Є питанняЄ питання: чому молодшим поколінням так важко робити «дорослі» справи?

Чому люди відчувають заціпеніння перед позаробочими справами?

Успішний успіх і висока вартість проживання

Молодші покоління або провели свою молодість із соціальними мережами, або й зовсім виросли на них. Вони стали свідками того, як Instagram захопили історії успіху, а потім як медіа та деякі інфлюєнсери намагалися нейтралізувати їх твердженнями, що реальне життя та соцмережі дуже відрізняються. 

Можливо, вони дійсно відрізняються: за кожним фото відпустки ховається години роботи для того, щоб заробити на неї грошей, а за кожним закритим проєктом – недоспані ночі й очі, що тіпаються від стресу. Водночас чи можемо ми дійсно не вимагати від себе успіху?

Наразі прожитковий мінімум в Україні становить 3023 гривні. Станом на 2022 рік він становив 2600 гривень, і вже тоді експерти визначали, що він у 2,6 раза менший за реальний мінімум. Також додається й те, що від повномасштабного вторгнення економіка Україні сильно постраждала через тимчасову окупацію територій, знищення інфраструктури та блокування на кордонах. До цього ми пережили кризу ковіду. Коли зарплатні не покривають мінімуму й економіка страждає, людям доводиться брати дві та більше робіт. Це, ймовірніше, історія виживання, проте вона дається так само важко, як й історія успіху. 

Навіть таке, здавалося б, легке завдання, як утримати роботу, вимагає великих зусиль. Компаніям не цікаві середні значення, вони шукають максимальних результатів за свої кошти – найбільш оптимізованих працівників, які чудово відповідають на постійні зміни сучасного світу, зокрема на появу віддаленої роботи з її плюсами й викликами, зміни в робочих інструментах і початок ери штучного інтелекту.  

У таких умовах необхідно постійно навчатися, встигати більше за меншу кількість часу й шукати додаткові джерела доходу. Відтак складно навіть знайти час на відпочинок, бо робочий вечір часто перетікає в робочу ніч в умовах віддаленої роботи. А якщо вільний час і з’являється, то молодші покоління можуть відчувати сором за непродуктивність, а тому намагаються зайнятися чимось, що буде корисним для їхнього кар’єрного розвитку або особистого бренда.  

Усі «дорослі» задачі видаються занадто складними й занадто непотрібними після довгого дня роботи. Так не хочеться знову й знову розвішувати прання, щоранку мити посуд і застеляти ліжко, витрачати свій єдиний вихідний на те, щоб надсилати посилки з речами, які не підійшли. Такі завдання також не належать до категорії продуктивності, адже прямо впливають лише на нас самих, а не на наш перформанс на роботі. Вони менше впливають на наше життя, а тому рідко визначаються як пріоритет. 

Наша героїня Іра поділилася, що їй складно сфокусуватися на неробочих завданнях, особливо тих, де потрібно з кимось про щось домовлятися або фізично йти й щось купувати. Вона часто відкладає справи, які можна зробити за декілька секунд, на безвік, а потім нервує через це: «Думаю, я краще справляюся з роботою, бо вона мені цікава, я вмотивована, результатами можна хизуватися чи монетизувати у відпустки, наприклад. А коли я мушу робити щось позаробоче, то постійно думаю, що в цей час мусила б хоч трохи відпочити та перезавантажитися. А також я ще з дитинства перепрацьовувала, брала участь у різних гуртках. І мені завжди здавалося, що це так нерозумно – витрачати свій час на щось таке звичайне». Коли вона уявляє собі ці завдання, то відчуває відразу й велику втому, а ще – відчуття несправедливості, бо комусь це не треба робити, а їй – треба.

Невміння і страх спробувати

Коли ми дивимося на наших батьків, здається, що їм це все вдається так легко. Вони вже наче народилися зі знанням про те, хто може одночасно встановити кондиціонер і покласти плитку, а також про те, як замінити шину, викрутити лампочку в складному плафоні, приготувати вечерю з усього випадкового, що є в холодильнику. 

У сім’ях, де батьки перебирали на себе всі обов’язки та не долучали дітей до хатніх справ, останні можуть недооцінювати, як багато зусиль і навичок насправді вимагає хатня праця. Пізніше, коли такі діти виростають, вони не знають, як підступитися до «дорослих» справ, адже вони ніколи не були частиною процесу – лише результату. Коли все здавалося таким легким в інших, а для них це відчувається як щось непіднімне, то можна легко почати звинувачувати самих себе – начебто проблема в них, що вони не народились із якимось талантом або логікою. Насправді ж це частіше про нестачу навичок, які всі батьки так само колись здобували. 

