ЖиттяДейтингова рецесія. Чому все менше людей вступають у стосунки?

Зміна культури дейтингу

Онлайн-світ повністю замінив нашу культуру дейтингу й у ставленні до потенційних партнерів, і в можливості охопити ширшу кількість людей, і легкості першого знайомства. Іноді застосунки роблять пошуки краще, а іноді – гірше, ніж будь-коли.

Раніше люди мінімально знали партнера до першого побачення, бо це зазвичай були друзі друзів, колеги або ж людина з маленького містечка, де всі все знають. Відтак вони мали уявлення про характер партнерів і те, як вони взаємодіють з іншими людьми. Можливо, вони навіть дружили до того, як почали зустрічатися. Та в застосунках ми знаємо дуже мало про людину, зокрема, тільки ту інформацію, яку вона надає про себе сама. Відбуваються безліч перших побачень, які закінчуються незручними розмовами, гостингом або відмовами. Або ж стосунками, які закінчуються через місяць, коли ми знайомимося з друзями партнера або партнерки й розуміємо, що в соціумі вони зовсім інші люди, ніж ті, якими вони намагалися бути поруч із нами. І після цього потрібно знову завантажувати застосунок, продиратися через «чим займаєшся» й ще десяток невдалих побачень.

Пошук партнерів чи партнерок стає схожим на обов’язкову роботу з переліком завдань: прогортати профілі, надіслати певну кількість повідомлень, сходити на певну кількість побачень із незнайомцями. Хоча раніше, здається, кохання просто траплялося з кимось. «Застосунки стали нормалізованою частиною дейтингу. Є відчуття, що якщо ти самотня й ти не хочеш такою бути, тобі потрібно щось зробити, щоб це змінити. Наче якщо ти просто сидиш на дупі й чекаєш, що життя подарує тобі любов, тоді ти не маєш права скаржитися», – ділиться своїми почуттями редакторка The Atlantic Джулі Бек.

Це дуже втомлює, через що навіть з’явився термін «dating fatigue», або дейтингове виснаження. Тоді здається, що як би ти не старався, любов не знаходиться. Отож люди постійно видаляють застосунки для побачень, а пізніше знову завантажують, і усе повторюється по колу, доки хтось не здається повністю.

Події в Україні та світі

Хоча кількість людей у стосунках і тих, хто займається сексом, почала знижуватися до пандемії та війни, ці чинники однаково вплинули на світ стосунків.

Пандемія ще більше нормалізувала застосунки та зменшила кількість місць у реальному житті, де можна зустріти потенційних партнерів. Наприклад, робота та навчання стали віддаленими, великі заходи скасували, певний час неможливо було зайти в кафе або ресторани. Усі нові стосунки ставали віддаленими, і не всі це змогли витримати.

Пандемія також вплинула на дружбу: люди закінчували школи та переходили в університети, змінювали роботи та місця проживання. Старі друзі будували інше життя, а новим узятися було ніде – у Zoom не буває перерв на звичайні розмови. Відтак стало менше можливостей познайомитися з партнерами через друзів друзів.

Війна лише поглибила цей тренд. Багато людей пішли на фронт або ж виїхали за кордон, і це знову вплинуло і на дружбу, і на стосунки. Багато молодих людей також повернулися до рідних домівок і міст, де час зупинився. Вони й не в ідеальному майбутньому, яке вони собі уявили, але і залишатися в цьому минулому вони не збираються. Так сталося в нашої читачки Насті – раніше вона вчилася в київському університеті, а тепер повернулася до батьків у Вінницьку область: «Саме перед війною я планувала переїхати в Київ на постійній основі, але почалося повномасштабне вторгнення, і я залишилася вдома. У своєму містечку я знаю всіх – їхні попередні стосунки, проколи тощо. І мені не віриться, що я можу тут почати зустрічатися з кимось. А ще мимоволі намагаюсь ні до кого не прив’язуватися, бо вірю, що скоро таки переїду до Києва».

Деяким людям може бути важко вступати в довгострокові стосунки або взагалі звертати увагу на кохання, коли майбутнє невизначене, а в пріоритеті – виживання в часи економічної кризи та війни.

Зміна потреб

Раніше стосунки були важливими для жінок, оскільки забезпечувати себе було досить важко. Гендерні ролі були такими: він приносить гроші, а вона – прибирає, готує їсти, доглядає дітей і підтримує в усьому чоловіка.

Та наразі жінки можуть забезпечувати себе фінансово, стосунки не є запорукою виживання, а тому не є обов’язковими. Не потрібно виходити заміж тільки тому, що пора, а життя наодинці може бути привабливішим, аніж із партнером, який не дає нічого, окрім подвійного навантаження вдома. Жінки стали шукати в партнерах інші речі, які вони можуть привнести, окрім грошей – взаємопідтримка, взаємоповага, цікаво проведений разом час, піклування одне про одного тощо.

