Власний досвід«Почала боятися будь-яких телефонних сповіщень». Жінки про досвід сталкінгу
І коментар юристки про відповідальність за нього
Сталкінг або переслідування – це не лише постійне стеження за людиною та перебування поруч із нею, коли вона цього не хоче. Це різномаїття дій, які відбуваються онлайн та офлайн і постійно нагадують постраждалим про їхнього кривдника.
У США провели дослідження, згідно з яким кожна шоста жінка й кожен дев’ятнадцятий чоловік стикалися зі сталкінгом щонайменше раз у своєму житті. Це має значний вплив на людину, адже в неї забирають відчуття безпеки та приватності, змушують змінювати місце проживання та роботи й шкодять не тільки їй, а й усім, хто має з нею будь-який контакт.
Ми поговорили з жінками, які постраждали від сталкінгу, про те, з якими діями сталкерів вони стикнулися і як на них це вплинуло, а також запитали юристку Марію Жолтуху, чи є наразі покарання за сталкінг в Україні і як на нього вплине Стамбульська конвенція, яку Україна ратифікувала у 2022 році.
текст: Анастасія Микитенко
Ілюстрації: Олеся Ковальчук
Анна
26 років
«Він почав чекати мене після занять, біля гуртожитку, годинами стояв біля входу до кафе, де я працювала, і чекав кінця моєї зміни»
Це сталося зі мною п’ять років тому, мені був 21. Це єдиний у моєму житті досвід сталкінгу, але я сподіваюся, що останній. Я зустрічалася з хлопцем менше пів року, але потім зрозуміла, що ми таки не зовсім одне одному підходимо. Після цього моє життя стало нестерпним наступні два місяці.
Усе почалося з дзвінків і повідомлень. Я намагалася досить делікатно пояснити, що моє рішення остаточне, адже ми не були зовсім чужі люди. Та з часом він ставав більш агресивним – кричав, погрожував поділитися моїми таємницями з усіма, – і я заблокувала його у всіх соцмережах.
Він знав, у якому університеті я навчаюся, де працюю й живу. Отож почав чекати мене після занять, біля гуртожитку, годинами стояв біля входу до кафе, де я працювала, і чекав кінця моєї зміни. Коли я просила охоронців поговорити з ним, то він просто переходив на іншу дорогу й три години дивився у вікно закладу. Це лякало самих відвідувачів, тому через два тижні я змінила роботу, а потім і місце проживання.
«Я і так почувалася винною, бо він написував усім знайомим, тобто я наче ускладнювала життя людям навколо»
Одного разу я поїхала до батьків у рідне місто, та щойно я приїхала, він скинув мені фото з автовокзалу й написав, що в мене гарна валіза, описавши її повністю, а я лише нещодавно придбала її. Я зрозуміла, що він поїхав за мною. Після цього він надіслав усі паспортні дані, ідентифікаційні номери, номери карток, адреси мене та моїх батьків. Він сказав, що зараз піде до них і розкаже їм про мене все. Я набрехала, що взагалі батьків немає в місті, а я приїхала до подруги. Він відповів лише: «Окей, до наступного разу».
Коли це все тільки почалося, то я його ігнорувала й думала, що в нього це скоро пройде. Проте з кожним разом, коли я розуміла, що людина просто не чує мене й не розуміє, як би я з ним не розмовляла, мені ставало моторошно та страшно. Я розуміла, що людина не в собі і я не знаю, що очікувати від неї.
Я постійно ходила й озиралася. Розповіла про це лише деяким друзям, а на роботі й так помічали. Деякі подруги проявили дуже багато розуміння. Коли він їм телефонував, то вони кричали на нього, просили відчепитися від мене. Вони також дозволяли пожити в себе стільки, скільки мені було потрібно. Це дуже рятувало мене.
Узагалі я думала, що сама розберуся. Тим паче я і так почувалася винною, бо він написував усім знайомим, тобто я наче ускладнювала життя людям навколо. Намагання тримати все в собі виявилося помилкою: у таких ситуаціях краще одразу говорити про все близьким, звертатися до поліції. Та тоді я думала, що це винятково моя відповідальність.