З цим стикнувся й Антон – більшості позаробочих справ ніхто його не вчив, бо ними завжди займалися батьки: «Ти ростеш собі, радієш життю, а потім стикаєшся з тим, що є пласт дій, які мусиш виконувати, інакше просто не матимеш, де спати. А тебе до цього ніхто не готував». Відтак кожна з таких справ вимагає значних ментальних зусиль, адже йдеться не тільки про те, щоб навчитися щось робити й виконати це, а й побудувати систематичну звичку. Антон визнає, що хотів би, щоби батьки почали раніше вводити якісь дії в рутину, щоб він уже почав їх виконувати автоматично, не думаючи. А так він може витрачати багато часу, вирішуючи, чи варто щось зробити, чи краще відкласти. 

Технологічно не завжди означає простіше

Колись Джуді Шапіро висловила свій скептицизм щодо того, як ми ставимося до нових технологій: «Звабливість нових технологій суперечить реальності, де технології часто не заощаджують час і навіть не є більш ефективними». 

Звісно, технології спростили деякі з наших «дорослих» завдань. Тепер комунальні платежі можна заплатити одним кліком у кабінеті, а не стояти годинами в черзі на оплату в банку чи на пошті. Тимчасові водійські права можна змінити на постійні в «Дії» й отримати їх за декілька днів на пошті. А продукти привезе доставка.  

Водночас деякі завдання стали складнішими, а інші взагалі з’явилися винятково через появу технологій. Раніше ми багато робіт делегували людям, які витратили багато часу на навчання та займаються чимось професійно. До прикладу, раніше для оформлення субсидії всі йшли до центру надання адміністративних послуг. Начебто й зараз можна піти, проте є ж технології – навіщо витрачати час на дорогу, якщо все можна зробити за декілька хвилин із комфорту власного дому? Та ми не враховуємо той факт, що подача субсидій вимагає заповнення декількох форм. Якщо ви бачите їх уперше в житті, потрібен час, щоби зрозуміти, як саме їх заповнювати. Також немає нікого, хто може підтвердити, що все правильно написано або ж дати рекомендації з покращення документації. Відтак ви не просто подаєте заявку в декілька кліків, а вчитеся заповнювати документи, збираєте всю відповідну інформацію в батьків, яким необхідна субсидія, і переживаєте за те, що щось не так подали. Це звучить набагато стресовіше, аніж просто з’явитися й побути в ЦНАПі певний час. 

Те саме стосується заповнення податкових декларацій, організації відпустки або навіть ремонту чогось, адже, здавалося б, усе можна нагуглити та навчитися через YouTube-відео за п’ять хвилин. Якось я тиждень намагалася скоординувати пошту онлайн і через телефон, щоби мені змінили номер на доставці та перенаправили замовлення знову додому. Я прийшла на відділення й оформила все за 10 хвилин, коли зрозуміла, що нічого не доб’юся.  

Одна з нових проблем, яку створила поява технологій – це й різномаїття вибору. З одного боку, добре мати безліч альтернатив на будь-який смак. Проте в певний момент, коли ми, окрім найближчих магазинів, починаємо розглядати варіанти в межах усього світу через онлайн-шопінг, покупка може приголомшувати. Наприклад, такі прості речі, як вибрати лампочку або килимок під двері, можуть заганяти в паніку лише через те, що в інтернеті можна знайти безліч пропозицій, а вибрати з них якусь одну досить складно. Ми постійно шукатимемо щось якісніше та дешевше водночас. Або якщо раніше варто було лише спитати в сусідів номер сантехніка, то тепер можна переглянути тисячі оголошень онлайн і так нікого не обрати, тому що ми втомилися після перших п’яти анкет. «Нам кажуть, що інтернет – це той самий інструмент, який знайде правду, найвлучнішу відповідь і правильну річ. Та часто це лише ілюзія», – ділиться докторка Фельдман, експертка з диджитал-культури, у коментарі для Stylist. 

Що робити із заціпенінням перед «дорослими» справами?

Визнайте, що це не зовсім легко

Нам може видаватися, наче більшості дорослі справи даються легко, через що ми припускаємо, що всім це дається легко. А ті, кому важче, начебто просто ліниві або не дуже стараються. Прибирання та приготування їжі можуть бути для когось активностями для розслаблення та заземлення, проте в когось вони викликатимуть паніку або ж нудьгу та небажання це робити. 

Дорослі справи можуть бути важкими, особливо якщо ви раніше ніколи їх не робили або у вас обмежений вільний час. Якщо ми визнаємо це, а не будемо постійно носити із собою сором, що з нами щось не так, бо ми досі не можемо подорослішати, виконувати справи стане легше. Ірі допомагає саме це: «Останнім часом я заспокоюю себе тим, що зробила стільки, скільки могла. Я намагаюся прийняти той факт, що я вже щось не зробила вчасно, і це дає мені ресурс зробити нарешті цю справу. Я сприймаю прокрастинацію як частину свого побутового та робочого життя». 

