ЖиттяЗнецінення та страх. Як війна вплинула на рівень домашнього насильства в Україні?

Негативні психологічні чинники та війна

Війна сильно впливає на психологічний стан суспільства: постійний стрес, невизначеність і втрата відчуття контролю над своїм майбутнім, горе та втрати, яких зазнало багато родин.

Дослідження показують, що негативні емоції часто перетворюються на нові епізоди домашнього насильства, якщо така модель поведінки вже є в сім’ї. На тлі хронічного стресу люди, які не опанували техніки саморегуляції, частіше вдаються до саморуйнування, вживають алкоголь і наркотичні речовини, що також підвищує ризик домашнього насильства.

Зростає ймовірність насильства й у родинах, які втратили звичне коло спілкування. Наприклад, у випадках, коли вони переїхали до безпечнішого міста, і хтось із членів сім’ї стикається з домашнім насильством, вони не мають поряд близьких, друзів, родичів, до яких можна звернутися по допомогу, і не мають місця, куди можна піти від кривдника.

Також це стосується сімей, які були змушені виїхати за кордон, де вони опиняються взагалі поза звичним порядком речей: серед нових законів, правил, культури, мовного середовища.

Іноді сім’я залишається у своїй громаді, але через різку зміну способу життя опиняється у стані невизначеності. Немає поряд знайомих або колег, які часто стають чинником стримання кривдника або зовнішньою силою, яка розриває коло домашнього насильства, повідомляючи про нього в поліцію чи соціальні служби.

Економічні проблеми

Домашнє насильство – це не тільки фізичне насильство в сім’ях. Воно може набувати різних форм, зокрема й економічну.

Юлія Пруднікова, координаторка програм ГО «Рада жінок Донеччини», зазначає, що проблема домашнього насильства в багатьох випадках з’являється, коли жінка завагітніла або пішла у відпустку з догляду за дитиною, тобто коли жінка стає економічно залежною від партнера. Також вразливими до насильства є літні люди, які вийшли на пенсію, або члени сім’ї, які отримали інвалідність і потребують сторонньої допомоги, коли до економічної складової додається й соціальна ізоляція.

За даними Соціологічної групи «Рейтинг», від початку повномасштабного вторгнення росії 37% українців втратили роботу та наразі так її й не знайшли. Найбільше тих, хто втратив роботу, серед мешканців сходу, жінок, а також внутрішньо переміщених осіб. Безробіття створює та посилює економічну залежність і, відповідно, підвищує ризик насильства. Воно може з’являтися в сім’ях, де раніше таких проявів не було, а там, де воно вже стало звичним, епізоди можуть частішати та ставати більш небезпечними.

Ми також можемо говорити про економічне насильство між представниками різних поколінь. Найчастіше воно виникає між молодими людьми чи людьми середнього віку та літніми людьми – їхніми батьками чи бабусями та дідусями. В умовах, коли велика кількість людей втратили роботу і, як наслідок, стабільне джерело доходу, а пенсії й інші соціальні виплати приходять регулярно, в агресорів з’являється бажання привласнити собі ці виплати та розпоряджатися ними на свій розсуд або винятково на свої потреби, часто позбавляючи разом із тим літніх людей життєво необхідних їм ліків, медичної допомоги, продуктів.

Про такі випадки повідомляють рідше, адже літні люди більш уразливі, не знають про свої права, можливості й інструменти захисту від агресії, соціально ізольовані, часто обмежені в пересуваннях.

З такою самою проблемою стикаються й люди з інвалідністю, які потребують стороннього догляду.

Воєнні чинники та насильство

Експертів, які займаються протидією домашньому насильству, насторожує кількість зброї, яка з’являється у країні у стані війни. Зрозуміла мета, з якою люди її зберігають удома, але доступна зброя значно погіршує прогноз випадків домашнього насильства. Так, в анкетах-опитувальниках, які заповнюють представники поліції для прогнозування ризиків у сім’ях з епізодами домашнього насильства, наявність у будинку зброї – це один із негативних маркерів.

Зоною ризику також стають військовослужбовці, які повернулися з фронту. Вони можуть страждати від депресій, ПТСР та інших ментальних проблем і, якщо вони не матимуть доступу до якісної психологічної реабілітації, це може сприяти збільшенню випадків домашнього насильства.

