Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Уявляєш, жінка зробила дизайн цієї машини?». Я створюю автомобілі в італійській студії

«Уявляєш, жінка зробила дизайн цієї машини?». Я створюю автомобілі в італійській студії  — Власний досвід на Wonderzine

Шлях Юлії Лободюченко в автодизайн

«Десь ще в школі я почала збирати моделі автомобілів. Пам’ятаю, як купила першу машинку в «Антошці» на Печерську у відділі іграшок для хлопчиків», – показує свою колекцію авто Юля Лободюченко з квартири в Турині. Їй 23 і вона працює в Італії автодизайнеркою.

У студії JAC Italy вона єдина дівчина в команді дизайнерів. Її шлях до створення авто пройшов через мрію стати мультиплікаторкою, кафедру промислового дизайну в Україні та грант на навчання в Італії. Ми поговорили з Юлею про те, як їй вдалося стати автодизайнеркою та яке ставлення до жінок у цій сфері.

Counter Strike на уроках програмування та мрія стати мультиплікаторкою

У школі я взагалі нічим не планувала займатися, не те, що дизайном. Якось до нас в гості приїхала тітка й почала розповідати мамі, що її дитина в моєму віці вже ходила на 5 гуртків. А я ось сиджу вдома перед телевізором і нічого не роблю. Так мама вирішила віддати мене кудись. Якось вона дізналася про програмування, що це «професія майбутнього». У мене тоді навіть комп’ютера вдома не було, тому я швидко погодилася.

У групі на програмуванні було дев’ять хлопців та я. Усе, чого я навчилася за той рік – це грати в Counter Strike. Потім дізналася, що в Палаці дітей та юнацтва є також гурток із мультимедіа, почала ходити й туди. Нам викладали один із перших 3ds Max (графічний редактор – ред.), показували, як робити примітивні мультики.

Коли я була в 9 класі, моя мама почала хвилюватися, чи дійсно є така професія як мультиплікатор? І що, цим можна гроші заробляти? Виявилося, що так. Я теж дуже загорілася: «Хочу робити мультики!». Почала цікавитися: «А де ж такому навчають у Києві?». Чомусь усі зійшлися на тому, що найближчим варіантом буде піти на графічний дизайн в інститут імені Михайла Бойчука.

Щоб здати творчий конкурс для вступу, я почала ходити туди на підготовчі курси. Якось під час них вирішила піднятися на кафедру графічного дизайну й хоча б глянути, як там. Зрозуміла, що там шрифти, плакати та ніякими мультиками навіть не пахне. А поверхом вище була кафедра промислового дизайну. Там стояли макети: авто, меблі, інтер’єри в коробках. Я подумала, що це мені якось ближче.

«А що там машини?», промисловий дизайн і вступ за кордон

Вступила на промисловий дизайн, а двоє хлопців із нашої кафедри малювали машини та робили факультатив із дизайну авто. Спочатку на нього ходив увесь курс, потім менше людей, а через місяць прийшла одна я. Так вони й учили мене малювати авто. Потім один знайомий знайшов роботу з цього профілю в Австрії, я дізналася про іншого випускника, який поїхав навчатися в Італію, а потім працював дизайнером у Skoda. Десь на другому курсі я зрозуміла, що цим можна не просто для себе займатися, а й розвиватися в цьому напрямі.

Я вчепилася за те, що знайомий навчався саме в Італії – це й визначило мій подальший шлях. Дізналася, що в Турині є приватний інститут із дизайну (Istituto Europeo di Design) і там є факультет автодизайну. Познайомилася з їхньою менеджеркою зі студентів із пострадянського простору – вона українка й часто приїжджала з лекціями про навчання в Київ. Уяви: цілий зал дівчат, усі хочуть на факультет із фешну, а я одна така: «А що там машини?».

Майже всі університети з автодизайну в Італії – приватні, тобто за навчання треба платити. Але інколи вони дають гранти для іноземців: раніше такі, які покривали 100% вартості навчання, а коли я планувала вступати – лише 50%. Тоді навчання коштувало орієнтовно 15 000 євро й ці 50% для мене особливо нічого не вирішували. Я бігала в посольство, дізнавалася, чи є гранти [які покривають повну вартість], але нюанс був у тому, що я хотіла вступати у приватний університет.


Цілий зал дівчат, усі хочуть на факультет із фешну, а я одна така: «А що там машини?»

У той час автодизайну в Україні нас узагалі не навчали. Ще й надто, нам казали: «Що ти таке робиш? Воно нікому не треба. Краще автобусну зупинку намалюй». Для диплома я хотіла зробити як проєкт автомобіль, щоб використати для вступу за профілем. І почалося: «Ніяких машин!». Мені здається, що я взагалі більше часу воювала за те, щоб зробити цей проєкт, ніж робила диплом.

Уже на четвертому курсі я дізналася, що в цьому італійському університеті є ознайомчі курси. Вони були платні, але мені їх вирішив подарувати брат. Він думав, що я з’їжджу туди та передумаю вступати [сміється]. В університеті мені розповідали, що якщо я вибираю між навчанням і машиною – краще обрати навчання. Звісно, між машиною я й вагалася [сміється]. Я бігала за директором і питала: «Може, все-таки 100%? Може, я якось потім після навчання віддам? Може, ще якось?». Зрештою мені запропонували грант на 50% в SPD (Polytechnic School of Design – ред.).