«Я перестала брати слухавку на незнайомі номери, почала взагалі боятися телефона й будь-яких сповіщень»
Колишній почав створювати нові акаунти в соцмережах, купляв нові сім-карти та дзвонив мені з інших номерів. Він постійно то кричав і погрожував убити мене або себе, то через секунду казав, як сильно мене любить. Я перестала брати слухавку на незнайомі номери, почала взагалі боятися телефона й будь-яких сповіщень. Я нічого не постила в соціальні мережі, просила друзів не тегати мене та місце, де ми. У мене було таке відчуття, ніби мій сталкер забрав мою приватність, свободу, безпеку.
Усе вирішилося одного дня, коли він чекав мене під гуртожитком. Я не могла не вийти, бо мені саме був час іти на роботу, але помітила, як заходять два знайомі мені хлопці. Тоді я зробила відчайдушний крок – вийшла та почала обіймати одного з них, попросила на вушко підіграти мені, що він начебто мій хлопець і щоб він відвіз мене на роботу. У машині я їм розповіла про цю ситуацію, а колишній написував мені з нового номеру з нерозумінням, чого це я з іншим. Тоді хлопець погодився й далі мені підіграти та зустрітися з моїм сталкером. Вони поговорили, хлопець сказав йому, що нещодавно зі мною зустрічається, але любить мене й буде мене захищати. Сталкер заспокоївся, побажав мені щастя й пішов із мого життя. Як пізніше виявилося, у той день він збирався зробити мені пропозицію.
«Я могла більше не боятися жити. Іноді було навіть незвично, що я знову маю свободу»
Мені дуже сумно, що його заспокоїла лише присутність іншого чоловіка, а не моє бажання не мати з ним нічого спільного. Та я розуміла, що в цій ситуації логіка й адекватність не працюють і варто пробувати все, що допомогло б мені вийти з цього.
Спочатку не повірила, що це дійсно кінець. Певний час я ще ходила й озиралася, проте машина, що завжди за мною їздила, зникла. Я могла більше не боятися жити. Ці два місяці були такими сірими й чорними, а тут начебто я прокинулася після жахіття й помітила, наскільки чудовий цей світ. Іноді було навіть незвично, що я знову маю свободу.
Вікторія
28 років
«Було таке, що я виходжу з дому, паралельно пишу йому, а він каже: «Озирнись».
Моїм сталкером став мій колишній – ми познайомились, коли я вступила до університету. Його дивна поведінка проявлялася ще в наших стосунках, він постійно хотів контролю. Він вимагав обмінятися паролями в соцмережах, йому постійно треба було, щоб я була на зв’язку, щоб він постійно знав, де я і з ким. Коли я була з батьками, наприклад, він дуже багато писав, запитував, чому я не відповідаю.
Під кінець стосунків було таке, що я виходжу з дому, паралельно пишу йому, а він каже: «Озирнись». Він усю ніч сидів під моїм будинком, щоби дочекатися, доки я вийду. Я могла не брати трубку, бо його поведінка почала мене лякати, і тоді він дзвонив моїй сестрі вночі, щоб вона дала мені слухавку. Він звинувачував мене, що я його зраджую, тому не вдома. Було декілька разів, коли він дзвонив у двері о 5:00 чи 6:00 ранку, хотів поговорити з моїми батьками й з'ясувати, чому я не вдома, а відчиняла йому я. Потім він дуже просив, щоби ми з’їхалися.
Це мене ще дужче налякало, я вирішила з ним розійтися. Тоді я поїхала в село, ніхто не давав йому адреси – ні я, ні сестра, ні мама. Я опублікувала фото без будь-яких позначок, але він якось вирахував за ним, де наша дача, і просто одного дня приїхав. Він продовжував писати, дзвонити, намагався довести, що наші стосунки нормальні. Коли я попросила більше мені не писати, то він почав писати моїй сестрі, скидав їй фото тіл якихось порноакторок і казав, що це я і що я йому зраджувала. Вона на чотири роки молодша за мене, вона взагалі не мала фігурувати в цій історії. Це дуже тиснуло на мене, я постійно просила залишити мене та мою сім’ю в спокої, але це не допомагало.
