ЖиттяРедакція обговорює: прозорі сукні, сміливість у стилі та різні прояви сексуальної свободи

Про ставлення до трендів нульових

Оля Шкіль, літературна редакторка: Я не проти будь-яких модних рішень, які тільки будуть допомагати жінкам себе виражати. Якщо ти готова, смілива й ти хочеш ходити в прозорій сукні – окей. Не хочеш – теж окей. Мені здається, що для когось це може бути вираження своєї сексуальності, а для когось – певний протест, що ось вона настільки сильна і їй настільки однаково, що ми про неї думають, що вона вдягнула цю сукню.

Загалом я б носила, але не перетворювала б її на центр образу. Мені не подобається, коли «гола» сукня й більше ніяких акцентів. Я надаю перевагу складнішим образам.

Оля Дуденко, редакторка культури: Мені здається, я до будь-якого одягу буду ставитися нормально, якщо людині, яка його носить, у ньому комфортно. Я б такі тренди розбавляла все ж таки із сучасним одягом, створювала різні образи, аніж носила якісь окремі елементи з цього часу.

Для мене ця дискусія справді впирається в те, чи комфортно людині це одягати, і з якою метою вона це одягає. Чи одягає вона це через те, що це просто тренд, чи їй насправді це подобається, і їй хотілося би бачити це на своєму тілі.

Для мене ця дискусія справді впирається в те, чи комфортно людині це одягати, і з якою метою вона це одягає.

Настя Микитенко, заступниця головної редакторки: Мене трошки смішить повернення естетики нульових. Я пам'ятаю, як, здається, у 2015-му були постійно розмови про те, які ми раді, що та естетика скінчилась, що варто зробити так, щоби ця мода – з голими сідницями, коли сідаєш, спідницями поверх штанів, тату метеликів, пояси з металевих кружечків – ніколи більше не поверталася. І от цей негатив був не так давно, а зараз ми знову повністю занурилися в цю естетику. Цікавий феномен.

Та деякі частини естетики 2000-х мені подобаються. Наприклад, оці «голі» сукні. Їх можна дуже по-різному поєднувати, робити образи більш або менш закритим. Залежить від того, чи ти піддіваєш під сукню тільки білизну, чи ти одягаєш її уже готового образу.

Оля Дуденко: Якщо говорити про зміну думок, то, мені здається, тут класну роль відіграє надивленість. Ти дивишся на ці образи на інших людях, і вони на всіх виглядають по-різному. Я помічаю, що, якщо мені не подобається якийсь тренд, то проходить місяці три, і він може мені сподобатися. Тому зміна можлива.

Про сміливість в одязі

Оля Шкіль: Для мене ці сукні – це певний вияв сміливості, і це класно, що зараз її можна проявляти та мати якусь підтримку.

Настя Микитенко: Якщо ми говоримо про сміливість в одягу – то що це для тебе? Тільки про відкритий одяг?

Оля Шкіль: Для мене це про те, щоб акцентувати частини тіла. Необов’язково для цього їх оголювати. Наприклад, є cat suit – він не оголений, але він акцентує всю твою будову тіла.

Настя Микитенко: Для мене це іноді про речі, які не належать до твоєї умовної естетики. Можливо, це якісь дуже яскраві кольори або новий крій, перехід зі смарткежуал у стиль рейтарських хіпстерів.

Також бачила TikTok про те, що коли ти відмовляєшся від трендів, від акцентування тіла та від того, щоб підбирати тільки ті речі, які вважаються прийнятними для своєї фігури, тільки тоді ти зможеш повністю реалізувати свій стиль. Наприклад, коли ти не залишаєш у магазині спідницю, яка тобі дуже сильно подобається, тільки тому, що вона зробить помітними твій живіт або широкі стегна. Я з цим погоджуюсь – це про свободу самовираження та про сміливість.

Оверсайз, мені здається, пов’язаний із психологічним бажанням сховатися зовнішньо або внутрішньо за щось. А приталеність – це «оголеність» перед світом.

