Власний досвід«Нас ігнорують». Жінки про те, як усвідомили свою асексуальність

Асексуальність видається невидимою орієнтацією: її рідко репрезентують через героїв у книжках, фільмах чи медіа. Крім цього, асексуальні люди стикаються з численними стереотипами на кшталт «ти ще не знайшов/не знайшла свою людину», «асексуальність – це хвороба», «ти не можеш відчувати жодних емоцій».  

Разом із громадською організацією «Почута» ми поспілкувалися з Веронікою, Ольгою та Євгенією, які мають асексуальну орієнтацію. Вони розповіли про те, коли усвідомили свою асексуальність, як це відбулося і які зміни потрібні в суспільстві, щоб воно почало приймати людей різних сексуальних орієнтацій. 

Текст: Ольга Дуденко 

Вероніка

17 років

Мене ні до кого не тягнуло, мені не хотілося стосунків, тому мене цікавило, що, якщо мені ніхто не подобається?

Усвідомити свою асексуальність не було легкою справою. Я ніколи не вважала себе гетеросексуальною й ніколи не відгукувалася на сексуальні стосунки. Хоча я зростала в такому середовищі, де ми майже не говорили про те, хто кому подобається, бо в цьому середовищі існувала певна гетеронормативність. Це не була гомофобія, але в якийсь момент я почала глибше досліджувати тему. Мене ні до кого не тягнуло, мені не хотілося стосунків, тому мене цікавило, що, якщо мені ніхто не подобається? Чи можливо це, чи зі мною все нормально, чи треба мені сходити до якогось спеціаліста? 

Поступово я дізнаватися про те, що, крім гетеросексуальності, є ще й інші орієнтації. Що є ЛГБТ-спільнота, і одне з її розгалужень – це асексуальні люди. Я почала заглиблюватися, більше читати, наприклад, про те, що асексуальність – це спектр: є демісексуальність (відчуття сексуального потягу тільки після встановлення емоційного контакту з іншою людиною), деміромантичність (відчуття романтичного потягу тільки після встановлення емоційного контакту з іншою людиною), сапіосексуальність (відчуття збудження через розум людини незалежно від статі) й інші. 

Так я зрозуміла, що ця інформація мені близька, і все ніби стало на свої місця. Я читала іноземних сексологів і зʼясувала, що це нормально – не відчувати сексуального потягу або відчувати його слабко. До цього в мене не було жодних уявлень про асексуальність, тобто це те, що я поступово відкривала для себе. 

В основному в усвідомленні моєї асексуальності мені допомогли різні статті з інтернету. Ще давно я дивилася серіал від Netflix, де було дуже багато репрезентацій різних сексуальних орієнтацій, зокрема й асексуальної.

Дорослішаючи, я помічала, як живуть мої однолітки, які в них стосунки, і розуміла, що мені це не відгукується

Коли ти заглиблюєшся в тему, ти помічаєш і стереотипи, які навколо неї існують. Наприклад, про те, що асексуальність – це хвороба, і дуже погано, коли в тебе відсутнє лібідо. Або твою орієнтацію повʼязують із непроговореними дитячими травмами або домаганнями, які ти пережила, використовуючи це як пояснення, чому ти можеш не хотіти сексу. Моє улюблене – переконання про те, що асексуальність – це перехідний період, це все мине, і я стану нормальною людиною. 

Про свою асексуальність я дізналася в 13 років. Дорослішаючи, я помічала, як живуть мої однолітки, які в них стосунки, і розуміла, що мені це не відгукується. Років у 16 я зробила камінг-аут перед мамою, показавши їй тред у твіттері, де пояснюють, що це нормально. Вона почитала про це, ми з нею поговорили. У мами виникало певне нерозуміння, але жодних упереджень від неї я не відчувала. 

Здебільшого, коли я кажу, що я асексуальна, то людям доводиться розказувати, що це означає, тому ти й не наражаєшся на шквал гейту. Або я просто живу в певній бульбашці, де є багато толерантних людей, які спокійно можуть це зрозуміти. Памʼятаю, як я питаю друзів: «Може, я все-таки асексуалка?» Вони такі: «О, прикольно». Я з полегшенням зітхнула й подякувала. 

Памʼятаю, як я питаю друзів: «Може, я все-таки асексуалка?» Вони такі: «О, прикольно». Я з полегшенням зітхнула й подякувала

У житті я зустрічала дуже мало асексуалів. Цього року я, напевно, контактувала з трьома людьми, які мали асексуальну орієнтацію. Я спілкувалася з ними на цю тему, і вони ділилися, що дуже часто зустрічалися з опором суспільства, з його переконаннями про те, що асексуальних насправді немає, і ми самі собі це вигадали. 

Щоб це побороти, треба позбутися будь-якого контенту, де асексуальність подають як ненормальність. Найголовніше – це вводити до навчального процесу сексуальну освіту, де адекватно пояснюватимуть про різні сексуальні орієнтації та гендерні ідентичності, без упередження, бо важко знайти репрезентацію що асексуальності, що інших орієнтацій.