«Він постійно створював нові профілі й дивився на мої сторінки з 5–6 акаунтів одночасно»
Через певний час я намагалася вже поговорити з ним нормально, він наче подорослішав, у нього з’явилися якісь стосунки. Несерйозні, але все ж. Тоді ж почалася повномасштабна війна, він виїхав трошки раніше й допоміг нам також переїхати до Німеччини. Він чекав на мене у Дюссельдорфі, а я приїхала в Берлін. Він знову вмовляв мене приїхати до нього, жити разом, а я весь час знаходила причини, щоб цього не робити. Він став дуже агресивним – почав говорити погані речі про мою мене, мою сім’ю, що вони начебто мене не розуміють, а він хоче для мене лише кращого. Та я остаточно поставила крапку в нашому спілкуванні, і він поїхав до Канади. А потім знайшов адресу, де я живу в Німеччині, і надіслав мені скриншот з точною геолокацією.
Я постійно відчувала себе в небезпеці, не могла спокійно жити, відчути якесь мінімальне розслаблення. Я в Instagram не викладала, де я, бо боялася, що він візьме й приїде. Хоча це нелогічно, адже він був уже на іншому континенті, але в мене однаково був страх побачити його на вулиці. Я ніколи багато не розповідала про себе в соцмережах, але після цього стала ще менше ділитися своїм життям, адже він постійно створював нові профілі й дивився на мої сторінки з 5–6 акаунтів одночасно.
«Спочатку я злякалась, а потім нагадала, які в Канаді суворі закони про поширення чужих відео без згоди, і він одразу почав вибачатися»
Потім якось він побачив, що я з друзями спілкуюся в Discord, а там я його ще не заблокувала. Він почав мені писати, що я шльондра, вимагав підключити до дзвінка, у якому я, щоб він побачив, із ким я спілкуюся. Ми вже повністю розійшлися на той момент. Він почав погрожувати, що розішле наші з ним інтимні відео друзям і батькам. Спочатку я злякалась, а потім нагадала, які в Канаді суворі закони про поширення чужих відео без згоди, і він одразу почав вибачатися.
Після цього він перестав активно вишукувати мене й писати. Після цього досвіду я стала більш уважною до того, що я хочу й не хочу в стосунках, що можу зробити, щоб більше не натрапляти на таких людей. Зараз я зустріла нову людину й нарешті щаслива з нею.
Марія Жолтуха
Національна консультантка ООН Жінки щодо попередження та реагування на СНПК при Офісі Віцепрем’єр-міністерки з європейської та євроатлантичної інтеграції
Що таке сталкінг?
Наразі немає єдиного визнаного визначення сталкінгу та його складових – вони різняться як у юридичній літературі, так і в законодавствах держав. Однак такі визначення часто включають варіацію двох основних компонентів: це має бути модель поведінки (два або більше актів), і вона має викликає побоювання або стурбованість із приводу особистої безпеки.
Стаття 34 Стамбульської конвенції визначає сталкінг як будь-яку навмисну повторювану поведінку щодо конкретної особи, яка загрожує її безпеці та змушує її боятись за власну безпеку.
Така поведінка – це, наприклад:
- неодноразове фізичне переслідування особи;
- нав’язування їй небажаного спілкування;
- поява біля її помешкання, на місці роботи, навчання, чи проведення дозвілля;
- проникнення до її приватного помешкання;
- стеження за особою у віртуальному світі, наприклад, у соціальних мережах;
- псування майна особи, залишання ледь помітних слідів контакту з її особистими речами;
- напад на домашню тварину особи;
- підробка документів постраждалої або навіть поширення неправдивої інформації про неї в інтернеті.
Чи захищає наразі українське законодавство від сталкінгу?
У нашому законодавстві наразі не просто не передбачена кримінальна відповідальність за сталкінг – немає навіть його визначення. Тобто суди не можуть відповідно до закону встановити, що певна модель поведінки становить переслідування.
Наразі єдині статті, за якими можна спробувати відкрити кримінальне провадження в Україні, це положення, що криміналізують порушення недоторканості приватного життя, незаконне проникнення в житло або примус. Проте вони, звісно, не відображають повністю склад злочину сталкінгу та його наслідків.
