Велика Британія повинна робити більше, щоби захистити Україну. Якщо уряд не збирається робити все, що в його силах, я прийду на допомогу

З часом Львів став відносно спокійним. Тут часто лунають повітряні тривоги, але переважно через МіГ. Були атаки по центру Львова, і страшно, коли це відбувається, але українцям щодня доводиться мати справу зі страхом смерті. Тож я, безумовно, можу змиритися з цим на якийсь час, поки я в Україні.

Мені доводиться поєднувати волонтерство в Україні з поїздками до Великої Британії, оскільки в мене є робота в Англії, і я повинна бути там щонайменше пів року. Решту року я можу бути за кордоном, тому постійно їжджу туди-сюди. В Україні я вже близько двох місяців, мені доведеться полетіти до Англії на вісім днів, щоб вирішити деякі робочі питання, потім я знову повернуся й залишуся тут ще на місяць. У результаті я багато переїжджаю.

Я весь час зайнята, тому нечасто відповідаю на повідомлення від друзів. Я прокидаюся, роблю щось по своїй роботі, потім іду на кілька годин волонтерити, плету камуфляжні сітки, а наприкінці дня вечеряю з іншими волонтерами. Після такого активного руху я просто виснажена, тож одразу лягаю спати. Приємно бути зайнятою, але іноді я відчуваю сильну втому.

Для мене волонтерство в Україні – це правильний учинок. Згідно з Будапештським меморандумом, Україна погодилася на ядерне роззброєння в обмін на гарантії свого захисту. Я нічого не можу з цим зробити, але думаю, що Велика Британія повинна робити більше, щоби захистити Україну. Тому якщо уряд не збирається робити все, що в його силах, я прийду на допомогу. Я лише одна, але це правильно, бо інші країни та люди звідти повинні допомагати Україні.

Якщо Україна впаде, росія не зупиниться. Вони підуть далі, тому нам потрібно протистояти її агресії разом

Російсько-українська війна триває дуже довго, тому зараз про неї менше говорять у новинах. Усі мої друзі, безумовно, добре поінформовані про те, що відбувається в Україні, бо я надсилаю їм фотографії та розповідаю про різні події. Я також досить часто прошу їх донатити на благодійні акції. Я пишу про всі ці воєнні події на Facebook, і люди, з якими я не спілкувалася роками, можуть написати мені й запитати про те, що їм цікаво, тому що новини не так розлого говорять про те, що насправді відбувається в Україні. 

Я думаю, що говорити про війну – це незручна розмова, бо людям боляче про неї думати. Але я вважаю, що це дуже важливо. Якщо Україна впаде, росія не зупиниться. Вони підуть далі, тому нам потрібно протистояти її агресії разом. І я вважаю, що ми на Заході повинні продовжувати говорити про це, думати про це й робити все можливе, щоб допомогти.

Я намагаюся робити те, що здається найбільш потрібним у цей момент. Я знаю, що багатьом потрібна допомога з постачанням різних речей, а я приїхала з Великої Британії на машині. Це дає мені перевагу оперативно й зручно доставляти якісь запаси в різні місця.

Наприклад, я була в Києві минулого тижня, там був один із солдатів, який проводив реабілітацію після втрати ноги. Йому потрібно було потрапити до Києва на операцію. Оскільки він втратив ногу, йому не було легко сідати на поїзди, тому я могла відвезти його до міста. Наявність машини вже допомагає мені зробити багато чого. Якщо комусь потрібно щось відвезти, я з радістю допоможу. 

Наявність машини вже допомагає мені зробити багато чого

Багато волонтерів хочуть побачити більше України, тому що більшість із них працюють у Львові та Києві. Вони хочуть поїхати в інші міста та провести там час, але багато хто з них не говорить українською мовою, тому вони не знають, які є можливості для волонтерства.

Є вебсайт Volunteering in Ukraine, який намагається зметчити іноземних волонтерів із різними локаціями для волонтерства, але вони можуть додавати ці локації лише тоді, коли люди повідомлять про них. Тому якщо люди знають про місця в Україні, які потребують допомоги іноземних волонтерів, вони повинні зв'язатися з цим сайтом, щоб їх додали до бази.

Я рекомендую створити такий сайт або платформу англійською мовою, який збиратиме всі можливості для волонтерства в різних містах України, щоби більше людей могли приїхати й спробувати допомогти там.

Еліс Міровска 

волонтерка з Чехії

З часом я вирішила кинути свою роботу й повністю волонтерити в Харкові

З початком повномасштабної війни я працювала директоркою готелю гуманітарної допомоги для українських біженців. Коли я прибула в Україну, у мене не було жодних планів і був тільки один український контакт. Я хотіла поволонтерити декілька тижнів, але випадково дісталася Харкова, зустріла волонтерів із ГО «Пʼятихатки-БАМ» і залишилася з ними на три тижні. 

Потім я повернулася до Харкова як волонтерка в листопаді 2022 року на місяць. З часом я вирішила кинути свою роботу й повністю волонтерити в Харкові. До повномасштабної війни я була в Україні всього один раз, 15 років тому. Я волонтерила в дитячому притулку в Мукачеві. Коли я почала працювати в місцевій організації, то зустріла багатьох сильних і невтомних людей із величезною мотивацією допомагати одне одному.