Оля Дуденко: Одяг – це взагалі вияв настрою. Я, наприклад, коли одягаюсь зранку, то не думаю, що я одягну те або те. Моє формулювання більше «Я відчуваю себе на цю кофтину». І на це не може повпливати дрес-код того, куди я йду.

Звідси в мене, мабуть, і визначення сміливості в одязі. Ця сміливість не стільки в тому, що саме людина одягла, скільки енергія самої людини, її харизма. Якщо вона носить цей образ із відчуттям гордості, то це буде дуже круто й сміливо, попри те, що вона вдягнула.

Та теж така, мабуть, перша, несвідома асоціація зі сміливим одягом, яка скоріше викликана образами в масовому просторі, – це щось приталене, що підкреслює силует.

Оля Шкіль: Оверсайз, мені здається, пов’язаний із психологічним бажанням сховатися зовнішньо або внутрішньо за щось. А приталеність – це «оголеність» перед світом. Це, звісно, якщо прям глибоко копати, а не сприймати одяг як просто одяг (сміється).

Настя Микитенко: Як ти думаєш, чи може бути, що сміливість – це про вихід зі своєї зони комфорту та про боротьбу зі своїми комплексами?

Оля Дуденко: Усе-таки ні, не асоціюється в мене з цим. Це сам феномен приталеності, така собі сміливість показувати своє тіло.

Про те, як ми перейшли з об’єктивізації до сексуальної свободи

Настя Микитенко: Мені дуже цікаво те, що ті самі речі повернулися, але наше сприйняття його змінилось. Умовно, якщо Брітні Спірс у 2000-х з’являлася на обкладинці з оголеним животом, то виданню закидали, що вони об’єктивізують її, намагаються заробити гроші на тілі відомої співачки. Якщо зробити таку саму обкладинку зараз, то це було б про те, що вона вільна у своїй сексуальності, про зняття табу на вираження себе.

Оля Шкіль: Я думаю, що це про маятник часу. Раніше ми боролися проти об’єктивізації, а тепер ми перейшли до демонстрації сексуальності на власних умовах. Бренди не вимагатимуть від тебе роздягатися – ми самі вирішуємо, бути сексуальними чи ні.

Та мені здається, візуальна частина сексуальної свободи дуже важлива. Вона іноді може зробити набагато більше, ніж розмови.

Оля Дуденко: Візуальний образ також має більше несвідомого впливу, бо тобі необов’язково читати супутні матеріали – ти можеш бачити незнайомих людей на вулиці, білбордах, на обкладинках музичних альбомів, і тобі вже передається така собі вільність.

Оля Шкіль: Так, тобі буквально непотрібно навіть проговорювати це вголос, обмінюватися з людьми думками. Це все відкладається підсвідомо.

Ми постійно з одного екстриму в інший – раніше від нас вимагали бути скромними та не показувати лікті, а тепер – начебто мусиш відкривати тіло, щоби бути прогресивною.

Настя Микитенко: Я рада, що дівчата зараз можуть ходити в тому, у чому їм хочеться, і я вболіваю за кожну. Проте в мене є питання до того, що в нас начебто тільки один образ сексуально вільної жінки. Ми постійно з одного екстриму в інший – раніше від нас вимагали бути скромними та не показувати лікті, а тепер – начебто мусиш відкривати тіло, щоби бути прогресивною. Я б не хотіла, щоб якась дівчина відчувала, наче вона має обов’язково одягати щось сексуальне, щоби бути на пульсі часу. Не хочу, щоб вона відчувала себе, що вона якась неповноцінна, якщо вона надає перевагу більш закритому оверсайзному одягу.