Ольга

27 років

Я читала багато інформації про асексуальність, мені відгукувалося те, про що я дізнавалася, але я ніколи не наважувалася прямо сказати собі, що асексуальна

Я почала задумуватися про те, що асексуальна, ще з підліткового віку. Уже з дитинства я знала про різні прояви сексуальності, хоч про саму асексуальність дізналася відносно пізно, коли закінчувала школу й вступала до університету. До того навіть не задумувалася, чи моя сексуальність якось називається, чи взагалі це є орієнтацією. У підліткові чи студентські роки ти можеш думати: «Можливо, ще не час для стосунків?», проте зараз я усвідомлюю, що просто мала прийняти свою орієнтацію.  

Звісно, на цьому шляху були різні сумніви: я бачила, що мої друзі закохуються, обговорюють невідомий мені досвід, беруть шлюб, народжують дітей, а я ще ніколи не відчувала статевого потягу до когось. Були випадки, коли до мене проявляли зацікавленість, а я жодним чином не могла відповісти. 

Спочатку було незручно відмовляти людині – начебто ж у стосунках усе йшло добре, але ти просто нічого не відчуваєш. Ти бачиш у партнера гарні чи погані риси, цінуєш його, дружиш із ним, але поза цим немає романтичних почуттів. Бувало, що до когось я мала сильні почуття: захоплення особистістю, взаєморозуміння, бажання підтримувати й проводити час разом. Але не було хвилювання, «метеликів», незвичних реакцій на присутність людини, на доторки. Я, власне, навіть не знаю, якою мала б бути реакція.

Після таких випадків я і почала задумуватися про свою асексуальність. У мене було багато знайомих із різними орієнтаціями, моє оточення толерантно до цього ставилося. В університеті ми також вивчали гендерні питання, і це було однією зі сфер моїх інтересів. Я читала багато інформації про асексуальність, мені відгукувалося те, про що я дізнавалася, але я ніколи не наважувалася прямо сказати собі, що асексуальна. Не було якоїсь внутрішньої потреби.

Що далі, то більше почала цікавитися, чим є асексуальність. З часом і ресурсів ставало більше. Допоміжними були англомовні статті в різних медіа. 

Я ділюся своїм досвідом, бо, думаю, що хтось не має такої підтримки й, можливо, їм стане легше, коли вони приймуть себе

Зараз я тимчасово перебуваю в Польщі, тут є своя спільнота асексуальних людей, які діляться різними джерелами, де можна знайти вдосталь інформації про асексуальність. У них також є офлайнові заходи, де асексуальні люди можуть прийти й поговорити в маленьких групах про свої переживання, а під час тижня асексуальності (Ace Week, проходить щороку в останній тиждень жовтня – прим.ред.) вони роздавали на вулицях брошури про асексуальність. Про цю орієнтацію не так багато говорять, її мало досліджують, і навіть не всі учасники ЛГБТ-спільноти сприймають асексуальність як ідентичність.

Я підписана на блогера Ace Dad Advice в інстаграмі, який давно прийняв свою асексуальність та агендерність, популяризуючи цю інформацію на своїй сторінці від імені старшої особи. Він розповідає, як розрізняти лібідо, потяг і звичайні біологічні реакції, оскільки вони не тотожні. На тлі того, що асексуальні люди можуть чути у свій бік коментарі типу «Це не нормально, коли ти нічого не відчуваєш» або «Тобі треба сходити до лікаря», цей блогер акцентує на тому, що ідентичність і орієнтація – це речі, які ти обираєш самостійно, і ти сам вирішуєш, як себе ідентифікувати. Мені імпонує думка, яку він доносить: орієнтація – це динаміка самосприйняття, постійне вивчення себе. 

Мені пощастило з оточенням, бо ні в кого ніколи не було до мене зайвих питань на зразок «Коли заміж? А коли вже діти?» Якщо я й відчувала якесь невисловлене нерозуміння, це ніколи не переходило межі особистого простору й не впливало на наші взаємини. Крім того, у моєму оточенні ніхто не робив гучних заяв про свої стосунки чи орієнтацію: ми завжди дізнавалися про це мимохіть, і світ після цього не перевертався. Я безмежно вдячна всім цим людям.

Люди приймають мене такою, якою я є, і я навіть не відчувала, що мені треба комусь щось доводити, ніколи не відчувала себе зайвою. Можливо, тому мій досвід прийняття своєї асексуальності дещо розтягнувся в часі. Однак він був мені потрібний, щоб дізнатися більше про людей, про себе, і зараз я впевнено приймаю свою орієнтацію. Я ділюся своїм досвідом, бо, думаю, що хтось не має такої підтримки й, можливо, їм стане легше, коли вони приймуть себе, читаючи інші історії. Асексуальність – це нормально, це не хвороба чи відхилення. 

