Життя«Почуваються вільніше». Міжнародні організації про виклики і можливості українських ЛГБТК+ біженців

 Організація Lambda Warszawa з’явилася ще в 1997 році та цього року святкує 25 років. Вони надають психологічну та юридичну підтримку для ЛГБТК+ людей, а також займаються адвокацією їхніх прав. «Ми не зосереджуємося лише на гомофобії, – каже Мілош Пшепьорковський, член правління організації. – Ми намагаємося привернути увагу до всіх видів фобій, таких як ейсфобія (фобія асексуальних людей), пансфобія, біфобія тощо. Ці групи недостатньо представлені та не мають широкого визнання навіть у спільноті ЛГБТК+».

Сам Мілош приєднався до Lambda спочатку як учасник: «Мені 42, я зробив камінг-аут п’ять років тому, коли мені було 37. Я бісексуал, і я шукав підтримки, хотів, щоби хтось сказав мені, що це нормально, що тобі 37, і ти бісексуальний чоловік. Такі люди не дуже репрезентовані в суспільстві». Він приєднався до групи підтримки бісексуалів, потім став її лідером, а два роки тому приєднався до борда організації.

Коли в Україні почалася повномасштабна війна, Lambda Warszawa почали відразу допомагати українським ЛГБТК+ біженцям. Групу для українців створили п’ять років тому, ще до 24 лютого. Це були люди, які працюють і навчаються в Польщі, деякі з них переїхали туди, тому що впали в депресію через напружену ситуацію в країні. Як пояснив Мілош, Lambda вже мала зв’язки з українською громадою та допомога після початку вторгнення була природним продовженням їхньої співпраці.

Lambda Warszawa стала єдиною організацією в Польщі, яка пропонує комплексну підтримку ЛГБТК+ біженцям з України. Найперше вони піклуються про базові потреби, такі як житло та купони на одяг і їжу. Організація орендувала квартиру площею 150 м2 для українців і створила базу безпечного житла по всій Польщі. І ЛГБТК+ спільнота, і її союзники вітають людей з України у своїх домівках. Lambda також надає психологічну підтримку з україномовними психотерапевтами.

Після закриття базових потреб українцям пропонують допомогу для комфортного довготривалого перебування в Польщі. Організація організовує уроки польської мови та зустрічі, учасники Lambda допомагають переселенцям знайти роботу.

«Ми також пропонуємо багато заходів для наших українських друзів – наприклад, у нас були уроки гончарства, пікніки, поїздки в інші міста, – додає Мілош. – Під час цієї жахливої ​​війни ми помітили одну важливу річ: ми будуємо спільноту українців, які також взаємодіють із поляками. Вони дружать, починають піклуватися одне про одного. Інколи українці приходять просто поговорити та випити кави з нами в офісі, просто тому, що їм подобається з нами проводити час. Це змушує нас посміхатися в ці жахливі часи».

Водночас українські біженці стикаються з випадками гомофобії. У сфері ставлення до ЛГБТК+ Польща є однією з найбільш дискримінаційних країн ЄС: одностатеві стосунки не визнаються законодавчо, одностатевим парам заборонено всиновлювати дітей. Численні невеликі міста також оголосили себе зонами, вільними від ЛГБТ, ​де марші рівності й інші заходи ЛГБТК+ заборонені.

Мілош зазначає, що екстремальних випадків гомофобії щодо ЛГБТК+ біженців з України ще не було. На вулицях їх можуть вербально атакувати, особливо якщо вони виглядають по-іншому, іноді з’являються проблеми з житлом. Була пара дівчат, які жили з людьми, до яких їх направило місто. Сім’я пізніше помітила, що вони пара, сказала, що це християнський дім, і в ньому немає місця гомосексуальності. Тому дівчата звернулися по допомогу до Lambda.

«Проте українці досі вважають, що Польща краща за Україну щодо прав квір-людей. – каже Мілош. – Зазвичай вони живуть у Варшаві та перебувають у райдужній бульбашці з безпечними місцями. Вони не подорожують Польщею, не їздять на схід країни та в маленькі міста, де ставлення зовсім інше. Вони також не розуміють, коли їх засуджують, тому що вони не знають мови. Переселенці часто кажуть, що в Україні більш виражені токсична маскулінність і патріархат. Але в Польщі насправді схожа ситуація, просто вони тут не жили достатньо довго, щоб це відчути».

Деякі українці обирають Польщу як транзитний пункт на шляху до Німеччини, яка є більш дружньою до ЛГБТК+ спільноти. Організація намагається зв’язати людину з організацією, а не з іншою особою, щоб перешкодити секс-торгівлі людьми. Проте частина українців повертаються до Польщі. «Ми також були надзвичайно цьому здивовані, – каже Мілош. – Вони ж ніби мали їхати до Німеччини: там краще, я сам туди виїжджав, щоб одружитися, я хочу там жити. Але вони розповідають, що їм не сподобалася бюрократія, що вони страждають від мовного бар’єра та просто відчувають, що тут до них ставляться привітніше. І тому вони повертаються, і ми раді їх вітати».

