Колонка«Тато працює, а мама красива». Чому бути домогосподаркою – це не привілей
Колонка стендап-комікеси Насті Дєрскої
У дитинстві я не мріяла про одруження, ані про білу сукню, ані про фату. Переконана, що це не виняткова ситуація для дівчинки, хоч мені часто казали, що це дивно чи неправильно. 7-річна версія мене мріяла стати, цитую, «відомою та багатою». І якби за кожне нагадування про те, що мене, таку неохайну, гучну, язикату, заміж ніхто не візьме, мені давали по гривні, питання багатства вже давно було б закрите.
З часом я дізналася, що для жінки надважливо не просто вийти заміж, а вдало вийти заміж. Тобто знайти чоловіка, який зможе забезпечити тебе та твоїх дітей. Цікаво, що ця установка літала в повітрі задовго до того, як я досягла потенційного віку «на виданні».
У 18 років твій намір будувати кар’єру й не робити заміжжя головною ціллю життя не сприймається всерйоз. До 25 ти вдосталь наслухаєшся й про кар’єру, яка тебе вночі не зігріє, і про свою аморальність, розпусність чи егоїзм. Поки це було головними постулатами, мене це не турбувало. Проте з часом з’явився аргумент, від якого запалало. Виявилося, що бажання працювати та самореалізовуватися для жінки не розумне, не далекоглядне й не вигідне. Бо була б ти розумна, твій чоловік тебе всім забезпечив би. Від тебе що треба? Домашній затишок і більш нічого. Ось гарна угода, а ти, дурепа, роботу шукаєш.
Почути такі аргументи можна було не лише від далекої родички, яка краще знає, як тобі жити. У студентстві я дізналася про жіночі тренінги, які вчать виходити заміж за мільйонерів, бути жінкою «плюс», отримувати все, що забажаєш, за помахом вій. Асортимент учень був неймовірно широкий: одні вчили генерувати жіночу енергію, щоб зробити чоловіка мільйонером, інші розповідали, як уполювати мільйонера одразу. Один аргумент був незмінний: ти працюєш, бо ти дурна, бо була б розумна, то не довелося б працювати. Прикро визнавати, але 10 років потому такі жіночі курси все ще на хвилі популярності, а їхня доказова база так і не змінилася.
Заміж за мільйонера
Коли дівчатам презентують «вдале заміжжя», ніхто не малює картинку, де ти у фартуху смажиш котлети під нескінченну дитячу істерику. Ні, план такий: у тебе буде красиве розмірене життя, твої охайні слухняні діти зустрічатимуть тебе зі спа, а чоловік осипатиме компліментами за те, який чудовий ресторан ти обрала для вечері. Інше питання, що такий варіант малоймовірний суто статистично.
Ми живемо в країні з нерозвиненою економікою. Це означає, що в Україні досить небагато людей, які мають змогу одноосібно забезпечувати цілу родину на високому рівні. Тобто з відпустками за кордоном і залученням персоналу до хатньої роботи. За даними Держстату, понад 70% українців вважають себе бідними, а до середнього класу себе віднесли лише 1,1% опитаних. Більш оптимістичне бачення має Центр Разумкова: їхнє дослідження демонструє, що в Україні 14,2% населення належить до середнього класу, до вищого класу – 1,3%. Тобто можна припустити, що шанси не працювати взагалі й вести розкішне життя за кошт потенційного чоловіка вкрай низькі. Щонайменше недостатні для того, щоб стверджувати, що серйозно ставитися до кар’єри нерозумно для жінки.
Ніхто не мріє пірнути в океан брудних каструль, де на допомогу не прийде посудомийна машина
Крім того, переважна більшість українок працює. Зайнятість жінок і чоловіків на ринку праці становить 46,7% і 62,8% відповідно. Але, навіть незважаючи на це, жінки витрачають удвічі більше часу на побутові справи й догляд за дітьми. Важливо й інше: що менший сімейний бюджет, то більше часу й зусиль займає побут. І в цьому світлі роль домогосподарки втрачає свою привабливість. Ніхто не мріє пірнути в океан брудних каструль, де на допомогу не прийде посудомийна машина. Хоча такий варіант значно більш імовірний, якщо в сім’ї один годувальник. З незрозумілих причин гуру успішного заміжжя такий сценарій до уваги не беруть, бо що таке статистика на тлі непереможної жіночої енергії та потужних афірмацій до всесвіту.
«Синдром домогосподарки»
Упевнена, що в богом забутих куточках нашої країни досі ходить легенда про те, що бути домогосподаркою легко. Сюди додаємо відносно інноваційне «за тебе пере пральна машинка, а пилососить пилосос». Не варто забувати, що й досі існують люди, які думають, що декретна відпустка – це відпустка. На тлі такого різноманіття поглядів доводиться нагадувати, що роль домогосподарки дійсно виснажлива й фізично, і психологічно.
Дуже дивно, що у 21 сторіччі хтось знову говорить про «жіноче призначення» та пропонує вчитися бути зразковою дружиною. Адже світова історія дає докази того, що ідея перевести життя жінки в площину «кухня-діти» вкрай не далекоглядна. Яскравий приклад можна дібрати з історії США. У 50-ті роки світ переживав демографічну кризу, і в Штатах це питання вирішували шляхом «повернення жінок у сім’ю». У ЗМІ та рекламі активно пропагували образ зразкової домогосподарки, і з часом це вкорінило думку, що жінка може реалізуватися лише як мати та дружина. Крім того, активно ширився міф про те, що матері, які працюють, негативно впливають на психіку дітей. Правда ж виявилася протилежною. Надмірна опіка матерів, які не бачили для себе іншого призначення, крім материнства, призводила до патологічних станів у дітей. Психіатр Девід Леві описав щонайменше 20 історій дитячих психічних розладів, які були викликані гіперопікою.
