Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Бути поруч»: Лесбійські пари про власний досвід материнства

І про стосунки з соціумом

«Бути поруч»: Лесбійські пари про власний досвід материнства — Власний досвід на Wonderzine

Коли в поліклініці чи школі запитують, хто була та дівчина, що минулого разу приводила дитину, не завжди швидко вдається знайти відповідь. Часто доводиться застосовувати всі свої дипломатичні здібності, щоб пояснити, що то була не няня або ж що є сім’ї, у яких є дві мами. Більшість людей навіть не замислюється, що якісь речі можуть бути некоректними. Якщо гетеросексуальні пари навіть не помічають таких запитань, то гомосексуальним парам доводиться докласти багато зусиль, щоб максимально убезпечити свою сім’ю від токсичного середовища.

Ми запитали у жінок, які виховують дітей в лесбійських парах, про труднощі і хороші моменти їхнього життя.

Спойлер: хорошого виявилося набагато більше.

Інна та Ната

Наталя: Коли ми почали жити разом, дітям було шість і вісім. А ми разом уже 15 років. Ми довгий час були подругами, і це не сталося в один момент. Діти добре знали Інну, часто запитували, коли вона прийде, ми ходили на прогулянки, проводили багато часу разом, і все було добре. Проблеми почалися, коли ми наважилися жити разом і я всім повідомила про це. Жахливий був період, який ми нікому не бажаємо пережити. Ми працювали весь день, а дітей по черзі забирали зі школи й водили в гуртки мама колишнього чоловіка, моя мама, а ще через день приходив колишній чоловік, який відсудив собі цей час. Ми жили нібито вчотирьох у двокімнатній квартирі, але насправді майже весь час там були й інші люди. Так тривало чотири роки. Мій колишній чоловік не одразу погодився на розлучення й погрожував судитися, щоб діти мешкали з ним, а не зі мною. Тому ми тільки те й робили, що йшли на поступки. А в ситуації з судом нас урятувало тільки те, що в мене була хороша біла зарплата та власне житло.

Інна: Спочатку стосунків життя здавалося суцільним менеджментом. Я почувалася людиною, у якої немає власного простору. Одномоментно на мене навалилася купа сімейних обов’язків. Дуже добре пам’ятаю, як зранку я стою над меншим, мовляв, бігом одягайся до школи, а Наталя плете коси старшій. Попрасувати форму, приготувати бутери, відвести до школи, збігати додому, бо забули якесь мегаважливе «обежеде», і знову до школи. Стежити за розкладом гуртків, готувати домашку, рознімати бійки, ксерити ноти, збирати дари природи для саморобок і потім вигрібати ці дари з усіх щілин у квартирі.

А на батьківських зборах я була всього раз. Ми особливо не світились у школі, не хотіли, щоб у дітей були якісь проблеми, тому я прийшла як їхня тітка. Це було вже в старшій школі, і, судячи з реакції, учительки все розуміли, але ставлення було спокійним. У молодших класах ми змушені були приховувати, тому що постійно боялися, що в нас відберуть дітей, а в старших класах усе було спокійніше, уже ні ми, ні діти особливо не ховалися.

Ми особливо не світились у школі, не хотіли, щоб у дітей були якісь проблеми, тому я прийшла як їхня тітка

Наталя: Ми не відразу сказали дітям, що в нас стосунки, а десь за два роки. Наша історія доводить тезу, що дітям абсолютно байдуже, хто про них піклується. Їм головне, щоб була приготована їжа, чистий одяг, щоб цікавилися їхніми справами та, коли треба, дали спокій. Цю штуку мені колись розповіла психологиня. Перед розлученням колишній чоловік наполягав, щоб я пройшла консультацію в психолога, до того ж сам обирав у якого. Він дав мені телефон, я домовилася про зустріч… Ви уявляєте, як я себе накрутила, поки йшла туди? Зараз мені розкажуть, що я не нормальна, егоїстка й погана мати! А там виявилася досить приємна жінка, яка поговорила зі мною, а потім пояснила, що дітям однаково, скільки людей і якої статі про них турбуються. Їм потрібно, щоб було спокійно, тепло, щоб навколо не конфліктували та щоб був власний простір. І мене це дуже заспокоїло.

