ЖиттяЩо таке втрата дому і як її пережити
«Для осмислення втрати потрібен час»
З початком повномасштабної війни поняття дому значно розширилося. Це і фізичний будинок, у якому зберігаються дорогі нам речі, і рідне місто, де ми виросли, і оточення близьких друзів, і незнайомі нам люди, які захищають країну в лавах ЗСУ. Багато українців втратили свій дім через повномасштабне вторгнення або виїхали з України, сумують за своїми квартирами та вимушені облаштовувати життя заново.
За попередніми даними від заступниці директора департаменту житлової політики та благоустрою Міністерства розвитку громад і територій Світлани Старцевої, в Україні станом на 1 червня 3,5 млн українців мають пошкоджене або зруйноване житло. Крім житла, українці втрачають близьких людей, повсякденний ритм життя, спокій і базове відчуття безпеки.
Спільно з ООН Жінки ми поговорили з психологинею SafeWomenHUB Тетяною Франчук про втрату звичного для нас середовища, як її пережити і як підтримувати тих, хто перебуває поруч.
Матеріал створено в партнерстві з ООН Жінки в Україні та за підтримки уряду Швеції. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні».
Інтенсивність відчуття втрати
Під час втрати дому можна переживати найрізноманітніші відчуття: від внутрішньої напруги до затяжної депресії. Перебіг переживання людиною цих відчуттів залежатиме від їхньої інтенсивності. Коли я працюю з підлітками чи з дорослими, я завжди кажу, що почуття мають силу різної інтенсивності, яку ми ранжуємо за шкалою від 1 до 10 (де 10 – це найвища інтенсивність, а 1 – відповідно, найменша). Іноді втрата може відчуватися на всі 10, і цей той критичний максимум, який людина взагалі здатна витримати.
Це питання про силу почуття. Наскільки воно інтенсивне в цей момент, чи взагалі змінюється, які ресурси є, щоб його трохи знизити, незалежно від того, чи це напруга, чи тривога, чи печаль.
Етапи прийняття втрати
У прийняття втрати є свої етапи. Ми можемо переживати втрату не тільки коли втрачаємо дім, а й навіть коли втрачаємо якусь важливу річ, людину, життєві зміни. І ці етапи переживання матимуть однакове значення в обох випадках.
Коли ми щось втрачаємо, перший етап – це заперечення. Коли ви, наприклад, втрачаєте гаманець, заперечення є першою реакцією. «Я його не втратила, напевно, забула вдома». Реакція на втрату дому спочатку може бути аналогічною: «На цій фотографії не видно, який поверх, можливо, це не моя оселя».
Наступний етап під час втрати – це злість. Ви можете багато сердитися на себе: «Якби я залишилася, усе було б інакше» тощо. Потім іде етап торгу, коли людина торгується сама із собою за усвідомлення втрати: «А може, це не воно…». Ніби ставить на ваги ту подію, яка відбулася. Згодом настає етап депресії, коли здається, що нічого вже не допоможе. У таких ситуаціях краще не відмовлятися від підтримки, приймати турботу від близьких.
Зрештою, коли приходить усвідомлення реальності, тоді може початися найдовший етап прийняття. У цей період можуть настати депресія, порушення сну, розлади харчування. Може зʼявитися відчуття постійної втоми, або, навпаки, непродуктивна активність. Людина не здатна сконцентруватися на чомусь, нераціонально використовує час. Змінюється емоційний стан, виникає дратівливість. Водночас людина може постійно лежати, економити свої сили. У цей період, як правило, відбувається зміна поглядів, цінностей. Тільки після того, як ми бачимо, що людина самостійно переживає втрату, ми можемо говорити про те, чи достатньо в неї ресурсів, чи справді їй потрібна допомога або підтримка.
Матеріальні та нематеріальні втрати
Матеріальні та нематеріальні втрати можуть переживатися однаково болісно. Це так само, коли ми говоримо про те, що немає поганих чи хороших почуттів.