MozaiQ бореться за права ЛГБТК+ у Румунії з 2015 року. Вони стали громадською організацією з інтерсекційними поглядами на різноманітність, тому приділяють особливу увагу недостатньо представленим групам усередині спільноти, таким як люди з ВІЛ, люди похилого віку, трансгендерні люди, особи, які пережили гендерне насильство, і ромські ЛГБТК+ люди.

Відколи почалася війна, організація працює над тим, щоби безпосередньо допомагати українським ЛГБТК+ біженцям. Вона також заохочує інші громадські організації та представників уряду враховувати потреби спільноти.

Директор із розвитку MozaiQ, Андрей Лука, розповів нам, що проблеми ЛГБТК+ біженців починаються у момент, коли вони вирішують виїжджати з України, і тривають, аж поки вони не потраплять у безпечне для квір-людей місце в інших країнах. «У нас був випадок пари, яка виїхала з країни на самому початку повномасштабної війни. – згадує Андрей. – Вони були в дорозі 52 години, тоді панував чистий хаос, бо транспорту не вистачало. За всю дорогу пара навіть не могла потриматися за руки та сказати одне одному: «Мені так пощастило бути тут із тобою, я тебе кохаю». Лише коли вони дісталися безпечного місця в Румунії, то змогли сказати, наскільки вони важливі одне для одного. Це справді розбило моє серце. Я зрозумів, що люди подорожують у складних умовах, вони навіть не можуть сказати одне одному, що вони впораються з цим разом. Вони не можуть показати свою любов ні в Україні, ні в Румунії».

Такі біженці також можуть зіткнутися з дискримінацією на кордоні. Ідеться про транслюдей, які ще не змінили документи, а також про людей із третіх країн. Андрей згадав історію однієї пари, які були з третьої країни, тобто не з Європи та не з України. Одна людина мала посвідку на постійне проживання в Україні, інша чекала на документи. Вони виїхали до Румунії, де одностатеві пари не визнаються, тому вони не могли залишатися разом. Людина з посвідкою мала право перебувати в Європі, а партнер мав залишити країну максимум за п’ять днів. Зрештою вони поїхали в іншу країну Західної Європи та залишилися разом, але узгодити документацію було справді складно.

MozaiQ відкрила притулок для ЛГБТК+ біженців з України, покриває транспорт, харчування та одяг, надає юридичні та психологічні консультації. Вони також звернулися до інших громадських організацій, які працюють із житлом: «Вони сказали, що розуміють потреби ЛГБТК+ людей, але мені так не здається. Не можна поселити квір-пару з десятьма іншими гетеросексуальними парами. Вони почуватимуться незахищеними та можуть стикнутися з дискримінацією та залякуванням, актами агресії. Тому ми попросили їх перенаправляти такі пари до компетентних організацій».

Інша проблема, яку MozaiQ обговорювали з представниками влади, це ліки проти ВІЛ. У країні понад 17 000 задокументованих випадків ВІЛ і два-три рази на рік у Румунії закінчується запас ліків. Як припускає Андрей, кількість людей може суттєво зрости, оскільки люди виїжджають з України, і країна має значно збільшити запаси.

Однак небагато людей вирішують залишитися в Румунії, більшість хоче подорожувати до країн, безпечніших для ЛГБТК+ людей, або їхати до Польщі, де є більша українська громада. «Ми робимо все можливе, щоб розмістити їх тут, – розповідає Андрей. – Але це в їхніх інтересах переїжджати туди, куди вони хочуть, де вони почуваються безпечніше».

Андрей зазначає, що в Румунії є великий рух проти спільноти ЛГБТК+. Усе починається ненавистю до різних гендерних ідентичностей, а потім переростає в гомофобію. Одностатеві шлюби країна не визнає, конверсійна терапія досі дозволена та практикується. Нещодавно Сенат також схвалив законопроєкт проти ЛГБТ, який забороняє «пропаганду ЛГБТ», від репрезентації на телебаченні до перебування на вулиці з веселковим прапором.

Уся дискримінація, з якою стикається румунська спільнота, розповсюджується і на українських переселенців. Як зазначає Андрей, ніхто не запитає про вашу національність перед тим, як обізвати вас лайливим словом. Багато людей також бояться заявляти про свою сексуальність: «Вони знають, як працює гомофобія в їхній країні, де безпечно публічно виявляти свої почуття, у них, можливо, була система підтримки, друзі та родина. Зараз вони в новій площині та не знають, сприймають тут ЛГБТК+ людей чи ні, тому вони не поспішають говорити про свою сексуальність і бояться звертатися до відповідних організацій».