Звичайно ж, нам би хотілося розуміння та безумовної підтримки й від батьків, але з цим буває по-всякому. Наші батьки абсолютно симетрично вважають, що ми псуємо одна одній життя. Інні дорікають тим, що вона витрачає літа молодії на виховання чужих дітей. Мені – що замість того, щоб присвятити всю себе дітям, я приділяю забагато уваги й часу партнерці. Інколи здається, що нарешті настала вже та омріяна гармонія й порозуміння з батьками, а потім хтось із них прохоплюється необережною фразою… І розумієш, що за прийняття доводиться боротися все життя. Тому що в гетеросексуальних парах як? Ти розпочинаєш стосунки з чоловіком, і всі рідні не натішаться, підтримують тебе, оберігають, якщо посваритеся, помирять. А в одностатевих стосунках не дай, Боже, щось станеться, відразу ж в усьому винні твої стосунки. Ви посварилися – це тому, що в домі бракує «конструктивного чоловічого начала». У дочки любовні невдачі в школі – це тому, що немає «правильної моделі взаємин перед очима». І так усі факапи пояснюються тим, що в тебе «неправильна сім’я».

Звичайно, у взаєминах з дітьми теж не все буває гладко. Було трохи складно тому, що в нас двокімнатна квартира, діти з дуже різними темпераментами, усім хочеться мати свій простір, а нам часом – просто тиші. Виникали конфлікти, але без них, мабуть, жодна сім’я не обходиться. Коли дитина о третій годині ночі хоче пограти на гітарі чи послухати музику, а ти намагаєшся заснути, бо зранку на роботу – звичайно, здають нерви... Але зараз діти підросли, і ми з Інною переїхали в квартирку неподалік, залишивши нашим студентам по окремій кімнаті. Ми завели традицію вечеряти разом щотижня. Це, звичайно, менше спілкування, ніж раніше, зате тепер ми обговорюємо книжки, кіно, новини й наукові відкриття, а не те, чия черга виносити сміття та хто вилив у душі всю гарячу воду з бойлера.

Дітям однаково, скільки людей і якої статі про них турбуються. Їм потрібно, щоб було спокійно, тепло, щоб навколо не конфліктували та щоб був власний простір

Інна: Я вважаю цих дітей своїми, а вони мене вважають близькою людиною. Вони мені першій телефонують, якщо Ната не може підняти слухавку. Одразу прибіжать, коли щось потрібно.

Звичайно, у нас бувають і конфлікти, нас багато разів намагалися посварити, але ми змогли побудувати сім’ю. Діти мені дуже близькі й за поглядами, і цінностями. І мені приємно усвідомлювати, що на ці погляди я мала вплив. Адже коли ти занурена в їхнє життя, усі ці гуртки, музичні школи, уроки, безкінечну логістику «відвезти-привезти», ти так чи інакше виховуєш їх. Тому що виховання дітей – це не говорити повчальним тоном якісь мудрі речі, а просто бути поруч і допомагати їм жити та розвиватися.

Нещодавно був дуже зворушливий момент. Я створила в телеграмі групу: я, Ната й діти. Просто чатик, щоб вирішувати побутові питання й обмінюватися мемасиками. Дія перша: я на обкладинку ставлю фотку з Туреччини, де ми вчотирьох кумедно валяємось у грязюці, бо там діти ще маленькі, ми молоді й взагалі фотка зворушлива. І тут дивлюся наступна дія: Катя (дочка) перейменовує чат у «Сім’я».

Я телефоную Наташі, голос зрадливо тремтить. Ната, відчуваючи моє зворушення, каже: «А ти думала, ми хто?» Звісно ж, втриматися однаково не вдалося, і скупа жіноча сльоза таки скотилася. Так, мені було важливо почути це від дітей.

Галина

Дочка в мене з’явилася в гетеросексуальному шлюбі, а коли я вирішила жити разом зі своєю дівчиною, дитині було вже 9 років. Мені, звичайно, спочатку було важко сказати їй про це, але я наважилася: «Розумієш, – кажу, – ця дівчина, що з нами живе, не просто дівчина, а моя кохана людина». І на мій подив вона відреагувала дуже спокійно. Відповіла: «Так, розумію. Можу йти спати?» Мою партнерку моя донька взагалі дуже швидко й легко сприйняла, тому що попередні стосунки були досить токсичними – і вона підтримала моє бажання створити нову сім’ю.

