ЖиттяПідтримайте Wonder, якщо наша робота цінна для вас

 У той час, як учора вранці я писала цей текст, прийшло повідомлення, що по Києву вдарило ракетами. І мене знову відкинуло у 24 лютого, коли ми всі прокинулися в іншій реальності.

Пам’ятаю, як ми списалися о 6-й ранку й уже о 7-й сіли писати новини. У нас не було жодного сумніву продовжувати роботу чи ні. З того моменту ми працювали без вихідних, робили інструкції про виживання, розповідали історії жінок під час війни, запустили платформу безкоштовної психологічної допомоги жінкам та ЛГБТ-спільноті.

Ми пережили ці три місяці війни, працюючи в посиленому режимі. І мені дуже хочеться обійняти редакцію й сказати «дякую» не через екран ноутбука, а наживо, але поки що немає такої можливості.

Ми намагаємося не зупинятися й говорити про важливе, проте прийшов час просити вашої підтримки, щоб пройти цей надскладний період для всієї країни. Сьогодні ми запускаємо донати, щоб зберегти Wonder Україна.

Донати стартують від 50 гривень, і ми будем вдячні кожному, хто зможе нас підтримати, бо віримо, що наша праця цінна для вас.

Обіймаю. Аня

 Уся наша команда працює задля того, щоб розповісти історії жінок та ЛГБТ-спільноти й зробити щось корисне для них, особливо в часи війни. Ми цінуємо вас і прислухаємося до вашої думки, стаємо кращими завдяки вам.

Я люблю свою роботу за можливість говорити про важливе й бачити, що це відгукується ще комусь. Я співпереживаю жінкам, які розповідають нам про втрату дому чи дітей. І радію, коли ви пишите «я отримала стипендію, про яку дізналася з вашої новини» або поширюєте дописи й ділитеся своїм досвідом. Коли ви нас хвалите, я передаю слова редакції з підписом «доставка компліментів», щоб колеги знали, що їхня робота цінна.

У ці складні часи ми будемо раді вашій підтримці.

 Щодня ми всією редакцією збираємо актуальні новини, які можуть бути корисні для нашої аудиторії, які дарують надію, надихають, інформують про найважливіше. Це може бути щось позитивне або ж більш серйозне, що потребує уваги кожної з нас. Іноді це дійсно важкі теми. Буває, доводиться писати про те, що просто не вкладається в голові. Та ми маємо відокремлювати емоції та працювати на користь українцям.

Разом ми радимося, допомагаємо одна одній, слідкуємо за фідбеком, обговорюємо найактуальніше. Тож щодня тримаємося саме завдяки нашій єдності та спільній меті.

 З перших днів роботи Wonder для мене не просто тисячі знаків для редагування. Wonder – це завжди важливі теми, про які в Україні ніхто не пише.

І під час війни ми не відійшли від свого внутрішнього поклику й писали про тих, хто найбільш вразливий у тотальній біді й насильстві: жінки, вагітні, діти, ЛГБТ. У кожному тексті відчувається турбота про своїх читачів і читачок, максимальна толерантність та увага до кожного вислову, усебічне піклування про своїх героїнь і героїв та постійна увага до потреб читачів.

Ми з вдячністю ставимося до проявів підтримки, і донати не стануть винятком, а навпаки, стимулюватимуть, адже будемо знати, що є читачі, які не байдужі до видання, не байдужі, чи існує взагалі видання Wonder чи ні.

 Я бачу свою роботу у висвітленні різних досвідів, щоб жінки відчували, що вони у своїй радості, розгубленості або болі не одні. Можливо, це не вирішить їхніх проблем, але іноді достатньо знати, що хтось десь проживає це разом із тобою і якщо вони можуть з цим далі жити, то й ти зможеш.

А ще редакція дає мені можливість задокументувати російські злочини та розповісти про війну очима жінок. Це не завжди легко: часто слухати та виписувати ці історії боляче, інколи навіть не можеш усвідомити їх до кінця. Проте це найменше, що я можу зробити для жінок зараз.

 Іноді моя робота схожа на пошуки скарбів на дні океану: важливо пірнути, заглибитися в матеріал, не потонути у вирі слів. А далі відділити важливе від неважливого, коштовності від сміття, а головне не дати емоціям від прочитанного взяти гору, інакше доведеться всю роботу робити спочатку. Особливо це стосується морально важких текстів під час війни.

Проте це важлива робота, завдяки їй наші читачі розуміють краще, про що йдеться в тексті, і їх не відштовхують помилки. Інформаційна війна – другий фронт, і я тут відчуваю себе на своєму місці.

 Ще до повномасштабного вторгнення наша редакція піднімала важкі теми, і, готуючи до них ілюстрації, я пропускала через себе кожну історію про домашнє насильство, аб’юзивні стосунки тощо.

Я дуже пишаюся нашою командою, що ми поширюємо важливу інформацію про злочини, які вчиняє росія. Тому, коли я виконую візуальну частину, для мене максимально важливо, щоб емоції й відчуття людей, яким доводиться ці жахи переживати зараз, були зрозумілі читачеві.