Я подякувала й сказала, що подумаю. Уже змирилася, що на рік залишуся в Києві, буду малювати портфоліо, сфокусуюся лише на цьому й на наступний рік візьму свій грант на 100%. Але мій тато вирішив, що рік я байдикувати не буду, узяв кредит й оплатив другу половину навчання, яке починалося вже за місяць.

Сон по дві години та пошук роботи

Я поїхала на навчання в Італію, коли мені було 20 років, тому я була найменшою студенткою на курсі. У середньому на магістратуру в Європі йдуть у 26–27 років. Мене часто перепитували, як я могла вступити? Це ж треба 15 років навчання мати. Доводилося пояснювати, що у нас 11 років – школа, а потім відразу бакалавр на 4 роки.

У нас були пари з 9:00 до 19:00. Ми навіть просили не закривати університет на ніч і були готові там ночувати, бо не встигали все робити. Якось викладачка дала ще якесь завдання на вихідні, а ми сказали: «Але ж ми й так спимо по 2 години», а вона відповіла: «А ви що, ще й спите? Роботу не плануєте знайти?».

Приватні університети співпрацюють із брендами – наприклад, наш працював із Volkswagen. Саме за їхні кошти університет давав гранти. На грантах у нас навчалося 4 людини й ми мали ці гроші «відпрацювати». У всіх студентів був прохідний бал 18, а у нас – 24. Не здаєш на 24 – грант анулюють і мусиш виплатити те, що не заплатив. У такому страху ми навчалися. Начебто отримав грант, але це не означає, що в кінці з тебе все ж не попросять усі ці кошти.

Чому брендам було цікаво співпрацювати з нашим університетом? По-перше, ідеї. Вони давали нам завдання, оплачували виробництво макетів, а потім робили презентації в їхній студії. Так було з Audi, наприклад. Також це їхня комунікація з молоддю. Тим паче, що вони потім потенційно можуть когось узяти на стажування. Але проблема в тому, що в Італії ти не можеш стажуватися, поки вчишся в інституті. А в Німеччині навпаки – можеш стажуватися лише коли студент. Тому пройти стажування в Audi так і не вийшло.

Після навчання я розуміла, що в Україні роботу з автодизайну не знайду. Ще під час навчання нам радили збирати контакти: ми їздили в музеї та автосалони, спілкувалися з викладачами, які працюють у цій сфері. Я зверстала PDF зі своїми роботами та почала розсилати на всі ці зібрані емейли. Шукала роботу або оплачуване стажування. Я розуміла, що адекватні вакансії передбачають 3–5 років досвіду, яких у мене не було. Розглядала вакансії саме в Італії, бо в мене була посвідка на проживання з пошуку роботи.

За місяць пошуків мені подзвонили з JAC і запропонували стажування на пів року за 600 євро на місяць – і я погодилася. Уже за кілька тижнів до кінця стажування підійшла до свого шефа й спитала: «Мені треба або продовжувати квартиру, або ні. Я лишаюся?». Він сказав: «Так». Я продовжила квартиру й забрала з Києва кота. Планую тут здобути якраз ось ці 3 роки досвіду, які всі просять, а потім буду рухатися далі.


Якось викладачка дала ще якесь завдання на вихідні, а ми сказали: «Але ж ми й так спимо по 2 години», а вона відповіла: «А ви що, ще й спите? Роботу не плануєте знайти?»

Жінки в автодизайні

Мене можуть спитати, чому це я, дівчина, і цікавлюся авто, але швидше в контексті: «Як я примудрилася?». В інституті в Києві на кафедрі промислового дизайну було багато дівчат і моя мама постійно цьому дивувалася. Мій дідусь був архітектором і він часто казав: «Жінки в дизайні? Як це сталося? Що вони там роблять?». В Італії дівчатам на автодизайні не дивувалися. Але у групі з 23 людей, окрім мене, була лише одна дівчина.

У студії 44 працівники, у дизайн-команді – я одна жінка. Крім мене, ще є прибиральниця та адміністраторка, усі інші – чоловіки. Узагалі, усім все одно на те, що я – жінка. Єдиний момент був, мій товариш колись розповідав, що вони сиділи й обговорювали: «Коли нам казали, що візьмуть на роботу дівчину, ми уявляли когось із грудьми та в мініспідниці, хто прикрашатиме офіс. А ця прийшла й реально працює!» [сміється]. Загалом, у нас дуже комфортна атмосфера в команді.

Але є така фішка: у цій сфері дівчатам зазвичай віддають роботу саме над інтер’єром машини, підбирати кольори й текстури – це називають Color & Trim. Мені могли казати: «Жінки краще підбирають кольори», а я відповідала: «Якщо я буду робити Color & Trim, усі тачки будуть чорні й матові, заспокойтеся» [сміється].

Якось до нас приїхав шеф-дизайнер Audi Sport і сів на перерві поговорити зі студентами. І питає мене:

– А ти що хочеш робити?– Екстер’єр.

– Казали, що тобі треба йти в Color & Trim?

– Казали.

– А знаєш, як відповідати треба?, – і показав середній палець. – І вперед!

Звісно, у мене не було потреби застосовувати це на практиці. Мені ніхто ніколи не казав: «Твоє місце тільки на Color & Trim». Просто натякали.

Якось мені викладач із 3D почав розповідати: «Слухай, а ти знаєш, що екстер’єр BMW Z4 робила жінка? От у мене ця машина, так класно! Уявляєш, жінка може робити екстер’єр?». Сказала: «Я в цьому не сумніваюся» [сміється].

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.