Життя«Усі проблеми відчуваються гостріше»: як жінки з інвалідністю живуть під час війни

Про життя жінок і чоловіків з інвалідністю під час війни

Спочатку варто згадати про чинник безпеки: коли починається тривога чи лунають вибухи, потрібно йти в укриття. Для будь-якої людини це важливе питання, як і для людини з інвалідністю, але в більшості випадків це те, що залишається для неї недоступним. Якщо людина пересувається в інвалідному візку, то майже немає таких сховищ, до яких можна потрапити безперешкодно. Тож багато людей з інвалідністю через ці складнощі просто не спускаються до укриттів. Дуже часто, у загальній паніці, люди з інвалідністю не можуть знайти того, хто допоможе їм спуститися. Через недостатню обладнаність сходів, які ведуть до бомбосховища чи підвалу, може травмуватися й людина, яка допомагає спустити візок.

Люди, які не чують, можуть узагалі не почути сигналу повітряної тривоги. Їм треба завантажувати застосунок зі сповіщеннями та постійно тримати його в руках, щоб у випадку тривоги відчути вібрацію. Недоступність може проявлятися в дорозі до лікарень або в нестачі певних ліків. Від гемодіалізу (метод очищення крові) до апаратів, пов’язаних із киснем. У кризових ситуаціях для людей з інвалідністю все загострюється.

Варто також згадати про евакуацію: одна справа – самостійно зайти до вагона, інша – просити когось, хто допоможе піднятися на візку, попри великий натовп, який намагається виїхати. Доволі часто люди навіть залишають візки, тому що ті не вміщаються. Наступна проблема – знайти житло для людини з інвалідністю, яка евакуювалася. Цей процес теж ускладнюється, адже в більшості квартир архітектура не є доступною та зручною. У себе вдома людина змогла все облаштувати, а, винаймаючи житло, їй доводиться робити це заново.

Жінки з інвалідністю та жінки, які виховують дітей з інвалідністю

У багатьох жінок є діти, і їм незручно через інвалідність брати на руки дитину, а в іншій руці тримати сумку або рюкзак. Крім того, що жінка обмежена в якихось рухах, на ній лежить велика відповідальність за свою дитину.

Я пересуваюся на візку та переживаю переміщення через війну вже вдруге. Мій син і у 8 років, і в 16 не хотів спускатися в укриття без мене. Дитина не хоче йти без батьків в укриття, але дітей не можна наражати на небезпеку, тож батьки також повинні спускатися. Через інвалідність це дуже важко. У мене, наприклад, чоловік також пересувається на візку. І таких родин дуже багато.

Це питання величезної відповідальності за власну дитину, і в той момент, коли потрібно рятуватися, і в момент евакуації, і коли родина зупиняється в якомусь тимчасовому притулку. Мама повинна подбати, щоб у новому місті дитина пішла до школи, адаптувалася, щоб їй було легше переживати жахіття, які відбуваються навколо

Це питання величезної відповідальності за власну дитину, і в той момент, коли потрібно рятуватися, і в момент евакуації, і коли родина зупиняється в якомусь тимчасовому притулку. Мама повинна подбати, щоб у новому місті дитина пішла до школи, адаптувалася, щоб їй було легше переживати жахіття, які відбуваються навколо. Мама із сином приїдуть до нової школи, яка, найімовірніше, не буде належно облаштованою. А жінці потрібно якось дістатися закладу, піднятися сходами, поспілкуватися з директором.

Дуже багато жінок з інвалідністю, з якими ми спілкуємося, піклуються про своїх стареньких батьків. Чимало випадків, коли в родинах є жінка з інвалідністю, дитина з інвалідністю та хтось із людей літнього віку з інвалідністю. Таких людей також чимало серед евакуйованих.