Що передбачає Стамбульська конвенція, яку ратифікували в Україні?
Ратифікувавши Стамбульську конвенцію, Україна має вдосконалити національне законодавство щодо попередження ґендерно зумовленого насильство та реагування на нього, зокрема й для сталкінгу. Отож Україна зобов’язується:
- криміналізувати сталкінг у національному законодавстві або ж увести ефективні некримінальні санкції.
- вдосконалити методи проведення розслідувань і судових проваджень, щоби судді та правоохоронні органи знали, як поводитись у випадках переслідування та розуміти його особливості.
- помістити права постраждалих в основу кримінального провадження, гарантувати їхню безпеку та забезпечити ефективніше проведення розслідувань і притягнення до відповідальності.
- забезпечити захист постраждалих за допомогою обмежувальних приписів чи захисних судових наказів. Порушення такого судового наказу в ідеалі має тягнути за собою кримінальні чи інші правові санкції для кривдника.
- створити спеціалізовані служби підтримки постраждалих від будь-якого виду насильства, зокрема надати доступ до цілодобових безоплатних телефонних ліній допомоги, де постраждалі можуть отримати консультацію та перенаправлення до місця, де вони отримають необхідну допомогу.
Які законопроєкти вже розробляють в Україні?
Торік було зареєстрували декілька законопроєктів, що пропонують узгодити термінологію українського законодавства з положеннями Стамбульської конвенції та криміналізувати ті акти ґендерно зумовленого насильства, які зараз у законодавстві відсутні.
Так, законопроєкт 9502 пропонує закріпити визначення сталкінгу як небажаної нав’язливої поведінки у формі переслідування чи спостереження за діями особи. А його мету – домагання чи залякування, залучення до небажаного спілкування чи навмисне інформування особи про те, що за нею ведеться нагляд, щоби змусити її боятися за свою безпеку.
Формулювання відповідає визначенню, закріпленому в Конвенції, проте не є цілком вдалим.
По-перше, воно містить вичерпний перелік дій, що можуть вважатися переслідуванням. А отже, якщо постраждала захоче притягнути особу за інші можливі форми переслідування, то суд матиме обмежені можливості. Варто було б закріпити ілюстративний перелік діянь сталкера, але не обмежувати визначення злочину.
По-друге, у законопроєкті є вимога, що переслідування повинно викликати в постраждалої особи страх за свою безпеку. Проте такий акцент на заподіяній шкоді може перешкоджати ранньому втручанню. Тобто правоохоронні органи могли б запобігти подальшому погіршенню ситуації, проте якщо в постраждалої особи немає доказів, що їй загрожувало фізичне насильство, або що дії кривдника викликали в неї почуття небезпеки, то її скаргу можуть не розглянути.
До того ж переслідування як явище частіше не про реальний страх перед фізичною шкодою, а почуття тривоги, гніву або серйозного стресу через те, що кривдник намагається активно привернути до себе увагу. Отож, оскільки наслідки такої поведінки є найчастіше психологічними, вимога їх доводити в суді може стати важким тягарем для постраждалої особи та перепоною на шляху до захисту.
Пов’язаним із цим законопроєктом є 9501. Він пропонує доповнити ККУ статтею 1462, що встановлює кримінальну відповідальність за переслідування особи (сталкінг). Воно пропонує такі санкції:
- штраф від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів (від 8500 гривень або $230 до 17 000 гривень або $460)
- виправні роботи на строк до двох років
- арешт на строк до шести місяців
- обмеження волі на строк до трьох років
Якщо ж такі дії повторюються або кривдник заподіяв істотну шкоду, то санкція збільшується.
Та, на мій погляд, якщо йдеться про штрафи, то міра покарання повинна бути більшою. Вони мають бути в рази більшими, ніж запропоновано цим законопроєктом. Наприклад, у Південній Кореї сталкінг понад 20 років карали штрафом у розмірі $75, і це не сприяло зменшенню числа таких злочинів. У 2021 році у країні за сталкінг ввели як покарання позбавлення волі строком до трьох років або штраф у розмірі до $23,268, і це вже мало позитивний ефект.
Коментарі
Підписатись