Ідея перевести життя жінки в площину «кухня-діти» вкрай не далекоглядна
Проблеми з дітьми були першим дзвіночком. Згодом з’явилося те, що охрестили «проблемою без назви». Несподівано різко зросла кількість жінок, які звернулися до психотерапевтів і психіатрів зі скаргами на хронічну втому, депресію, суїцидальні думки. Кілька років проблему ігнорували, продовжуючи тиражувати поради з домоводства в ЗМІ, проте з часом ситуація погіршилася: зросла кількість жінок, залежних від алкоголю та транквілізаторів, були зафіксовані випадки особливо жорстокого ставлення до дітей.
Лише на початку 70-х це почали обговорювати в медіа, у 1963 році вийшов документальний фільм про проблеми домогосподарок, а згодом журнал Redbook створив рубрику «Чому молоді мами відчувають себе полоненими», куди жінки могли надіслати свої історії. Видання отримало понад 20 000 відгуків, тож згодом за мотивами цих історій видали книгу. Існує думка, що саме засилля стереотипів жіночності в 50-х спровокувало опір і, як наслідок, другу хвилю фемінізму. Ситуацію детально аналізувала Бетті Фрідан у своїй книзі «Загадка жіночності». Вона ж назвала стан психічного занепаду через нереалізованість «синдромом домогосподарки».
Сьогодні науковці визнають, що люди, які повністю беруть на себе домашні клопоти й догляд за дітьми, більше схильні до проблем із ментальним здоров’ям. 2012 року Інститут Ґеллапа провів дослідження за участі 60 000 жінок, де частина досліджуваної групи залишилася вдома з дітьми, а інша мала змогу працювати. Виявилося, що домогосподарки з дітьми були більш схильні до депресії й тривожного розладу. Тоді як мами, які працюють, мали вищі показники ментального здоров’я. Найвразливішою групою виявилися мами-домогосподарки з низьким доходом сім’ї. Інше дослідження вказує, що в жінок, які не працюють і мають дітей, частіше трапляються розлади харчової поведінки. Симптомами «синдрому домогосподарки» вважають апатію, пригнічення, тугу, зайву вагу, хронічну втому та суїцидальні думки. Досі не розумію, що з цього переліку схоже на привілей або хоча б на сценарій, до якого б варто було прагнути.
Чому знову?
Дивним видається друге життя «традиційних цінностей» на території пострадянських країн, водночас як весь світ переживає емансипацію та становлення партнерського типу сім’ї. Можливо, я перебільшую, але мені здається, що в будь-якій західній країні курси ідеальних дружин, книги, які починаються з «Як одружити на собі...», марафони жіночності й інші освітні заходи сумнівної якості провалилися б на рівні ідеї стартапу. Проте в Східній Європі, і в Україні зокрема, гуру жіночності та зваблення мають мільйони фоловерів, а курс у них коштує стільки ж, як рік навчання в престижному українському ВНЗ.
Достовірно причину цього небажаного розквіту ми будемо знати десятиліття потому. На мою думку, річ у нашому радянському минулому. В СРСР чоловіків і жінок прирівняли в правах ще у 1917 році – і це дало змогу останнім бути залученими до праці поза домом. Проте жодної протидії гендерним стереотипам не велося. Це призвело до того, що зараз називають «друга зміна». Жінки працювали нарівні з чоловіками, проте традиційний розподіл обов’язків усе ще підказував, що хатні справи та догляд за дітьми – це жіноча справа.
Понад сто років потому вплив гендерних стереотипів досі дуже сильний. В Україні 70% чоловіків вважають хатню роботу жіночим обов’язком, 63% стверджують, що доглядати за дітьми повинна дружина, 66% – що дружина повинна відразу погоджуватися на інтимні стосунки, якщо чоловік забажає. Цікаво, що, за даними Держстату, кількість розлучень в Україні сягає 70%. Є стійке відчуття, що ці показники якось взаємопов’язані.
Курс у гуру жіночності коштує стільки ж, як рік навчання в українському ВНЗ
Мені здається, що привабити українську жінку меседжами про щасливе домогосподарювання можна лише тому, що більшість дівчат у дитинстві бачили сценарій, у якому на дружину, крім самої роботи, покладали нескінченну кількість обов’язків. У такому контексті здається логічним обрати щось одне – дім чи роботу. А оскільки кар’єра – це щось більш соціально несхвальне для жінки, лишається очевидний вибір – те саме прагнення до «вдалого заміжжя».
Так, комусь і справді вдається сприймати догляд за родиною як самореалізацію, проте для багатьох адаптуватися до такого способу життя вкрай складно. Інше питання, що роль домогосподарки несе в собі масу небезпек: фінансову залежність, що корелює з домашнім насильством, психічні розлади на фоні одноманітності й нереалізованості, вразливе становище в разі розлучення. Проте всі ці пункти на типових майстер-класах щасливих дружин чомусь не обговорюють.
Текст:
Настя Дєрская
Редакторка:
Таїсія Куденко
Коментарі
Підписатись