Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Колонка«Виправдання зґвалтування – це співучасть». Чому існує феномен «самавинна»?

«Виправдання зґвалтування – це співучасть». Чому існує феномен «самавинна»? — Колонка на Wonderzine

Страх і захисні механізми

Анастасія Микитенко

Заступниця головної редакторки Wonderzine Україна


Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Коли є статистика про те, що 81% жінок постраждали від сексуального насильства, ти постійно чуєш ці історії. Вони тебе вже не дивують, але болить щоразу.

Типовим уявленням про зґвалтування є «йшла вулицею пізно, затягнули в кущі», проте такий вигляд має найменша частина всіх випадків. Насправді це часто про людей, яких ти знаєш на ім’я: друг сім’ї, який торкався тебе не там у 5 років; однокласник, який зайшов до тебе додому зробити разом уроки; твій перший хлопець, який годину пояснював, що ви вже дорослі й уже пора; твій чоловік, який уважає, що твоє «так» на весіллі – це «так» на кожну його ерекцію.

І завжди дивує, що навіть коли наголосу набуває найбільш «підручниковий» кейс зґвалтування, однаково знаходяться люди, для яких «всьо нє так однозначно» та «сама винна». Здається, що для таких коментаторів усе, що робить жінка, є запрошенням до зґвалтування: розпущене волосся, макіяж, посмішка, красива білизна, спідниця вище коліна, «Ну так, а чого у неї була вагіна? Знала, ким народжувалась!»

І завжди задаєшся запитанням, чому ця реакція. Для себе виділила поки що дві причини – два різновиди страхів.

Страх насамперед того, що ти сам був у ролі насильника, але не думав, що в суспільстві твої дії називають зґвалтуванням. Або ти був у ролі свідка, бо таке робили твої знайомі, але ти нічого не сказав і спокійно вислухав чиїсь сексуальні перемоги. Або ти мастурбував на відео дівчат із того каналу та писав коментарі про те, як пацани класно «викривають шльондр», але потім ситуація вийшла поза бульбашку 14 тисяч підписників і виявилося, що це ненормально. Звісно, нікому не подобається вважати себе ґвалтівником або потенційним ґвалтівником. Секс подобається, а осуд інших – не дуже. Так ти захищаєш не стільки цих хлопців, скільки себе: від усвідомлення того, хто ти є насправді, і від заяви дівчини, яка впізнає себе в цій ситуації та нарешті зрозуміє, що ти з нею зробив.

Захищаєш не стільки цих хлопців, скільки себе: від усвідомлення того, хто ти є, і від заяви дівчини, яка впізнає себе в цій ситуації та нарешті зрозуміє, що ти з нею зробив.


До речі, саме цей страх потім буде висміювати дівчат, які радять одна одній слідкувати за своїми напоями та ходити з газовими балончиками. Адже тоді доступ до постраждалих стає обмеженішим. Щоби цього уникнути, таких жінок одразу позначають – «параноїдальні» та «мізандрички». Цікавий парадокс – не віриш, що він тебе міг зґвалтувати, то наївна дурнюня, яка сама винна, а якщо підозріло ставишся до незнайомців, то дискримінуєш чоловіків. У цій грі жінка ніколи не переможе.

Другий страх, який породжує «самавинна», пов’язаний із небажанням усвідомлювати, що на тебе дійсно можуть напасти без причини. Мозок шукає більш раціональних пояснень, ніж «вона народилася жінкою», і звідси народжуються «знала, куди йшла» та «як вирядилася, так її та сприйняли». Такий страх змушує вірити, що якщо ти не будеш ходити пізно ввечері сама й не будеш пити на вечірках, то ти не станеш частиною сумної статистики. Ти ж бо народилася в порядній сім’ї й усе робила правильно, як вчили з дитинства мама та підручник ОБЖ. Зґвалтування – це ж тільки про «недалекоглядних, непристойних жінок». 

До речі, окрема тема – це люди, чиє зґвалтування «не дуже страшне». Це про тих самих онліфанниць, яким ти платив гроші за оголені фото, порноакторки, за якими ти слідкував на PornHub, дівчата з ескорту, які «добре влаштувалися в Дубаї». Їх не шкода, тому що їм це взагалі звично, тому що вони люблять секс і всюди про це кажуть, тому що раніше ти захищав своє право споглядати їхнє тіло, але тепер вони стали «пошарпаними унтерменшами», щойно заявили про те, що в них також є кордони й вони потенційно тобі можуть відмовити.

І ці стрімери – це продукт цих страхів. Вони йдуть на цей злочин, бо знають, що знайдуться люди, які їх виправдають, що серед їхніх глядачів, ймовірно, судді та поліційні, які вважають, що жінки це заслужили. Ґвалтівники навіть роблять послугу вашим страхам, допомагаючи вам зневажати постраждалу: «Пацани, уявіть, оця блондинка, яка ригала в нас в туалеті «ксанаксом», вона буде колись чиєюсь мамою або просто жінкою… Пацани, у когось із вас буде, бл*дь, така дівчина».

І ці стрімери – це продукт цих страхів. Вони йдуть на цей злочин, бо знають, що знайдуться люди, які їх виправдають


Зґвалтування – це ніколи не про жертву та навіть не про її статус, чи білизну, чи вживання алкоголю. Це про владу, про те, хто зверху. І коли ми переносимо вину на постраждалу, ми лише підтверджуємо право ґвалтівника на жіноче тіло. Що це право дається йому від народження, і тільки активна незгода може його в нього забрати. У той час, як усе мало би бути навпаки.

Кожне «сама винна» – це підігравання злочинцям. Кожне «нічого було…» підштовхує до зґвалтування, адже люди фактично пропонують лишити насильника безкарним. Кожне «знала, що робила» – це активна співучасть у кожному наступному насиллі.

Навіть якщо це робиться зі страху.

Фото: Watchers Media

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.