Життя«Дати людині шанс відновитися»: як лікарі реабілітують ветеранів і цивільних під час війни
Розмова з фахівчинями з реабілітації
Від повномасштабної війни росії проти України постраждали як військовослужбовці, так і цивільне населення. Зараз чимало людей проходять лікування після мінно-вибухових, черепно-мозкових чи спинномозкових травм, потребують психологічної підтримки, відновлення певних функцій організму.
Фахівці з реабілітації допомагають постраждалим частково або повністю відновити втрачену працездатність після травм, подолати психологічні наслідки травматичного досвіду, адаптуватися до нових умов життя чи повернутися до попередніх активностей. До їхніх команд належать і лікарі ФРМ, фізичної реабілітаційної медицини, і фізичні терапевти, і ерготерапевти, які відновлюють втрачені навички самообслуговування пацієнта в повсякденному житті, і терапевти мови та мовлення, що працюють з порушеннями мовленнєвої діяльності, і клінічні психологи, і протезисти.
Така робота потребує великого набору професійних навичок і регулярного навчання. Варто враховувати й те, що лікарі фізичної та реабілітаційної медицини займалися відновленням військових із 2014 року, однак зараз кількість пацієнтів і складність випадків, які вони переживають, значно підвищилися.
Разом з Програмою розвитку ООН в Україні (UNDP) ми поговорили з лікарками фізичної та реабілітаційної медицини Катериною Зіновʼєвою та Тетяною Юрченко. Вони розповіли про те, з яких спеціалістів формується команда лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, яких пацієнтів стало більше в умовах повномасштабної війни, як відбувається реабілітація ветеранів і цивільних і якої підтримки лікарі цієї галузі потребують в Україні.
Текст: Ольга Дуденко
ілюстрації: Олеся Ковальчук
Катерина Зіновʼєва
лікарка фізичної реабілітаційної медицини, завідувачка відділення в обласному клінічному центрі нейрохірургії і неврології Закарпатської обласної ради в Ужгороді
Тетяна Юрченко
завідувачка реабілітаційним відділенням Ніжинської центральної міської лікарні
Які фахівці належать до реабілітаційної команди?
Катерина: Усі, хто працюють у нашій мультидисциплінарній команді, називаються фахівцями з реабілітації. До них належать лікарі фізичної реабілітаційної медицини, або ж лікарі ФРМ, фізичні терапевти, ерготерапевти (забезпечують адаптацію пацієнта до навколишнього середовища), асистенти фізичного терапевта, асистенти ерготерапевта, психологи, психіатри, терапевти мови і мовлення (логопеди), протезисти, ортезисти (відповідають за стабілізацію, іммобілізацію та підтримку тіла або уражених кінцівок, їх нормальне функціонування), медсестри з реабілітації і соціальні працівники.
До формування реабілітаційних планів також долучаються пацієнт і рідні пацієнта. Залежно від напряму, у якому ми працюємо, і випадку, в який потрапив пацієнт, ми добираємо відповідних консультантів.
Як змінився процес реабілітації до повномасштабної війни і зараз? Які захворювання чи травми є поширеними на сьогодні?
Тетяна: Кількість фахівців із реабілітації зараз збільшилася, але й суттєво зросла потреба в них. Питання реабілітації надзвичайно актуальне, особливо для ветеранів, які повернулися з фронту, оговтуються після поранень або відновлюють втрачені функції, мали хронічні захворювання, які під час служби загострилися, ускладнилися.
Для цивільних реабілітація теж є важливою: це пацієнти після інсульту, які мають порушення рухових, мовленнєвих чи психологічних функцій, отримали травми за різних обставин. Чимало мешканців і мешканок заново навчаються втрачених навичок, відновлюють функції ходьби, рухливості верхніх кінцівок, дрібної моторики. Ми, як лікарі реабілітаційної медицини, намагаємося покращити чи відновити втрачені функції. Так людина або адаптується до життя з втраченими функціями, або повністю відновлюється. Це залежить від початкового становища пацієнта.
Від 24 лютого 2022 року зросла кількість пацієнтів, які перенесли мінно-вибухові травми та кульові поранення
До початку повномасштабного вторгнення нашими пацієнтами в основному були звичайні мешканці, діти від трьох років з хронічними захворюваннями суглобів, люди в післяінсультному стані, з порушеннями постави, різними деформаціями хребта. Від 24 лютого 2022 року зросла кількість пацієнтів, які перенесли мінно-вибухові травми та кульові поранення.
Катерина: Я завідувачка відділення фізичної та реабілітаційної медицини, і наш колектив працює з 2021 року. Раніше ми більше фокусувалися на нейрореабілітації, але під час війни ситуація дещо змінилася.
