Інтерв'ю«Підсилити сільських жінок і наділити правом голосу». Розмова з Софією Буртак

 Як виникла ідея створити «Бізнес мережу сільських жінок»?

Усе починалося з проєкту міжнародної технічної допомоги, який фінансував уряд Канади в межах програми підвищення конкурентоздатності молочного сектору. На одній із таких зустрічей фермерка з Канади Жані Нево запропонувала ідею, що потрібно конектити жінок, щоб вони організовувалися й підтримували одна одну в бізнесі.

На початку роботи організації ми проводили трактор-driving, під час якого виявили дуже потужний і полярний стереотип: або жінка і трактор – це щось на кшталт Паші Ангеліни (українська механізаторка сільського господарства, депутатка Верховної Ради СРСР – ред.), або ж це збільшить коло відповідальності жінок. І, до речі, жінки теж побоювалися такого: якщо вона ще вмітиме їздити на тракторі, тоді, крім доїння, прибирання, напування, догляду за дітьми, громадської роботи, буде змушена ще водити сільськогосподарські машини. Однак такі заходи, крім прямої користі їзди на тракторі, дають можливість розвивати лідерство, не боятися брати на себе відповідальність у місцевому самоврядуванні.

Технологічне оснащення, яке полегшує працю жінки, дає їй можливість, наприклад, навчатись і відвідувати семінари або брати участь в адвокації своїх прав. Для мене це дуже важливо, оскільки сільські жінки були практично не виїзні: якщо малі діти, чоловік не зварить їм їсти; якщо корова, чоловік чомусь не подоїть, і дуже багато інших аспектів. Але коли з’являється доїльний апарат, кухонний комбайн і ще якісь технологічні господарські речі, то вже можна вихопити жінок на тренінг із підвищення їхньої компетенції. Так зародилась ідея бізнес-мережі сільських жінок і наших форумів.

Починаючи з 2021 року, ми підсилюємо мережу співпрацею з ООН Жінки в Україні, у межах проєкту починаємо співпрацю з вразливими групами жінок, з жінкам з інвалідністю, ромської національності. Нам важливо підсилити жінок, дати їм голос. Оскільки ООН Жінки в Україні – це організація, яка має мандат на підтримку саме українських жінок. У бізнес-мережі є різні програми освітньої й технологічної підтримки. Ми намагаємося залучити грантові кошти, і переважна більшість наших проєктів – це як створення ініціатив для самоорганізації й взаємопідтримки сільських жінок, так і заснування просторів у громадах для надання соціальних послуг, придбання побутового й господарського устаткування, оновлення технічної бази.

 Розкажіть більше про програму, яка стосується просування гендерної рівності й розширення прав і можливостей сільських жінок

До війни активність сільських жінок була досить високою, а з повномасштабним вторгненням вони стали максимально мобілізованими. Програма з розширення прав сільських жінок була створена разом з ООН Жінки в Україні, щоб дати можливість жінкам у селах повноцінно брати участь у процесах місцевого самоврядування, підготувати власні проєкти й самостійно їх реалізувати.

Під час війни ми продовжуємо працювати над потребами жінок у доступі до соціальних послуг і програмою розвитку жіночих ініціатив. Наприклад, зараз особливо гостро стоїть питання жіночого здоров’я, адже через стрес порушується гормональний фон. Ми вже провели два вебінари з гінекологом про здоров’я сільської жінки, де, крім статевої сфери, обговорили питання профілактики онкозахворювань. Одна з ініціативних груп у Волинській області адвокує залучення мамолога для обстеження молочної залози з виїздом у села. Вони навіть свій центр назвали «Кімната здоров’я сільської жінки Велимченської громади». У селі жінка займається всім, крім власного здоров’я. Ще перед війною ми робили опитування, і тоді однією з основних соціальних потреб, яка не задовольнялася, було жіноче здоров’я. І, як наслідок, часто це закінчується ургентними випадками. Тому кілька проєктів у межах програми з ООН Жінки в Україні стосуються мобілізації сільських жінок щодо здоров’я.