Дозвольте собі спробувати

Батьки, для яких усе, здається, легко, також колись провели багато часу в пошуку потрібних контактів і просили своїх батьків показати, як щось ремонтувати. Так само як їм може бути складно зрозуміти, як відновити пароль від Instagram, так і вам нелегко з першого разу купити правильні дюбелі для полички. І це нормально – учитися, просити про поради, помилятися та пробувати ще.

Створіть список і поступово виконуйте його

Виписуйте всі позаробочі справи на список. Інакше ви спочатку постійно триматимете їх у голові та хвилюватиметеся, а потім однаково забуватимете та раптово згадуватимете, коли дедлайн подачі річної декларації давно минув. Можна розділити їх на колонки: термінові (ті, що треба зробити негайно), важливі (ті, що мають дедлайн, але не скоро) і звичайні (що не мають дедлайну). А також виділіть ті справи, які насправді взагалі не важливі, і це більше про ваші бажання, які необов’язково мають виконуватися. 

Якщо ви ніколи раніше не користувалися застосунками, як-от Trello, Todoist або іншими таск-трекерами, то необов’язково починати це робити. Навчитися ними користуватися та налаштувати там систему, яка вам підійде – це додаткове завдання, яке ви можете відтягувати, як і всі інші дорослі справи, які ви мали б туди занести. Якщо для вас простіше писати в нотатках, календарі або ж на листочках-відривачках, то скористайтеся ними. 

Варто почати з термінових і не переходити до інших, доки ви не закінчите їх. А потім можна комбінувати й раз на тижні робити одну важливу справу й одну звичайну. Або можна виділити день для того, щоб зробити всі завдання тижня, включно з прибиранням і приготуванням їжі або плануванням меню на тиждень. Тут варто пробувати різні системи, щоб зрозуміти, яка на вас найменше тисне і якої ви дійсно зможете притримуватися на довгій дистанції. 

Також важливо оцінити, чи щось простіше зробити онлайн, чи своєю фізичною присутністю. Якщо ви знаєте, що ви будете тиждень іти за книжкою у фізичну книгарню, то просто замовте її онлайн і не соромте себе за те, що ви ніяк не можете зайти за тим, що вам потрібно. А якщо ви розумієте, що простіше сходити на пошту, у ЦНАП або спитати в когось поради з будь-яких інших справ, то виділіть час на це. 

Також є золоте правило, що якщо щось можна зробити менше як за п’ять хвилин, то варто виконати його одразу. А блогерка Лілі нагадує про те, що 10 хвилин виконання чогось може врятувати вас від годин хаосу та зусиль у майбутньому. 

Почніть ставитися до цього як до робочих завдань

Дорослі справи – це щось, що одночасно не належить до роботи, до чогось продуктивного й до відпочинку. Через це ми дуже низько їх пріоритезуємо, а коли маємо вільну хвилинку, то прагнемо або чогось цікавішого, або повного відпочинку, щоб перезарядитися. 

Іноді речам потрібен ребрендинг, щоби їх почали сприймати серйозніше. Поставтеся до дорослих справ як до робочих. Тоді ви можете не переживати, що знищуєте свій час на відпочинок, а також запропонувати собі винагороду за роботу: купити дрібничку, яку давно хотіли, приготувати смачну каву або ж на 15 хвилин довше пограти в улюблені ігри. 

Валерія розповіла нам, що їй було особливо важко впоратися із завданнями, які можна відкласти на пізніше, бо її основна робота завжди є пріоритетом. Тому вона почала вписувати такі справи у свій план на тиждень, а також шукати внутрішню мотивацію: «Я думаю про той стан, який матиму, коли зроблю нарешті якісь документи або хатні справи. Це як контрольна робота, яку поставили на шостий урок, і ти увесь день перед нею переживаєш. А потім написав – і задоволений біжиш додому. Я пам’ятаю це почуття й концентруюся на ньому, коли мені не хочеться щось робити. А ще додаю неробочі справи поміж робочих, бо це дає мені можливість переключитися, і от я вже наче відпочиваю посеред робочого дня». 

Користувачка TikTok Девін пішла ще далі. Вона удає, наче вона найняла себе як професійну клінерку, щоб прибирати у своєму ж домі, а отже – встановила собі зарплату та ліміт на час, витрачений на хатні справи. Як зазначає дівчина, їй це допомогло сконцентруватися, швидше виконувати домашні справи та менше думати про те, чи точно це варто робити цього тижня, чи можна відкласти до наступного.