Наприклад, альбом із фотографіями, який людина втрачає під час пожежі, може викликати такі ж відчуття, як і втрачений будинок, і за тими почуттями, які вона переживала в ньому. Внутрішньо переміщені особи, з якими я працюю, часто говорять: «У новій оселі немає запаху дому». Тобто людина ніби й живе на новому місці тривалий час, але відчуття дому в неї немає. Зникає відчуття спокою.
Матеріальні та нематеріальні втрати взаємоповʼязані. Певні почуття часто привʼязані до матеріальних речей. І коли ми втрачаємо матеріальні опори, вони відчуваються так само болюче. Якщо ми подивимося на досвід інших країн, там є нормою все життя винаймати житло та часто переїздити. У нашій культурі, у казках багато уваги приділяється матеріальним цінностям. «Побудував хату – маєш певну опору», «Мій дім – моя фортеця». Факт власного житла є дуже важливим, і культурний чинник додає сили такій втраті.
Усвідомлення втрати
Для осмислення втрати потрібен час. Ми говоримо про етапи її переживання, тому для цього необхідний певний час, і для кожного цей період – індивідуальний.
Коли ми говоримо про втрату, то зазвичай для повного усвідомлення та прийняття нам потрібен рік. Людина буде відмічати певні нові події у своєму житті, повʼязуючи це з колишнім життям. «Перший день народження дитини не в її кімнаті», «Перший Новий рік не в рідному колі». Так само і з втратою близької людини. Тому перший рік – це завжди перший рік без когось або без чогось важливого. Це той період, коли людині потрібно формувати нові традиції без старих звичних речей.
Особливо відзначають зміни люди, які мали заміський будинок, присадибну ділянку, город, худобу, а зараз вони мусять починати нове життя в маленькій квартирі. Це інший етап, де все по-новому. І люди часто не знають, куди себе діти, як почати жити нове життя, тому що все незвично, не так, як було.
Я працювала з жінкою, яка розповідала про те, що вона не посадила розсаду. Для неї це було настільки важливо, і вона казала те, що, якби вона доробила всі свої справи, їй було би спокійніше. І неважливо, що на тій території зараз воєнні дії, літають снаряди. Жінка продовжувала говорити про те, що в неї незасіяний город, а в погребі залишилася незаймана банка із салом.
Першим та основним завданням у воєнний час, що б не сталося, де б ти не був: на окупованих територіях, у полоні, – це вижити. Немає завдання зберегти житло, є завдання вижити та надавати допомогу тим, хто її потребує. Рідним, батькам.
Короткотривале планування
Іноді ми втрачаємо не сенс життя, а сенс планування. Зараз дуже багато запитів, коли люди не знають, що робити. У такому випадку ми говоримо про те, що нам не варто планувати на тривалу перспективу. Варто зосередитися на короткотривалому плануванні.
Під час такого планування не треба чітко визначати, що і коли ми маємо зробити. Особливо це стосується людей, які мусили покинути свій дім, і їм потрібно змінити місце роботи, житло чи навчальний заклад, тобто шукати ниточки до відновлення чогось попереднього, щоб це нове було хоч трішечки схожим на те, що було раніше.
Ми не можемо багато всього планувати, тому що людина перебуває в стресовому стані. Є гострий стресовий стан, який зазвичай триває від початку події до місяця, коли ми дізнаємося про втрату та зміни в житті, повʼязані з нею. Коли цей місяць минає, у нас зʼявляються сили на те, щоб почати планувати на найближчий період, короткостроково.
Зазвичай я кажу клієнтам, що серед усіх завдань потрібно вибрати щось одне. Що є найбільш пріоритетним: влаштування дитини до навчального закладу, оформлення документів чи пошук квартири? Коли людина вибирає і фокусується на конкретному завданні, а не розривається між кількома планами, тоді ми помічаємо дрібні кроки до відновлення, бачимо цінність результатів.
Також ми повинні розуміти досяжність цілей. Якщо ми говоримо про те, що хочемо назбирати на нову квартиру, то така ціль зараз не є реалістичною, і людина не відчує жодного результату. Навіть якщо вона й отримає виплати, то це не та сума, яка дасть змогу придбати нове житло. Наступного разу людина може сказати, що для досягнення цієї мети мені потрібно ще 20 років. Звісно, це розчаровує.