Організація, де я волонтерю зараз, надає гуманітарну допомогу в Харківській і Донецькій областях для людей у несприятливих обставинах. Також ми евакуюємо цивільних із районів, які сильно обстрілюють на Харківщині. Час від часу ми організовуємо події для дітей, які постраждали від війни. Мені справді подобається робота, яку ми робимо, і зараз я не хочу змінювати сферу свого волонтерства.

Щоразу я дуже щаслива, коли ми можемо якось підтримати армію

У нас чудова команда, ми робимо вагому роботу, яка дає змогу бачити миттєвий ефект. Щоразу я дуже щаслива, коли ми можемо якось підтримати армію. Ці чоловіки й жінки на лінії фронту неймовірно сміливі. Для мене також важливо самостійно пережити війну – це щось, що ніхто не зможе уявити, поки не відчує цього фізично. Це жахи, постійні труднощі, утома, але й також відданість і сила, яку проявляють українці. 

Іноді я відчуваю страх, коли вирушаю в небезпечні місця. Але цей страх робить мене пильною й уважною до загрозливих ситуацій, тому це хороша емоція. Крім того, я ніколи не мала досвіду, який щодня відчувають солдати, або того страху, який відчували українці на початку повномасштабної війни, тому я повною мірою можу впоратися з негативними переживаннями.

Я говорю зі своїми друзями про війну в Україні. Зазвичай я прошу їх ставити конкретні питання, які їх цікавлять, інакше я би могла говорити годинами. Іноді показовими й помічними в такій комунікації виявляються найменші деталі зі звичайного життя українських цивільних і військових. 

Меган Романо

волонтерка зі Сполучених Штатів Америки

Найбільш захоплива річ щодо українців – їхній дух, який є навіть у такі темні часи

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я хотіла якось допомогти тим тваринам, які страждають від війни в Україні. Я бачила дуже багато фото й відео людей, які евакуювали своїх домашніх улюбленців, і я усвідомлюю, як багато тваринки значать для своїх господарів, особливо під час травматичних подій. Тому я волонтерю разом з організацією «ЗооПатруль Україна», передусім у їхньому притулку в Ірпені.  

Я волонтерка у сфері ветеринарної медицини. Для мене це органічний вибір, оскільки я ветеринарка. Здебільшого я проводжу операції зі стерилізації, щоб запобігати появі небажаних цуценят і кошенят у той час, коли люди мають мало ресурсів, щоби навіть прогодувати свою сім'ю. Мене також дуже цікавить терапія із залученням тварин (фізична, ментальна та інша). 

Моя перша подорож до України була першим візитом до східної Європи взагалі. Річ, яка мене найбільше здивувала, – те, як багато тут історії, зокрема, красивих історичних будівель, старих церков та університетів. На моє враження також впливає те, що я зі Сполучених Штатів Америки – молодої країни, яка майже не має історії, яку можна було б обговорювати. Найбільш захоплива річ щодо українців – їхній дух, який є навіть у такі темні часи. Кожен візит надихає мене робити більше. 

Чути інформацію з новин і спілкуватися з кимось, хто пережив вплив війни на власні очі, – це різні речі

Декілька речей мотивують мене волонтерити в Україні. Найперше – докласти свої здібності, щоби допомогти Україні перемогти. Як ветеринарка я особливо люблю працювати з тваринами, але це також допомагає й людям. Крім того, я думаю, що дуже важливо говорити про те, що я побачила і який досвід отримала в Україні, коли повертаюся до США. Чути цю інформацію з новин і спілкуватися з кимось, хто пережив вплив війни на власні очі, – це різні речі.

Я відчувала страх, особливо коли приїхала першого разу. І це стосується не тільки воєнних подій, а й того, що я потрапила в нову країну з новою мовою та новими людьми. Це важко пояснити, але я відчувала внутрішній поклик прийти та допомогти, як тільки я можу. Не мало значення, чи я боялася, я просто мала приїхати.  

Зараз я вивчаю українську мову. Також я познайомилася з багатьма людьми, зокрема іншими ветеринарами й волонтерами із «ЗооПатруля». 

Єдиний шлях зупинити війну – це допомогти Україні виграти. Інакше наші діти й онуки будуть дивуватися, як ми дозволили таким речам відбутися

Як правило, я не говорю з друзями про війну в Україні, оскільки вони вже все розуміють. А ось у спілкуванні з малознайомими людьми найбільш корисними меседжами є порівняння путінської росії з гітлерівською Німеччиною, а також той факт, що єдиний шлях зупинити війну – це допомогти Україні виграти. Інакше наші діти й онуки будуть дивуватися, як ми дозволили таким речам відбутися – так само як ми зараз думаємо про Гітлера.  

Я б хотіла створити кілька проєктів в Україні. Думаю в напрямі терапії із залученням тварин, зокрема фізичної терапії, реабілітації від ПТСР та інших неврологічних травм. Нині я планую волонтерити разом із «ЗооПатрулем» до того часу, доки їм потрібна буде моя допомога. Моя наступна поїздка до України, імовірно, буде вже в травні.