ЖиттяНе засуджувати та не знецінювати. Як говорити з людьми, які постраждали від сексуального насильства?
З сім’єю, друзями та коханими людьми
Сексуальне насильство – це досвід, який наповнений жахом пережитого й страхом того, як це сприйме світ. Постраждалі від насильства можуть боятися заявляти про пережите, бо не хочуть стикатися з недовірою, знеціненням або ж навіть звинуваченнями.
Кожна друга жінка в Україні зазнала сексуальних домагань. Зараз також офіційно зареєстровано 195 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Підтримка найближчих людей дуже важлива у проживанні цього досвіду та поверненні контролю над своїм тілом і життям. Коли постраждала ділиться своїми спогадами та відчуттями, це допомагає їй розвантажитися, подолати почуття сорому, позбутися непроясненних моментів або ж краще зрозуміти, які емоції та страхи ця подія викликала та чому.
Разом із психологинею Наталією Зарецькою розбираємося, як говорити з людьми, які постраждали від сексуального насильства, так, щоби підтримати, а не нашкодити.
Матеріал створено в партнерстві з ООН Жінки в Україні та за підтримки уряду Швеції. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні».
Наталія Зарецька
військова психологиня
Що варто знати про людей, які пережили сексуальне насильство?
Насамперед важливо розуміти, що відбувається з людиною в цій ситуації. Саме це й формує наші очікування від того, як вона себе може повести, як ми зреагуємо на її розповідь і чому ми цікавимося цією темою.
Ми часто – свідомо чи несвідомо – ставимося до зґвалтування, як до екстремального сексуального досвіду, тому до нього є підвищений інтерес. Про це переглядають новини, створюють документальні фільми, для цього існують кінки й окремі розділи порнографії.
Проте насправді для людини, яка пережила таке випробування, воно точно не про секс. Якщо спробувати коротко схарактеризувати їхні почуття про пережите, це набагато ближче до переживання побиття або тортур, зокрема, якщо йдеться про зґвалтування в умовах війни. Я помічала в роботі, що коли ти починаєш говорити про пережите насилля як про форму фізичного насильства, то в людини яснішає обличчя, тому що саме такий підхід показує їм, що фахівець розуміє, що насправді вони пережили, і як можна описати їх досвід.
Тому важливо розуміти, що насправді говорити про сексуальне насилля, особливо в умовах війни – це насправді про готовність чути та говорити про тортури, а не про можливість безпечно для себе доторкнутись до екстремального сексуального досвіду іншої людини.
Одна з його особливостей полягає в тому, що тяжкість відчуттів – і фізичних і моральних – може продовжувати посилюватись після фізичного завершення самої ситуації. І це є дуже подібним до ситуації із сильним побиттям – коли фізично людина почувається набагато гірше не в момент, коли її б’ють, а вже після завершення, коли максимально проявляються крововиливи, розриви, розуміння того, що відбулося, і ступінь болю лише наростає. Власне, зґвалтування можна розуміти саме як внутрішнє побиття.
Коли ми сприймаємо цей досвід саме так, то з’являється більша чутливість, делікатність у тому, як ми говоримо з людиною й що в неї запитуємо.
Також важливо розуміти, що немає ідеальної, прогнозованої реакції на сексуальне насильство. Потерпіла людина може відчувати не тільки спустошення, сум або злість. Це також може бути страх, жага помсти, радість за те, що її насильник загинув, якщо людина була свідком цього, чи дізналась про це. Коли відбувається сексуальне насильство в умовах війни, це часто про безсилля агресора – коли армія не може взяти місто, то вона перемикається на окремих мешканців, але насправді це не заміщає того тріумфу, який вони очікували. Вони хотіли б, щоб їх боялися, а люди лаються та не здаються. У таких випадках жінка може почуватися, що навіть якщо фізично вона програла, то однаково залишилися вищою, що морально вона залишила владу над ситуацією за собою, а це може викликати гордість і бути дуже ресурсним для відновлення людини.