Те, що розповідає оточення, – це одне. Те, що відчуваєш ти, – зовсім інше. Якщо я вважаю чиєсь питання чи коментар некоректним, я так і кажу: «Вибачте, це питання некоректне, і я не буду на нього відповідати». Насправді ми не мусимо нікому нічого доводити, а маємо прийняти себе. 

Навіть не всі учасники ЛГБТ-спільноти сприймають асексуальність як ідентичність

Якось я мала відверту розмову зі старшою жінкою, яка обмовилася, що ніколи не мала серйозних стосунків. Вона говорила, що відчуває якусь пустку, бо через відсутність сімʼї нібито чогось не доробила в житті. Я не запитувала тоді про подробиці, та й не знайшла б що сказати, бо була ще юною. Але зараз розумію, що жодна людина не варта того, щоб усе життя себе в чомусь звинувачувати. Замість тієї пустки ми можемо мати повноцінних себе. Прийняття власної асексуальності зняло останні питання, які я ставила собі як жінці та людині, яка, попри все, має почуття, хоч і ніби не вписується в традиційну норму. Це вивільнило великий шмат енергії, який я скеровую на всі інші сфери життя. 

Хоч і асексуальність недостатньо досліджена й висвітлена, усе одно є чимало людей, які діляться власними переживаннями стосовно цього, і це теж допомагає в осмисленні власних почуттів. Мені подобається, що в нашій країні теми сексуальності та орієнтації порушуються дедалі частіше. Серед них має бути й асексуальність, яка не є чимось від'ємним, не означає нестачу, відсутність. Вона є таким же проявом сексуальності, як усі інші, ще одним способом відчувати себе, який траплявся раніше, трапляється зараз і траплятиметься й надалі. Дослідження, інтерв'ю, спільноти – це ті ресурси знань, які несуть репрезентацію такого досвіду та підтримку.

Євгенія 

20 років

Почитавши про асексуальність, я спершу не повірила, що це про мене, провела в ґуґлі понад три години

Уперше, у років 14, мені здалася дивною ситуація, коли після перегляду фільму із сексуальними сценами моя подруга запитала: «Ти відчула щось?». Я трохи здивувалася, про що саме вона говорить, адже нічого незвичного не відбулося, і, не надавши цьому якогось значення, я забула про це. 

Через 2 роки я була в стосунках із хлопцем, усе йшло добре. Одного дня ми сиділи в нього вдома, обіймалися, мило проводили час, потім він почав мене торкатися й запитувати, чи приємно мені, але я знову нічого не відчула. Я намагалася пояснити йому, що мені неприємно, але він спочатку продовжував, а потім обізвав мене фригідною й виставив за двері.

Про асексуальність я не знала нічого до того моменту, поки не побачила в тіктоці відео про різні орієнтації. Почитавши про асексуальність, я спершу не повірила, що це про мене, провела в ґуґлі понад три години, читаючи все, що знайшла, і поступово приймаючи себе.

Коли я вивчала цю тему, то наштовхнулася на питання на кшталт «Як називаються люди, які не люблять секс?» Відповіддю було «асексуали». У певному сенсі мене це обурило, адже конотація була така, ніби асексуали не люблять секс, але асексуальність про те, що ти не відчуваєш сексуального потягу на емоційному та фізичному рівнях. Наприклад, коли у фільмах є сцена сексу, для мене це просто частина сюжету, і ні, я її не пропускаю, не ставлю на паузу, а дивлюсь її, як і інші люди. Але вона не викликає збудження. 

Я би хотіла, щоб суспільство розуміло, що ти необовʼязково відчуваєш те, що відчувають інші

Прийняття своєї орієнтації сталося швидко, бо, по суті, це моє життя, мені з цим жити, і буде легше, якщо я прийму себе, ніж намагатимуся постійно себе змінювати чи виправляти. Коли я усвідомила свою асексуальність, єдиний, хто про це дізнався, – мій щоденник. З часом я поділилася цим із деякими людьми зі свого оточення. Більшість не зрозуміла, деякі прийняли, і тільки певна група чоловіків писала, що мене треба «гарно відтрахати», і все мине. На жаль, асексуальність не рятує тебе від таких коментарів чи домагань.

Свою асексуальність я усвідомила, читаючи статті інших людей про такий досвід, обдумуючи свої почуття й просто намагаючись зрозуміти себе. У мене не було особливих складнощів прийняття, бо це частина мене. Без усвідомлення своєї орієнтації я б не була тою, ким є зараз. Якщо ви стикаєтеся з подібним досвідом, намагайтеся прислухатися до себе. Секс – це не найголовніше в житті, і, якщо ви цього не бажаєте, то не маєте ним займатися проти своєї волі. Ми живемо в суспільстві, де є право вибору, і ніхто нікого не має змушувати щось робити.

Я би хотіла, щоб суспільство розуміло, що ти необовʼязково відчуваєш те, що відчувають інші. Інформації про асексуальність мало, як і в цілому про інші теми сексуальної освіти. На мою думку, було б доречно, якби в нас були ініціативи, які розповідають, що людина може не відчувати збудження, або загалом проєкт чи відеоролики про всі орієнтації.