Катя навчалась у приватному ліцеї, і там була досить ліберальна атмосфера, направлена на захист прав людини. Школа й дирекція ставилися до цього абсолютно спокійно. Ба більше, ліцей мене запрошував у старших класах проводити лекції на тему секс-освіти та як захистити себе від ВІЛ і гепатиту С.

У шкільні роки в нас була цікава історія. У дочки була найкраща подруга з вірменської діаспори, у них дуже строгі правила й виховання. І коли ми запросили її вперше на день народження Каті, то вона дуже переймалася та переживала. Потім прийшла, потусила, посиділа з нами за одним столом і сказала, що тепер вона розуміє, про що Катя розповідає, що в нас удома дуже хороша атмосфера та взаємини.

Мою партнерку моя донька взагалі дуже швидко й легко сприйняла, тому що попередні стосунки були досить токсичними – і вона підтримала моє бажання створити нову сім’ю

До того ж у мене дуже добрі взаємини залишилися з моїм колишнім чоловіком, який теж брав участь у вихованні Каті. Зараз вона вже доросла, їй 22 роки. І коли потрібно було бути татом, він був ним і ніколи від цього не відмежовувався. Тобто в дочки є дві родини, татова й мамина, які між собою добре спілкуються, і все досить доброзичливо та нормально.

Тому якщо говорити про ставлення в сім’ї й суспільстві, у нас взагалі не було якихось конфліктів. Нам ніколи не дорікали, що ми якось неправильно живемо. Але є момент, який нас, звичайно, засмучує: ми вже дорослі люди, і нам би хотілося зараз не ламати голову, де взяти зайві три тисячі доларів для того, щоб поїхати в іншу країну розписатися, щоб мати хоч якийсь формальний папірець, який захистить нас як сім’ю. Адже наразі ми ніяк не захищені. Тобто ми одна одній юридично ніхто. У нас є спільна квартира, спільний бізнес. І якщо не дай, Боже, з кимось з нас щось трапиться, то ми одна одній чужі за фактом. Звичайно ж, намагаємося захистити себе якимись нотаріальними документами, якимись дорученнями й таке інше. Але те, що дається іншим гетеросексуальним парам лише одним підписом, нам потрібно виборювати.

Наразі ми ніяк не захищені. Тобто ми одна одній юридично ніхто

І ще такий момент: в Україні є батьки, які не сприймають гомосексуальні стосунки й партнерів своїх дітей і навіть ставляться до цього вороже. На жаль, це трапляється досить часто в нашій країні. Коли ти в гетеросексуальних стосунках розлучаєшся з чоловіком, твої батьки роблять усе, щоб цього не сталося. Вони намагаються вас примирити, зробити все можливе, щоб дитині було добре. Коли ти розходишся в одностатевих стосунках, батьки кажуть: «Ну й слава Богу!» І в нас є приклад наших знайомих, коли один з партнерів не зміг бути присутнім на похоронах іншого. Батьки сказали «ні» і взагалі вигнали з квартири.

Пари, які живуть у гетеросексуальному шлюбі, навіть не замислюються над такими речами, тому що для них це природне середовище. Вам дали свідоцтво про шлюб, і все, у вас є всі права, а коли живеш в одностатевому шлюбі, то кожен крок потрібно вирішувати й продумувати окремо.

Аня та Юля

Народити дитину було нашим усвідомленим бажанням. І десь на шостий рік стосунків, коли ми почали більш-менш нормально заробляти, вирішили спробувати. Але в мене є порада: перед тим, як планувати дитину, обов’язково сходіть на сімейну психотерапію. Тому що народження дитини – це все ж таки випробування. Потрібно бути впевненими, що у ваших стосунках усе гаразд. Адже коли народжується дитина, вилазить усе. Будь-які дрібниці, на які раніше можна було заплющувати очі, якісь побутові штуки, образи. Але тоді ми якось так легко вирішили: «Ну давай?» – «Ну давай». Я ходила в клініку, у нас було три невдалі спроби інсемінації. Потім ми прийшли до ЕКО, і все вдалося з першого разу.

