КолонкаБаланс, якого немає: Колонка Ірини Виговської про материнство та роботу
«Складно не порівнювати, коли інші встигають усе»
Дівчата, які не мають дітей, часто дивуються, як балансують між кар’єрою та сім’єю ті, які мають. Найпопулярнішим і найбанальнішим питанням на будь-якому інтерв’ю мами, яка працює, залишається: «Як ви знаходите work-life баланс?» або «Як ви все встигаєте?» Тут найчастіше у відповідь звучить щось на кшталт: «Я нічого не встигаю» та «Не існує жодного балансу». І на перший погляд може здатися, що це кокетство. Але на правах мами двох дітей, яка нещодавно звільнилася через вигорання, скажу, що все так і є.
У суспільства багато уявлень про те, якою має бути жінка та яку роль вона має відігравати в життєвому циклі. Навіть якщо відійти від печерних «хранительки вогнища» та «натхненниці свого чоловіка», штампів залишається багато.
Про час
Ніхто не примушує тебе народжувати, але соціальний тиск і «часікі, які тікають» хоч раз, хоча б в анекдотичній формі наздоганяли кожну. Та не всі знають, що варто завагітніти в 19 чи 20 років, як хтось неодмінно зазначить, що ти «перекреслила життя й не встигла пожити для себе». Спойлер: дідівщина серед мам існує навіть на майданчиках і в дитячому садку.
Коли кажуть «мама ангелочков», кажуть, зазвичай, тоном, що висміює. Та світ не чорно-білий
Я народила в 21, й одна з медсестер у пологовому, сміючись з мого халата з Міккі Маусами (який я, до речі, сміливо одягла б і зараз), сказала: «Давно таких ранніх не було». Хоча за медичною термінологією ще десять років тому 25-річних породіль називали «старородячими». Звісно, це лише формальність, і зараз від цього терміна намагаються відійти, але по-перше, цю формальність зазначали в обмінній карті і, можливо, озвучували, коли ти йшла зустрічати нове життя, а по-друге, 21 – рано, а 25 – пізно. Це дуже показовий приклад того, якою уявляється свобода вибору жінки в плані материнства.
Про кар’єру
Коли ти вже стала мамою, перед тобою знову челендж. Якщо народила рано, треба починати швидко будувати кар’єру, бо просидиш у чотирьох стінах й обміняєш на підгузки всю перспективу власного розвитку. Якщо народила пізніше, то, мабуть, уже міцно заплетена павутинням проєктів, дедлайнів, важливих справ і з пологового поїдеш прямісінько в офіс, де обладнаєш переговорку під дитячу.
Дуже умовно сучасних мам можна поділити на два табори: ті, хто в описі своєї сторінки в інстаграмі зазначають проєкти, з якими працюють, і ті, які у рядку «про себе» пишуть дату народження своїх дітей. На останніх звикли дивитися з осудом. «Мама ангелочков» – така собі загальна назва для всіх жінок, які вирішили присвятити себе дітям. Але чи присвятити? Ми знову впираємося в крайнощі, коли ти або замолода, або застара, або суперефективна й можеш усе, або поклала своє життя на вівтар виховання нового покоління. Коли кажуть «мама ангелочков», кажуть, зазвичай, тоном, що висміює. Та світ не чорно-білий.
Я була з тих, хто під час переймів щось відписує в робочому чатику, але водночас мені хотілося виглядати, як ідеальна американська домогосподарка 40-х років: тонка талія, домашня сукня, духмяні пироги (чи хоча би торт з вафель і згущеного молока), щаслива сім’я. Зі старшим сином я працювала ночами, щоб встигати все, з меншою донькою наважилася попросити про допомогу та залучити няню. Звісно, мене драйвило, що я відчуваю себе супергеройкою, ніколи не зупиняюся, можу бігти з дітьми під рукою та накидувати на погони зірочки нових звершень. Але за півтора року активного робочого дабл-материнства я усвідомила, що втратила себе, і, щоб піти на пошуки, від роботи довелося відмовитися.