Складною для життя є архітектурна недоступність санвузлів. Наприклад, якусь жінку евакуювали, а вона не може навіть потрапити до душу, їй складно пересісти з візка до кабіни. З’являються труднощі з особистою гігієною та гінекологією. Дуже багато людей із травмами можуть мати необхідність користування засобами особистої гігієни, і ми також повинні про це пам’ятати, коли різні структури чи організації запитують, чим можна допомогти. Адже практично завжди в евакуації людина приїжджає ні з чим: без будь-яких засобів гігієни чи необхідних речей, які знадобляться в побуті. Крім того, такі стреси сильно позначаються на гормональному здоров’ї жінки.

Жінки з інвалідністю, які працюють у громадських організаціях

Більшість громадських організацій, які займаються питаннями людей з інвалідністю, очолюють жінки. Особливо заклади, пов’язані з дітьми. Якщо говорити про Луганську область, яка окупована зараз, де люди постійно перебувають у підвалах, а цілі офіси громадських організацій зруйновані або залишені, то лідерки організацій мусили також виїжджати звідти.

Громадська організація є ядром для багатьох родин з інвалідністю певної категорії, і в мирний час вони отримували юридичну, психологічну допомогу, інформаційну підтримку. Однак раніше поряд був і соціальний захист, і Управління молоді та спорту, інші організації були в доступі. громадська організація не була такою завантаженою. А зараз виїжджають люди: вони втрачають зв’язки з майже всіма державними центрами реабілітації, евакуюються, і в них залишається тільки прямий контакт голови ГО, які в 90% є жінками. Переважно це жінки з інвалідністю або мами, які виховують дітей з інвалідністю.

А зараз виїжджають люди: вони втрачають зв’язки з майже всіма державними центрами реабілітації, евакуюються, і в них залишається тільки прямий контакт голови ГО, які в 90% є жінками. Переважно це жінки з інвалідністю або мами, які виховують дітей з інвалідністю

У цьому випадку жінка-лідерка також, де б вона не була, переживає стрес, витримує на собі всі ці негаразди, пов’язані з гігієною, недоступністю простору, щоб елементарно нагодувати дитину чи зводити її до вбиральні. На додачу, їй телефонують десятки родин і запитують, що їм робити далі, адже більше не можуть нікуди додзвонитися. Часто саме контакт жінки-голови громадської організації стає умовною гарячою лінією, на яку можуть зателефонувати люди з її міста, району, з якими вона раніше працювала, а це цілі родини.

У цей момент її власна дитина потребує допомоги, тепла та підтримки. Пережила сама це два рази: і 2014 року, і зараз. Сьогодні моя дитина далеко, тому що я не можу бути з нею як людина, яка працює громадською діячкою, не виїжджаючи з країни. А дитині в такі складні моменти потрібна мама. І це теж великий виклик, оскільки ми як працівниці самі потребуємо розвантаження, щоб підтримати свою родину. Виникає значна фізична втома, тому завжди привертаю увагу до жінок-лідерок у громадських організаціях, яких у нинішній час також треба підтримати. Їхній ресурс іде і на інші родини, і на свою. Крім того, вони надають багато психологічної підтримки тим людям, які телефонують по допомогу.

Робити людей з інвалідністю видимими

Інвалідність – таке явище, яке може розвинутися в будь-який момент життя. Те, що може бути в якій завгодно родині, з будь-якою людиною. Вона може з’явитися внаслідок травм чи захворювань. Людина з інвалідністю навіть може відновитися й одужати. Це не якась категорія чи окрема каста, відмежована від здорових людей.

Зараз під час повномасштабної війни ми часто говоримо про наших захисників і захисниць, захоплюємося ними. Однак ми повинні розуміти, що чимало з них повернуться травмованими, і ці травми дуже важкі. Вони прийдуть у суспільство, яке тільки стає на шлях інклюзивності. І мені страшно подумати, якщо в когось із них виникне проблема з працевлаштуванням або хтось із перехожих скаже, що така людина заважає.