MozaiQ також зазначає, що у них з’явилися труднощі в комунікації з місцевою спільнотою ЛГБТК+. Щойно вони відкрили притулок для українських біженців, то зрозуміли, що така ж підтримка потрібна й місцевій спільноті. «Зараз нам важко запропонувати такі послуги місцевим через брак фінансування. Ми боїмося, що якщо ситуація триватиме й надалі та ми не знайдемо способів розширити нашу підтримку на місцеву спільноту, то з’явиться ризик антиукраїнських настроїв через нашу ексклюзію».

ORAM, Організація з питань біженців, притулку та міграції є однією з найстаріших міжнародних громадських організацій, чия робота зосереджена виключно на безпеці та розширенні можливостей ЛГБТК+ біженців і шукачів притулку. Вона була заснована у 2008 році, коли лише кілька урядів визнавали унікальні потреби біженців на основі гендерної та сексуальної ідентичності. Вони працюють у Мексиці, Кенії та Німеччині. 

Каміль Оготі має чотири роки досвіду у справах біженців у Німеччині. Зараз вона працює безпосередньо з українськими ЛГБТІК+ біженцями разом зі старшим програмним менеджером Аньою Лімон: «Мені подобається відстоювати права людини, особливо спільнот, про які люди майже не згадують. Я намагаюсь ставити їхні потреби на перший план і допомагати, як можу». Стів Рот є виконавчим директором ORAM і навідується до Німеччини, щоб також брати безпосередню участь у роботі організації в Європі: «Я зробив камінг-аут як гей у маленькому містечку в США. У той час це було нелегко, але мені однаково дуже пощастило. Тому я хотів допомогти тим, хто є менш привілейованим навіть у нашій ЛГБТК+ спільноті».

Коли почалося вторгнення в Україну, з’явилося багато повідомлень від організацій із сусідніх країн про те, що українські ЛГБТК+-переселенці хочуть приїхати до Берліна. Тож ORAM зосередилися на тому, як допомогти їм після приїзду до столиці. Вони допомагають як із короткостроковим, так і з довгостроковим житлом. Українці можуть заповнити контактну форму на їхньому вебсайті, пройти співбесіду й отримати необхідну допомогу. Організація вже забронювала понад 1000 ночей у партнерстві з Airbnb, Hilton і Booking.com у Німеччині, Чехії, Португалії й Іспанії. Зараз вони активно шукають квартири в Берліні, де переселенці можуть жити до шести місяців.

Берлін зараз має житлову кризу, але організація намагається впоратися з нею, а не переїжджати в менші міста. «ЛГБТК+-українці хочуть залишитися в Берліні через дуже гостинну та яскраву квір-спільноту. – коментує Каміль. – Тут є багато ресурсів, безпечних просторів та організацій, які мають великий досвід роботи з квір-біженцями. У менших містах є більша ймовірність дискримінації, тому уряд розподіляє їх у великі міста, та й самі біженці вважають за краще залишатися в центрах федеральних земель».

Організація надає не тільки житло, а й діє як точка зв’язку між переселенцями та розгалуженою мережею громадських ініціатив для ЛГБТК+ людей, які надають юридичну підтримку, психологічну та медичну допомогу та консультації щодо кар’єри, щоб задовольнити всі їхні потреби.

ORAM спілкується безпосередньо з українцями навіть після надання житла, щоби краще з’ясувати їхню ситуацію. Каміль розповідає, що це може бути психічно виснажливо, але вона намагається відкинути свої почуття та поставити потреби інших на перше місце. Стів коментує: «У них багато травм, і ми вважаємо за честь допомогти їм упоратися з ними. У нашій роботі є багато труднощів і горя, але принаймні ми можемо допомогти та подбати про те, щоб їм було комфортніше навіть після того, як вони отримують дах над головою. Це мене надихає».

Свідчення квір-переселенців, які зібрали в ORAM, показали, що вони почуваються краще та вільніше після переїзду до Берліна. Одна з українок сказала, що відчуває, наче тут вона дійсно може бути собою, це проявляється в зовнішньому вигляді та поведінці. У минулому вона стикалася з дискримінацією, і виїзд допоміг її психічному здоров’ю. «У нас є партнерська організація Kuja Kuja, яка збирає дані про українських переселенців, – каже Стів. – Вони виявили, що багато українців хочуть повернутися додому, але ЛГБТК+-переселенці хочуть залишитися надовше. У нас немає даних про те, чому, але з того, що ми чули, це, імовірно, через свободу, яку вони тут відчувають».

У Німеччині спільнота стикається з тими самими викликами, що й інші українці, є небагато специфічних проблем, пов’язаних із тим, що вони належать до ЛГБТК+-спільноти. Країна конституційно визнала одностатеві пари ще у 2001 році, заборонила конверсійну терапію та дискримінацію за ознакою гендерної та сексуальної ідентичності у працевлаштуванні, освіті, охороні здоров’я та сфері послуг. ЛГБТК+ люди, включно з переселенцями, мають рівне становище в урядових структурах, мають вільний доступ до гормонів і ліків проти ВІЛ і мають набагато більше безпечних місць для квір-людей.