Звісно, мене драйвило, що я відчуваю себе супергеройкою, ніколи не зупиняюся, можу бігти з дітьми під рукою та накидувати на погони зірочки нових звершень
Мені було страшно зробити цей крок, бо я немов би здалася. Що я напишу тепер про себе, замість рядка «головна редакторка»? І хоча наче й зрозуміло, що ми всі – не є наша робота чи наша сім’я, наступного ж дня після посту про звільнення десятки людей, від близьких до маловідомих, почали писати мені тривожні повідомлення: «А що далі?», «Станеш домогосподаркою?», «Присвятиш себе дітям?», «Хаха, так і повірила, що ти будеш мамою янголяток, у тебе, певно, уже новий проєкт».
Я не знаю, звідки береться таке знецінення вибору жінкою чистого материнства, без домішок паралельного досягнення успіху, але в 90 % випадків саме жінки насміхаються над тими, хто, на їхню думку, «застряг у декреті». «Я от встигаю й на тренування, і на роботу, і з дитиною, а вона…». Чомусь ми не любимо підтримувати одна одну, але готові мірятися досягненнями, навіть якщо ці «досягнення» ми вигадали собі самі.
Про допомогу
Ми стоїмо на фундаменті з історій про те, що «раніше не було ані пральної машинки, ані підгузків, і ми якось упоралися», тому просити про допомогу довгий час було соромно: нас же виростили, чому ми не можемо? Складно не порівнювати, коли інші встигають усе, а я чомусь ледь рухаюся, хоча лише доглядаю дітей.
Така опція, як няня, для широкого загалу стала варіантом норми не так давно. Я чула історії про те, що жінкам вигідніше найняти няню й піти працювати, бо потрібні гроші, або що няню наймають для того, щоб жінка не розгубила свої навички й не «отупіла» в декреті – і це випадки, коли няня сприймається як щось логічне та хороше. Але як тільки мовиться про няню для жінки, у якої (лише) одна дитина та яка не працює, більшість вважає це примхою. «Вона ж нічого не робить, а ще й няню має. Я от встигаю й на тренування, і на роботу, і з дитиною…». Наша платівка з 10 знецінювальних топхітів усіх часів і народів продовжує крутитися.
Якщо жінці бракує часу на полежати в тиші, випити кави з подругою чи почитати, винайняти на цей час няню буде не примхою, а необхідністю
Висновки я почну з досліджень, згідно з якими однією з основних психологічних причин виникнення післяпологової депресії є втрата контролю над власним життям. Тобто якщо жінці бракує часу на полежати в тиші, випити кави з подругою, почитати, сходити на манікюр чи покататися містом у машині без автокрісел, винайняти на цей час няню буде не примхою, а необхідністю. Навіть якщо з боку це виглядає інакше.
Коли жінка-мама багато працює та це її захоплює, це в жодному разі не робить її поганою. Навіть якщо вона проводить з дитиною менше часу, ніж хтось міг би їй рекомендувати. Навіть якщо під час переймів відписує в робочому чатику. Так само як і жінка, яка вирішила для себе побути рік, два чи скільки їй захочеться із сім’єю вдома, – вона має повне право не бути за це засудженою. Навіть якщо вона носить халат і бігуді, головне, щоб це був її свідомий вибір.
Я була «старшою сестрою» з іронією в голосі, коли в 23 роки відвела дитину до дитячого садка й не «вписувалася» в уявлення інших про повноцінну маму. Була «поганою мамою», коли працювала за десятьох і поверталася додому вже після того, як дитина заснула. Я стала «нереалізованою», коли залишила офіс і пішла шукати себе, й «утриманкою», коли, нічого не заробляючи, усе ж залишила таку «примху», як няня.
Об’єднавши досвід невдоволення з усіх боків, можу впевнено сказати, що не існує соромних ролей для жінки-мами, от тільки ми самі часто вигадуємо їх і намагаємося «вписати» себе й інших у ці межі. Думаю, нам варто подивитися на все ширше й відчепитися не лише від інших, а й насамперед від себе.
Коментарі
Підписатись