Власний досвід«Дати військовим можливість жити відкрито». Як працює об’єднання LGBTQ+ Military?
І з якими перешкодами він досі стикається?
Об'єднання «Українські ЛГБТКІ+ військові за рівні права» створили 2018 року після виставки Антона Шебетко «Ми були тут». На ній військовий Віктор Пилипенко зробив один із перших камінгаутів як ветеран-учасник бойових дій. Організація об’єдналася для того, щоб здобути рівні права з іншими громадянами України.
Об’єднання активно висвітлює війну в Україні й історії ЛГБТКІ+-військовослужбовців і військовослужбовиць, які стали на захист України. Вони також активно протидіють фейкам російської пропаганди, адвокатують законопроєкти, що наближають ЛГБТКІ+-спільноту до рівності, і допомагають спільноті військових юридично, психологічно й інформаційно.
Ми поговорили з Максимом Потаповичем, менеджером з комунікацій об’єднання «Українські ЛГБТ військові за рівні права», про їхню діяльність, цінності та (не)прийняття, з якими стикаються ЛГБТКІ+-військові.
текст: Анастасія Микитенко
Максим Потапович
менеджер із комунікацій об’єднання «Українські ЛГБТ військові за рівні права»
Я вчуся у військових щодня.
Про команду та спільноту
Очільником об’єднання став Віктор Пилипенко, а в проєктній команді в нас чотири людини: я, менеджер із комунікацій, графічний дизайнер, проєктна менеджерка та бухгалтерка. Також у нас функціонує з’їзд, у який входять близько 16 військових. Вони мають вплив на ключові рішення – виділення коштів на військові потреби, участь у різноманітних інтерв’ю й адвокація.
Загалом у нашому об’єднанні 400 учасників. Зокрема це «Братство Ахілла», яке об’єднує гомо- та бісексуальних чоловіків, спільнота трансгендерних військових, а також «Посестри» – спільнота гомо-, бі- та пансексуальних жінок.
Для нас важливо долучати саме військових до роботи, а не тільки проєктну команду, яка складається з цивільних людей. Ми не знаємо всіх тонкощів військової справи та комунікації про неї, ми також можемо не знати все про роботу з ПТСР і ветеранами. Військові мають свої потреби, бачення, вони є основною нашою мотивацією адвокатувати ті чи інші законопроєкти. Отож Віктор увів ключове правило: «Нічого про нас без нас», тобто без військових ми принципово нічого не робимо. Усі наші комунікації проходять через чек з очільником, тому що те, що може статися в тилу, на передовій може сприйматися зовсім по-іншому. Я, наприклад, вчуся у військових щодня.
Інше наше правило – «Рівний – рівному», тобто учасники спільноти мають підтримувати інших учасників. Не тільки в операційних процесах, а й у ком’юніті-білдінгу, тобто в нас військові запитують про камінгаут, дискримінацію, діляться історіями неприйняття. Ми будуємо безпечний простір для вираження своїх почуттів, творчості, вподобань.
Ну і третє правило – це «Нульова дискримінація», тобто повна рівність і прийняття людей такими, якими вони є.
Про сприйняття історій військовослужбовців
Наша аудиторія – це насамперед не ЛГБТКІ+-військові, а гетеросексуальні військові, союзники, міжнародні партнери. Наприклад, у TikTok кожен п’ятий підписник – це військовий або волонтер.
У коментарях ми завжди маємо певну дискусію – одні висловлюють солідарність, а інші – нерозуміння, навіщо це публікувати зараз. Деякі взагалі думають, що хтось вирішив пожартувати над побратимом та опублікував, начебто людина належить до спільноти. Та, звісно, ми висвітлюємо тільки історії реальних наших учасників із їхнього ж бажання.
Бувають хороші історії прийняття, коли люди з підрозділу позитивно або нейтрально сприймають камінгаут. Були випадки, коли військові спочатку робили камінгаут у підрозділі, а потім уже ділилися своїми історіями на наших сторінках. Так сталося з військовим на позивний Кажан – він добре себе зарекомендував на службі, мав багато друзів, і це був ключовий чинник, чому його підтримали побратими.