Також людина може зовсім не проявляти свої емоції, але це не означає, що в неї немає почуттів. Проведемо аналогію: емоції – це хвилі на поверхні води, а почуття – це, власне, водна товща, тобто те, що їх спричиняє, вони набагато глибше. Не варто думати, що людина чудово справляється з цим досвідом, що він на неї зовсім не повпливав, тому що начебто на обличчі нічого не відображається.
Варто пам’ятати, що всі реакції будуть нормальними. Не варто очікувати чогось від людини та не варто нав’язувати їй, що вона мусить відчувати.
Що робити, якщо близька вам людина пережила сексуальне насильство?
Не перебивайте запитаннями
Коли людина розповідає про сексуальне насильство, вона сама має обирати, що і кому вона розповідатиме, у якій послідовності, яку кількість деталей вона готова розповісти. Коли люди хочуть випитати найменші подробиці, то це не про емпатію до людини, а про цікавість до її екстремального сексуального досвіду, це не про допомогу, а про експлуатацію того, у кого «випитують», що саме з ним чи з нею сталося. Тому дайте постраждалій людині можливість самостійно побудувати свою розповідь.
Не сприймайте людину, яка пережила складний досвід, як жертву
Треба пам’ятати, що жертва – це об’єкт, який не має контролю над своїм тілом, над своїми рішеннями та життям. Проте людям, які пережили сексуальне насильство, ставлення до них як до жертви, а отже – як до об'єкта, точно заважатиме.
Допомогти людині відновитись після перенесеного насилля – це допомогти їй відновити контроль над власним тілом, власними емоціями та власним життям, це допомогти відновитись тілу та внутрішньому світу людини, допомогти людині повернути відчуття внутрішнього спокою.
Моє ставлення до людини, яка пережила насильство, ґрунтується на моїй щирій повазі до цієї людини. Потрібно бути сильним і фізично, і морально, щоб пережити таке складне випробування. Треба допомогти людині відчути цю внутрішню силу всередині себе – саме ту силу, яка вже допомогла їй вижити, пережити цю складну подію. Така сила в цієї людини точно є.
Не звинувачуйте людину
У нашому суспільстві є досить багато міфів про сексуальне насильство, зокрема й те, що постраждала може спровокувати насильника або що неактивна відмова – це згода. Саме через це багато постраждалих можуть боятися ділитися тим, що з ними трапилося, бо вони очікують осуду.
Не варто підігравати цим очікуванням – казати «наступного разу не будеш увечері гуляти одна», «ти ж знала, що ти йшла на вечірку, де були одні хлопці, чого ти очікувала» або «ти ж знаєш, що відбувається з жінками в окупації, чому ти не виїхала».
Сексуальне насильство завжди є злочином. Винним у сексуальному насильстві є тільки кривдник, який свідомо пішов на злочин.
Не знецінюйте досвід людини
Коли ми бачимо, що людина засмучена, наше перше бажання – це заспокоїти її, зробити її знову щасливою або принаймні припинити сльози. Проте в таких складних випадках як сексуальне насильство, це навряд чи найкраща стратегія. Не варто взагалі очікувати, що сама ваша підтримка врятує людину, і не варто злитися, якщо такого не трапляється й, попри всі ваші старання, людина однаково сумна.
Не варто говорити, що майже кожна жінка з цим стикається, що постраждала однаково красива, що зате в неї на місці всі руки та ноги, а рани всередині скоро заживуть. Також не варто наголошувати, що це нічого страшного, що це швидко пройде.
Вам може здаватися, що це дійсно змотивує, розвантажить людину, таке кажуть не з найгірших мотивів. Проте насправді зґвалтування – це страшно, це боляче й важко. А такі фрази, як «це нічого страшного» та «нічого, скоро все минеться» лише знецінюють досвід людини та почуття, які він викликав.
