Views Comments Previous Next Search Wonderzine

КолонкаЧому нам треба перестати обговорювати вагу Адель та інших

Чому нам треба перестати обговорювати вагу Адель та інших  — Колонка на Wonderzine

Бодіпозитив (не) для всіх. Колонка Дарини Мізіної


Дарина Мізіна

співавторка подкасту про секс і стосунки для підлітків «11-А»

Не буду кривити душею, коли я побачила останнє фото Адель, де вона схудла на кількадесят кілограмів, моєю першою думкою було: «Вау, яка вона молодчинка». І лише після цього прикусила язика, зрозумівши, що вкотре наступила на ті самі граблі, від яких уже не раз намагалася позбутися. Ці граблі звуться сліпою ідеалізацією худих людей. І неважливо, скільки років ви цікавитеся бодіпозитивом, скільки часу й коштів витратили на терапію, аби любити себе такими, якими є, – ці граблі все ще можуть навідуватись у ваше життя час від часу. Тому що нам усім заклали цю «істину»: худе тіло – добре, товсте – погано. І під час чергового обсмоктування чужих кісточок (і кількості підшкірного жиру) мало кому з нас спаде на думку, що це просто не наша справа, а худоба, яку так возвеличуємо, може взагалі бути наслідком розладу харчової поведінки, стресу чи чогось іншого, не вельми здорового.

Прикметник «товсте» я використовую з нейтральним забарвленням, як характеристику одного з можливих типів фігури. Евфемізми на кшталт «пухкенька», «плассайз» видаються мені зайвими, адже вони ніби як припускають, що товстих людей треба лексично «прикрашати», бо інакше вони не заслуговують місця в публічному просторі.

Новини про схуднення Адель деякі могли сприйняти, як чергове нагадування, що талант може «купити» місце в публічному просторі, але по-справжньому тебе любитимуть лише тоді, коли цього самого місця ти займатимеш мінімально

Відчуваєте різницю? Ніхто не вкладає нам у голови думку, що тіло має бути здоровим, нам вкладають думку, що тіло має бути худим, бо лише за цієї умови воно може вважатися здоровим і привабливим. Вважатися всіма тими близько знайомими, малознайомими й навіть узагалі незнайомими людьми, які щедро оцінюють ваше здоров’я лише за результатами кількасекундного погляду чи фото (хочеться тут додати «безкоштовно і без реєстрації»).

Але повернімося до ситуації зі співачкою Адель. Це далеко не перша історія «героїчного» схуднення відомої людини. Як-таки наважитися погортати гугл-сторінки англо- чи українськомовних таблоїдів (чого я вам робити не раджу), ви знайдете сотні подібних історій лише за останній тиждень. Утім, Адель – це дещо інша справа. Адже вона була однією з тих співачок, чий талант насправді переважив її зовнішній вигляд. Для багатьох товстих людей вона стала не те, що рольовою моделлю, але важливою персоною в контексті репрезентації. Мовляв, ми теж талановиті, і вага тут нічого не вирішує. А от новини про схуднення Адель, точніше, захоплені коментарі щодо її схуднення деякі могли сприйняти, як чергове нагадування, що талант може «купити» місце в публічному просторі, але по-справжньому тебе любитимуть лише тоді, коли цього самого місця ти займатимеш мінімально. Тому що за стереотипними заповідями суспільства, кожна товста людина – це насправді невдала або незавершена версія худої людини.

Певна річ, деякі люди щиро хочуть скинути вагу й отримати похвалу за свою роботу. Деякі люди цілком спокійно сприймають подібні новини й захоплення інших. Поза увагою, утім, лишаються ті, хто борються з розладами харчової поведінки й для кого публічні обговорення чиїхось кілограмів стають черговим тригером для зривів. Поза увагою лишаються й ті, хто цілком собі нормально й здорово почуваються у своїх товстих тілах, але починають панічно шукати чарівні дієти для схуднення, бо «от вона змогла, а ти що?» Зрештою, поза увагою лишається сама Адель і ще сотні публічних і не дуже людей, які просто собі живуть своїм життям, худнуть або товстішають з абсолютно різноманітних причин, ні в кого не просять жодних оцінок, але таки перетворюються на буквально предмет обговорень усіх навколо.

Певна річ, деякі люди щиро хочуть скинути вагу й отримати похвалу за свою роботу

Бодіпозитив – це не пропаганда лінощів і фаст-фуду, це про любов і повагу до різних тіл, і він справді стосується всіх

Історія Адель – це справді приклад. Приклад того, як стурбована громадськість укотре суне свого носа, куди її не просять. Адже співачка жодним способом не обмовилася про своє схуднення, вона не питала: «Як вам, любі? Що ще підтягнути-підправити? Чи, може, я даремно це все затіяла?». Але всім раптом привиділося, що вони мають якісь права на тіло зовсім чужої їм людини. І якщо у випадку з публічними особами ми бачимо це явище більш яскраво, то в щоденному житті можемо навіть не помічати, як кидаємося в інших непрошеними заувагами щодо їхньої зовнішності. «Ну, хоча б схуд(ла)», – чує хтось після затяжної депресії й перебоїв у харчуванні. «Бачу, карантин пройшов ситно», – чує хтось після місяців самоізоляції й тривожності, із якою часом допомагала впоратися їжа. Жодні з цих людей не проситимуть порад чи оцінок, але отримають їх. І будуть почуватися винними, і будуть знову стресувати. Просто тому, що хтось не вміє вчасно змовчати.

Бодіпозитив – це не пропаганда лінощів і фаст-фуду, це про любов і повагу до різних тіл, і він справді стосується всіх. Тільки останнє водночас означає, що «всіх» не стосується те, який вигляд має ваше тіло. Доки ви самі не вирішите інакше.

Редакторка:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.