Ще з 2014 року ветерани лікуються в нас. Звісно, зараз їхня кількість збільшилася й підвищилася складність травм, з якими вони звертаються. Раніше цивільних пацієнтів було більше, переважно це люди з постінсультними станами, після видалення пухлин, дорожньо-транспортних пригод.
Зараз ми стикаємось із чималою кількістю черепно-мозкових, спінальних травм, мінно-вибухових уражень. При цьому цивільних пацієнтів не меншало, зокрема й тому, що до Ужгорода прибуло чимало внутрішньо переміщених осіб. Навантаження збільшилось і, звичайно, зʼявився новий професійний досвід, особливо у відновленні після черепно-мозкових чи спінальних травм.
Як починається процес реабілітації? Які чинники впливають на вибір фахівців, котрі працюватимуть із пацієнтами?
Катерина: В Україні з грудня 2021 року діє закон «Про реабілітацію у сфері охорони здоровʼя». Саме з цього часу в нас офіційно затверджений склад мультидисциплінарної реабілітаційної команди, де працюють різні фахівці. Як працює лікар? Він послуговується міжнародною класифікацією хвороб, за якою діагностує захворювання. У реабілітації також є міжнародна класифікація, але вона спирається на можливості функціонування пацієнта. Відповідно до неї ми визначаємо, які функції людини потрібно відновити або компенсувати для повернення до активного життя, і спеціалістів, які мають працювати з постраждалими.
Коли пацієнт/-ка потрапляє на реабілітацію, його/її обстежує лікар фізичної реабілітаційної медицини, фізичний терапевт і ерготерапевт. Вони використовують певні тестування, за результатами яких оцінюють стан пацієнтів і прогнозують відновлення. Це оцінювання проводить не окремо кожен спеціаліст реабілітаційної команди, а вся команда, яка щонайменше раз на тиждень зустрічається й обговорює, які фахівці мають долучитися до реабілітації конкретної людини.
Якщо ми можемо дати людині шанс покращити ту чи ту функцію чи повністю її відновити, то робимо для цього все можливе
Наприклад, люди з черепно-мозковою травмою або ж після інсульту можуть втратити мову, тому в цьому випадку їм потрібен терапевт мови та мовлення. Якщо пацієнт пережив значний стрес, ми зосереджуємося на роботі з клінічним психологом чи психіатром. Загалом це командна робота, яку координує лікар ФРМ, але ця робота є пацієнтоцентричною. Ми чітко розуміємо, у якому стані перебуває пацієнт, які має запити, і працюємо на його цілі та можливості. Мету реабілітації визначає пацієнт, але якщо в нього сильне когнітивне ураження, то в цьому фахівцям допомагають його рідні.
Тетяна: У реабілітаційному процесі виділяють декілька періодів: ранній, підгострий і довготривалий. Вони залежать від вихідного стану пацієнта, від тяжкості його становища. Ранній період зазвичай потребує двох тижнів реабілітації, у підгострий період пацієнт лікується приблизно до півроку після перенесеного захворювання чи травми. Довготривалий відбувається понад півроку.
Приємно, що в людей після наших занять з'являються позитивні результати. Бачити позитивні наслідки від роботи – суцільне задоволення. Якщо ми можемо дати людині шанс покращити ту чи ту функцію чи повністю її відновити, то робимо для цього все можливе. Один цикл реабілітації триває 14 днів. Кількість цих циклів залежить від конкретної травми чи хвороби, стану пацієнта. Якщо стан пацієнта вкрай тяжкий, Національна служба здоров'я дозволила збільшити кількість циклів реабілітації до 6-8 за рік.
У нашій роботі обовʼязковою умовою є присутність психологів – їхня підтримка й супровід і цивільних, і ветеранів. Приємно бачити позитивні результати і фізичного, і психологічного відновлення, і це ще більше надихає на розвиток, посилення нашої допомоги і в обсязі, і в якості, підштовхує нас до нових ідей і використання нових методів.
Катерина: Мало хто замислюється щодо того, що реабілітація – це комплексний процес, і пацієнти, які її проходять, мають складність у виконанні простих дій. Наприклад, коли ми йдемо до магазину, ми навіть не задумуємося, скільки функцій нам треба виконати. Ми просто йдемо в магазин. Людина ж після інсульту або черепно-мозкової травми не може просто встати й піти: їй щонайменше потрібно перевернутися в ліжку, потім піднятися, вдягнути білизну, надіти одяг, відчинити двері до вбиральні, зайти у вбиральню, відкрити кран і так далі. Це також треба враховувати під час реабілітації: від того, яка активність потрібна пацієнту, залежатиме втручання фахівців у його відновлення. Також ми маємо знати, чи пацієнт когнітивно збережений: чи вміє він рахувати, розрізняти букви й цифри.