Сексуальна свобода – не тільки в одязі. Це також про розуміння, що твоє тіло належить тобі, а не комусь, про власні кордони та можливість говорити про них, про прийняття своїх вподобань як наодинці, так і з партнерами та партнерками. Вона може виявлятися по-різному, і я не хотіла б, щоби на когось вішали ярлики, типу монашка, цнотлива тощо, якщо вона обирає щось менш сексуальне, не хоче спробувати секс на одну ніч або щось екстремальне. Щоби не було цього тиску, що ти маєш виглядати якимось визначеним чином. Можна почуватися сексуально вільною і в закритому, і в відкритому одязі.

Оля Шкіль: Так, просто тоді ти про це більше говоритимеш або писатимеш, а я просто одягнуся. І ти подивишся на мій cat suit, а я прочитаю твою статтю, і це все буде нормально та класно. Я просто рада, що ми можемо жити в часи, коли можна бути різною, коли можна бути людиною, а не об’єктом, і тоді, коли ти супер сексуально одягнена, і коли ти в чомусь закритішому.

І сексуальність, мені здається, вона таки більше у твоїй енергетиці, як казала Оля. Навіть якщо ти одягнеш прозору сукню або будеш тільки в білизні, але ти не відчуватимеш себе комфортно, одяг не врятує. Твій погляд, твої слова, манери – саме вони розкажуть, хто ти і як ти хочеш, щоби тебе сприймали.

Оля Дуденко: Мені в цьому плані подобається Френсіс Макдорманд. Коли на офіційних подіях ми бачимо помпезність, дизайнерські костюми, вона любить прості образи. Та це не заважає їй бути дуже енергійною, показувати свою особистість такою, яка вона є.

Я б не заохочувала типу «а купімо тобі ще 5 коротких спідниць», проте, якби донька в мене попросила, то я б купила

Про сексуальний одяг на підлітках і дітях

Настя Микитенко: А як ви ставитеся до того, що малі дівчата або підлітки до віку згоди носять суперсексуальний одяг. Це сексуальна свобода чи більше про те, що, умовно, коли я виставляю фото в коротких шортах і топі, я набираю більше лайків від чоловіків, тому я одягаюся ось так? Ми маємо це заохочувати чи якось контролювати?

Оля Шкіль: Ну не будемо забувати про те, що в підлітковому віці відбувається активний гормональний розвиток. Коли я навчалася в школі, то це були короткі спідниці та підбори – це було бажання виразити себе дорослими, намагаючись бути більш сексуальними. Проте це також було про тодішню моду, після нас молодші класи ходили в худі.

Якби йшлося про мою дитину-підлітка, то я б не обмежувала цей пошук себе, дослідження своєї тілесності. Я б пояснила, як такий одяг можуть сприйняти інші люди. Я б не заохочувала типу «а купімо тобі ще 5 коротких спідниць», проте, якби донька в мене попросила, то я б купила. І я б дала їй можливість повернутися до свого старого стилю, якщо вона спробувала та зрозуміла, що їй таке не підходить.

Як суспільство, мені здається, ми не маємо заохочувати, щоб підлітки ще більше роздягалися. Водночас ми не маємо ні своїм виглядом, ні поглядами, ні обговореннями соромити їх за те, що вони досліджують себе та свою сексуальність.

Вона, ймовірніше, опирається на образи дорослих дівчат чи хлопців зі свого оточення, фільми, книжки, які часто гіперсексуалізують чи романтизують відкриті образи на дітях.

Оля Дуденко: Я згодна з тим, що для підлітків відкритий одяг може бути дослідженням своєї тілесності. Вони намагаються зрозуміти, як сприймати себе, що краще підкреслювати в повсякденному образі, які фасони їм пасують.

Якщо ж говорити про зовсім дитячу аудиторію, то одяг для них найчастіше вибирають дорослі. І в цьому контексті я б радила не вдягати дитину в супервідкритий одяг, мініспідниці чи топи, тому що сама дитина ще не має змоги усвідомлено досліджувати власну тілесність. Вона, ймовірніше, опирається на образи дорослих дівчат чи хлопців зі свого оточення, фільми, книжки, які часто гіперсексуалізують чи романтизують відкриті образи на дітях.