Якщо ми розумітимемо, що поруч із нами живе людина з інвалідністю, то в момент, коли вимкнуть світло, ми маємо допомогти цій людині дістатися пункту, де можна зігрітися, зарядити телефон і випити чаю

Багато цивільних людей також отримують фізичні та психологічні травми. І ми знаємо жінок, які страждають на психотравми, потрапляють до лікарень і важко виходять із цього стану.

Насамперед нам необхідно уважно ставитися одне до одного. Розуміти кожного та кожну, попри те, людина з інвалідністю чи без. Якщо ми розумітимемо, що поруч із нами живе людина з інвалідністю, то в момент, коли вимкнуть світло, ми маємо допомогти цій людині дістатися пункту, де можна зігрітися, зарядити телефон і випити чаю. Бо людина з інвалідністю самостійно в більшості випадків туди не потрапить. Треба усвідомити, що всі можливості, які є для здорових людей, для людей з інвалідністю є здебільшого складними у використанні.

Є прості, але влучні та сильні фрази: «Ми вистоїмо», «Ми переможемо». Багато людей з інвалідністю навіть не мають кому зателефонувати, щоби почути слова підтримки. Натомість одне слово може врятувати людину.

Як «Асоціація демократичного розвитку» підтримує жінок

«Асоціація демократичного розвитку» була створена у 2015 році, самій організації вже сім років. Ми зареєстровані на Чернігівщині, але працюємо в багатьох областях України, з різними міжнародними та національними організаціями. Раніше в нас були проєкти з Міжнародною організацією з міграції, Фондом сприяння демократії посольства США в Україні, співпрацюємо також із Жіночим консорціумом України, Українським Жіночим Фондом. Наша діяльність загалом орієнтована на жінок і спрямована на підтримку гендерної рівності в економічній і політичній сферах.

До 24 лютого ми також займалися розвитком партисипативних практик у територіальних громадах, відповідно, налагодженням комунікації між владою та населенням. Звісно, повномасштабна війна внесла свої корективи, трохи перепрофілювала діяльність. Мабуть, як і в більшості громадських організацій в Україні, у нас з’явилися напрями гуманітарної допомоги, психологічної підтримки. Оскільки наша цільова аудиторія – це жінки, зокрема жінки з інвалідністю та жінки, які виховують дітей з інвалідністю, ми почали співпрацювати з ООН Жінки для реалізації проєкту, відповідного до нашої аудиторії в Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській і Вінницькій областях.

Наша мета – мобілізувати жінок з інвалідністю, жінок, які виховують дітей з інвалідністю, допомогти їм набути впевненості у своїх силах і використовувати цю силу для активної участі в процесі ухвалення рішень.

Починали ми з того, що відбирали територіальні громади для подальшої роботи й жінок з інвалідністю, мам, які виховують дітей з інвалідністю. У кожній громаді сформували ініціативну групу та визначили мобілізаторку – ту жінку, котра координує певну з груп. Вона консолідує її та в майбутньому так само допомагатиме залучати інших жінок з інвалідністю до вже чинних ініціативних груп, щоб і надалі проводити життєво важливу діяльність і відстоювати потреби й права жінок з інвалідністю в громаді.

Читали відгуки жінок і бачили, як сильно зростає їхній інтерес і як багато натхнення вони мають, щоби реалізовувати задумане

Ми вже маємо перші позитивні результати. Під час розроблення адвокаційної кампанії, яка стосувалися посилення участі жінок у гуманітарному реагуванні, ініціативна група настільки сильно загорілася ідеєю, мала настільки сильне бажання швидко її реалізувати, що фактично зробила це. У них була проблематика: відсутність дитячого невролога в лікарні. Жінки робили запит стосовно цього, ходили на сесію селищної ради, зверталися до головного лікаря, голови громади та повідомляли, що є така потреба, що є чимало дітей, які потребують послуг невролога. У результаті тепер у лікарні є дитячий невролог. Це значно полегшило жінкам, які виховують дітей з інвалідністю, доступ до належних фахових консультацій для їхніх дітей, які до цього можна було отримати, лише поїхавши до Івано-Франківська.