Тетяна: Реабілітація – це кропіткий труд не лише медичних працівників, а й самих пацієнтів. Вони дуже рідко можуть побути в спокійному стані під час відновлення, зазвичай протягом усього дня вони задіяні в заняттях: у когось логопед, у когось – ерготерапія, комусь потрібні фізіотерапевтичні процедури, масаж чи повернення навичок ходьби. Щоб пройти такий шлях, у пацієнта має бути мотивація.
Якщо він прибуває до лікарні без мотивації, ми намагаємося повернути її всіма можливими способами. Це відбувається і психологічно, за допомогою консультацій психологів, і показуючи наочні приклади відновлення інших пацієнтів. У нас був випадок, коли ми поклали пацієнтку після інсульта в палату до таких же пацієнтів, і, не маючи натхнення на подальшу роботу, вона дивилася на інших, що змогли досягти успіху в цій боротьбі. Через кілька днів жінка була вмотивована відвідувати заняття й працювати.
Які результати в роботі з пацієнтами виявилися для вас успішними й особливо значущими?
Тетяна: У нашій практиці не було пацієнтів, які би виписалися без жодного позитивного результату. У когось були менші успіхи, у когось більші, втім, у кожного відбувалися певні покращення. Наприклад, у нас проходили реабілітацію два військовослужбовці, котрі пережили поранення верхніх кінцівок. У них були й кульові, і мінно-вибухові уламкові поранення, з пошкодженнями крупних артерій і нервових стовбурів. Вони прибули до нас із втраченою функцією кисті, і для них це було справжньою трагедією, адже це й питання самообслуговування, і самогігієни, і повсякденної активності. Коли вони виписувалися, у них майже повністю відновилася рухова активність пальців кистів. Ми були дуже задоволені. Причому це відбулося за відносно короткий термін, протягом одного циклу реабілітації.
Є такі пацієнти, які повертаються до нас для продовження реабілітації, якщо того потребує їх стан. При виписці ми також надаємо подальші рекомендації щодо підтримання вже відновлених функцій, щоб не запускати стан здоровʼя.
Які навчання мають проходити лікарі реабілітаційної медицини? Якої підтримки потребує реабілітаційна сфера в Україні?
Катерина: Фахівці з реабілітації мають постійно навчатися, і в цьому нам дуже допомагає ПРООН в Україні. Завдяки цій організації ми пройшли навчання з ультразвукової діагностики та електронейроміографії, що зараз є актуальними напрямами. Для лікарів в Україні існує закон безперервного професійного розвитку, де на державному рівні затверджено, що кожен лікар повинен мати 50 балів безперервного професійного розвитку впродовж року. Для фізичних терапевтів і ерготерапевтів такого ще не запровадили, але вже планують і розробляють для цього програми.
Усі навчання, які зараз відбуваються принаймні в нашій команді, здійснюють благодійні фонди. Це велике питання, яке актуалізувалося зараз: комусь не вистачає знань щодо роботи з травми, комусь – із нейрореабілітації, комусь – у протезуванні. В Україні, наприклад, немає такого фахівця, як ортоптист чи оптометрист – він покращує зір, кольоросприйняття, розробляє спеціальні вправи для цього. Після оперування черепно-мозкових травм значно страждає зір, але не самі очі безпосередньо, а мозковий центр, мʼязи тіла, і для вирішення таких проблем потрібен ортоптист.
Так само постає питання щодо терапевтів мови та мовлення, кількість яких в Україні достатньо мала, і фахівців, які допомагають боротися з дисфагією – проблемами ковтання. Ми працюємо в цьому напрямі, і повномасштабна війна активізувала таку роботу.
Реабілітація – це кропіткий труд не лише медичних працівників, а й самих пацієнтів
МОЗ України говорить про те, що майже в кожній лікарні має бути відділення реабілітації, яке фінансує Національна служба здоровʼя України. На сайті служби є певний перелік вимог, яких має дотримуватися реабілітаційне відділення. Наприклад, є вимоги щодо обладнання, і для деяких лікарень воно дуже вартісне. Нашим відділенням потрібні широкі реабілітаційні столи з електричним підйомом, різні апарати для пасивної розробки суглобів, спеціальні реабілітаційні бігові доріжки. Загалом ми потребуємо чималої кількості обладнання, але не кожна лікарня може собі це дозволити. Тому вони й звертаються до донорських організацій, благодійних фондів і поступово отримують необхідні прилади.
Тетяна: Реабілітаційна служба в Україні почала розвиватися в період АТО. Від початку повномасштабної війни сфера реабілітації в Україні вкрай інтенсивно розвивається, і є значна потреба в таких фахівцях.
Спочатку заклад має придбати обладнання відповідно до затвердженого МОЗ табелю оснащення, залучити фахівців, і лише за наявності цього Національна служба здоровʼя України підписує договір із закладом, відповідно до якого забезпечує фінансування для придбання подальшого необхідного обладнання і якісного навчання спеціалістів.
Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».
Коментарі
Підписатись