Адаптація в іншому місці
Внутрішньо переміщені особи зараз перебувають у нетиповому для них стані. Це не запланована відпустка. Це завжди підвищений рівень стресу та внутрішньої напруги.
Для початку можна використовувати базові техніки розслаблення, заспокоєння на зразок медитацій, дотримуватися режиму дня, слідкувати за власним здоров’ям. Важливо дати собі час на переживання та висловлення емоцій, дозволити собі поплакати, посумувати. Проговорити ситуацію для себе або з близькими, якою би болючою вона не була. Водночас потрібно відстежувати, наскільки людина заглиблена в цей стан, наскільки багато плаче: чи такий стан не охоплює весь її щоденний час, чи здатна вона сфокусуватися на виконанні елементарних повсякденних завдань.
Дуже допомагає пошук своєї спільноти, групи в соціальних мережах, спілкування з людьми зі схожими проблемами. Це про підтримку і про приналежність до певної групи. Наприклад, люди в групах для внутрішньо переміщених осіб у соцмережах діляться між собою корисною інформацією: де дешевше придбати якісь товари чи послуги, де є поліклініка або церква. Ці знання допомагають людині адаптуватися на новому місці.
Робота з непродуктивними думками
Коли людина повністю усвідомила, що з нею сталося, потрібно рухатися далі. Саме в цей період можуть часто виникати непродуктивні думки: «У мене діти, мені запізно починати все спочатку», «У мене було стільки всього, а тепер я навряд чи досягну цього знову», «Навіщо я економила все життя?» тощо. Тоді потрібно працювати з цими думками та переконаннями.
Якщо в людини немає на це емоційного ресурсу, сторонньої підтримки, незадоволені базові потреби, їй важко з цим упоратися, вона постійно в тривозі, не знає, що їй робити, тоді можемо говорити, що на цьому етапі знадобиться робота з психологом, вироблення комплексу стратегій для того, щоб людина мала можливість упоратися з цим етапом життя. Наприклад, у когось залишилося 10 днів, щоби змінити місце проживання, і він не знає, як розв’язати це питання. Або ж у людини немає постійного заробітку, і вона не може придбати продукти чи ліки, то, звісно, їй потрібна допомога.
У такому випадку важливо знайти оточення, яке буде підтримувати вас або матиме схожі проблеми, також вимушені покинути власні домівки. Коли людина буде усвідомлювати, що не одна з подібною проблемою, то вона говоритиме про те, що така думка дозволяє відчувати себе менш тривожно та самотньо. Тоді людина може вирішити піти в групу підтримки людей зі схожими проблемами. Так поступово думка буде змінюватися, бо людина усвідомила, що вона не одна, знайшла однодумців, друзів.
Де шукати підтримку
Важливо створювати нові соціальні зв’язки. З новою сусідкою, з якою можна випити кави, погуляти разом із дітьми на майданчику. Шукати не тільки матеріальну підтримку, а й людську, коли ми просто можемо з кимось поговорити, відчути приналежність і потрібність.
Є хороша і проста вправа, яка допоможе розібратися в тому, що надихає вас, дає вам наснагу. Поясню дещо метафорично: коли в нас є телефон і він розряджається, то сповіщає про це. Коли ми ніяк не відреагуємо, телефон почне працювати не на повну потужність, екран стане тьмяним, віброзвук стихне. Так само з людьми. Коли в нас закінчується внутрішній «заряд», ми поводимо себе інакше. Ми можемо бути не такими активними, проявляти інші емоції, не такі, як зазвичай.
Тому варто запитати себе, що вас «підзаряджає». У цій вправі головне – акцентувати увагу на тому, що може наснажити тут і зараз. Часто виявляється, що це прості дрібнички, які не потребують фінансових затрат. Людині достатньо з’їсти цукерку, попити кави в парку, сходити до церкви, почитати чи подивитися серіал, щоби «підзарядитися» тут і зараз.