Деякі думають, що хтось вирішив пожартувати над побратимом та опублікував, начебто людина належить до спільноти.
Це, до речі, одна з рекомендацій Віктора військовим зі спільноти, які тільки прийшли в підрозділ: спочатку зарекомендувати себе як професіонала, хорошого побратима, отримати бойовий досвід. Після цього інформацію про сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність сприймають більш позитивно. Найефективнішим способом змінити ставлення гомофобної людини – це насправді не просвітництво, а особистий контакт із людиною зі спільноти, і ми бачимо цьому підтвердження на кейсах наших військових.
Та, звісно, ми стикаємося й із протидією гомофобно налаштованих військових, зокрема командирів. Бувало, що вони просили нас прибрати назву підрозділу або ж повністю видалити інформацію про військового. Командири можуть і не бути проти сексуальної орієнтації військового, проте не хочуть афішувати, що в них у підрозділі є такі люди, або вважають, що особисте має залишатися особистим.
Та немає жодного регламенту чи регуляції на законодавчому рівні, які забороняють військовослужбовцям поширювати інформацію про їхню сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність, тому такі закиди не є обґрунтованими. Однак вони створюють додатковий психологічний тиск на військовослужбовців, який іноді може перерости в булінг або дискримінацію. Деяких із військових, про яких ми розповідали на наших сторінках, змушують перевестися в інші підрозділи, або ж побратими створюють таку токсичну атмосферу, щоб військові самі захотіли звільнитися. Отож іноді ЛГБТКІ+-військові вимушені шукати нові підрозділи, де оцінюють таки їхню роботу, а не орієнтацію.
Одним з інклюзивних підрозділів можемо назвати 47 ОМБр «Маґура». Ще на етапі його створення Валерій Маркус зазначив, що набирає людей незалежно від віку, статі, професії й орієнтації, тобто цінності були закладені ще на початку. Там служить досить багато наших учасників.
Про мотивацію військових відкрито говорити про себе
Близько 60–70 учасників нашої спільноти є повністю відкритими та публічними, і це хороший знак. Ми не маємо такої кількості відкритих ЛГБТКІ+-людей у бізнесі, політиці, шоубізі. Здавалося б, сили оборони – це така консервативна, мілітаризована структура, але ми однаково маємо в ній так багато учасників спільноти, які відкрито про це говорять.
Насправді у військових є багато чинників, які є сильнішими за страх бути засудженими або страх булінгу. Їх мотивує закон про партнерства: вони хочуть його прийняття й усвідомлюють, що це важливий суспільно-політичний крок, щоби показати, що ЛГБТКІ+-люди є в ЗСУ, їхній досвід валідний, і він відрізняється від гетеросексуальних військових через гомофобію, яка досі є і впливає на їхнє прийняття та просування в кар’єрі. Навіть якщо військові знають, що їхній підрозділ їх не підтримує, вони однаково мотивують себе тим, що їхній камінгаут допоможе щось змінити.
Ну і, на жаль, одна з мотивацій – це високий ризик для здоров’я та життя на цій великій війні. ЛГБТКІ+-військові воліють провести більше часу, який їм випав, прожити відкрито, попри тиск із боку інших. У нашому TikTok, наприклад, 90% коментарів позитивні, і для деяких військових, яких не підтримує їхній підрозділ, така підтримка суспільства загалом дуже важлива.
Про напрями діяльності
Ми працюємо над багатьма проєктами, не тільки над висвітленням історій військових. Об’єднання прагне надати підтримку ЛГБТКІ+-військовим на всіх рівнях, а також адвокатувати важливі для спільноти законопроєкти.
Насамперед у нас є служба психологічної допомоги для військових і їхніх рідних, партнерів і партнерок. Наш військовий психолог – ЛГБКІ+-френдлі, він часто рятує ментальне здоров’я військових, особливо у випадках суїцидальних думок через дискримінацію.
Також у нас є юридична допомога. У випадках дискримінації військові часто не знають, що є інструменти впливу, тому ми консультуємо з наступними кроками, допомагаємо з написанням рапорту, подачу заяви до суду.