Нам дуже пощастило з лікарем, у якого ми народжували. Я його свідомо вибрала, прочитала інтерв’ю на першому місяці вагітності, зрозуміла, який він крутий і відкритий, і вирішила, що тільки в нього буду народжувати. Перед пологами попередила, що буду з подругою. Але він у процесі зрозумів, що ми пара, і запропонував Юлі перерізати пуповину. Це було так зворушливо.

У нас народилася дівчинка. Перші кілька місяців були стресові, бо все нове, нічого не зрозуміло й трохи лячно. Але ми все робили разом. Юля ходила на роботу десь з третього тижня, а спочатку вона взяла відпустку й ми побули втрьох. Оскільки вона на той час заробляла більше, навіть не обговорювалося, хто буде в декретній відпустці. Ми були готові до цього. Але вважаємо, що дбати про дитину мають обидві мами. Для нас схема, коли одна весь час з дитиною, а друга просто заробляє гроші, не спрацювала б, тому й досі все робимо разом.

Перед тим, як планувати дитину, обов’язково сходіть на сімейну психотерапію

Щодо взаємодії з оточенням. Якщо треба до лікарів, то ходимо з Майєю по черзі. Обслуговуємося в приватній клініці. Кілька разів мене питали: «А ви мама? А минулого разу була няня?» Казала, що не няня, а іншого разу відповіла: «Це її друга мама». І нічого, ніхто не знепритомнів.

Я взагалі не пам’ятаю, щоб ми стикалися з якоюсь агресією чи відкритим нерозумінням. Але ми й не «наражаємося на небезпеку», якщо можна так сказати. Самі створюємо своє толерантне оточення. Якісь дрібні побутові штуки були, типу, консьєржка якось каже Майї: «А де тато?» Майя їй: «У мене немає тата». А консьєржка: «Ну нічого, буде». Потім їдемо в ліфті і я Майї пояснюю, що ми ж з тобою розуміємо, що бувають різні сім’ї, а тьотя просто цього не знає.

Садочок у нас взагалі золотий. Ми там самі нічого не розповідали. Але одного разу нам дуже делікатно сказали: «Ми зіштовхнулися з такою ситуацією: Майя каже, що в неї дві мами, а дітки їй не вірять. І вона ось на днях досить рішуче захищала свою позицію. І ми подумали, що, може, нам потрібно якось розповісти про це дітям. Ми ще думаємо, у якій формі, але якось хочемо про це з дітьми поговорити». Ми були просто в шоці: «Вау, який у нас класний садок!» Звісно, попереду ще школа і не відомо, як все буде, але сподіваємося, що добре.

Ми не «наражаємося на небезпеку», якщо можна так сказати. Самі створюємо своє толерантне оточення

Вона бачить, що є різні сім’ї. На перший день народження Майї ми відкрили фейсбук і почали всіх знайомих, яких ми більш-менш хотіли б бачити, запрошувати на свято. Це такий привід, від якого не відмовишся. До себе на день народження запросити людину, з якою ти не спілкуєшся вже 10 років, – дивно. А ось до дитини не дивно. І на перший день народження прийшло дуже багато людей. З деякими з них ми продовжили спілкуватися й надалі. У деяких народилися свої діти. Це був наш, можна сказати, план, але вийшло класно, у нас з’явилося більше друзів і спілкування. Ми спілкуємося й з гетеросексуальними сім’ями, і з сім’ями, де дитина живе з мамою, а тато забирає на вихідні, і з сім’ями, у яких дві мами, щоб Майя бачила, що так не лише в неї, що сім’ї є різні. А ще в Майї є книжка «Майя і її мами» :)

У Майї є бабусі. Моя мама живе в Києві, і вони з Майєю дружать. Незважаючи на те, що ми з мамою не обговорюємо мої стосунки, вона щаслива, що має онуку. Ми часом залишаємо Майю з нею, і вони чудово проводять час. Юлина мама живе в іншому місті, вони з Майєю бачилися кілька разів.

Текст:

Анна Хаєцька

редакторка Wonderzine Україна

Дизайн:

Анна Шакун

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.