Так ви можете написати 20 простих речей, які будете використовувати для «підзарядки». Завдання полягає в тому, щоб спочатку прислухатися до себе, прописати способи відновлення, а потім використовувати їх із цього списку для покращення свого стану. Людина в такому випадку вчиться відчувати цінність простих повсякденних речей і ритуалів.
Коли варто звернутися по допомогу до фахівця
Зазвичай люди звертаються до фахівця, коли відчувають, що змінюється звична для них поведінка, яка впливає на якість їхнього життя. Людина може постійно плакати, у неї зʼявляється багато непродуктивних думок, зацикленість на цих думках, що заважає виконувати повсякденні справи.
Є такий вислів: «Спочатку потрібно одягти на себе кисневу маску, а потім допомагати іншим». Якщо людина спочатку допоможе собі, тоді й турбота про інших буде якіснішою. Хочеться вкотре розвіяти міф, що, якщо ви звертаєтеся до спеціаліста, то з вами щось не так. Це говорить лише про те, що саме в цей момент ви потребуєте сторонньої кваліфікованої підтримки.
Як підтримувати інших
Підтримати людину, яка переживає втрату можна, просто бувши поряд. Необовʼязково змушувати людину кожного разу проговорювати сумні події. Не ставити прямих запитань: «Чого ти плачеш? А що ти втратив? А як?» Іноді варто побути поруч і помовчати разом – це також підтримка.
Ми можемо запитати, чим саме ми можемо бути корисними в цей момент, чим можемо допомогти або дати зрозуміти людині, що, якщо вона захоче поділитися чимось, ви будете поруч і вислухаєте її. Головне – дати зрозуміти, що це не з цікавості чи для засудження. Це про емпатію та підтримку.
Якщо людина не хоче про це говорити, якщо їй дуже сильно болить або ви відчуваєте, що людина не готова відкритися саме вам, чи в тому місці й у тих умовах, у яких ви перебуваєте, то не потрібно її ні до чого змушувати. Ми можемо запитувати, чи хоче людина фізичного прояву підтримки. Чи можна її обійняти, потримати за руку.
Також не варто детально розпитувати про те, що людина втратила, тому що наші розуміння цінності втраченого можуть бути різними. Ми можемо думати, що людина втратила будинок, який дорого коштує, а людина, яка втратила той будинок, може не перейматися його вартістю. Наприклад, вона говоритиме про дитячі малюнки, які були в тій квартирі, важливість якихось фотографій або відео, дитячий одяг, який вона збирала в дитинстві, якусь річ, яку їй подарували на першому побаченні. Те, що має значення через спогади, суть, події, які були повʼязані з цими речами.
Потрібно памʼятати, що ми не можемо змінити ту ситуацію, у якій опинилися. Ми не можемо змінити те, що йде війна, те, що люди втрачають будинки, квартири, щось важливе. У наших силах змінити погляд на цю ситуацію, чи то самостійно, якщо в нас є достатньо внутрішнього ресурсу, чи то з допомогою спеціаліста.
Куди звернутися за безоплатною психологічною допомогою?
- SafeWomenHUB надає безоплатну психологічну підтримку і для тих, хто за кордоном, і хто залишається в Україні. Організація також надає гуманітарну та соціально-правову допомогу.
- На платформі Mindly можна безоплатно отримати короткострокову психологічну підтримку та психотерапію.
- Платформа «ЇЇ підтримка» для жінок і ЛГБТ-спільноти, де можна заповнити заявку в чат-боті й отримати три безоплатні сесії з психологом.
- Центр психологічної підтримки «ОбійМи», створений за підтримки Національної психологічної асоціації, надає допомогу українцям, що зазнали стресу внаслідок бойових дій.
- Організація «Центр Жіночі Перспективи» надає телефонну психологічну підтримку постраждалим (стосовно наслідків психологічного і фізичного насилля, відновлення соціальних контактів, навичок психологічної самодопомоги чи стабілізації після травматичного досвіду) за номером 067 000 1 911, а також на своїй сторінці у Facebook.
текст: Ольга Дуденко
Розшифровка: Олександра Мельник
ілюстрації: Олеся Ковальчук
Коментарі
Підписатись