Також ми, звичайно, допомагаємо з екіпіруванням, ремонтом машин медичної допомоги, індивідуальними запитами спільноти.
Окрім законопроєкту про партнерства, ми також адвокатуємо 5488 – проєкт закону, що має на меті посилити кримінальну відповідальність на ґрунті нетерпимості, зокрема й за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Це б дало сигнал людям, що вони можуть думати усе, що їм хочеться, проте за якісь гомофобні висловлювання та дії вони будуть покарані, а військові зі спільноти можуть розраховувати на захист та об’єктивну оцінку дій своїх кривдників.
Була ситуація, коли після камінгауту нашому військовому Павло Лагойді побратим наніс легкі тілесні ушкодження. Однак таку поведінку помітили та покарали: з побратимом провели профілактичну розмову та наклали штраф. Тут здебільшого залежить від командирів – які політики вони впроваджують у підрозділі та чи реагують якось на такі епізоди неприйняття.
Наша адвокація багаторівнева. Це не тільки робота в соцмережах і медіа, а також комунікації з міжнародними посольствами, які часто запрошують наших учасників. Так ми лобіюємо не тільки питання спільноти, а й питання допомоги зі зброєю Україні, тренуваннями для Збройних сил тощо. Ми також працюємо з комітетами Верховної Ради – насправді більшість нашої адвокації залишається поза відкритою комунікацією.
На наступний рік плануємо шелтер у Києві, де військові нашого об’єднання зможуть зупинитися на ротаціях і відпустках, познайомитися з іншими учасниками спільноти або просто побути в безпечному просторі. Також плануємо залучити сексолога, тестування на ВІЛ, сифіліс, гепатити – тобто повний проєкт у напрямку фізичного здоров’я.
Також одна з цілей на 2024 – робота з ветеранами. Для нас важливо допомогти їм відновлюватися в цивільному житті та не залишатися зі своїм досвідом на самоті.
Про інституційну підтримку
Ми зустрічалися з партнерами зі Швеції, Великої Британії, США, Канади, Нідерландів та інших країн, де права людини є основоположною цінністю. Для них наша діяльність дуже цінна, і вони зацікавлені в підтримці України. Для них підтримка ЛГБТКІ+ – це як лакмусовий папірець у питаннях із демократією та приналежності до ЄС. П’ятнадцять посольств зверталися до уряду з проханням підтримати партнерства для наших захисників.
Ми комунікуємо з Міністерством оборони частково через Інну Совсун і її команду, частково через радницю з гендерних питань, яка має з нами контакт – до її завдань входить допомога нашим учасникам у випадках дискримінації. Також із нами спілкуються представники міжфракційного об’єднання «Рівні можливості». Заступниця Міністра оборони Наталя Калмикова на постійному контакті з Віктором, бо вона є союзницею спільноти. Так само нас підтримує уповноважений із прав людини Дмитро Лубінець, який періодично висвітлює кейси дискримінації ЛГБТКІ+-людей.
Міністерство юстиції, яке відповідальне за імплементацію інституту реєстрованих партнерств, погодилися на просування законопроєкту Інни Совсун і її команди, у якій чітко прописана одна з мотивацій – підтримка ЛГБТКІ+-військових. Маємо в планах ще співпрацю з Міністерством ветеранів, тому що питання квір-ветеранів так само на часі.
Однак ми таки стикаємося з певною інституційною гомофобією або бажанням ігнорувати питання прав ЛГБТІК+-військових у МО. Наприклад, вони не підтримали законопроєкт про реєстровані партнерства навесні. Зараз, на щастя, ситуація змінюється з новим міністром, чия команда вже офіційно змінила позицію та підтримала законопроєкт.
Найчастіше ми бачимо, що державні органи не вважають, що підтримка прав ЛГБТКІ+-військових на часі. Вони хочуть концентруватися на тому, що відбувається безпосередньо на фронті, але ж учасники спільноти на фронті. На жаль, ми не знаємо точно й не можемо дізнатися точну цифру ЛГБТКІ+-військових у лавах Сил оборони, тому що вони часто не роблять камінгаут насамперед через дискримінацію. Проте навіть якщо в лавах ЗСУ буде хоча б один такий військовий, від однаково заслуговує на повагу та боротьбу за його права.