Будьте делікатними, але не ставайте в позицію рятівника
Щойно людина закінчила розповідь, ви можете сказати, що вам шкода, що з нею таке трапилося, що ви вдячні за довіру до себе. Ви також можете делікатно поділитися тим, які емоції ви відчували після того, як ви почули історію людини, що ви вважаєте це несправедливим і неправильним – але водночас не можна навантажувати людину власними емоціями від почутого – їй і своїх може бути надміру.
Варто спитати людину, чим ви можете їй допомогти. Ви також можете запропонувати якусь допомогу – наприклад, знайти юриста або психотерапевта, допомогти з оформленням документів, піти разом до клініки. Досить часто таким людям перший час потрібна допомога в найбуденніших речах – приготувати їсти, поприбирати, кудись вийти, доглядати за хворими родичами або посидіти з дитиною, доки сама людина йде до психотерапевта або до прокуратури.
Також важливо старатися не тригерити людину. Якщо ви побачили новини про зґвалтування або вам хтось ще розповів про свій досвід, не варто пересилати це людині. Можливо, вам здається, що це допоможе їй зрозуміти, що вона не одна, але насправді для людини це може стати додатковим травмівним навантаженням, нагадуватиме про жахи пережитого.
Водночас не варто робити цю історію про себе. Не варто голосно обурюватися, сильно плакати разом із людиною. Ви також можете запитати, яка допомога потрібна, запропонувати щось конкретне, проте ніколи не варто наполягати, щоб людина цю допомогу прийняла.
Дуже часто ми хочемо справедливості для людини, проте, знову ж таки, – це її історія і насамперед її потреби. Справи про сексуальне насильство не дарма не мають строку давності – перший час постраждалій може бути важко говорити про свій досвід з іншими, переживати всі медичні огляди, допити в прокуратурі, паперову тяганину. Комусь потрібно на перший час зовсім відсторонитися від ситуації й особливо від свого кривдника – вони не хочуть знову згадувати та переживати це, вони не хочуть описувати його портрет і бачити його в суді. Тому не варто казати, що постраждала має робити, і яку саме справедливість вона зобов’язана відновити, як правильно їй себе поводити та що відчувати.
Обережно з дотиками
Коли ми чуємо якусь страшну історію, це природно, що ми хочемо взяти людину за руку або обійняти. Це підтримка, яка не вимагає слів, яких так часто бракує в таких ситуаціях.
Проте людині, яка пережила сексуальне насильство, це може бути непотрібно й некомфортно, особливо якщо це сталося нещодавно. Краще запитати, чи можна обійняти людину, чи буде їй це корисно, чи можете ви її так підтримати.
Подбайте про себе
Варто враховувати й своє самопочуття. Травма свідка – це також реально й важливо, особливо якщо у вас був схожий досвід раніше. Якщо ви відчуваєте, що не готові вислухати людину, що її розповідь вас сильно засмучує, що вона резонує з вашим особистим складним досвідом, то ви не зобов’язані слухати все до кінця. Якщо вам самому (самій) стане гірше, ви точно не допоможете людині, яка потребує допомоги.
А щиру підтримку можна надати й в інший спосіб.
Підтримка іншої людини не має стати травмою для того, хто вислуховує. Саме тому звертатися за підтримкою радять насамперед до спеціалістів, бо в них є інструменти, специфічні навички щодо того, як допомогти людині та захистити себе від травматизації.
Якщо ви відчуваєте, що не можете впоратися з цією історією, то можете перепросити за те, що ви перебиваєте людину, і сказати: «Я дуже вдячний(-а) за те, що ти довірилася мені з цією історією. Це дуже складна ситуація, і я розумію, як тобі складно, і ти знаєш, мені навіть складно це слухати, а я не можу уявити собі, як це було переживати. Ти дуже сильна, що змогла через це пройти. Вибач, будь ласка, але я не впевнена, що можу вислухати всю історію, але я готова допомогти тобі будь-яким іншим чином». Тут ми закриваємо розмову, але не обрублюємо її, а даємо фідбек і з подякою та поясненнями її закриваємо. Надалі ми можемо також запропонувати допомогти пошукати спеціалістів, які допоможуть з усім розібратися. Ваша відповідь не має бути занадто емоційною, але це також не має звучати як відповідь на електронний лист.