Більшість цих ініціатив створюють громадські організації в селах. Це те, чого раніше не було в громадах. Зокрема, ГО «Голос сільських жінок» планує забезпечити практичні потреби жінок щодо отримання послуг профілактики й лікування різноманітних захворювань, що спричинив COVID, і водночас реалізація проєкту впливає на забезпечення стратегічних потреб жінок щодо підвищення якості життя, рівня здоров’я, подовження тривалості життя, формування культури здоров’я сільських жінок. ГО «Шировецькі берегині» створює комунікаційний простір Rеboottime у Недобоївської ТГ для розширення можливостей сільських жінок, зокрема навчання, поліпшення доступу до цифрових навичок і послуг, зокрема тих, що надає держава на платформу «Дія». Для вразливих категорій сільських жінок вони планують заходи, направлені на психологічну підтримку ВПО, які постраждали від бойових дій, які опинилися в складних сімейних обставинах; жінок, які виховують дітей з особливими освітніми потребами. ГО «Молодіжка» створює й облаштовує функціонування жіночого хабу Старостинського округу Торчинської ТГ для практичних потреб жінок: психологічної підтримки, поновлення ресурсності, проведення дозвілля. Також тут враховують стратегічні інтереси, які стосуються активізації ролі жінок у громаді, зокрема жінок вразливих груп, впливу жінок на ухвалення рішень, актуалізації жіночого досвіду в громаді.

Також ми підтримуємо ініціативи соціального підприємництва і сфери послуг. Наприклад, пральня, швейна майстерня, з одного боку, щоб розвантажити сільських жінок; з іншого, дати можливість жінкам заробляти. Тому на місцях створюються ресурсні центри підтримки сільських жінок, у межах яких будуть такі соціальні підприємницькі ініціативи. Наприклад, ГО «Новоселицька Агенція економічного розвитку та транскордонної співпраці» створює Центр підтримки розвитку підприємництва сільських жінок, ГО «Волонтери Вижниччини» створюють пральню, а ГО «Жінки Карпат» – осередок з надання побутових швейних послуг, де, окрім соціальної послуги, вразливі жінки громад зможуть відвідувати навчальні заходи й групи психологічної підтримки як елемент забезпечення стратегічних потреб адаптації й реінтеграції.

Ще одним важливим кроком стала систематизація волонтерської роботи, але вже на інституційному рівні. Наприклад, у луцькій громаді сільські жінки створили «Центр координації гендерно орієнтованої допомоги села Княгининок», у межах якого планують інтеграційні зустрічі для жінок-ВПО, інтеграційні зустрічі для жінок, члени родин яких воюють на фронті, ресурсні зустрічі для волонтерок хабу. В одній із сумських громад ГО «Жіночий легіон» створила школу з відновлення навичок водіння, щоб мати більшу мобільність. Це водночас робота й над лідерством жінок, бо коли вона може водити транспорт, це вже про її незалежність. Крім того, вона може зробити більше, ніж могла раніше. Це відповідає цінності і стратегіям «Бізнес-мережі сільських жінок» і також дає можливість розвивати нові напрями в середині громади, бо жінки стають більш самостійними, що впливає й на їхній лідерський потенціал, і на соціально-економічний розвиток ініціатив громади. Поряд із задоволенням практичних потреб жінок громади значення цих ініціатив полягає в задоволенні й стратегічних інтересів, а саме подоланню стереотипів й упереджень щодо вмінь і можливості брати участь в ухваленні рішень громади.

 Як змінилася робота організації й життя сільських жінок під час війни

З початку війни ми допомагали евакуюватися жінкам і родинам, які займаються сільським господарством; жінкам з інвалідністю й людям похилого віку допомагали розміщуватися в нових містах і селах, допомагали з гуманітарними питаннями й навіть змогли релокувати бізнес.

Релокація в аграрному секторі дуже складна, оскільки сільські мешканці загалом менше виїжджають. З наших опитувань, які проводили в середині літа, випливає, що 60% жінок, які ведуть бізнес у селі, нікуди не перемістилися, залишилися на своїх місцях.

Ці жінки зараз під обстрілами, в окупації, на місцях, де дуже багато переселених людей, які потребують шаленої кількості ресурсів. І що з ними відбувається під час війни? У жінки додається величезне навантаження: чоловіки в ЗСУ або в теробороні, щоденна домашня праця, опіка над дітьми й старшим поколінням, господарство – тут уже про розподіл праці не йдеться, бо жінка мусить робити всю роботу, яку робив чоловік, або шукати найману працю. Плюс до всього ще з’являється громадська робота або волонтерська: жінки готують для військових, переселенців. Зараз ми з ООН Жінки в Україні допомагаємо в громадах Чернівецької, Волинської й Сумської області. Насамперед – генераторами, пральними машинами, кухонним приладдям; це те, що дозволить їм мати більше ресурсу й полегшить працю.