Водночас чоловіки можуть не помічати або не підтримувати таку зміну гендерних ролей. Соціальне опитування від «Рейтингу» виявило, що чоловіки частіше, аніж жінки підтримують гендерні стереотипи – що успішна кар’єра важливіша чоловікові, що бути домогосподаркою для жінки – це повноцінна реалізація себе, що жінка повинна слухатися чоловіка тощо. У старших поколінь уявлення про роль жінки та роль чоловіка збігається, проте молодші жінки відходять від традиційних уявлень, а молодші чоловіки роблять це не так швидко.

Через це утворюється прірва між тим, чого від стосунків очікують і хочуть жінки та що їм можуть і хочуть дати чоловіки.

Саме через це в Кореї серед жінок з’явився рух 4В, який означає 4 «ні» – «ні» стосункам, «ні» сексу, «ні» гетеросексуальним шлюбам і «ні» народженню дітей. Вони вважають, що сексизм чоловіків у країні вже неможливо викорінити, а терпіти теперішнє ставлення до себе вони не готові. Вони вважають, що їхнє життя буде ліпшим без чоловіків у ньому.

Та насправді це не тільки про повну відмову від чоловіків у своєму житті. Деякі жінки продовжують шукати тих, із ким їм буде комфортно. Це нормально – хотіти стосунків, так само як нормально хотіти більше друзів або знайомих. Цього не варто соромитися, адже люди соціальні істоти. Водночас також нормально, що жінки не хочуть миритися з будь-якою поведінкою від чоловіка. Іноді така самотність дуже засмучує, особливо коли здається, що всі навколо мають пару. Іноді дратує, коли люди в довгострокових стосунках кажуть, що ти маєш радіти та жити безтурботне життя, поки можеш, або ж навпаки – радять занизити свої стандарти.

Відповідальність

У 21 столітті ментальне здоров’я почали обговорювати набагато частіше, з’явилося більше інформації про те, які стосунки здорові, а які не дуже, що потрібно для того, щоб побудувати довготривалі й екологічні партнерства.

Відтак деякі зумери бояться шукати пару, доки не налагодять стосунки із собою й не виправлять своє психічне здоров’я: «Я вважаю, що якщо ти не любиш себе, то ніхто більше не зможе тебе полюбити, тому я концентруюся на тому, щоб мені було комфортно насамперед із самою собою. Я підхожу до стосунків набагато серйозніше, ніж було раніше, вони мені не потрібні просто для галочки», – розповідає 21-річна Аліна.

Саме ця серйозність, усвідомлення своєї відповідальності перед собою та партнером зупиняє людей перед вступом у стосунки. Вони бояться, що їм не вистачить енергії, що вони потраплять в аб’юзивні стосунки через свою непропрацьовану залежність від інших людей, або невміння захищати свої особисті кордони, або ж нашкодять партнерові через власну токсичність.

Гештальт-психотерапевтка Злата Гнатюк зазначає, що це хороша ідея – розуміти себе краще, знати більше про свої потреби, розуміти, де твої кордони. Водночас вона радить іноді розкривати себе у стосунках з іншими та проводити межу між бажанням пофіксити себе та страхом болю від стосунків: «Я не поділяю думку, що потрібно себе пофіксити, щоби щось заслужити. Ідея «пофіксити себе до вступу в стосунки» може бути класною, але з іншого боку – неясно, як зрозуміти, що ти пофіксив себе повністю й готовий до стосунків? Особливо зважаючи на те, що пропрацювати себе до кінця неможливо.

Тому іноді оця ідея – я занадто «зламаний», щоби бути у стосунках, мені як терапевту звучить як захисний механізм, який люди використовують, щоби вберегти себе від стосунків, які можуть не скластися, уберегти себе від болю. Є очікування, що якщо я все пропрацюю або якщо я зроблю все від себе залежне, то зможу збудувати ідеальні стосунки, усе спрацює й усе буде добре. Проте це не так. Я би наполягала на тому, що ми повинні робити індивідуальну роботу, вчитися розуміти себе краще та почуватися комфортно й наодинці, особливо робити це з психотерапевтом, а не лише читати блоги або слухати подкасти. Водночас питання, які виникають у стосунках, можна проходити, уже перебуваючи в парі. Іноді партнери підсвічують наші сліпі плями, те, про що б ми не замислювалися й не звертали увагу. Саме в стосунках з іншими людьми ми можемо розвиватися та дізнаватися більше про себе».