Ознаки, на які варто звернути увагу
Для повноцінного відновлення важливо, щоб організм постраждалої людини – її тіло та психіка – «перезапустились», а це забезпечується не тільки професійними інструментами, а й природними фізіологічними та соціальними процесами, як-от сон, їжа, спілкування. Тож якщо ці процеси порушені та не відновлюються протягом тижня-двох після пережитого – наприклад, людина не може спати, або сон став пунктирним, або з'явились страшні сни, або ж людина не хоче або не може їсти, відверто уникає будь-яких спілкувань, навіть із тими, кому довіряє – у таких випадках варто запропонувати людині обов'язково звернутись по професійну психологічну підтримку.
Що робити, якщо ваш партнер(-ка) раніше пережили сексуальне насильство?
Сексуальне насильство насправді досить розповсюджене, і є великий шанс, що колись ви будете зустрічатися з людиною, яка мала такий досвід у минулому.
У таких стосунках найважливіші два пункти – це комунікація й активна згода. У момент, коли з вами тільки поділилися інформацією про те, що в людини був такий досвід раніше, то для партнерів(-ок) підійдуть усі ті ж рекомендації, які ми обговорювали вище. Проте також варто додатково делікатно обговорити, що людину може бентежити або тригерити в стосунках, які ситуації його або її лякають, із чим варто бути обережнішим, до чого він або вона не готові.
Водночас варто домовитись про щирий зворотний зв'язок – і давати знати завжди, коли стає некомфортно. Тригери можуть змінюватися з часом – щось проходить або ж відкривається щось нове – і важливо відстежувати ці зміни та сигналізувати про це партнеру(-ці).
Також дуже важлива активна згода. Якщо це сталося нещодавно, то це буде стосуватися навіть дотиків і поцілунків. А активна згода на секс або окремі сексуальні практики має бути в будь-якій парі – потрібно поважати, якщо людина забирає свою згоду в будь-який момент.
Що робити, якщо ваш партнер(-ка) пережили сексуальне насильство, доки вони були у стосунках із вами?
Це дуже складна ситуація для обох – і для того, хто пережив сексуальне насильство, і для того, чий партнер таке пережив. Це може викликати безліч емоцій: злість на себе й відчуття власного безсилля, що ви не змогли захисти близьку людину, бажання помститися, відчуття втрати якоїсь частини свого партнера, відчуття екзистенційної кризи через те, що світ такий. Усі ці реакції нормальні, важливо їх озвучити, тому що стосунки – це насамперед про відкритість, і все це однаково колись вийде на поверхню. Проте краще їх обговорити відразу, а не накопичувати в собі, доки вони в якийсь момент не вибухнуть.
Тут насамперед важливо пам’ятати, що цей досвід – не сексуальний, тобто це ні в якому разі не зрада, і що це не провина нікого з партнерів.
Під час війни бувають випадки, коли жінки звинувачують себе, тому що вони могли дати активну згоду на секс, щоби захистити свою сім’ю від розстрілу. Проте це насправді не активна згода – яка може бути згода під націленим автоматом – тому це не може вважатися зрадою. Це як поранення, яке жінка бере на себе, захищаючи когось від кулі.
Та це надскладна ситуація, яка вимагає професійного супроводу – і терапії окремо для кожного партнера, і парної терапії. Таке важко пройти наодинці, це дійсно один із випадків, коли неможливо дати узагальнених порад, тому що кожна ситуація буде індивідуальною.
текст: Анастасія Микитенко
Ілюстрації: Олеся Ковальчук
Коментарі
Підписатись