Ми пройшли вже чотири модулі тренінгів, спрямованих на підвищення обізнаності щодо прав людини з інвалідністю, жіноче лідерство, адвокацію та партисипацію, тобто активну участь жінок у житті громади. Ще один напрям – гендерний підхід у наданні гуманітарної допомоги. До цього тренінгу залучили не тільки жінок з інвалідністю чи жінок, які виховують дітей з інвалідністю, а також представників влади, бо неможливо розповідати про основні потреби в гуманітарній допомозі, не знаючи, хто її надає та до кого звертатися, щоб її отримати. Зіткнулися з такими випадками, коли в деяких громадах жінкам навіть важко формулювати свої запити. Тому ці тренінги були спрямовані на те, щоб допомогти їм якісно комунікувати з владою, озвучувати свої проблеми та потреби.

Далі жінки проведуть оцінку потреб і картування послуг, щоби побачити, чим забезпечена громада для задоволення потреб жінок з інвалідністю, та втілюватимуть спільно з владою ініціативи, що допоможуть покращити доступ жінок з інвалідністю до гуманітарної допомоги, до ухвалення рішень, необхідних послуг.

Як відбувається робота під час війни

Якщо говорити про воєнний час, то, безумовно, постає питання укриття під час повітряних тривог і систем сповіщення. Відповідно, люди без слуху чи незрячі люди мають проблеми в цьому аспекті. Казати про те, що в нас в Україні вже є багато адаптованих укриттів, на жаль, не можна, але ми почали про це говорити й думати, які зміни потрібно впровадити. Наприклад, за результатами адвокаційного заходу «Діалоги для безпеки» на Вінниччині, ми вирішили в майбутньому розробити комплекс певних заходів для людей з інвалідністю: для тих, хто не чує, – зробити зручну систему оповіщення, для незрячих – провести тренінги щодо орієнтування на місцевості. Також ми обговорили облаштування зупинок, які можуть захищати від уламків снарядів: такі вже є в Харкові. Крім того, у громадському транспорті робитимуть оголошення: своєрідні інформкампанії для того, щоб люди звертали увагу, чи є поруч із ними людина з інвалідністю, чи потрібна їй допомога.

Казати про те, що в нас в Україні вже є багато адаптованих укриттів, на жаль, не можна, але ми почали про це говорити й думати, які зміни потрібно впровадити

Під час ознайомчого візиту до Вінницької територіальної громади в межах проєкту мобілізаторки та представники влади з цільових громад отримали можливість практичного досвіду в таких напрямах: стандарти надання гендерночутливих реабілітаційних послуг жінкам і дітям з інвалідністю; налагодження взаємодії ГО та спеціалізованих комунальних установ, зокрема щодо гуманітарного реагування; особливості організації служби перевезення осіб з інвалідністю; гендерні аспекти становища жінок з інвалідністю в умовах війни та налагодження якісної комунікації з владою. Після цього читали відгуки жінок і бачили, як сильно зростає їхній інтерес і як багато натхнення вони мають, щоби реалізовувати задумане.

Найбільшою складністю під час повномасштабної війни можна вважати непристосованість більшості укриттів для жінок з інвалідністю, а також необхідність призупиняти діяльність, поки триває повітряна тривога. Під час реалізації проєкту нам доводиться підлаштовуватися під відключення електроенергії, що достатньо важко, але ми знаходимо можливості комунікувати з учасницями. Звичайно, це непросто й психологічно, враховуючи, що жінкам з інвалідністю взагалі важко в цей період. Окрім того, що вони мають свої проблеми й потребують певної допомоги, на них лежить відповідальність за своїх дітей чи інших членів родини. Часто буває, що це також діти з інвалідністю. Тому цей проєкт і був задуманий, щоби зрозуміти потреби кожної жінки, навчитися реагувати на них і долати виклики в новому часі.