Для партнерів підтримка ЛГБТКІ+ – це як лакмусовий папірець у питаннях із демократією та приналежності до ЄС.
Про дезінформацію про ЛГБТКІ+-військових
Ми стикаємося з багатьма фейками, що підсилюють уже наявні стереотипи про ЛГБТКІ+-людей, а також створюють нові страхи й упередження щодо військових зі спільноти зокрема.
Був випадок, коли один із військових публічно висловив гомофобну риторику, що начебто ЛГБТКІ+-військових немає в жодному підрозділі, і попросив своїх підписників зробити переклик. Анонімні люди писали, що ось така назва підрозділу й таких військових тут немає. Цей фейк було дуже просто спростувати хоча б тому, що там був зазначений підрозділ нашого очільника Віктора. Пізніше ми розпитали військових зі спільноти й тепер маємо перелік частин, де ми присутні.
Один із фейків, наприклад, був про те, що за одностатевий секс будуть карати за законами воєнного часу. росія поширює дезінформацію про те, що ЛГБТКІ+-спільнота або виїхала, або сидить у тилу, що їх точно немає на передовій. Одна з нещодавніх їхніх вигадок – це те, що бойовий гей-підрозділ на чолі з Віктором Пилипенком зайшов у Донецьк.
Одним із найбільш шкідливих фейків є, мабуть, той, що ЛГБТКІ+-військові – це збоченці, які ґвалтують своїх побратимів і розносять ВІЛ, гепатити, підривають дисципліну своєю неврівноваженістю та завищеними вимогами. Це впливає на упереджене ставлення в Міністерствах: хоча нам прямо й не казали про це, проте посадовці натякали на те, що мають такі упередження.
Ми висвітлюємо та спростовуємо всю дезінформацію, навіть якщо вона абсурдна Важливо коментувати та не ігнорувати це, тому що частина людей може дійсно сприйняти це все як правду. Тут нам допомагають боротися Vox Ukraine, Центр протидії дезінформації та «Детектор Медіа», які періодично спростовують дезінформацію на своїх ресурсах.
Про свою участь у спільноті
До цього я працював у «КиївПрайді», але пішов звідти, бо мене мотивувала безпосередня допомога військовим. Тут я маю змогу поєднувати й комунікацію про війну, і права людини, тому особисто для мене це було найкраще комбо.
Нас усього четверо в проєктній команді, ми не завжди встигаємо все робити, проте таке навантаження мене не зупиняє. У нас є чат у братстві, який називається «Стіна пам’яті», де ми вшановуємо пам’ять військових зі спільноти, більшість із яких не встигла за життя камінгаут або зробили, але отримали засудження. І моє бажання – встигнути дати якомога більшій кількості військових жити відкрите життя, тому що вони на це як мінімум заслуговують. Мені хотілося б, щоби після перемоги вони повернулися в суспільство, де їх будуть розуміти, цінувати; де будуть партнерства, Марші Рівності та безпека.
Ми також працюємо над законопроєктами, які безпосередньо впливають на життя моїх друзів та особисто на мене. Я так само хочу мати право на партнерство, хочу знати, що якщо я зазнаю насилля через свою ідентичність, то матиму справедливе розслідування та захист, а не насмішки й упереджене ставлення.
Насправді мене надихає та швидкість змін, які відбувається під час вторгнення. Буквально щороку проводять дослідження щодо ставлення суспільства до ЛГБТКІ+-спільноти й за два роки ми помітили неймовірний стрибок. Переважна більшість (58%) опитаних погодилися з тим, що ЛГБТКІ+-люди повинні мати такі самі права, як і решта громадян України; У 2016 році ця цифра становила всього 30%. Як український рух ми досягаємо наших прав швидше, аніж це робили наші міжнародні колеги, вигризаючи свої права десятками років.
Коментарі
Підписатись