Які є механізми протидії домашньому насильству під час війни?

Уже зараз в Україні розгортаються процеси, які допоможуть зупинити хвилю насильства та мінімізувати його наслідки як для кожної окремої родини, так і для держави загалом.

Важливим кроком до подолання домашнього насильства стала ратифікація Стамбульської конвенції. Вона принесе потрібні та дієві зміни – від просвітницької роботи, починаючи зі школи й до формування мережі кризових центрів і шелтерів для людей, які постраждали від домашнього насильства.

Завдяки підтримці міжнародних організацій і фондів у різних регіонах України також розгорнули мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. Вони консультують сім’ї в найвіддаленіших громадах, із яких складно дістатися до великих населених пунктів, де можна отримати психологічну, соціальну та юридичну допомогу. Діяльність таких мобільних бригад – це профілактика домашнього насильства та пряма допомога людям, які від нього постраждали, зокрема й тим, хто був змушений залишити свій будинок і шукати тимчасовий притулок у більш безпечних регіонах. На сьогодні в Україні працює 101 бригада соціально-психологічної допомоги у 21 області.

Також важливою є система надання психологічної допомоги. Зараз в Україні паралельно працюють як державні психологи в соціальних центрах і медичних закладах, так і фахівці, які ведуть приватну практику. Великий внесок роблять громадські організації та фонди, які надають безоплатні консультації.

Першочерговий елемент цієї системи – гарячі лінії першої психологічної допомоги та відкрита національна гаряча лінія з протидії домашньому насильству за номером 116 123. Вони працюють як на державному рівні, так і на рівні окремих громад, і часто саме вони стають першою ланкою контакту особи, яка стикнулася з домашнім насильством.

Проте наявна система профілактики та протидії домашньому насильству може бути недостатньою в умовах війни. Необхідно посилити її в ключових точках, спираючись на найпоширеніші форми та причини домашнього насильства.

Так, нестача інформації, нерозуміння своїх прав і можливостей залишаються одними з найрозповсюдженіших проблем. Щоби подолати їх, потрібно не тільки проводити інформаційні кампанії на рівні України й окремих громад, а й робити точкові активності. Наприклад, варто роздавати буклети з номерами гарячих ліній у пунктах видачі гуманітарної допомоги, місцях компактного проживання внутрішньо переміщених осіб тощо.

Метою таких інформаційних кампаній має бути не лише донесення інформації, а й формування довіри до державних інституцій і громадських організацій, які займаються профілактикою та протидією домашньому насильству. Громадяни мають знати, куди та до кого їм звертатись по допомогу, які вони мають права та можливості, які інструменти допомоги створені в їхніх громадах. Прикладом такої кампанії є подкаст про протидію домашньому насильству від громадської організації «Рада жінок Донеччини». Він має на меті пояснити, що таке домашнє насильство, розвіяти міфи, які є навколо нього та розповісти, як допомогти тим, хто цього потребує, і як зробити це правильно.

Крім того, особливу увагу потрібно приділити психологічній допомозі та навчанню ненасильницької комунікації людей, які брали участь у бойових діях, і їхнім родинам, а також родинам, які виїхали із зони бойових дій і проживали в окупації. Вони перебувають у групі ризику розвитку посттравматичного стресового розладу, який збільшує ризик домашнього насильства в родині. Необхідно розробити інструменти його швидкої діагностики, наприклад, анкети діагностики та самодіагностики, і передати їх фахівцям первинної ланки – лікарям-терапевтам, сімейним лікарям, соціальним фахівцям.

Зараз в Україні розгортається національна програма психологічної допомоги, ініційована першою леді Оленою Зеленською. Її мета – зробити так, щоби кожна людина, якій потрібна психологічна допомога, отримала ці послуги швидко та якісно. Програма складається з багатьох етапів і завдань, зокрема сертифікації психологів і профільного навчання роботи з ПТСР та іншими психологічними розладами, притаманними людям у воєнний час. Наразі програма ще не працює повною мірою, проте це хороший сигнал, що такі питання порушуються на державному рівні.

Окремі люди також можуть долучитися до подолання наслідків війни у сфері домашнього насильства – розповідати знайомим і друзям про те, як захистити себе від домашнього насильства, і що робити, якщо ви стали його свідком або постраждали від нього.