 Що відбувається в окупації

Щодо жінок, які залишилися в окупації і з якими ми маємо хоча б якийсь зв’язок, це дуже болісне питання. Я не можу називати ні локацій, ні імен, але вони дуже багато роблять для своєї громади. Молочні виробниці вже заморозили стільки продуктів, що ніякі морозилки не вміщують, продати свою продукцію вони не можуть, а якщо й можуть, то це величезний ризик, особливо для жінок. Коли ти минаєш російський блокпост в один бік, частину продукції треба віддати, у другий бік – частину грошей треба віддати. Крім того, це завжди небезпечна ситуація для життя: два місяці тому наша голова кооперативу попала під обстріл на понтонному мосту на молоковозі на Херсонщині; вона вижила, але це величезний ризик.

Сезонна продукція, як-от овочі, також продається за копійки. Якщо порівняти огірок, який в Україні коштував десятки гривень залежно від сезону, то в окупованому Херсоні коштував 3–4 гривні на піку продажів. Тобто можете уявити, наскільки впав добробут сільських родин. Скільки вкладено праці, скільки інвестували у свою справу, а вона знецінена повністю.

 Про допомогу сільським жінкам під час війни

На окупованих територіях ми можемо допомагати лише приватно, а не як організація, тому що питання організації зараз неможливе на тимчасово непідконтрольних територіях.

Але приватно ми намагаємося допомагати сільським жінкам, як тільки можемо. У межах проєкту ООН Жінки в Україні, наприклад, змогли передати нашим громадам аптечки й ліки. Нещодавно наші ліки ледь не потрапили також під обстріл, тобто все пов’язано з великими ризиками. Але зараз це дуже важливо для людей, які там залишилися, знати, що про них піклуються й не забувають. До війни ми уявити не могли, що в Україні може бути криза навіть з домашньою аптечкою, не говорячи вже про системні препарати, які життєво необхідні для хронічних захворювань. Цього в доступі просто немає, а в селах – і поготів. Тому з цим ми допомагаємо, як можемо, і чекаємо, коли ЗСУ звільнять наші села, тому що там потрібно дуже багато відновлювати.

З 2019 року я постійно працювала в Донецькій і Луганській областях. Усі контакти на цих сільських територіях залишаються, і сільські жінки, які переїхали на Львівщину, Дніпропетровщину, Вінниччину, залишаються на зв’язку.

На перший погляд може здатися, що релокувати тваринництво важко, проте з рослинництвом ще складніша ситуація. Землю ти не завантажиш і не перевезеш в іншу область. А знайти вільну ділянку землі в іншій частині України, де й так уже багато розподілено, майже не реально. Навесні нам усе ж таки вдалося релокувати сім’ю фермерів з Донеччини на Вінниччину, жінка була вагітна – і безпека була вкрай важливою. Завдяки тому, що підтримувалися мережеві зв’язки й вінницькі фермери виділили ділянку землі, там удалося посадити кукурудзу, продати її. Це дало змогу сім’ї підтримати свій бюджет.

Також ми підтримуємо роботу теплиць, бо зміна клімату, невеликі наділи землі створюють хороший формат для тепличного вирощування рослин. За час війни завдяки підтримці уряду Канади ми вже поставили 5 теплиць нашим жінкам.

 Про зміни в розподілі жіночої й чоловічої праці в сільськогосподарському секторі в останні роки

Зміни в розподілі праці ми спостерігали від самого початку запуску програми, тому що коли з’являються технології навіть там, де була ручна жіноча праця, чоловікам стає цікавіше, адже це технологічно й вони починають навіть залучатися до тих видів робіт, у яких вони раніше не брали участі. Нові технології, апарати: від автоматизованого доїння, напування чи скрепер-вивезення гною аж до автоматичного поливу – перерозподіляють працю – і на жінку вже лягає менше роботи. Звісно ж, це не у всіх випадках, і якоїсь масової картини ми не спостерігаємо, але є окремі успішні кейси.

Також ми бачимо молоді господарства, так звані downshifter-ферми, коли люди приходять з іншої професії, з бізнесу в сільське господарство й там використовують нові шалені підходи, починаючи від клімат-контролю й закінчуючи дронами, що удобрюють поля. Такий приклад теж позитивно впливає, адже інші бачать, як можна організувати роботу.

Перед тим, як надати допомогу, ми обов’язково проводимо гендерну оцінку бізнес-плану. Тобто від самого початку дивимося, наскільки там враховано гендерний розподіл праці й соціальний вплив і як жінка захищена в разі розлучення, кому потім буде належати технічне оснащення надане донорами. Тому ми дбаємо й про інституційну складову, щоб обладнання було у власності жінки, щоб вона почувалася більш безпечно з цим майном, щоб мала вплив і не залишилася ні з чим. Також ми обговорюємо із сім’єю розподіл роботи, хто що буде робити, бо це залежить потім від того, хто чого має навчатися. Намагаємося, щоб на всіх консультаціях були присутні й жінка, і чоловік одночасно.

Трапляється, що ми стикаємося з випадками домашнього насильства. Хоч це не основний наш напрям роботи, проте неможливо залишатися осторонь – і ми передаємо такі випадки до партнерських організацій, які займаються запобіганням і боротьбою з домашнім насильством.

Тому наша програма має й додатковий ефект, бо економічна безпека дозволяє жінці бути більш впевненою у своїх силах й у своєму майбутньому, більше дбати про себе, свої інтереси, бути спокійнішою, що вона може подбати про своїх дітей. Ми не просто надаємо гранти, ми постійно поруч: і консультації експерток, і кооперація – тому що працюємо здебільшого з тими сільськими родинами, які кооперуються потім у якусь більшу структуру-кооператив. І вже на рівні кооперативу в нас є гендерні програми доступу до ухвалення рішень, правління, стратегічних питань, маркетингу.

 Про перспективи для сільського господарства після війни

Я думаю, що перспективи насправді хороші. Звісно, дуже гостро стоїть ситуація з розмінуванням, і зараз 3 мільйони гектарів землі пошкоджені. Якщо точніше, то 2 мільйони обстріляні й бомбардовані, а ще мільйон пошкоджені різними забрудненнями й заміновані. Для людей, які працюють на землі, вона – це основний ресурс і безпека, тому що, крім розмінування, важливим аспектом ще є відновлення родючості ґрунтів. Бо якщо ракета прилітає, вона руйнує родючий шар, адже це приблизно 4 метри глибини чи більше. Тому Україна буде мати передовий досвід у світі з відновлення родючості, бо роботи на мільйони гектар.

Другий момент – це те, що буде відбуватися інтенсифікація технологій і якості вирощування чи то в рослинництві, чи то у тваринництві й рівня якості готової продукції. Якщо до війни фермери ще вагалися, чи треба їм сертифікація, європейські стандарти, то зараз уже питань немає. Усі говорять про те, як нам довести свою продукцію до зарубіжного споживача. Бо навіть попри війну ми виробляємо більше, ніж з’їдаємо, і це стало зрозуміло під час розриву логістичних ланцюгів продажу. Ми однаково мусимо продавати Європі й іншим країнам.

Зараз не всі ставляться прихильно до того, що Україна продає сільськогосподарську продукцію, і створюють навколо цього хайп. Проте важливо усвідомити, що ми мусимо продавати й одна з наших найбільших статей валютного доходу – це продаж сільськогосподарської продукції. Насправді ми будемо голодувати, якщо не продамо. Це вплине на те, чи зможуть посіяти й посадити фермери наступний сезон. Якщо вони зараз не продадуть, то не будуть мати ресурсу посіяти знову й відновити господарство. Оскільки фермери – одні з перших почали фінансувати й годувати ЗСУ. Тому, як на мене, це стратегічне питання для держави – подбати про сільських жінок, тому що вони взяли на себе шалене навантаження, тобто їхній вклад у цю війну мусить бути належним способом оцінений і підтриманий державними й міжнародними програмами.

Також у нас потужне майбутнє за технологіями. Наприклад, зараз до навчання на операторів дронів залучено дуже багато працівників аграрного сектору, і після закінчення війни вони зможуть застосувати це у своїй праці на фермерських господарствах. А що таке дрони на сьогодні – це зменшення кількості витрат палива на технологічні операції, що дуже важливо з погляду енергетичної безпеки. Друге – це безпека людей. Якщо якась міна, то ліпше, щоб туди полетів дрон, а не пішла людина. З дрона ти можеш зробити навіть скан території, можливо, знайдеш дуже багато тих «сюрпризів» і залишків, особливо в деокупованих місцях, тому для фермерів це ще й додаткові очі й безпека.

Тому я вірю, що всі ці напрями будуть розвиватися. Я вірю, що Україна зможе показати свій досвід у світі як нової моделі вибудовування й розвитку ефективного й безпечного аграрного сектору.